Ще зовсім недавно важко було б собі уявити, що провідні західні держави виганяють російських дипломатів. Утім, це таки відбулося. Причому підстава, на перший погляд, не виглядала аж такою поважною: отруєння колишнього офіцера ГРУ на британській території.
Важко бути щирим фанатом міністра закордонних Бориса Джонсона – одного з колишніх лідерів руху за вихід Великої Британії з Європейської Унії. Адже Brexit ледь не поставив під питання саме існування європейської спільноти, яка тяжко кувалася минулі півстоліття. Особливо прикро українцям, що Лондон – головний прихильник антиросійських санкцій і найактивніший борець із кремлівськими впливами в Європі – більше не буде з Унією. Утім, честі й пошанівку Джонсон заслуговує вже за одне порівняння Путіна з Гітлером, а Чемпіонату світу з футболу, який відбудеться цьогоріч в Росії, – з Олімпіадою 1936 року в Третьому Райху. У Москві від таких порівнянь ще й досі не можуть вгамуватися.
Припускаю, що думав про це не один європейський політик, але далеко не кожному вистачило духу таке сказати. Хоча слід визнати, що віднедавна все ж тенденції в намаганні західних столиць виступити єдиним фронтом проти кремлівських провокацій сприяють оптимізму. Бо наприкінці березня ледь не кожна країна – член ЄУ та НАТО вигнала зі своєї території кількох (хай хоч одного) російських дипломатів. Все це стало наслідком атентату з використанням отруйної речовини військового призначення на колишнього аґента-перекидька Сергія Скрипаля та його доньки Юлії в англійському місті Солсбері четвертого березня. Цей інцидент спершу Лондон, а потім і Рада НАТО визнали хімічною атакою на державу – члена Північноатлантичного Альянсу.
Той, хто ретельно вивчав новітню політичну історію, мав би добре пам’ятати дипломатичну кризу в стосунках між Лондоном і Москвою 1971 року. Тоді консервативний уряд Теда Гіта (Ted Heath) вигнав з Об’єднаного Королівства понад сотню співробітників радянських дипломатичних установ.
Цьому жорсткому заходу передував перехід на британський бік радянського шпигуна Олега Ляліна. Той був відправлений до Лондона ще в 1960-ті під прикриттям співробітника радянської торгової делегації. Насправді ж він працював у лондонській резидентурі КДБ на П'яте управління, яке відповідало за зовнішню розвідку.
Лялін перейшов на британський бік 31 серпня 1971 року. Проте тепер уже відомо, що британська контррозвідка MI5 завербувала його ще за півроку до того. За цей час він встиг передати британцям багато цінної інформації, зокрема про плани диверсійних операцій КДБ в Об’єднаному Королівстві, Сполучених Штатах і в низці інших європейських країн. Як свідчать нещодавно розсекречені документи, серед цих планів була операція зі забруднення вод затоки Ферт-оф-Клайд радіоактивними речовинами. Це робилося не стільки для того, щоб напакостити англійцям, скільки для дискредитації американців. Адже, згідно з кадебістським задумом, вся вина за це забруднення мала б лягти на розташовану неподалік американську базу атомних підводних човнів. Лялін також розповів про плани П'ятого управління отруїти воду в декількох великих американських містах. А головне: він здав мережу радянських аґентів, котрі працювали під дипломатичним прикриттям.
Інформація про зраду Ляліна викликала страшний переляк у Москві. Тодішній генсек КПРС Леонід Брежнєв мусив навіть раптово перервати своє турне Східною Європою, щоби провести екстрену нараду Політбюро ЦК в одному з московських аеропортів. Незабаром після цього більшість офіцерів п'ятого управління КГБ були відкликані зі західних столиць.
А уряд Великої Британії ухвалив рішення вислати з країни 105 радянських дипломатів, котрі входили в список Ляліна. Лондон підбивав і своїх колег з НАТО вдатися до аналогічних кроків, але тоді в нього нічого з цього не вийшло.
Наприклад, відомо, що після вигнання з «туманного Альбіону» радянських дипломатів тодішній директор ЦРУ Річард Гелмс (Richard Helms) надіслав британській розвідці «сердечні вітання». «Не часто ми отримуємо такі приємні новини!» – писав Гемс. Водночас він нарікав, що аналогічних кроків Сполучені Штати зробити не зможуть. Адже у Білому домі тоді сидів Річард Ніксон, головним радником з міжнародних і безпекових питань був славнозвісний Генрі Кіссінджер (Henry Kissinger). А останній всіма силами схиляв свого боса до політики умиротворення Кремля.
Аналогічна ситуація була й у ФРН. Тодішній бундесканцлер Віллі Брандт плекав свою «нову східну політику», яка аж ніяк не передбачала заходів, спрямованих на підвищення напруги між Бонном і Москвою.
Відмовився від жорсткості щодо Росії і тодішній французький президент Жорж Помпіду. Не послідував британському прикладу й прем’єр-міністр Канади П'єр Трюдо (Pierre Trudeau) – батько чинного глави канадського уряду Джастіна Трюдо. Хоча спецслужби всіх згаданих країн схиляли державне керівництво до такого кроку.
