І.
Торічна осїнна сесія соймова, котра несповна три тижднї тревала а мала лише вісїм засїдань, посвячена була виключно буджетови і конверсії довгу индемнізаційного. Теперішна сесія була продовженєм і в значній части вислїдком тамтої.
На 17 засїданях в 27 днях радив сойм о дуже многих і розличних справах, але з більших залагодив властиво тілько дві: будову льокальних зелїзниць і реформу банку краєвого. Що до зелїзниць і средств комунікаційних взагалї, Галичина осталась справдї по-за иншими краями коронними; ще щастє єї, що стратеґічні взгляди змушували правительство до будови зелїзниць державних. Край постарав ся доси о дороги краєві, в части також повітові і громадскі, видавши на то в остатнихь 25 роках 15,600.000 зр. Тепер отже приходить черга на будову зелїзниць економічних, котрих доси на 2.000 кільометрів всїх зелїзниць в цїлім краю, є дуже мало. Початок зробила держава, давши на будову зелїзниць подільских девять міліонів зр. на один тілько міліон з краю. Сойм пійшов тепер дальше, і за приміром инших країв, особливо Стирії, ухвалив на будову льокальних зелїзниць девять міліонів, платних в трицяти роках по 300.000 зр. річно. З того фонду зараз в найблизших роках мають будувати ся зелїзницї до Бережан і Підгаєць, що до котрих знов зроблено користний интерес з правительством, бо правительство дає, не рахуючи коштів будови стратеґічної зелїзницї з Галича до Острова (коло Тернополя), около півтора міліона зр., а край і интересенти мають доставити міліон.
Такими справами зелїзничими займав ся сойм, з додатком характеристичної епізоди внесеня ґр. Борковского, котру дотичні шляхтичі подільскі могли були, в интересї репутації своєї і галицко-польскої шляхти взагалї, соймови ощадити.
Розширенє банку краєвого стоїть по части в звязи з політикою зелїзничою. Змінено статут банку, бо утворено в нїм окремий віддїл для позичок і обліґацій зелізничих, за котрі край приймив ґарантію до висоти 15 міліонів зр. Крім того підвисшено ґарантію краю за вкладки щадничі, уміщені в банку краєвім, до висоти 2 міліонів зр. Збільшенє аґенд банку (ще перше утворено в нїм окремий віддїл парцеляційний) викликало потребу побільшеня льокалю для него, і соймь ухвалив призначити на тую цїль 100.000 зр.
Зелїзничій і банковій політицї сойму, хотя сойм тут, именно що до зелїзниць, пійшов, як ми вже згадали, за приміром инших країв, не можна відмовити певної смілости. Сойм зробив великій крок наперед. Замітно, що залагодженє обох сих за теперішної сесії найважнїйших і дїйстно великих справ відбуло ся зовсїм тихо, не то без опозиції але майже і без діскусії.
Сеся зелїзнича і банкова акція сойму єсть наслїдком довершеної і щасливо (бо в сприяючих обставинах) переведеної конверсії довгу индемнізаційного. Але тая конверсія може мати й некористні наслїдки, именно за щедре видаванє грошей. Правда однак, що cупротив тілько міліонів, на які заанґажував ся сойм з зелїзницями і банком краєвим, мусять дуже дрібними видавати ся такі суми, як 74.000 зр. на виставу краєву, 5.000 зр. для академії краківскої, 2.000 зр. на перевезенє мощей Ленартовича, 300 зр. на похорони Близіньского і т. д. і т. д. В осїнній сесії приняв був сойм внесенє ґр. Яна Тарновского, щоби евентуальна надвишка в буджетї обернена була на опуст в податках краєвих. Але при розпочатій соймом політицї економічній не заносить ся на надвишку і опуст, в чім не буде однак шкоди, єсли тота політика піднесе добробит краю.
