В справі вистави краєвої.

"Галичанин" помістив в кількох статьях [одна з них мабуть ще з перед свят] свої погляди на виставу краєву, котрими старає ся спинити участь Русинів в тій виставі, — дальше кинув ся на мене і на всїх, хто бере участь, — а вкінци запротестував [!] против названя вистави краєвою.

Таких статей в "Галичанинї" не лиш я, але й кождий, знаючій різні мети у Русинів а москвофілів, міг надїятись зараз по оголошеню в "Дѣлї", що Русини возьмуть участь в виставі, бо-ж прецїнь ясна річ, виходяча вже з засади "Галичанина", написати завтра о якійсь річи, що она чорна, скоро лиш нинї в "Дѣлї" написано, що она біла. Ми вже такі щасливі, що, прочитавши лише статью яку в "Дѣлї", знаємо наперед, як она буде виглядати в "Галичанинї", а за те належить ся "Галичанинови" подяка, бо він уже наперрд увільняє нас читати єго.

Знаючи о тих засадах "Галичанина", я би й не брав в тій справі за перо, коли-б не лучилось менї оногди, на селї, почути погляди про виставу від одного священика. Він також зажадав від мене публичного поясненя моєї участи, взглядно участи Русинів в виставі і се спонукало мене до прилюдного висказаня цїлої нагої правди, без огляду на те, що може й докорю тим таки самим Русинам.

Виставу вільно кождому чоловікови уряджувати; вільно єї називати і краєвою, бо-ж она прецїнь єсть в краю і має на цїли представити світови передовсїм краєві вироби, плоди. Чоловік один не урядить вистави краєвої, бо по перше — грошей у него одного на те нема, а по друге — мало хто услухав би єго голосу, длятого він глядає собі до помочи людей маючих та знатних і они творять первістний комітет вистави. Так сталось і тепер. Первістний той комітет сходив ся, видав відозву, котра була поміщена у всїх часописях краю, запрошуючи людей охочих приступити до обширнїйшого комітету, — а позаяк на тую цїль треба грошей, комітет той зажадав рівночасно вкладки 250 зр. Кромі тих загальних запросин в часописях, вислав комітет ще до богато людей окремо запросини. Такі запросини одержало більше число Русинів, а поміж ними і я.

Однакож Русини не покористувались тим правом, бо анї на загальні анї на личні запросини нїхто анї не зголосив ся анї не відписав, — один-одинокій я написав до комітету письмо ось-якого змісту:

"Дуже жалую що у мене нема грошей, котрі би я мав зложити яко вкладку і тим самим міг взяти участь в працях комітету, длятого й вибачайте, що не можу з запросин користати..."

Мабуть третього дня по тім моїм листї дістаю від комітету письмо, котрим именовано мене членом комітету, не жадаючи нї шелюга вкладки. Оттаким чином я взяв ся в комітетї, на жаль, одинокій Русин. А склало ся так тому, бо, як бачимо, ті люде, до котрих вислано личні запросини навіть не дали відповіди. Питаю тепер: хто має обовязок більше дбати про заступництво Русинів на виставі; чи Русини самі, чи комітет, котрий давав Русинам нагоду засїдати в комітетї?

Комітет повірив менї реферат етноґрафічний. Я приняв єго в тім глубокім пересвідченю, що буду мати нову нагоду зложити свою працю не лиш на престол краю, але й Руси. Принявши сей обовязок, зараз зажадав я від заступника презеса вистави ґр. Ст. Баденіого [презес вистави кн. Ад. Сапіга був тогдї коло недужого сина в Більчи], щоби на части всхідній етноґрафічного видїлу вистави, отже там, де етноґрафія Русинів буде заступлена, були й написи рускі; дальше, щоби всї відозви і проґрами друкувались також по руски. A, to się rozumie! — була відповідь. І справдї так єсть, бо власне тепер друкує ся відозва і проґрама етноґрафічної секції рівночасно по польски й по руски.

Питаюсь тепер: Коли комітет на таке писемце моє, без алєґатів в банкнотах, приняв мене до свого складу, чи був би може відмовив приняти тих, що вислали би письма з алеґатами? Я певний, що коли би була редакція "Галичанина" черпнула з своїх фондів, була би й она там репрезентована. Впрочім най попробує ще й тепер зложити лише алєґат, вимаганий на члена комітету... А може комітет сам має покликати єї за надзвичайні заслуги [?] коло добра руского [!] народу — і без вкладок?!

