Трансатлантична торгівельна війна

Чому два роки тому європейці так негативно ставилися до евентуальної перемоги Дональда Трампа на президентських виборах? Бо було зрозуміло: якщо він стане господарем Білого дому, то раніше чи пізніше розпочнеться трансатлантична торгівельна війна. І от вона й розпочалася.

Європейці не менш уважно за американців стежили в ніч на 9 листопада 2016 року за поданням результатів голосування на президентських виборах у США. Коли стало остаточно зрозуміло, що Трамп переміг, їхні душі сповнилися гіркотою. Грандіозний проект трансатлантичної зони вільної торгівлі однозначно накривався мідним тазом. І було очевидним, що на цьому ще далеко не скінчаться чвари між Вашінґтоном і Брюсселем.

Що більше, Старий і Новий світи опинилися на порозі великої торгівельної війни. Минув щойно рік з часу входження Трампа в Білий дім, як він виконав свої погрози – запровадив штрафні мита на сталь і алюміній з країн Європейської Унії. Щоправда, підписавши цьогоріч у березні відповідний указ, американський президент увів відтермінування для початку дії нових митних правил. Потім глава Білого дому оголосив про вихід Сполучених Штатів з угоди щодо ядерної програми Ірану, укладеної 2015 року, яку офіційно називають Спільним всеосяжним планом дій (Joint Comprehensive Plan of Action – JCPOA). Наше видання вже детально писало  про те, чому цей антиіранський крок спричинив серйозний розкол у стосунках між Америкою та Європою.

У Брюсселі все ж сподівалися на здоровий глузд в Білому домі, що там, полякавши митами, таки отямляться й перманентно відтерміновуватимуть їхню дію. Сподівання виявилися марними. Наприкінці травня Дональд Трамп доручив своєму міністру торгівлі Вілбуру Россу оголосити неприємну для європейців новину: надавати експортерам з Євроунії відтермінування від нових мит на сталь і алюміній Америка більше не буде. Таким чином, з 1 червня Сполучені Штати почали стягувати мито величиною 25 відсотків на вироби зі сталі і 10 відсотків – з алюмінію.

Та все ж це рішення не стало для європейців несподіванкою. Європа готувалася до такого повороту подій. Міністри торгівлі й економіки Європейської Унії неодноразово вели перемовини про те, як діяти, коли «година Х» таки настане. Наприклад, зразу ж після фатального виступу Вілбура Росса єврокомісарка з питань торгівлі Сесілія Мальмстрьом (Cecilia Malmström) заявила: «Сьогодні поганий день для світової торгівлі», – і повідомила про подання скарги до Світової організації торгівлі, а також про запровадження захисних заходів для європейських експортерів і відповідних штрафних мит на низку американських товарів. «Це чистої води протекціонізм», – додав президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер (Jean-Claude Juncker), маючи на увазі дії Білого дому.

Згідно з правилами СОТ, з моменту запровадження американських санкцій в ЄУ є 90 днів для вжиття заходів у відповідь. Це так зване «Правило відновлення торгівельного балансу». У цьому конкретному випадку воно передбачає, що імпорт зі Сполучених Штатів до Європи можна буде «оштрафувати» рівно на ту ж суму, яких витрат зазнає європейська промисловість від митних дій Вашінґтона.

І вже 6 червня Європейська Комісія ухвалила рішення запровадити з початку липня мита ЄУ на американські товари у відповідь на мита Сполучених Штатів. Список товарів, на які воно поширюється, налічує кілька десятків позицій і охоплює сільськогосподарську продукцію (кукурудзу, рис, журавлину), продукти харчування (помаранчевий сік, арахісове масло), віскі і тютюнові вироби, косметику, одяг, продукцію металургійної промисловості, транспортні засоби (катери, яхти, мотоцикли) тощо. Мито на них сягатиме 25 відсотків.

Представники Єврокомісії особливо підкреслюють, що захисні заходи європейців не є просто штрафом-помстою, а мають теж політичний характер. Так, оголошуючи американські віскі, мотоцикли і джинси як американський крам, на який буде запроваджено нові мита, в ЄУ роблять наголос саме на продукції тих американських штатів, де правлять республіканці. Таким чином Унія намагається вплинути на губернаторів і сенаторів від відповідних штатів, аби ті, своєю чергою, вплинули на  президента Трампа.

