Розвязанє греко-кат. семинарій духовних.

 

Вчерашне, з 22 н. ст. липня 165-те число урядової Gazet-и Lwowsk-ої принесло вість, досить нecпoдївaнy а вельми сензаційну, — про розвязанє двох греко-католиких семинарій духовних, віденьскої і львівскої.

 

В части урядовій згаданої ґазети читаємо:

 

"Єго цїс. і кор. Величество зволили Найвисшою постановою з дня 13 липня с. р. зарядити найласкавійше слїдуюче:

 

1. Греко-католицка семинарія духовна у св. Варвари у Відни зістає з кінцем сего року шкільного розвязана.

 

Питoмцї тої семинарії мають бути для континуованя студій богословских по части стіпендіями вивінoвaнi, по части уміщені в ґенеральній греко-кат. семинарії у Львові.

 

2. Від року шкільного 1893/94 буде установлене з фонду реліґійного певне число стіпендій для греко-кат. кандидатів духовного званя, щоби могли посіщати висші богословскі заведеня наукові в краю і заграницею.

 

3. Истнуюча у Львові для епархій львівскої, перемискої і станиславівскої греко-кат. ґенеральна семинарія зістає яко така розвязана, а дозволяє ся на рівночасне утворенє греко-кат. епархіяльних семинарій у Львові, Перемишли і Станиславові".

 

В части же неурядовій тої-ж ґазети читаємо:

 

"Вість, яку повисше в части урядовій подаємо, про знесенє греко-кат. семинарії духовної у Відни, про знесенє ґенеральної греко-кат. семинарії духовної у Львові і утворенє натомість в краю нашім трех греко-кат. духовних семинарій епархіяльних — викличе безперечно у всїх безсторонних умах, у всїх серцях, бажаючих добра краю, щире вдоволенє.

 

"Греко-католицка семинарія духовна у Відни не могла відповісти належито cвoїй задачи, вже хоч би з того одинокого а дуже важного взгляду, що молодїж духовна, там образована, дуже чула ся відорвана від свого рідного краю і до повненя обовязків душпастирских се ред своєї суспільности, приступала опісля без належитого відчутя єго потреб і відносин. Нїхто не заперечить, що одним з засадничих условій взірцевопї а ревної дїяльности священичої, єсть се глубоке зрозумінє потреб власної суспільности, яке лиш безпереривна з нею звязь може дати.

 

"Знесенє ґенеральної греко-католицкої семинарії духовної у Львові і зарядженє утвореня натомість трех семінарій eпapxiяльниx у Львові, Станиславові і Перемишли, єсть дальшим кроком на дорозї глубоко подуманої реформи в тім-же напрямі, се єсть щоби запевнити нашій суспільности се, що становить одну з головних кождої суспільности основ: ревне, оживлене почутєм свого званя і любовію краю духовеньство.

 

"Цїль ceї реформи надто ясна, щоби потребувала надто довгих коментарів. Велике заведенє духовне, яким була греко-кат. семинарія у Львові, збираюча в собі питомцїв зі вcїx епархій, вимагало великаньских сил для повненя належитого нагляду і з тої причини заявляло нераз недостачі. Треба було усунути лихо, треба було в самім зародку придавити ті причини, котрі з духовного заведеня робили нераз арену спорів і соблазняючих непорозумінь.

 

"То-ж замість одного великого заведеня, в котрім переведенє строгого нагляду і одноцїльного напряму стрічало на непоборимі майже перешкоди, утворити семинарії менші, епархіяльні, піддані безпосередному наглядови наставника кождої епархії, се була дїйстно спасенна гадка, котра безсумнївно принесе пожадані овочі. Вже перед тим нераз появляли ся в ґазетах руских голоси, висказуючі обаву, що греко-кат. семинарія має бути віддана під управу Єзуїтів, що грозить їй латинізація і т. п. Реформа, яка з волї Найяс. Пана стала ся тепер вже фактом, повинна раз на завсїгди положити таму сим тенденційним голосам. Нїхто не має на гадцї латінізації греко-кат. семинарій, нема також наміру віддавати их під заряд оо. Єзуїтів — иде лиш о се, щоби ті семинарії відповідали в цїлій повни своїй задачи, щоби молодїж духовна, остаючи в часї своїх студій богословских під строгим доглядом власних епископів руских і наставників, устережена в сей спосіб від всяких впливів аґітаційних, могла виобразувати ся на вірних католицкій церкві, свому званю і народности священиків. Найласкавійша постанова Найясн. Пана робить можливим осягненє тої цїли; то-ж і кождий, хто далекосяглість тої цїли розуміє, буде видїти в тій постанові ще один доказ більше вітцївскої печаливости Монарха о добро нашого краю."

