Сиди, Україно!

Протягом двох останніх днів на головній сторінці інтернет-сайту «Батьківщини» сусідили дві публікації, здавалося б, протилежного змісту. Одна з них — стаття Юлії Тимошенко з-за ґрат, у якій вона, зокрема, запропонувала владі та опозиції припинити ігрища у «фашистів» та «антифашистів» — аж до того, щоб супротивники Януковича згорнули акцію «Вставай, Україно!», бо вуличні збори нібито допомагають владі в розігруванні карти громадського протистояння напередодні виборів 2015 року. Поруч із цим листом на головній сторінці вміщено анонс акції «Вставай, Україно!», яка сьогодні пройшла в Донецьку. Хіба знайдеться місто, в якому зустріч «фашизму» та «антифашизму» виглядала б ще гостріше й наочніше? Попри неоднозначне послання свого лідера, опозиціонери таки наважилися на вояж до вотчини опонента.

А що ж усе-таки хотіла донести Тимошенко?

Пропозиція мораторію

Звернення Юлії Тимошенко потрактовано в більшості газетних заголовків вельми категорично. Аж до того, що дехто засумнівався, чи цей опус належить її перу. «Я впевнений, що інтерв'ю у Тимошенко ніхто не брав. А це так інтерпретують», — заявив, зокрема, Віталій Кличко.

Ні, насправді не все так зле ні для Кличка, ні для Арсенія Яценюка (він-бо найближчий до «Батьківщини»). Лідерка «Батьківщини» не закликала опозиціонерів негайно припиняти акцію, а висловила побажання припинити розпалювання громадянського конфлікту в Україні. І досить вдало вловила русло виборчої кампанії, що його зараз розчищає влада, — поділ на «фашистів» і «антифашистів».

«Я ще раз прошу політиків всіх таборів заради наших дітей, — пише Тимошенко, — заради збереження нашої нації зібрати всеукраїнський круглий стіл та прийняти декларацію про мораторій на використання мовних та історичних антагонізмів в політичних та виборчих технологіях, про мораторій на публічну грубу агресію в міжпартійних та міжособистісних стосунках… Я закликаю в цій декларації заявити про взаємне припинення акції "Вставай, Україно!" та так званого "антифашистського" руху і визначити спільний план дій щодо інтеграції України до Європейського Союзу».

Крім того, Тимошенко застерегла, що задум влади може спричинити дискредитацію поняття патріотизму.

«Антифашизм "по-українськи" — це початок стратегічної політичної технології тривалого використання. На першому етапі — це дискредитація руху "Вставай, Україно!", на другому етапі — це поділ країни на "фашистів" та "антифашистів" під час обрання в 2015 році головного "антифашиста" на другий президентський термін, на третьому етапі — це стійке закріплення в свідомості українців асоціації, що патріотизм, українізм — це і є фашизм», — передбачає лідерка «Батьківщини».

Якщо є «анти-», то мусять бути і «фашисти»

Втім є велике питання, чому Тимошенко зрівняла у категоріях два начебто різні середовища, де з одного боку — наймані PR-технологи з-за кордону та бойовики з федерації панкратіону, які збризкують олією пожарище українського неспокою, а з іншого — політичні кола, які, безумовно, є носіями своїх ґедзів, але, за винятком «Свободи», уникають радикалізації, суспільної деінтеґрації, технології розколу. Дії влади та її козачків 18 травня заслуговували щонайбільшої критики, проте у версії Тимошенко виходить, що до розхитування України частково спричинилася й опозиція. Це якраз владі вигідно, аби візаві для «антифашистів» були «фашисти».

Благородний порив згорнути вудлища опозиційних прапорів заради суспільного спокою міг піти й далі. Скажімо: не йти на вибори, аби не провокувати «нєрвних» опонентів; звернутися до Мін'юсту з проханням ліквідувати власну партію, аби не муляти очі ворогів… Вибирати мирний шлях, пропонувати нові «універсали національної єдності» — здається, Тимошенко ніколи не була прихильницею подібних варіантів.

Можна припустити, що позиція Тимошенко зумовлена невдоволенням акцією опозиції. Зокрема, в тексті йдеться про те, що акція двотижневої давнини стала певного кшталту діагнозом для України. «Все, що відбувалося 18 травня, на свято Дня Європи, — наша справжня сутність. Це наше колективне фото», — вважає Тимошенко. Знайшлося місце й для критики опозиції — хай ця критика й завуальована під чужу думку. «Це ми — українці, патріоти та інтелектуали — публічно збиваємо ногами залишки знекровленої, напівживої політичної опозиції». Отак: напівживої…

Боротьба за вплив

Лист Тимошенко здивував навіть багатьох соратників. Зокрема, народний депутат Арсен Аваков, який очолює «Батьківщину» Харківщини (Качанівська колонія розміщена якраз у цій слобожанській області), заявив: «Юлія Тимошенко — один із небагатьох політиків, які мають право і можуть собі дозволити виступити з такою статтею. Несподівано й очікувано — контраверсійно до багатьох трендів нашої політики… Юля не турбувалася в цьому тексті про коректність і комфортність для читача — і тим самим багатьох здивувала», — зазначив Аваков, додавши, що цей текст варто перечитати кілька разів, аби ліпше зрозуміти.

Поява «захалявного» листа колишньої прем'єрки свідчить про те, що Юлія Володимирівна намагається відновити свій вплив на перебіг політичного життя в Україні чи принаймні вплив на власну паству.