Мимо того поведеня загалу руского — головний комітет покликав значне число Русинів до різних секцій, — як се було свого часу оповіщено в "Дѣлї". Річію тих людей — дбати в своїх секціях про те, щоби Русини не були покривджені, хоч і то не залежить від сеї чи тої секції, але просто від самих виставцїв, котрі можуть собі місця замовити і вільно им там ставити свої написи і редакція "Галичанина" може поставити собі на виставі осібний павільон і устроїти єго на лад, якого сама захоче — може в нїм виставити всї рочники "Пролома", "Нового Пролома", "Червоної Руси", "Галицкої Руси" і "Галичанина" cum altinentis [о котрих годї припустити, що они видають ся за краєві гроші], але навіть урядити собі "московскоє безобразіє", яке практикуєсь на "Вороблевих горах", далеко за границями Галичини.

О конечности а навіть о хіснї участи нашої в виставі були вже піднесені голоси з краю в "Дѣлї", були они і на зборах наших товариств, тож не буду того повтаряти, а зверну нинї увагу наших земляків лиш на те, що ще й тепер пора виступати нам як слїд, — треба лише взятись за дїло енерґічно, обіслати виставу у всїх єї секціях як найбогатїйше, — словом: взяти найживійшу участь в виставі, — тогдї певно нїхто нам кривди не заподїє, а справа вийде лише на користь нашого народу.

І се мене не здивувало, що "Галичанин" чи-то просто, чи-то мимоходом кидаєсь на мене. Се-ж прецїнь річ ясна: "Галичанин" стараєсь усїми силами затерти слїд народу руского в Галичинї, а я тут як-раз буду старати ся показати світови той нарід, як він живе в своїх звичаях та обичаях, як ними він найживійше відрізнюєсь від московского, за котрим стоїть "Галичанин", яка єго ноша, які єго типи, і т. д. Отсе "Галичанина" й найбільше болить...

У Львові 30 н. ст. цвітня 1893.

[Дѣло, 01.05.1893]

Моя відповідь "Галичанинови".

Я вельми вдячний Редакції "Галичанинa", що в ч. 86 перепечатала з "Дѣла" мою статю "В справі вистави краєвої", бо тим дала она нагоду пізнати публицї, беручій свої информації з "Галичанина", властиві причини, за-для яких при будучій виставі можуть Русини в деяких секціях справдї взглядно покривдженими бути значить, скоро не возьмуть участи в виставі.

Перепечатавши мою статю, "Галичанин" кидаєсь знов на мене так, як єму єго розум та служба наказує.

Єму все ще не ясна назва вистави: "краєва". То мушу ще раз розказати устрій вистави. Виставу краєву в роцї 1894 устроює приватне консорціюм, а не видїл краєвий, не сойм. Вільно тому консорціюм назватись краєвим, так, як вільно н. пр. п. Игнатовичеви назвати свою фабрику косметиків краєвою хоч нї рожані, нї миґдалові, нї другі олїйки не родять ся в краю. Вільно також адвокатови називатись краєвим, хоч їздить у Петербург по гроші для "общого". Вільно називатись "Галичанинови" часописію краєвою, хоч він не заступає народу руского, живучого в Галичинї, а заступає нарід московскій, живучій сотки миль за Галичиною. Се вже мабуть буде ясно і "Галичанинови".

При кінци своєї статьї кличе "Галичанин" до мене: "То ваше личне дїло і ми в него не вмішиваємся". Не моє личне се дїло, бо, коли ви, "господа" з "Галичанина", читаєте "Дѣло", то мусїли дізнати ся, що за участію в виставі відзивалось богато голосів руских і що рускі [не московскі] товариства постановили взяти участь. А впрочім, коли пишете: "ми в то дїло не вмішиваємся", то чого-ж напастуєте мене і викликуєте партійні і личні справи, аґітуючи против того, до чого ви "не вмішиваєтесь"? і "не вмішивайтесь", бо ви прецїнь не дали нї одного доказу на те, що підпираєте справи народу руского. Дайте докази того, що вам нарід рускій дорогій, тогдї ми й станемо з вашою гадкою числити ся!

Дальше розказує "Галичанин", нїби новину, що я хочу себе заманїфестувати "противником Галичанина" а "сторонником краєвої вистави".

