* * *
Не зривай квітки, що у ніг твоїх
Росте і запахом дише,
Смерти не ждучи ніжно до сонця
Утлу билинку колише —
Зірвана в твойій долоні зівяне,
Квітки не стане й запаху не стане.
Не рвись до щастя, що перед тобою
Неткнуте з острахом криесь,
Пожди ще хвильку, нехай те серце
Довше бажає, надієсь!
Чим близше тебе той привид милий,
То тим він близше й могили.
Кліментія Попович.
[Товариш, 1888, ч.1, с.53]
24.07.1888