Найважнїйшою справою, яка по-при зелїзничій і банковій була тепер в соймі піднесена, а навіть важнїйша від сих-же, тілько що она не зістала ще залагоджена, то справа реформи громадскої. Порушили єї рівночасно два польскі сторонництва соймові: лївиця і центрум, а склонює ся до неї і більшість правицї. Противні їй тілько мазурскі селяне, котрі хотять реформи але зовсїм иншої, т. є. сполученя обшарів двірских з громадами при рівномірнім поношеню тягарів, і скрайні консерватисти або останки партії староподільскої, котра не хоче нїякої реформи, але від смерти Ґрохольского не має визначних провідників. Розуміє ся, що і рускі посли противні проєктови, одобреному соймом, утвореня "зібраної орґанізації автономічної, зложеної з нинїшних громад і обшарів двірских", котра би сим-же обшарам надала великій вплив на громади і при тім тягари громадскі не тілько не зменшила але навіть збільшила. Се вже і висказали рускі посли устами п. Телишевского і д-ра Короля. Але коаліція Русинів, мазурів і старо-подоляків за слаба, щоби не допустити проєктованої "збірної" громади, може вже в найблизшій будучности. Длятого не треба легковажити анї засипляти тої справи, але насамперед розібрати основно дотичну ухвалу сойму, а потім переводити против намірів соймової більшости одвітну акцію в цїлім краю. Поручаємо сю справу особливо всїм нашим політичним товариствам.
З инших справ, підношених на теперішній сесії в соймі, важна була именно соймова реформа виборча, порушена в двоякім напрямі: рускими послами внесенєм на заведенє безпосередних виборів в курії сельскій, а польскою лївицею старанєм о побільшенє послів зі Львова і Кракова. Зі становища загального єсть перше внесенє далеко справедливійше, важнїйше і більше поступове. Як єго боїть ся соймова більшість, показала она тим, що не допустила єго навіть до комісії, хоч таке саме внесенє перед трома роками придїлила була комісії, — але там єго не залагодила. Внесенє лївицї, котра сим разом дуже сильно наперла на польске "коло" і більшій вплив в тім "колї" осягнула, ставши ся по-части regierungsfаhig, єсть односторонне не тілько з загального становища, але навіть зі становища самих міст. Не в тім лежить головна потреба міст, щоби Львів а особливо Краків, маючі і так чотирох взглядно трох заступників в соймі, були там ще сильнїйше репрезентовані, але щоби там дістали свою окрему репрезентацію такі міста, котрі мають по кільканацять тисяч мешканцїв, вповни міскій характер, численну интеліґенцію і окрему репрезентацію в радї державній. На таку реформу виборчу скорше згодили би ся, думаємо, і рускі посли, котрі тепер, усунувши ся від голосованя, ударемнили проєкт лївицї, хоч тактичні взгляди може і вказували им не зражувати собі сеї партії. Впрочім як би польске "коло" щиро хотїло тої реформи, було би єї перевело і без руских послів, з котрих два навіть лишили ся в палатї при голосованю над нею.
Наконець згадаємо ще о двох проєктах лївицї на польонізацію нїмецких шкіл. Внесенє п. Меруновича домагало ся повного спольщеня польско-нїмецкої конфесійної школи жидівскої в Бродах, а внесенє п. Райского спольщеня нїмецких ґімназій у Львові і в Бродах. Більшість польских послів, оглядаюча ся на політичні взгляди, нерада була поставленю тих внесень і не допустила навіть до трактованя их в комісії шкільній, куди оба внесеня відослано; она хотїла би не зражувати собі високих сфер у Відни, особливо войскових, котрі довели навіть до заложеня коштом держави народної школи нїмецкої в Перемишли. Здаєсь однак, що лївиця буде повтаряти свої внесеня і на слїдуючих сесіях сойму, доки бодай одної частини з них не перепре. Взагалї лївиця, під взглядом національним, чи супротив нїмецкого чи також в-части і супротив руского язика, єсть більше нетолєрантна, як декотрі инші фракції польскі.
О руских послах і их дїяльности поговоримо в другій статьї.
[Дѣло, 24.05.1893]
ІІ.
