Хибна політика.

Політика австрійских мужів державних супротив Русинів майже завсїгди відзначала ся великим незнанєм річи, недостатком політичного змислу і неконсеквенцією. Тим-то й стало ся, що з одної сторони Русини не заняли в Австрії того становища, яке після свого числа в монархії і в Европі заняти могли би і повинні, а з другої сторони Австрія, замість мати в рускій справі найсильнїйшій і найпевнїйшій атут в руках, має нераз з Русинами радше клопіт, з котрим не знає, що почати. Лишаємо собі на иншій раз порушити важнїйші справи; тепер хочемо коротенькими словами обговорити лише три другорядні подїї з остатних часів.

 

Перед кількома місяцями заносило ся на великій процес політичний против "буковиньских москвофілів". Арештовано одного редактора популярної ґазети, котра колись діставала запомогу від правительства, а за редактором другої ґазетки, спритним аґітатором, розіслано гончі листи. Нароблено великого шуму і галасу. Вязано справу обох редакторів з громадною еміґрацією галицких і буковиньских селян до Россії, отже ходило що-найменше о справу забуреня публичного спокою, коли не о злочин головної зради. Арештованє редактора Козарищука і слїдство против него вело ся в такій спосіб, котрий дав повід до острих рекримінацій против правительства в бесїдах і интерпеляціях ческих і антісемітских послів в радї державній. Нараз, коли ще до того рознеслись слухи о якихсь важних відкритях і дальших арештованях, слїдство застановляє ся а арештованого редактора пускає ся на волю... Яке-ж враженє мусїв сей крок правительства зробити? Очевидно не инше як те, що розпочата акція була тенденційна, що правительство в нїй скомпромітувало ся, а пп. Козарищук і Купчанко зі своїми політичними товаришами вийшли побідоносно. Ми з засади противні політичним процесам і арештам, хоч-би они дотикали наших противників. Правительство-ж, заким розпочало ту акцію, повинно було добре застановити ся і всї шанси обрахувати, бо пораженє в такій справі і по таких заходах має більше значінє.

 

Перед кількома тижднями москвофільскі студенти в Відни зробили звістну демонстрацію митрополитови. Цїль єї була, як признає також радикальний Народ, "безперечно руссофільско-православна", она й мусїла викликати загальне обуренє, але на-зверх представляла ся радше як поліційне переступство нїж як злочиньство політичне. Правительство з-разу здавало ся єї і в той спосіб брати, потім нараз — не знаємо, чи і о скілько в наслїдок промови ґр. Станислава Баденього в делєґаціях — арештує демонстрантів, робить знов великого галасу і шуму, не хоче навіть на вільній стопі вести слїдства... щоби наконець застановити цїле слїдство і пустити всїх на волю, навіть без острійшої кари від власти поліційної або університетскої, тріюмфуючих і з авреолею дешевого а незаслуженого мучеництва. Чи не повинно було правительство і тут, заким рішило ся пробовати острійших мip і робити з сеї демонстрації справу політичну більшої ваги, вперед добре застановити ся і всї шанси обчислити, тим більше що зробило вже досвід на буковиньских редакторах?

 

Єсли правительство мало намір одними і другими арештами і судовими слїдствами "нищити москвофільство", то по неґативнім вкінци релультатї цїли тої не тілько не осягнуло, але радше додало єще духа і сили москвофільским змаганям... Не менше хибним і нещасливим був иншій крок правительства, о котрім ми перед кількома днями згадали.

 

Обіжник презідії ц. к. дирекції скарбу у Львові в справі приниманя руских письм має, сли будемо єго в найлагіднїйшій і для правительства найкористнїйшій спосіб толкувати, також той сам намір репресії против москвофільства. Але той намір прибраний знов в так нещасливу форму, що правительство своїм поступком мусїло визвати против себе всїх Русинів без різницї, і знов москвофільство найменше буде діткнене сим ударом.

 

Нe то єсть спосіб і не туди дорога до усуненя шкідливих прямовань та до запобіженя шкідливими обявам серед рускої суспільности. Репресійні міри в родї заказів, cлїдcтв, арештів і т. д. суть найперше всїм лїберальнїйшим Русинам — а тих єсть немало, порозмірно може більше як Поляків — зовсїм несимпатичні, а друге они не ведуть до цїли. Покійний ґр. Андраши, коли був міністром справ заграничних, мав раз висказати ся, що на Поляків треба, як на коня, уживати і вівса і батога. Против Русинів однакож уживає ся майже все тілько сего другого средства, і то звичайно так незручно, що або тих, котрих оно має досягнути, зовсїм не заболить і они сміють ся з пустого замаху, або що заболить всїх, отже і тих, котрі в нїчім невинні. Може би правительственні мужі схотїли вже раз спробовати і першого средства, тілько не кількома зеренцями, як часом робили, але дали попоїсти до сита? Державі і правительству оно в нїякім злучаю не пошкодить.

 

Дѣло

 

19.07.1893