 

[Дѣло, 22.07.1893]

 

У Львові, дня 24 н. ст. липня 1893.

 

Розвязанє взглядно poздїлeнє гр. к. духовних семінарій єсть факт, котрий викликав у всїх Русинів найбільше заинтересованє, однакож не має єще виробленої опінії о собі. Ми приглянемо ся найперше цїсарскій постанові і урядовому поясненю єї.

 

О семінарії відeньcкій сказано в тій постанові, що она зістає розвязана з кінцем сего року шкільного; на розвязанє ґенеральної семінарії у Львові термін не єсть поданий, отже она очевидно єще якійсь час лишить ся.

 

Що-ж стане на місци обох семінарій?

 

Питомцї семінарії віденьскої, котрих в остатних часах було 25, дістануть, о скілько они ще своїх наук не скінчили, т. є. ті, що були тепер на першім, другім і третім роцї, в-части стіпендії, щоби могли кінчити студії по-за Галичиною, в части уміщені будуть в "ґенеральній" семінарії у Львові. Чи стипендії будуть надані з визначенєм якогось певного місця, чи місце те буде лишене до волї кождого питомця, не сказано в постанові. Не сказано в нїй також, кілько буде тих стипендій. Стипендії ті будуть відтак взагалї заступати семінарію віденьску, т. є. будуть надавати ся спосібнїйшим молодцям, щоби ті могли побирати студії на знатнїйших заведенях теольоґічних. Неясні суть однакож слова в постанові, що тії студії можуть відбувати ся "в краю і за границею". Нам здає ся, що слова "в краю" суть недокладним перекладом нїмецкого виразу "inlandisch", і що під ними треба розуміти заведеня не галицкі але взагалї австрійскі, а слова "за границею" відносять ся до заведень позаавстрійских, отже мабуть передовсїм в Нїмеччинї або в Римі.

 

На місце теперішної ґенеральної семінарії львівскої стануть епархіяльні семінарії у Львові, Перемишли і Станиславові, які суть і тепер для питомцїв латиньского обряду у Львові, Перемишли, Тарнові і Кракові. Чи в Перемишли гр.-кат. питомцї будуть слухати викладів враз з тамошними римо-кат. питомцями, чи окремо, сего не сказано, але нам здає ся, що разом, і що там стане мов-би цїлий факультет теольоґічний. Роздїл ґенеральної семінарії на три семінарії епархіяльні наступить — так здає ся випливати з цїсарскої постанови — не скорше як за два або три роки, коли теперішні віденьскі питомцї скінчать вже цїлу теольоґію або по крайній мірі третій рік єї.

 

Урядове поясненє в Gazet-i Lwowsk-ій мотивує розвязанє семінарії в Відни тим, що питомцї були там "дуже відорвані від свого рідного краю". Таке мотивованє зовсїм не єсть достаточне. По-перше: питомцї не конче приходили до Відня зараз на першій рік, але також пізнїйше, отже час их "відорваня від рідного краю" не конче був так довгій. По-друге: і на будуче ті питомцї, котрі подістають стипендії, будуть побирати студії по-за своїм краєм, ба нераз навіть по-за австрійскою державою. По-трете: і доси було і дальше так буде, що декотрі кандидати стану духовного дістають вихованє в Римі, де нераз навіть довше як чотири роки пробувають, — а однакож в тім не бачить ся нїякої шкоди. Отже мусять бути инші причини розвязаня віденьскої семінарії. Головною причиною будуть певне зносини питомцїв в Відни з різними "неблагонадеждними" елєментами (передовсїм з такими, як члени "Буковини", що зробили демонстрацію митрополитови) і трудність запобіженя таким зносинам.

