Філософ Алєксандр Рубцов про те, що політична система вже не може обходитися без рекордного рейтинґу президента
Майже вже оформилися два різноспрямовані вектори: соціально-економічна ситуація погіршується — рейтинґ начальства зростає. Динаміка на розрив з цікавими перспективами.
У цьому «майже» є частка лукавства: все може змінюватися в житті, але не в логіці самозбереження режиму. За такого ставлення до економіки і за такої деґрадації інститутів розраховувати на позитивну динаміку можна, лише мріючи про чудо, та й то тільки в одному жанрі — з цінами на нафту. Вже все сказано: $40 за бочку, другий шок, стабілізація не раніше 2020-го, останній рік розпаковки держрезерву... Однак для самозбереження системи навіть більшу, може, проблему становить протилежний, «переможний» вектор — казкове зростання рейтинґу, що вже перетворилось на політичну пастку. Кризу економіки і соціальної сфери цілком можна собі уявити, але уявити собі спад рейтинґу президента в ситуації, що склалась, вже неможливо.
Ще не так давно публікувалися дані опитувань з поганою динамікою, а Центр стратегічних розробок (ЦСР) навіть малював небезпечні тенденції — осипання «тефлону», зміщення протесту з центру в мільйонники. Ті часи минулися без вороття. Річ не в тому, що симбіоз пропаґанди та соціології навчився тримати рейтинґ, не надто хибуючи на маніпуляцію цифрами. І навіть не в тому, що в ЦСР немає більше Міхаїла Дмітрієва, а Комітет громадянських ініціатив такі дослідження відтоді не замовляє. Тепер рейтинґ президента взагалі не може не тільки падати, а й демонструвати непристойну волатильність. У цьому сенсі переродилася сама політична система. Її суть мало змінилася, але в межах «виду» виникла нова прикмета. Це не пряма (силова) диктатура — тією мірою, якою проблема леґітимації популярністю залишається, хоча й вирішується інакше. Але це і принципово нова ситуація, в якій харизма, одного разу ставши позахмарною (або принаймні бувши оголошеною такою), більше не може давати приводу і навіть натяку для сумнівів без ризику фатальних наслідків для режиму і персоналій. Нормальний вожак зграї не просто перетворився на Акелу — на електоральній репутації старого вовка тримається все, а його реноме тримається на обваленні всіх інших репутацій, особистих та інституційних.
В цій особливій онтології немає принципового значення, чи перебувають нові 89,9% в межах похибки. Не так важливо навіть, що ці відсотки реально відображають — тріумф пропаґанди, напередсуґерування техніки опитувань, зміщення вибірки, готовість наляканого обивателя відповідати «правильно» чи непідробне почуття маси. Важливішим за віртуальний результат є його масований віртуальний вкид. Країна у всіх своїх стратах, від бомжа до міністра і олігарха, живе із вбитим в голови знанням того дивного, чудесного, неминучого і невідворотного факту, що підтримка лідера дорівнює 90% (саме так: «дев'ять десятих», наприклад, вже звучить якось гірше, не настільки тріумфально). В режимі електорального персоналізму рейтинґ вождя — і головно тільки він! — захищає владу від народу, заодно паралізуючи опозицію. У цьому особливий сенс слова «ґарант».
З погляду майбутньої кризи тут потрійна проблема: чи витримає цей рейтинґ спад, обвал, а тим більше колапс; що захистить еліти від мас і від взаємного погрому, якщо точкової леґітимації влади не стане; що робити, якщо цей захист раптом видасться ненадійним, принаймні гіпотетично? Тут як на морі: якщо вам тільки спадає на думку, чи не зарифити вітрила, — значить вже пізно.
Граничні рейтинґи — явище аномальне. У мирний час вони частіше супроводжують економічне диво (і то не завжди), а тут все навпаки. Залишається опора на всіма способами культивовану і нагнічувану екстраординарність ситуації. Схема проста: Росія встає з колін, і їй за це оголошена війна. Війна провадиться ззовні і зсередини, ракетами й ґрантами, санкціями і печеньками. Звідси — неоголошений і поки що лише намічений режим надзвичайного стану. Політично він позначений як перспектива і опція на крайній випадок — але віртуально, в загальному і масовому настрої його вже запроваджено. За всім отим збадьоренням маячить тінь «жахливого юриста» Карла Шмітта: суверен має право оголошувати надзвичайний стан і діяти в його рамцях; надзвичайний стан є аналог чуда; він фактично оголошується з появою фіґури суверена і з моменту закінчення bellum omnia contra omnes ...
Російська схема. Всередині країни ця війна всіх проти всіх триває від лихих 90-х, але у світі тільки розгорається, і припинити її може лише наш суверен, тільки вже не місцевого, а світового масштабу. Суверенітет Росії як ґарант світового порядку, відновлюваного лише участю нашого ґаранта, заради чого можна пожертвувати всім, у тому й благополуччям і політичним суверенітетом самого народу, якому не вперше доводиться рятувати світ. Тепер ми рятуємо людство від американського ярма. Ви це схвалюєте? — Аякже!! Ось і весь рейтинґ довіри. Решта взагалі поза увагою — як у телевізорі, так і в мізках.
Питання в тому, як довго це може тривати. Найменша зупинка — і люди встигають озирнутися поблизу себе, дещо порахувати. Всі покладені на історію криві популярності показують стандартні піки навколо 80%: великі нищівні рейтинґи збігаються з маленькою переможною війною. Це зміг навіть Медведєв з Грузією. Але тепер сплески вже не мають права бути епізодичними. Рейтинґ зобов'язаний бути стабільним і не показувати неґативних трендів. Чи означає це, що війна для Росії тепер має стати явищем буденним і хронічним? Чи означає це, що інтенсивність бойових дій, хоч би й віртуальна, має наростати в міру погіршення соціально-економічної ситуації? Чи означає це, що на колапс у нас є ядерний шантаж?
Проблема скорше в іншому: як можна підтримувати чудо надзвичайного стану, не маючи ресурсів на великі, затяжні протистояння і внутрішню мобілізацію?
Один спосіб відомий: поразку від перемоги ніхто не має відрізнити. Перш ніж дістати під зад, треба гарно згорнути кампанію з імітацією виконаної місії. Як в бойовиках зі спецназом: «Відходимо».
Але тут же треба мати куди знову встрягти з почуттям братнього або вселенського боргу. Це не просто, хоча досі вдавалося. Стратегія Скарлетт: подумаю про це завтра. І те, що приводи для підняття тонусу й рейтинґу падають з неба, зайвий раз підтверджує важливість елемента чуда у феномені надзвичайного стану. Помазаник долі — навіть не дуже віддалена аналогія з богоданою монархією. Біда лише в тім, що Бог не може бути ошустом, а от доля — така, що сьогодні жив, а завтра згнив.
Невідступний образ: людина біжить, не маючи можливості зупинитися, але віртуозно, акробатично перескакуючи з крижини на крижину. Тільки от біжить вона на південь і від берега.
Автор — керівник Центру досліджень ідеологічних процесів
Александр Рубцов
Метафизика власти: Победоносный рейтинг
Ведомости, 02.11.2015
Зреферував О.Д.