Тимошенко вирішила довести, що вона пильно стежить за тим, що відбувається в державі, й досить поінформована для того, щоб розуміти поточні події і давати свої рекомендації з приводу. В її листі багато фактажу про акцію 18 травня (аж до того, що найманці Партії реґіонів перекривали трасу задля отримання гонорарів), вона знає про «війну пам'ятників» або, приміром, про ідею дозволу на носіння зброї. Врешті-решт, вона миттєво зреагувала зверненням щодо Митного союзу, щойно стало відомо, що Янукович про щось домовився. Можна припустити, що найближчим часом Тимошенко продовжить активне листування «з реальністю», як це робив Юрій Луценко (до речі, Юлія Володимирівна перебрала ще й прийом Луценка з розлогим цитуванням мудреців і класиків; в останній статті вона цитує Бертрана Рассела).

З іншого боку, Юлія Тимошенко видала «на волю» кілька доручень, які незабаром стануть тестом на впливовість номінального лідера партії «Батьківщина» та слухняність її соратників. Перегляд ставлення до акції «Вставай, Україно!» — одне з них.

Не варто забувати, що лист написано невдовзі після того, як в мас-медіях з'явилася інформація про зміну структури керівництва «Батьківщиною». На з'їзді партії, який начебто має відбутися на початку червня, заступником голови мали б обрати Арсенія Яценюка, наділивши його додатковими повноваженнями. Прес-служба «Батьківщини» вже виступила зі спростуванням цієї інформації. Але вже те, що така новина обурила частину тимошенківців, — це клубочок диму, який не без вогню.

«Цими листами Юлія Володимирівна нагадує, що лідером "Батьківщини" залишається вона і що з нею треба узгоджувати і політичну стратегію і тактику "Батьківщини", і об'єднаної опозиції», — заявив з цього приводу політолог Володимир Фесенко.

«Тимошенко намагається повернути інтерес до себе, до політика, інтерес до якого згасає. Тому вона й пише такі статті», — заявила представник «антифашистського» табору Ганна Герман. До речі, саме дотична до неї аґенція першою опублікувала повідомлення про підвищення Яценюка у «Батьківщині».

Що ж до закликів у листі, Тимошенко схвально поставилася до однієї з найконтраверсійніших ухвал опозиції — відмови висувати спільного кандидата на перший тур президентських виборів. «Я письмово просила перед 18 травня зняти опозицію з політтехнологічного гачка єдиного кандидата в президенти України. Я дякую всім лідерам опозиції за те, що вони дослухалися до моєї поради та виправили цю стратегічну помилку», — наголосила Тимошенко.

Без лідера

Варто додати, що Юлія Тимошенко свого часу вчинила якраз навпаки, коли висловилася на підтримку Віктора Ющенка у 2004 році. Тоді перед стартом перегонів вона експлуатувала арґумент про те, що реєструватися треба всім: ану ж влада зніме котрогось із кандидатів з реєстрації — залишиться інший.

У своєму зверненні Тимошенко пише, що наявність кількох кандидатів — це добре. «У нас є сильні достойні кандидати від опозиції, і кожен з них зобов'язаний пройти народний праймеріз в першому турі президентських виборів. Хай українці оберуть найдостойнішого кандидата та візьмуть на себе відповідальність за свій вибір. У нас немає, як під час президентських виборів у 1999 році, загрози виходу в другий тур кандидата від комуністів разом з представником влади. В другий тур обов'язково вийде один з представників демократичної опозиції», — закликала Тимошенко.

Можна подивитися на позицію Юлії Тимошенко з іншого ракурсу й зазначити, що вона поки що утримується від однозначної підтримки конкретного кандидата. Якби їй довелося вибирати зараз, то, очевидно, вартувало б добре придивитися до Віталія Кличка, який вийшов на другу сходинку в рейтинґах електоральних симпатій. Наразі ж Тимошенко зайняла позицію ніби над трьома опозиціонерами, а це створює додаткові можливості для подальшого маневрування. Щільна прив'язка до середовища «Батьківщини» — не найстійкішої фракції, де вже чутно дзенькіт 30 срібляків у кишенях потенційних «тушок», — змушувала б Тимошенко брати на себе тягар відповідальності за партійні негаразди, а можливо, навіть означала б, що вона ототожнює себе з рейтинґом Арсенія Яценюка.

Голова призабутого «Фронту змін» наразі не виявляє здібностей до нарощування рейтинґу. На відміну від Віталія Кличка.

За даними свіжої соціології від Центру Разумкова та фонду «Демократичні ініціативи», в Юлії Тимошенко та Віталія Кличка приблизно однакові рейтинґи — 16,3% і 15,5% відповідно (інші соціологічні контори зафіксували перевагу лідера УДАРу). Якщо ж Тимошенко не балотуватиметься на виборах, то більша частина її електорату перетече до Арсенія Яценюка і він отримає 15,9%, але попереду все одно залишатиметься Кличко — 17,9%.

У своєму зверненні Юлія Тимошенко залишає опозиції загалом (і собі зокрема) можливість підтримати будь-кого з кандидатів, у тому й лідера УДАРу.

І, можливо, «захалявне» звернення Тимошенко має геть іншу природу: вона просто відтягує час для визначення опозиційного кандидата, плануючи самій взяти участь у цих «праймеріз»; можливо, вона відкладає той час, коли опозиція мала б сказати: «Ось це наш лідер, який і піде на вибори» — бо якби йшлося про потребу визначати спільного висуванця, то він мав би постати вже наступного року; можливо, Тимошенко переносить початок політичних торгів за те, хто буде прем'єром Б при президентові А, як це було у 2004-му, сподіваючись стати якщо вже не президентом, то бодай керівником уряду?

В такому разі лист Тимошенко сприймався б легшим для зрозуміння. Хоча навряд чи він полегшив би долю нинішньої української опозиції, для якої боротьба за Тимошенко — вже не мета, а засіб…