 

В поданих мотивах знесеня ґенеральної семінарії у Львові єсть також де-що неясно. Там сказано н. пр.: "Знесенє (тоє) єсть дальшим кроком на дорозї глубоко-обдуманої реформи в тім-же напрямі". Що-ж єсть чи було першим кроком? чи розвязанє семінарії віденьскої, чи що инше, н. пр. вихованє василіяньских новиків Єзуїтами?

 

Яких наслїдків можемо надїятись з розвязаня семінарії віденьскої і роздїленя семінарії львівскої? Ті будуть залежати головно від переведеня цїлої справи. Нинї можемо лиш отсе сказати, оставляючи собі де-що досказати на другій раз при поданю голосів праси.

 

В Відни руска парохія і церков св. Варвари утратить имовірно одного священика, а в питомцях семінарії утратить співаків і асисту при службі божій і торжествах церковних. Чи і о скілько буде мати страти руска церков і народність в Галичинї через те, що доси набирали питомцї в Відни ширшого знакомства світа, лучших наук богословских і світских і т. и., се буде зависїти від того, кілько стипендій і під якими услівями буде давати ся для кандидатів стану духовного.

 

Що до ґенеральної семінарії у Львові, то питомцї епархіяльних семінарій в Перемишли і Станиславові будуть мати шкоду через те, що они будуть позбавлені університета з єго бібліотекою і музеями, не пізнають більшого міста з єго заведенями, єго просвітою, відбувати і кінчити-муть свої студії в тїснім кружку міста провінціонального. Не будуть могли також слухати на університетї викладів руского язика і літератури, що тепер многим позваляє ся. Сему можна би в части зарадити, коли-б львівска семінарія не ограничала ся цїлком тїсно лише на львівску архіепархію, але приймала декотрих спосібнїйших та до науки більше охочих мoлoдцїв і з инших епархій на три перші роки. Се хоронило би провінціональні семінарії від певної зашкарупілости, котра для людей, маючих потім дїлати нераз на ширшім світї, по більших містах, не може бути користна. Припycтiм, що кожда з трох епархіяльних семінарій мала би числити по 80 питoмцїв (на кождім роцї по 20), а з перемискої і станіславівскої семінарії з кождого з трох перших років принято би по 5 до Львова, то львівска семінарія мала би 110 (80 своїх а по 15 з двох провінціональних), а перемиска і станиславівска по 65 питомцїв. Тим анї не збільшилось би занадто число питомцїв у Львові анї львівска семинарія не стратила би ще цїлком свого льокального характеру, анї питомцї перемискі і станиславівскі не були би занадто усунені з-під надзору своїх епископів.

 

Впрочім наслїдки роздїленя львівскої ґенеральної семінарії ще більше нїж наслїдки знесеня семінарії віденьскої будуть зависїти від способу переведеня, а не перечимо, що они евентуально бодай в-части могли би бути навіть користні. Ми приймаємо з задоволенєм запевненє урядове, що "нїхто не має на гадцї латинізації греко-кат. семінарій анї відданя их під заряд ксс. Єзуїтів", але від певного недовіря таки не можемо цїлком отрясти ся, з огляду на цїле проче поступованє з нами, на цїлу теперішну систему, котра все єще являє ся нам неприхильною. Однак не хочемо без достаточних підстав видавати некористного суду о зачатій реформі і єї цїлях, а будемо бачно слїдити єї хід. О тій реформі де-хто з Русинів, як тепер показує ся, мав вість наперед; скоро-ж ті люде не видїли причини заалярмувати руску суспільність, то і ми будемо чекати спокійно, хоть не цїлком без недовіря. Дай Боже, щоб наше недовіріє показало ся неоправданим!

 

[Дѣло, 24.07.1893]

 

 

24.07.1893