Нині ж ми спостерігаємо цілком протилежну картину. 28 країн світу солідаризувалися з британцями, котрі першими видворили 23-х російських дипломатів. Сполучені Штати навіть вирішили переплюнути свою колишню метрополію й вигнали за океан аж 60 росіян. Джастін Трюдо продемонстрував значно більше твердості, аніж його батько. Рим, котрий досить неохоче приставав на антиросійські санкції, таки без зволікань відіслав додому двох російських дипломатів. Та навіть Будапешт з прем’єр-міністром Віктором Орбаном, котрий відзначився лояльними заявами про Путіна, вирішив не випадати з обойми й вигнати принаймні одного росіянина. Долучилися до процесу дипломатичної депортації позанатовсько-унійні країни: Україна, Молдова й Грузія.
Ренеґатами виступили лише три держави: Австрія, Болгарія і Греція. Вчинили вони, звісно, некрасиво, адже зайвий раз продемонстрували, що цілковитої єдності Заходу таки бракує. Але що вдієш: православні Болгарія й Греція завжди трималися близько Росії. Зрештою, Відень, де нещодавно крісло канцлера зайняв молодий і амбітний Себастьян Курц, теж надавав перевагу примирювальній позиції щодо Москви. Курц намагається виправдатися – мовляв, для Австрії традиційним є нейтралітет, посилається на те, що альпійська республіка вже багато років поспіль виконує роль посередника між Заходом і Сходом, тому Австрія вирішила не висилати російських дипломатів. Окрім того, канцлер натякає, що Лондон поспішив зі своїми заявами про російську провину – мовляв, доказів цього ще не достатньо.
Що можна відповісти юному австрійському лідерові: замолодий він ще для того, щоб вчити Об’єднане Королівство з його давньою парламентською традицією, з неперевершеними МІ5 і МІ6, коли їм доцільно, а коли недоцільно щось комусь закидати. Невже в когось могли виникнути сумніви, що вдумливі статечні британці зчинили б такий галас, якби не були впевнені, хто й за що несе відповідальність? Аби поставити крапки над «і», Лондон вирішив розкрити розвідувальні дані й таки назвати визначену науковцями-хіміками й спецслужбами лабораторію, де виготовлявся той фатальний «Новичок». За даними британської розвідки, «Новичок», яким були отруєні Скрипалі, був виготовлений на заводі в місті Шихани-2 в Саратовській області Росії. Саме там дислокується хімічна лабораторія Міністерства оборони Росії.
Представники британської розвідки на брифінгу, який був організований для того, щоби переконати союзників у винуватості Росії, заявили, що в Шиханах програма «Новичок» не згорталася після розпаду СРСР. Принаймні, протягом останнього десятиліття цей препарат випробовували там на предмет ефективності його використання для хімічних атак.
«Британська розвідка чітко вказує на Росію і Шихани. Немає сумнівів у тому, що росіяни зараз замітають там сліди», – запевнив колишній командир британського полку хімічного, біологічного, радіологічного та ядерного захисту Геміш де Бреттон Гордон (Hamish de Bretton Gordon). За його словами, запасу «Новичка» в Шиханах-2 замало, аби застосовувати на полі бою. Саме цей факт наводить на висновок, що отрута призначалася для точкових атентатів. Зрештою, кого могли б здивувати такі наміри Кремля.
Якого можна очікувати розвитку цієї дипломатичної війни? На вигнання російських дипломатів, як не складно було передбачити, Кремль відреагував дзеркально. Таким чином Москва сама себе заганяє в ще глибшу міжнародну ізоляцію. Уже чимраз більше західних країн висловлюється про бойкот Чемпіонату світу з футболу, який цьогоріч пройде в Росії. У Великій Британії та США компетентні органи активніше взялися за російських олігархів, котрі могли фінансувати операцію на кшталт солсберзької. Почнеться арешт їхнього майна.
Оскільки Росія й далі впирається, намагається відбрехатися, перевести стрілки на інших, то можна припустити, що криза у відносинах між Заходом і Москвою лише загострюватиметься. Путін завжди пописувався своєю здатністю вести жорстку гру, маючи на руках досить слабкі карти. Блефувати він дійсно вмів. Вмів знаходити масу можливостей, аби поставити своїх опонентів за кордоном у скрутне становище і зміцнити свої позиції всередині Росії.
Утім, нині складається враження, що шеф Кремля явно переоцінив свій потенціал. Певно, відбулося запаморочення від успіхів. Він встряв у таку гру, де можливості й ставки Заходу значно вищі, ніж у нього. Слухаючи гарячкові заяви з Москви, не складно зауважити, що там просто шоковані масштабами колективної реакції на замах в Солсбері на Скрипаля.
Агресивна зовнішня політика Путіна, може, й здатна приховати від чиїхось очей його слабкості, але вже незабаром вони досягнуть таких розмірів, що їх вже нічим не затулиш. Слабка нереформована економіка, на яку додатковим тягарем лягли західні санкції, чимраз відчутніше дає про себе знати. У Кремля в цій грі козирів практично немає, тож можна сміливо спрогнозувати, що «казус Солсбері» стане величезною зовнішньополітичною поразкою Путіна, яка, що доволі вірогідно, може потягти за собою поразку внутрішньополітичну.
06.04.2018