Як маємо поступати?

[Статья надіслана.]*)

Дорікано давнїйше Русинам, що не мають проґрами. Нинї годї им робити такого закиду. Всї Русини мали і оголосили спільну проґраму в 1848-ім роцї. Від тої проґрами відступила часть Русинів в 1866-тім роцї, зазначивши своє становище в звістній статьї "Слова", в дусї котрої відтак і промовляв о. Наумович яко посол в соймі і в радї державній. Політичне товариство у Львові "Русская Рада", завязавши ся в р. 1870, оголосила в лютім 1871 року свою програму, в котрій оминула питанє національного становища Русинів, а тілько сказала на самім початку: Ми, галицкі Русини, числячі до трех міліонів душ, стоїмо вірно при цїсарскій династії [отже, мимоходом сказавши, порушила річи такі, котрих порушенє в заявленю посла Романчука дня 25 падолиста 1890 р. ті самі члени "Русскої Ради" не могли і не можуть досить накритикувати ся нїби не належачих до проґрами і неумістних]. Народовцї оголосили свою проґраму, відповідаючу проґрамі з 1848-го року на загальних зборах "Народної Ради" у Львові в 1888 роцї. Відтак наступали в тім-же дусї: згадане заявленє посла Романчука з 1890 роцї в соймі і програма руского клюбу в радї державній з 1891 р., а наконець "Народна програма", принята збором мужів довірія "Народної Ради" у Львові дня 24 марта 1892. Крім того і радикали оголосили свою "максимальну і мінімальну проґраму" в жовтни 1890 року.

Однакож всї наші проґрами зазначують становище і прямованє партії чи товариства лиш дуже загально, а коли приходить ся нераз рішати, як належить поступити, в сїм або тім спеціяльнім випадку, то дедукції з постанов проґрами бувають дуже розличні. Н. пр. що-до так важних у нас справ церковних сказано в "Народній проґрамі" лише тілько: "VII. Стоїмо при нашій вірі і обрядї, і жадаємо для руско-католицкої церкви належних прав." Се очевидно таке загальне вираженє, що до множества актуальних тепер питань годї зробити з него певну дедукцію.

Отже показує ся потреба спеціялізованя нашої проґрами, потреба докладнїйшого і подрібнїйшого висказаня, як маємо поступати що-до поодиноких справ. Ся потреба не була перше так пильна, бо був, так сказати-б, здоровий инстинкт народний, котрий і без близшої розваги указував добру дорогу. На жаль, той инстинкт зачинає затрачувати ся, опінія публична баламутити ся, і неодно нинї уходить або не стрічає бодай великої опозиції, що ще недавно було би у нас зовсїм неможливе...

Я хочу отже висказати свої гадки що-до нашого становища і способу поступованя ві всїх важнїйших справах і питанях, щоб усунути всяку неясність і хиткість. На-тепер порушаю церковні справи, яко в сїй хвили стоячі передовсїм на порядку дневнім. А щоби з гори зазначити становище, на якім я стою і рад би, аби всї Русини-народовцї стояли, з якого отже виходячи і трактувати-му поодинокі справи, то скажу:

Нашим идеалом повинно бути: независима Русь-Україна з демократично-свобідним устроєм, без "хлопа" і без "пана" в соціяльнім і економічнім взглядї, могуча, високо стояча честностію обичаївь, культурою і добробитом.

Русини-народовцї повинні поступати як партія: 1) національна, 2) демократична, 3) партія свободи, 4) партія поступова.

Спеціяльно-ж повинні ми поступати:

І. В справах церковних.

1) Стояти за задержанєм [чи радше ненарушованєм] руско-католицкої віри і обряду серед руского народу в Галичинї, отже і виступати против всякої продаґанди за якою-небудь иншою вірою або иншим обрядом, спеціяльно против пропаґанди православної або латиньскої, могучих шкодити спокійному розвоєви галицко-руского народу.

2) Обряд рускій яко фактично важну охорону нашої народности пильно беречи, не касуючи того, що, историчним розвоєм вироблене, вкоренило ся в народї, але вистерігаючись дальших непотрібних вводжень, именно о скілько би затирали відрубний характер нашого обряду, однак і не усуваючи при тім реформ після потреб часу, тілько не віддаючи их самоволи одиниць.

3) Календар Юліяньскій треба задержати, яко потрібний, именно в теперішних обставинах, для забезпеченя нашого обряду а тим і народности. Велике все ще число руских свят можна би зменшити.

4) Введеня целібату не тілько не допускати, але і старатись усильно, аби наші клирики не висвячували ся безженні.

5) Автономію рускої церкви хоронити, инґеренції людей иншого обряду [Єзуїтів і т. д.] не допускати. Не допускати і духа чужого [клерикально-ультрамонтаньского], вже зачинаючого загнїзджувати ся, на місце попередної простої віри і набожности, до нашої церкви. Хоронити питомого рускому народови духа реліґійної толєранції.

6) Наші семинарії духовні не повинні бути ведені людьми в чужім дусї вихованими, хоч-би реформованими Василіянами, але світскими рускими священиками, лучше вдівцями нїж безженними.

7) У всяких чужих політично-реліґійних, чи навіть самих реліґійних, маніфестаціях, зїздах, вічах католицких і т. д. загал Русинів не повинен брати участи. Коли-б конче треба було, то можна устроїти своє руско-церковне віче, бо ми і церковні интереси маємо свої окремі.

8) Старати ся о фактичне зрівнанє руского обряду і о усуненє єго теперішного упослїдженя [нерівне трактованє переходу з обряду руского на латиньскій а з латиньского на рускій, нешанованє руских свят, у войску є лиш капеляни рускі а нема пароха, мала асиста войскова при руских торжествах церковних і т. и.].

9) Старати ся о знесенє патронату; на обсадженє парохій повинні мати вплив найбільше парохіяне, потім власти церковні а наконець власти державні.

10) Jura stolae повинні бути — коли не знесені, то бодай зреформовані.

11) Закон конкуренційний повинен бути змінений. Особливу увагу треба звертати на те, щоби ставленєе і реставрація церков і приходств відбувалось без перетяженя парохіян.

12) Єрархічні посади повинні обсаджувати ся людьми, визнаючими висказані повисше прінципи, добрими Русинами, приятелями народу, людьми світлими і з честним а твердим характером.

13) Від руских ординаріятів і консисторій повинно ся жадати поступованя після повисших засад і рішучої охорони рускої церкви, обряду і духовеньства.

14) Руске духовеньство повинно старати ся ві всїм, а межи иншим і в зносинах з духовеньством латиньским, хоронити самостійність і достоїнство свого обряду і достоїнство своє.

15) Святе письмо повинно ся переложити на рускій язик, і взагалї треба живому рускому язикови дати ширшій вхід до церкви [до молитов, до пісень набожних, до обходів церковних і т. и.].

16) Треба старатись о піднесенє руского обряду, аби видержав конкуренцію з обрядом латиньским, особливо по містах і взагалї в місцевостях з мішаним населенєм: а) через достойне становище і поведенє руского духовеньства, б) через красні після можности а бодай приличні церкви, в) через відповідні а після потреби і світлі відправи церковні [добрий спів, проповіди і т. п.].

17) Треба старати ся о піднесенє стану дяківского.

Всї ті точки не так мають вичерпати предмет, як вказувати, яке становище ми повинні займати і в якім напрямі поступати.

*) Поміщаючи сю статью, звертаємо на ню увагу наших Вп. читателїв, а собі застерігаємо на случай потреби сказати й своє слово. — Редакція.

[Дѣло]