Се, голубчику "Галичанине", як-раз не виходить з моєї статьї, але з цїлого мого житя. Я був і буду завсїгди противником всяких ренеґатів, чи они йдуть в табор московскій, чи польскій, чи якій-небудь другій. Поважаю високо нарід польскій і нарід московскій, але з обмерзїнєм відкидаю всїх тих по роду Русинів, що кланяють ся чужим идолам, особливо, коли идоли — золоті. Ось чому я противник "Галичанина".

Що я сторонником вистави краєвої, се чиста правда, бо бачу, що участь Русинів в тій виставі принесе им лише хосен, о чім, як звістно читателям "Дѣла", висказалась наша праса руска [не московска, "Галичанин"] і всї народні товариства. Де вичитав "Галичанин", що я "сторонникомъ выставы краєвої хотя бы и съ польскимъ характеромъ" — сего най здорові шукають самі читателї в моїй статьї.

Дальше говорить "Галичанин", що та вистава менї "лично полезна". Так, бо хосенна народови рускому, тому хосенна і менї, яко одиници того народу.

Дальше "Галичанин" для мене "снисходительный" [Господи! Хорони мене від тої ласкавости!] і наводить кілька уступів з проґрам секцій, в котрих говориться лиш о "języku polskim" u о "językach obcych". Але чи може я в своїй статьї се похваляв? Я лише жалував там, що запрошені Русини не вступили до комітету, що би в поодиноких секціях упімнутись о свої права, як я се зробив в секції етноґрафічній. "Галичанинови" раджу, що би черпнув из своїх фондів, та най береже прав свого народу!

Чи редакція "Галичанина" може думає, що на тій самій підставі, на якій секція XXVIII. уложить образ умового руху "zіеm polskich", нам не буде вільно до нашої рускої літератури галицкої втягнути і розвій єї на Українї? Відки-ж Галичанин має ту певність, що "Просвіта" того не зробить?

Хто редакції "Галичанина" говорив, що для "Просвіти" і товариства имени Шевченка не найшлось "офиціального мѣста"? — дальше що галицко-рускі "изданія не включены въ офиціальный списокъ"? Навпаки менї відомо зовсїм инакше. На засїданю тої секції котрої референтом директор Людвик Дїдицкій, а на котрім то засїданю були присутні з Русинів пп. дир. Харкевич, проф. Лучаківскій, Тисовскій, Червіньскій, Гриневич, я і другі, найвиразнїйше сам референт реферував о офіціяльнім поміщеню видань "Просвіти", Руского товариства педаґоґічного і других.

Що-до дальших елюкубрацій "Галичанина" на темат мого "польского міровоззрѣнія", надто понятя "пониженя і обиды для русской народности" — о тім судити не "Галичанинови", не маючому руского [не-московского] "міровоззрѣнія".

Дальше "Галичанин" запевнює всїх і вся, що моє "участіе въ етнографичномъ отдѣленіи выставки можетъ повредити ея успѣху"а на доказ того наводить:

1) Що я "устроилъ маломѣстечковую ярмарку въ часѣ побуту пок. архикнязя"! — Тут "Галичанин" пробрехав ся, як знав, бо я нїяких вистав анї ярмарків не уряджував. Я був лише провідником весїля гуцульского, точки найкрасшої цїлої проґрами, за що я дістав від презідента міста ось-яке письмо: "Gdy Wiel. Pan jako członek komitetu dla uroczystego przyjęcia Najdost. Następcy Tronu swą gorliwością w spełnianiu pojętych na się obowiązków i prawdziwie obywatelskiem poświęcaniem się przyczyniłeś się nad wyraz do podniesienia uroczystości przyjęcia Najdosi. Gościa, a tem samem oddałeś znakomite usługi stolicy kraju, poczuwam się do miłego obowiązku złożyć Wiel. Panu za Jego działanie moją najżywszą podziękę. — Lwów, 15 lipcа 1887. Mochnacki."

2) Що прогулька до Праги, яку я устроїв, "кончилась скандалом". — Хиба "Галичанин" має на гадцї бурду, яку викликали єго сторонники А. і Д. на комерсї у Відни, де "Бояна" в гостї запрошено! Я і всї мої товариші знають, що прогулька до Праги скінчилась незвичайною для мене овацією, в часї котрої вручено менї від всїх участників цїнний дарунок за провід.