"Посли рускої народности брали живу і визначну участь у всїх роботах сего вис. сойму. Мило менї висказати, що чую додатний вплив их співдїланя при спільній роботї для добра краю." Сі слова в рускім язицї висказав маршалок кн. Санґушко при закриваню сойму.
Яке значінє мають сі досить незвичайні слова? Чи аж тепер рускі посли взяли додатну участь в працях сойму? Правда, они наговорили ся, навносили ся і наинтерпелювали ся досить. Пять внесень вийшло від них, з котрих два (д-ра Окуневского о змінї закона конкуренційного і д-ра Антоневича о моченю конопель) полагоджені позитивно, одно розбудило великій рух і серед польскої интеліґентної суспільности (д-ра Окуневского о заложеню женьскої ґімназії), одно дотикало дуже важних справ і може тілько для недостатку часу не було полагоджене (Гурика о нуждї селяньскій), а лише одно було несимпатичне для більшости соймової і яко небезпечне навіть до комісії не допущене (Телишевского о безпосередних виборах).
Ще живійшу участь брали рускі посли в дебатах. В кождій важнїйшій діскусії давав ся чути і рускій голос, і мав нераз також вплив на хід а навіть на результат діскусії, або сам викликував діскусію. Згадаємо тілько голоси п. Телишевского при внесеню ґр. Борковского та при екзекуціях податкових, д-ра Короля при законї ловецкім і громадскім, п. Гурика при екзекуціях податкових і законї ловецкім.
Однак то все було і в минувших роках. Н. пр. в р. 1889 п. Телишевскій поставив сам один більше внесень, як тепер всї посли разом, а д-р Антоневич давнїйше бодай чотири рази тілько говорив, як тепер. Тілько ж давнїйші бесїди мали нераз иншій тон і характер. Они звучали більше рішучо, енерґічно, опозиційно. Правда, і сим разом давав ся опозиційний тон деколи чути, але він або кінчив ся відтак гагідно або не віддавав чисто рускої мельодії. Грімкі трибуни народу, можна-б сказати, перемінили ся в гладких дипльоматів. Так н. пр. п. Кулачковскій зачав і говорив опозиційно свою бесїду о виставі краєвій, але скінчив дипльоматично, згоджуючись на внесенє комісії. Ще більшу дипльоматію заявив п. Телишевскій при трактованю справи реформи громадскої в комісії. А бесїди пп. Короля і декотрі бесїди п. Телишевского були вправдї досить різкі, але они мали більше загальний характер а мало спеціяльно руского, так що майже міг би их виголосити і котрий з більше опозиційних польских послів. Рускі посли ставали радше на становищи интересів загальних або що найбільше, на становищи интересів люду, і се, очевидно, зовсїм оправдане і раціональне становище, але й на тім становищи стоячи треба повний натиск класти на права і спеціяльні интереси руского народу.
Отже длятого то маршалок висказав свої слова о руских послах. Ми однакож тактики руских послів за сеї несповна чотиронедїльної сесії не уважаємо за якійсь зворот, тілько радше за злучайність, викликану відай найбільше загальним характером сеї сесії, не хочемо казати — теперішнїми не зовсїм виклярованими відносинами серед рускої суспільности... Прийде осїнна сесія з буджетом краєвим, буджетом шкільним, справозданєм ради шкільної о школах народних, то тогди дїяльність руских послів буде супротив Поляків і правительства конечно знов більше "уємна" нїж "додатна".
Говорячи подрібнїйше о дїяльности руских послів, не можемо поминути і их интерпеляцій. Було их пять, а дотикали найбільше льокальних справ. Загальнїйша була тілько интерпеляція п. Романчука о нерівномірнім трактованю руского язика і руского обряду. Відповідь правительства на тую интерпеляцію, дану з можливою скоростію, можна би уважати взагалї за задоволяючу і за доказ, що правительство бодай в менших справах хоче не зражувати до себе Русинів, — коби тілько не та суперечність між відповідями такими а практикою.