З одного боку – логічно. З другого – не виключено, що ці заходи Євроунії матимуть цілком протилежний результат. Трамп може почати грати в трансатлантичний покер. Тобто запровадить у відповідь ще більше штрафних мит і підвищуватиме ставки з кожним кроком у відповідь Європі. Зрештою, вже згаданий Вілбур Росс попереджав, якщо подальша ескалація торгового конфлікту і відбуватиметься, то тільки в разі відповідних заходів з боку ЄУ.

Так, Дональд Трамп уже попереджав, що його адміністрація міркує над тим, щоб здорожчити імпорт європейських автомобілів до США. Мотивував він це тим, що такі ключові галузі, як виробництво автомобілів і комплектуючих, є «критичними для національної промисловості». Тому господар Білого дому вже доручив міністру торгівлі перевірити наявність підстав для запровадження захисних мит і в автомобілебудуванні. Тож протекціонізм починає домінувати в підходах Вашінґтона до будь-якої проблеми. Таким чином трансатлантична торгівельна війна лише набиратиме обертів на радість Кремлю.

Найдивніша у цій справі абсолютна непослідовеність адміністрації президента Трампа у реалізації своїх глобальних проектів. Адже щойно наприкінці минулого року Білий дім опублікував «Стратегію національної безпеки», в якій закликав подвоїти зусилля з витіснення давніх стратегічних конкурентів США, особливо Китаю та Росії. А ключовий компонент цієї стратегії полягає в тому, щоб згуртувати історичних союзників і партнерів Америки – передовсім країни Європейської Унії – перед обличчям загрози російського і китайського експансіонізму.

Утім, замість того, щоб наблизити до себе європейських друзів, Трамп цілком реально загрожує зруйнувати трансатлантичні відносини. А відштовхуючи своїх союзників, він хоч-не-хоч створює, таким чином новий простір для впливу Пекіна, а ще більше – Москви.

І ми вже спостерігаємо наслідки: спершу бундесканцлерка Німеччини Анґела Меркель, а згодом французький президент Емманюель Макрон зустрічаються з кремлівським шефом Володимиром Путіним. Між нами відбувається приємна розмова, так, ніби й не було жодної російської агресії в Україні, воєнних злочинів у Сирії, гакерських атак на західні країни тощо.

Що варто зауважити щодо згаданих двох зустрічей. Під час зустрічі Путін-Меркель, яка відбулася в Сочі, більше уваги приділяли вирішенню політичних питань: Мінські угоди, війна в Сирії, збереження ядерної угоди в Ірані. Зачіпалася й тема «Північного потоку-2», коли Меркель наполягала на тому, щоб новий проект не позбавив газового транзиту Україну. Сторони так ні до чого серйозно й не добалакалися, але вже сам факт зустрічі дав Путіну зайві геополітичні дивіденди: він знову перестав бути нерукопотисканою особою.  

А от вже Макрон відвідав Санкт-Петербурзький міжнародний економічний форум. А цього заходу, починаючи з російської інвазії в Криму й на Донбасі 2014 року, західні політики зазвичай уникають (якщо, звісно, не враховувати затятих «путінферштеєрів»). Що більше, французький президент обговорив з російським колегою питання тісніших торговельних відносин. Під час візиту були підписані понад півсотні нових контрактів між французькими та російськими компаніями, зокрема й у табуйованій Заходом енергетичній сфері. Так, було укладено угоду між російською енергетичною компанією «Новатек» і французьким концерном Total, якому зовсім недавно довелося відмовитися від свого бізнесу в Ірані через (увага!) санкції США.

Прикро, коли наші європейські друзі починають зближатися з нашим найлютішим ворогом. Мимоволі починаєш сумніватися у їхній щирості. Зрештою, так само, як і в щирості Трампа, котрий, з одного боку, виголошує антиросійські філіппіки, закликає Європу протистояти російській інвазії в усіх аспектах, а з другого – робить усе, щоб спростити Кремлю реалізацію цієї інвазії.