3) Що я, уряджуючи концерт в папскій ювілей, мусїв "боронитись публично передъ розличного рода замѣтами". — Чи се нечесть боронити ся? Чи може хоч одну точку моєї оборони, [котру подав і "Галичанин"] на пасквіль в "Przegląd-ї" потрафив хто заперечити? Кому-ж се приносить нечесть: чи напастникови, чи менї?

Скажіть тепер Вп. Читателї, чи навіть варта полємізувати з людьми, у котрих: "знамениті услуги", — "маломѣстечковая ярмарка", — у котрих узнанє висказане самими участниками — "скандалъ", — у котрих і се нечесть, що як собака кусає, чоловік обганяє ся?! Ви певно скажете: чого-ж ти полемізуєш? Ось чому, послухайте! Небіщик редактор "Strażnic-и" помістив був раз статью, від початку до кінця неправду. "Пане Гнївош!" кажу, "таж сему нїхто не повірить!" — "Et, gadajcie", відповів той, "dziewięciu nie uwierzy, a dziesiąty uwierzy. Przeсież i dla głupich trzeba coś pisać!'" Ось чому я полємізую: Я пробую сей раз, бо я би радий, щоби навіть між читателями "Галичанина" того десятого не було.

У Львові 4 н. ст. мая 1893.

[Дѣло, 04.05.1893]

Ще слово "Галичанинови".

В моїй відповіди "Галичанинови" подав я причини, за-для яких я з ним полємізую, і я мав надїю, що "Галичанин" буде консенвентним і ту мою відповідь перепечатає. Однак "Галичанин" того не зробив, а каже вірити і своїм читачам, — що я "самъ себе засипалъ", лише коли тимчасом я відповів "Галичанинови" на єго попередні заміти менї зроблені і навів незаперечні докази на се, що ті заміти неправдиві. Як бачу, "Галичанинови" ходить о то, щоби конче бодай той "десятый повѣривъ єго словамъ". Нехай!

Я би певно супротив того більше не відповідав "Галичанинови", коби не ось-які два уступи в єго статьї:

1. "Думаемъ, що п. Шухевичь удовлетворится нашимъ отвѣтомъ и по той причинѣ заявляемъ, що единственно изъ чувства гуманности и изъ взгляда на то, що у него есть семья, которою онъ въ крайнихъ случаяхъ любить заслонятися и требовати снисходительности — мы не станемъ его больше истязати."

2. "Если бы выставочный комитетъ хотѣль приняти и представителей Руси на ровныхъ правахъ, то былъ бы постарался о томъ, щобы на пр. г. Влад. Ив. Федоровичъ засѣдалъ въ комитетѣ".

Першій уступ навів я до-слова на доказ, яких арґументів уживає "Галичанин" против участи Русинів в виставі, а осуд, скілько в тім уступі чувств гуманности і честного полємізованя, полишаю самій суспільности.

Хотяй читачі "Дѣла" знають из поміщеного справозданя з засїданя секції етноґрафічної, що п. Володимир Федорович, мусить бути в контактї з комітетом вистави, коли єго вибрано заступником предсїдателя секції етноґрафічної, то все-таки мушу пояснити чому я дотепер згадував, що я одинокій Русин в комітетї. Вп. Вол. Федорович був запрошеный до комітету. В приватній розмові зі мною заявив він менї, що візьме участь в виставі, виставляючи вироби своїх шкіл: килимарскої, гончарскої і колодїйскої. Отже з огляду на те, що п. Федорович вступить до комітету а провід чоловіка досвідного і давшого устроєнєм вистави в Тернополи докази відповідного знаня, для мене яко референта секції етноґрафічної буде вельми пожаданий, — внїс я на засїданю секції, щоби п. В. Федоровича вибрати на заступника предсїдателя, і се одноголосно принято. Той вибір одобрив головний комітет, отже тим самим як-раз старав ся і я і комітет о то, щоби п. В. Федорович засїдав в комітетї. Відповіди від п. Федоровича до нинї нема, однак надїюсь кождої хвилї так дуже пожаданого для мене і для всїх Русинів єго зголошеня.

Вкінци мушу піднести ще й то, що, як власне довідую ся, приступив з Русинів до комітету також звістний учений професор політехніки п. Юл. Медвецкій, котрого секція VІ. [для продукції мінеральної] вибрала заступником предсїдателя. Ну, тепер "Галичанин" має вже нове поле до попису...

У Львові 8 н. ст. мая 1893.

[Дѣло, 09.05.1893]