Філософ Алєксандр Рубцов про те, якою буде нова трансформація країни
Тепер модно розмірковувати про те, як режим відновлює «все радянське» — починаючи з символіки, ідеології та виборчих репресій і закінчуючи кінськими дозами стимуляторів свідомості. Можна розбиратися, що тут просто повторюють, що відновлюють у нових формах і якості, а що є власним породженням небувалого політичного гібрида. Але справа вже не в деталях. Важливіше побачити велику історичну лінію і постаратися зрозуміти головне, з чим країна зустрінеться завтра, «в шостій вечора» після всіх цих воєн.
Як би не оцінювати ситуацію, в більш-менш віддаленому майбутньому нас чекає друге видання трансформації, споріднене переходу від СРСР в нову Росію — з ще одним "Єльциним", новими «дев'яностими» та інше. Через це доведеться пройти — навіть якщо після Путіна країну (те, що залишиться) занесе на час в ще більш дивовижний формат. Рано чи пізно ми знову опинимося на розвилці — до чогось більш готові, ніж тоді, на початку дев'яностих, а чогось так і не навчені за весь цей час зрадженої і бездарно проїдженої свободи.
Я колись писав про «історичні перевертні» радянської моделі. Це було "зживанням через гіпертрофію": низку ключових російських традицій довели до мислимої межі — і цим завалили, дощенту чи близько до того.
Радянський колективізм добив російську общинність. Колектив виявився не тільки великим і теплим тілом — в нього заганяли, а він ліз в душу, в кишеню і під ковдру, ставив на карб і до стінки. «Я не хочу бути членом ніякого колективу» — дуже радянське висловлювання. Солідарності та культурі співжиття радянським людям саме в час було вчитися у атомізованного Заходу. Тепер теж.
Розгул етатизму в СРСР надірвав російське державництво. Правильно це новоутворення писалося через дефіс: партія-держава. У такому симбіозі партія повністю пригнічує інститути держави, перетворюючи їх на керовані начіпні знаряддя. В результаті департизації ми дістаєм не очікувану емансиповану від партії державу, а щось розгублене — обладунки без лицаря, осиротілі протези.
СРСР підхопив імперію, але посилив централізм, пробудивши у внутрішніх колоніях якнайпотужніший відцентровий потенціал. Буває така дружба народів, від якої не знають, куди втікати. Союз нерушимий так злютували, що з втратою цивілізуючої місії метрополії імперська збірка просто не витримала жорсткості конструкції.
КПРС довела до абсурду відому російську ідеологічність. З тої пори в нашого інтелігента при слові «ідеологія» рука сама тягнеться до важких предметів. В обивателя — теж. Ідеологічна робота зараз не випадково ведеться контрабандою, в режимі тіньової ідеології. В карикатуру ідеологічного відділу ЦК ще бавляться, але лише на рівні міністерської партизанщини. Справа не у відомій конституційній забороні — залишки інтуїції підказують, що часи Жданова і Суслових всерйоз сюди вже не повернуться.
Зараз весь цей фронт намагаються розгорнути. Держава відновлює вертикаль, знову захоплюючи командні висоти контролю і власності. Імперія замахується на удар у відповідь, грає м'язами, викликаючи давно небачений підйом національної єдності та згуртованості. Ідеологія ще не реабілітована, але вже реабілітовано ідеологічне, поки сором'язливо. Колективним несвідомим ця влада керує так, як і не снилося радянському партполітпросвіту.
Проте всі ці досягнення або ненадійні, або фіктивні.
Держави у власному розумінні як не було, так і немає. Ті ж протези, керовані тіньовою корпорацією, всюдисущою і так само без жодної відповідальності, як свого часу КПРС (при цьому лідер натягує на себе функції і повноваження чи не всієї Партії). Економіка політичної дисципліни змінилася економікою друзів і племінників, що ще далі від еквівалентного обміну. Корпорація не вміє змінюватися і нести відповідальність, а тому її чекає непростий відхід, після якого державу доведеться відбудовувати заново, на неясних поки підставах.
Про те, що залишається від імперії після удару у відповідь, краще не думати. Захотіли, щоб з Росією рахувалися — ось з нею і рахуються, за всіма векселями. Імперіалізм стає віртуальним і персоніфікованим. Країну можна роздеребанити заради кількох солодких хвиль спілкування «на рівних». Імітація сили зовні реально знесилює всередині. Закон про території випереджаючого розвитку, двосторонні «зв'язки» Туреччини і Татарстану... Цікаво, Алєксандр Еткінд вже пише «Внутрішню деколонізацію»?
З імперської помпою завалиться і весь цей агресивний, наступальний колективізм. Соціум розпадеться на атоми, натхнені хіба що пафосом виживання. «Встали з колін» розповзуться по норах, проклинаючи національну гідність, куплену за неоплатну ціну. Тріумф патріотичного колективізму закінчиться незручністю за недавню згуртованість: чесні патріоти будуть цуратися одне одного, ховаючи очі. Як тільки кубушка покаже дно, силовики і пропагандисти стануть головними перебіжчиками.
Ідеологія покаже повну нездатність працювати без роздачі бюджетів. У сфері виховання і культури розкриється рівень абсолютно непрофесійною самодіяльності, дикої ідеологічної циганщини. Улюблені напрацювання постараються забути. Я б вже зараз ховав кінці.
І тоді все повернеться до старого корита. Не найдурніші люди наполягають: на старті реформ була провалена робота зі свідомістю. Не були опрацьовані гуманітарні інваріанти, принципи і цінності, що додають новій реальності сенс і вище виправдання. Культурні стереотипи лишилися або старими, або настільки сипкими, що населення виявилося абсолютно беззахисним щодо найнижчих, непристойних спокус. Успіхи пропаганди не в її вправності, а в нужденності цієї свідомості і цієї комунальної моралі.
З тих пір нічого не змінилося і не збирається мінятися навіть у проекті. Коли дим від стрільб та салютів розсіється, відкриється все та ж порожнеча. Під кінець радянської епохи резерв був куди сильнішим — і то не вистачило.
Поки виглядає, що на друге коло дезорієнтоване і деморалізоване суспільство знову поведе «невидима рука ринку». Якщо не «залізна рука», що відповідає ідеалам злиденної агресії. Альтернативний гуманітарний контекст відсутній, паралельною культурною аґендою ніхто не займається. Нове вийстя from the USSR ще менш підготовлене на рівні ідейних і ціннісних орієнтацій, ніж у 1990-і.
Але зараз критичною є навіть не перспектива. Від рівня свідомості залежить, як країна переживе майбутній демонтаж. Це важливо в тому числі для нинішньої корпорації. Управляти зручніше тупою і аморальною масою, але відповідати за сукупністю скоєного краще перед хоч якось вихованим і притомним суспільством, бажано з ліберальними нахилами.
Автор - керівник Центру досліджень ідеологічних процесів
Александр Рубцов
Back from the USSR: второй круг
Ведомости, 14.01.2016
Зреферував О.Д.
15.01.2016