Не поляк, але й не єгиптянин

 

Він змінив католицизм на мусульманство і переїхав разом з дружиною та сином до Єгипту. Втім, після кількох років життя у країні, де туристи ледь не на кожному кроці, Пьотр Ібрагім Кальвас змушений був виїхати на Мальту. У своїх репортажах він розповідає не про піраміди чи фешенебельні готелі, а про те, яким є мусульманський світ для пересічного європейця. У видавництві «Човен» вийшла українською остання книжка Пьотра Ібрагіма Кальваса «Єгипет: харам, халяль». Найцікавіші моменти з презентації, яка нещодавно відбулась у львівські книгарні «Є», у нашому матеріалі.

 

 

Олеся Яремчук: Пьотре, розкажіть, чому ви вирішили переїхати до Єгипту?

 

Пьотр Ібрагім Кальвас: До Єгипту разом з дружиною та сином я переїхав у 2008 році. По-перше, тому що на той момент минуло уже 8 років, відколи я прийняв іслам, тож мені здавалось, що дитину я повинен виховувати в мусульманській країні – хоча потім виявилось, що це було зовсім не обов’язково. По-друге, ми обрали Єгипет, адже ця країна доволі дешева, і ми вирішили, що зможемо купити там помешкання.

 

О.Я.: Чому ви вирішили прийняти іслам, і яким є для вас іслам у повсякденному житті?

 

П.І.К.: Це була духовна потреба, я багато років шукав в релігії сенс життя і знайшов його в ісламі. Спершу це був іслам у традиційній версії. З роками я виховав у собі власну ісламську духовність, яка опиралась на суфізмі, тож мій іслам зараз є дуже мало пов’язаний з тим орієнтальним.

 

О.Я.: Поясність трохи детальніше, що таке суфізм? У вашій книзі представлені різні групи мусульман, які живуть в Єгипті і не тільки, чому ви обрали саме цю течію?

 

П.І.К.: Ця течія настільки ж давня, як сам іслам. Основними її ознаками є спокійне сприйняття релігії і духовне сприйняття світу. Суфізм акумулює у собі спокій, толерантність та індивідуальність, якої бракує мусульманським країнам.

 

У Єгипті постійно триває ревіталізація ісламу. Коли 8 років тому я приїхав в Єгипет, то жінок у хіджабах було набагато менше, ніж коли я виїжджав звідти. Після падіння СРСР, який намагався насадити у Єгипті соціалізм, люди ще сильніше почали повертатись до релігії. І це парадокс, здається: країна, де є мобільні телефони, інтернет та супутникове телебачення, модернізується, але одночасно й ісламізується. Люди з одного боку хочуть модернізації, однак з іншого вони розуміють, що це означає поступову відмову від Бога, який у Єгипті є основою. Пересічний єгиптянин чекає. Він не діє, а чекає на знак – приблизно так, як ортодоксальні євреї чекають на прихід месії. Це фаталістичне і магічне мислення. У Єгипті люди думають: буде як буде, ми піддаємось волі Бога. Тоді як західний світ ставить на перше місце гуманізм. 

 

 

О.Я.: Завдяки цій книжці ми дізнаємось про те, що у Єгипті є багато людей, які цілком неграмотні, там поширені ідеї Гітлера та жахлива ситуація з правами жінок – 95% жительок проходять процедуру жорстокого обрізання. Наскільки для вас Єгипет є чужим у розумінні двох культур, європейської та східної? Чи вони не примиренні, чи можливий контакт між ними?

 

П.І.К.: Це зовсім інший світ, ніж той, який ми бачимо як туристи. Щоб зрозуміти Єгипет, треба довго жити там. Я прожив у цій країні 8 років і досі її не розумію. Про традицію обрізання у Європі знають небагато, хоча зараз уже трохи більше. У Єгипті цю процедуру проходять не лише мусульманки, а й копти, тобто християнки. Щодо Гітлера, то справді у Єгипті майже всюди купити його книгу «Майн кампф». Там його сприймають перш за все як людину, яка вбивала євреїв, тому частині жителів він подобається. Однак це жахливо, коли у книгарні немає релігійних книг, натомість можна придбати книжку Гітлера. Я якось знайшов «Майн кампф» у супермаркеті, де зазвичай продають кулінарні книги.

