Філософ Алєксандр Рубцов про наслідки російської експлуатації надр ментальності
Сировинна модель, що перетворює соціум в ще один вид експлуатованого ресурсу, зовсім не обов'язково формується лиш за наявності єдиного фактора – надміру природних багатств. Тут спрацьовує комплекс передумов, починаючи з кочівних традицій організації суспільних відносин та структури влади і закінчуючи таким особливим ресурсом, як «багатство народом» – теж свого роду природним надбанням. Ідея проста: «У нас людей, що нафти».
Це не означає тотальної демографічної рясноти і не заперечує того, що і тут можливий дефіцит народонаселення, особливо при нерівномірній густині у співвідношенні демографії та географії. В нашій історії нерідко воювали саме «за людей» як свого роду «людські надра», а не просто за території. Але це все ж щось зовсім інакше, ніж історія, в якій люди борються за себе і для себе, за право і можливість самим створювати зручні їм державу, режим політики і влади. Те, що вийшло в Росії, відображено в суто російському містобудівному терміні «жителЯ» (з наголосом на останній склад). І це ще по-доброму...
Сама ресурсна модель має різновиди і мутує в часі, інколи радикально. Такі трансформації бувають близькими до змін цивілізаційного масштабу. Класичний приклад – російська історія останніх 30-40 років з миттєвим розворотом фундаментальної натури, на рівні пріснопам'ятного «основного питання філософії». Мова, звичайно, не про онтологію, а про пріоритет матеріальних чи духовних факторів у політиці, в системі цінностей і мотивації, у техніках консолідації та мобілізації.
За останні півстоліття Росія пережила дві фази умовної деідеологізації. Спочатку радянська ідеологія (щоб не називати її «комуністичною») деградувала як система ідей, що співвідносяться з живою свідомістю. Вона втратила сакральність, але набула шарм абсурдного комізму – як і багато що тоді. Після розвалу СРСР і заміни політичної моделі офіційну ідеологію було демонтовано і як систему інститутів. Але якщо враховувати глибинну інерцію свідомості, ця деідеологізація виявилася багато в чому ілюзорною і поверхневою – при всіх очевидних змінах у бік відкритості надолужувати занедбане.
Відразу після відставки Єльцина країна консолідувалася, втамовуючи тугу за владою енергійною, що поважає себе і вимагає цього від інших, а також нібито цілеспрямованою, яка ніби знає, що робить. На таких емоціях можна протриматися певний час, але не вічно – однак тут наспіла казкова кон'юнктура на сировинному ринку. Ресурсний соціум почав заново загострювати формат «нафтовидобувної цивілізації» з усіма одіозними проявами, починаючи з «голландської хвороби», що руйнує власні виробництва вже зовсім економетрично (наприклад, на курсах валют). Населення, втомлене проблемами виживання, зосередилося на щасливому перетравлюванні мінімальних гарантій і довгоочікуваної стабільності. Політику не просто віддали на відкуп владі, але ще і з проханням «Не турбувати!».
Однак до кінця 2000-х стабільність на залишках сировинної ренти почала марніти. Навіть мінімальна ситість породжує нові претензії, а з ними і невдоволення (чому, власне, революції часто трапляються саме на виході з кризи). Рейтинги влади помітно просіли, а протест почав переливатися зі столиць у мільйонники. Для влади це було першим випробуванням переляком. Треба було терміново показати собі і всім, що ресурси контролю над ситуацією ще не вичерпані, а деякі навіть не розпаковувались. З погіршенням сировинної кон'юнктури ставало ясно, що і далі «заливати грішми» невдоволення не надто вийде. В цій ситуації неважко було здогадатися, що простого підживлення політичної маси недостатньо – необхідно серйозно налагоджувати базові галузі духовного виробництва.
Пропускаючи проміжні етапи, ми в результаті отримали принципово іншу модель, в якій ідеологія і духовність домінують над матеріальною складовою. Як уже не раз зазначалося, це типова колізія нарциса, якому фіксація на грандіозних ефектах власного відображення цілком не заважає померти з голоду. В авральному порядку було вибудовано гігантську індустрію симулякрів національної самосвідомості. Налагоджено масове виробництво гордині великоросів, дещо розшарпаної і явно надмірної. В системі суспільного виробництва ця галузь почала домінувати не тільки тому, що туди кинули неміряні ресурси. Розвідувальне буріння відкрило наявність величезних запасів соціально-психологічної енергії. Виявилися цілі поклади давно не затребуваних надсильних політичних емоцій. Зі свердловин поперли пристрасті, витіснені на поверхню колективними комплексами, які, в свою чергу, самі були витіснені ущемленою свідомістю.
Такі трансформації мало змінюють суть ресурсного соціуму, але змінюють – точніше, доповнюють – систему «політичних енергоносіїв». З глибин масової самосвідомості, змученої ресентиментом і невитраченою енергією, видобувається ресурс самопідтримки режиму, не менш вагомий за нафтогазодобування. Ми вже говорили про те, як пріснопам'ятне сировинне прокляття трансформується в прокляття інституційне, а в підсумку і цивілізаційне. Точно так само нестримна експлуатація надр ментальності та емоційних покладів нації породжує якусь подобу особливого цивілізаційного типу.
У системі «нафтовидобувної цивілізації» цей політичний енергоресурс вже починає домінувати. Саме на цю енергетику робить ставку режим у справі нейтралізації і подальшому придушенні зовнішнього й особливо внутрішнього ворога. Задля гостроти переживання тріумфу зачищають вітчизняну історію, фінансують атмосферу перемог і хронічного святкування не суть важливо чого. Значення всієї цієї сфери ідеального і того, що б'є по емоціях, різко зростає, вже явно вирізняючись від фонових показників. Недалеко до історичного висновку: «Так, це така особлива цивілізація».
Щоби все це не здалося перебільшенням: тільки один приклад. Зовнішньополітичні опоненти Росії, оцінюючи її за своїми меркантильними мірками, покладаються на санкції, пов'язані насамперед з «матеріальною цивілізацією» (якщо перефразувати Фернана Броделя). Штучно створені додаткові проблеми з економікою, технологіями тощо, звичайно ж, даються взнаки, їхній вплив не вичерпався і буде наростати. Однак, найближчим часом все це навряд чи проявиться в достатній мірі для вимушеної корекції курсу. Чого не скажеш про санкції символічні, пов'язані з такими поняттями, як знакова ізоляція, репутація сили та вищості, а також вся міфологія «вставання з колін». Одна тільки символіка дипломатичного паритету все ставить на свої місця. Особисті офіційні та людські контакти на найвищому рівні створюють приблизно такий же ефект, коли при забороні постачати Росії життєво необхідний гайтек зробити виняток для кількох пов'язаних з російським керівництвом компаній. Це як приватизувати кілометр державного кордону. Після цього можна відключати SWIFT – реакція вже не просто енергетичної, але і шанованої, визнаної наддержави буде такою ж.
Александр Рубцов
Цивилизационный выбор: империя духа
Ведомости, 23.07.2018
Зреферував О.Д.
26.07.2018