Що-до відносин руских послів межи собою, то они клярували ся дальше, але не цїлком ще виклярували ся. Рускій клюб, завязаний а радше наново сконсолідований при кінци осїнної сесії, збільшив ся приступленєм о. Гаморака і складає ся тепер з вісьмох послів. З решти давного руского клюбу, числившого шіснацять членів, сїм послів, т. є. Антоневич, Барабаш, Герасимович, Король, Кулачковскій, Рожанковскій і Сїрко, утворили другій клюб. Однакож они офіціялиіо не оголосили доси сего свого кроку, а се не єсть без якогось значіня, як і не єсть без значіня, що предсїдателем своїм вибрали "старо-Русина", — як єго тепер називають польскі дневники, — п. Рожанковского, котрий стоїть властиво по серединї обох руских сторонництв. Один о. Мандичевскій остав ся доси "диким", але він був таким по-правдї і за истнованя давного спільного клюбу, на котрого засїданя майже нїколи не приходив і в акції єго солідарної участи не брав, а навіть взагалї дуже малу брав участь в соймі, пробуваючи значнїйшу часть соймової сесії по за Львовом.
Впрочім оба рускі клюби доси фактично однаке становище займали супротив правительства і супротив більшости соймової, чи поодиноких клюбів та сторонництв польских, і однаке взагалї становище займали польскі сторонництва супротив одного і другого клюбу. Оба клюби однаково голосували і підписували собі взаїмно свої внесеня і интерпеляції. З инших Русинів в соймі найблизше руским послам, именно клюбови народовцїв, стояв митрополит (владика перемискій і станиславівскій не брали участи в соймі), дальше о. Ковальскій, а зовсїм далеко бувшій член рутеньского клюбу в радї державній, презідент Криницкій, котрий лише по польски промовляє в соймі.
Поміж Поляками стояв найблизше до руских послів, як і давнїйше, д-р Ольпиньскій а відтак посли Мазури. Внесеня і интерпеляції руских послів підписували найчастїйше і Мазури, і на відворот. В справах народу сїльского і маломіского одні і другі посли займали звичайно однакове становище.
Значно дальше від Мазурів стояла польска лївиця, репрезентуюча міскій елємент з досить слабою закраскою демократизму а тілько з більшою закраскою лібералізму. Сей лібералізм именно зближав нераз лївицю з рускими послами, хоч фактично лївиця мала з того зближеня звичайно більшу користь як Русини. Н. пр. давнїйше вибір д-ра Гошарда на члена а тепер п. Онишкевича на заступника члена видїлу краєвого завдячує лївиця именно Русинам, коли противно д-р Савчак був би і без лївицї до видїлу вибраний. Длятого дивним мусить видавати ся чваненє лївицї, що она підпирала Русинів, та теперешній єї докір, що Русини при голосованю над побільшенєм числа послів зі Львова і Кракова відплатили їй невдячностію!
Безстороннїйше часом від лївицї відносять ся до Русинів поодинокі инші посли польскі, н. пр. кн. Чарторийскій, ґр. Станислав Бадені, именно в національних справах. Найнеприхильнійша до Русинів являє ся т. зв. молодо-подільска партія, котра має своїм орґаном Gazet-y Narodow-y і в интересї польско-клєрикально-консервативнім висуває нераз "старо-Русинів" против народовцїв. Сеся партія числить ся потрохи з обставинами, коли противно такі старо-подоляки, як п. Емиль Торосевич, без всякого огляду і без маски заявляють всю свою ненависть до Русинів. Однакож они найменше небезпечні, як показало повне фіяско п. Торосевича, против котрого, окрім руских послів, виступили не тілько митрополит зі всею рішучостію, але мусїло се зробити вчасти і правительство, а навіть близші єго сторонники мусїли не признатись до него через єго незручність.
Отсе головнїйші черти сегорічної сесії соймової, коротенької але не в однім зглядї важної а бодай характеристичної. Для руского народу лишила она именно грізну небезпечність реформи громадскої в польско-паньскім дусї.
[Дѣло, 25.05.1893]
25.05.1893