 

О.Я.: Розкажіть більше про процес інтеграції в єгипетський світ.

 

П.І.К.: Дуже багато іноземців, які живуть у Єгипті, бояться жити посеред місцевих, однак я жив у єгипетському кварталі в багатоповерхівці середнього класу, де хоч-не-хоч (а я хотів) знайомишся з людьми, дізнаєшся більше про їхні звичаї. Я не приймав їх, але шанував та дотримувався. Шанувати традиції і приймати їх та практикувати – це різні речі. Наприклад, мої знайомі з Бельгії, які жили неподалік від мене в Александрії, були практикуючи християнами, і вони не ставили різдвяну ялинку на балконі, адже не хотіли розізлити чи образити своїх мусульманських сусідів. Моя дружина не ходила у міні-спідницях, і, коли ми були на пляжі, вона не купалась, бо не хотіла робити це в одязі, як прийнято в мусульманок.

 

 

 

О.Я.: Читаючи книжку, складається враження, що у вас доволі контраверсійне ставлення до цієї країни. З одного боку – це любов, адже ви там жили і є певна спорідненість, з іншого – у книжці проглядається і ненависть. Чому з роками у вас так змінилось ставлення до цієї країни?

 

П.І.К.: Я б не сказав, що любов замінила ненависть. Однак, спостерігаючи за повсякденням Єгипту, не можна любити обрізання жінок, не можна любити насильства над ними чи загалом фундаменталізму, який проявляється у різних сферах життя. Натомість я люблю гостинність єгиптян, чи їх гумор, приязнь до іноземців.

 

У культурі, яка настільки інша, ніж європейська, почуття не можуть бути однозначними. Дуже часто люди, які виїжджають в ісламські країни з позитивним налаштуванням, закохуються в них і не бачать жодних негативних рис. Натомість спрямовані проти ісламу, виїжджають туди і навіть в прекрасному бачать негатив. Я намагався бути об’єктивним, описуючи Єгипет, хоча я і так розумію, що ця книжка – це моє суб’єктивне бачення. Тому дуже важливо, коли ви пізнаєте далекі культури, дізнаватись про них самотужки, а не лише, до прикладу, зі ЗМІ.

 

Мені подобається почувати себе уже не поляком, але і не зовсім мусульманином, адже в мене космополітичний характер. Я дотримуюсь думки одного з найбільших польських письменників, Вітольда Гомбровича. Він казав: «Будь завжди чужим». Для мене це означає дивитись на все збоку, щоб легше оцінювати.  

 

О.Я.: Після Арабської весни ми мало чуємо про Єгипет. Серед інших матеріалів ви писали і про тамтешній уряд. Яка там зараз ситуація і чому ви критично оцінюєте те, що він робить?

 

П.І.К.: Єгипет – це країна, де цілковито править армія. З одного боку – це добре, з іншого – ні. Правління армії означає авторитарну диктатуру. Однак, якби у Єгипті не було армії, то були б ісламісти, і він став би Сирією. Єгипет – доволі непередбачувана держава, на відміну від Катару чи Об’єднаних Арабських Еміратів. У Єгипті досі існують в’язниці, де катують людей. Тож ти можеш писати про пляжі та інші подібні речі, а можеш писати про те, що тобі підказує совість. За це можуть одразу ж вигнати з Єгипту. Польські ЗМІ просили, аби я писав про тамтешню політику. Однак у Єгипті є багато польських жінок, які одружились з мусульманами та прийняли їхню віру добровільно або примусово. Вони слідкували за моїми матеріалами і дуже різко реагували на них. Раптом в однієї з них чоловік, брат чи ще хтось працює в поліції. Це країна, де зараз усе відбувається дуже швидко, тож я виїхав заради безпеки, і тепер на Мальті можу писати усе, що хочу.

 

 

04.06.2018