Академічний сенат львівского універсітету, перевівши слїдство в справі студента універсітету п. Юліяна Яворского, котрий — як звістно — в часї промови проф. д-ра Ис. Шараневича на торжестві папского ювілею в сали "Народного Дому" крикнув з ґалєрії "За Тучапи", — видав ось-такій з різних взглядів цїкавий засуд [в польскім язицї]:
"Ч. 505. — Академічний сенат ц. к. універсітету им. цїсаря Франца у Львові рішає:
I) П. Юліян Яворскій родом з Більча в Галичинї, слухатель І. року фільософского факультету, став ся виновним значнїйшого нарушеня академічного спокою і порядку в наслїдок свого нагани гідного поведеня на вічу студентів, що відбуло ся в універсітетскім будинку дня 17 н. ст. листопада 1892 р., а тим самим допустив ся переступу з §.4. мініст. розпорядженя з дня 13 жовтня 1849 [В. з. д. ч. 416J, і
II) той-же п. Юліян Яворскій своїм неприличним поведенєм в часї руского ювілейного обходу 50-лїтя епископства папи Льва XIII., що відбув ся 19 лютого с. р. в рускім "Народнім Домі", обидив голову католицкої церкви, оскорбив найвисших в краю церковних, цивільних і войскових достойників і цїлий на тім обходї присутний збір, обидив ц. к. професора універсітету а свого учителя, і в загалї сповнив чин, котрий визвав загальне огірченє і соблазнь — отже допустив ся дисциплінарних переступів против академічного достоїньства і авторітету, також против свого учителя після §§.1. 4. і 5. згаданого міністерского розпорядженя.
III) За ті переступи вимірюєсь по мисли §.13. уст. 4. того-ж мініст. розпорядженя кара видаленя з тутешного універсітету на завсїгди.
Мотиви:
Ad І. Дня 17 листопада 1892 р. відбулось в універсітетскім будинку віче студентів, скликане, за дозволом ректора, кількома слухателями в цїли основаня нового академічного товариства під назвою Leopolis. Головною задачею сего товариства мало бути плеканє товариского духа серед студентів, без різницї народности і реліґії, через спільні забави і науки з виключенєм усяких національних і соціяльних питань. Як з цїлого поведеня Яворского на тім вічу видно, прибув він в супроводї кількох товаришів рускої народности умисне на той збір, щоби єго розбити і цїль нарад зробити безуспішною. Именно визвав він своїми промовами в першій лінії спори і рекрімінації, а наконець такій заколот, що віче розбилось, не достигнувши нїякого результату. В часї тім забирав п. Юліян Яворскій кілька разів голос, доказуючи з великою поривистостью, що не треба нїякого такого "космополітичного" товариства, межи Русинами і Поляками, котрих кров роздїлила раз на все, не може й не повинна бути нїяка спільність, що руско-польска згода була все нещастєм і кривдою для Русинів, що длятого обовязком кождого Русина єсть поборювати ту згоду всїми силами і, навпаки, старатись о як найбільшій розбрат. Всї ті факти, потверджені безсумнївно гідним віри урядовим свідоцтвом і власним зізнанєм, доказують, що п. Яворскій покористував ся нагодою, щоби в універсітетї почати політичний роздор [waśń] Русинів против Поляків і підбурювати их до расової [?] ненависти, що в части удалось єму, — для того допустив ся він висше означеного дисціплінарного переступу серед обтяжаючих обставин.
Ad ІІ. Дня 19 лютого с. р. вечером відбув ся заходом руского ювілейного комітету в сали руского "Народного Дому" у Львові торжественний обхід 50-лїтного ювілею епископства папи Льва XIII. в присутности найвисших в краю церковних, світских і войскових достойників і вельми поважаного збору, зложеного переважно з гр.-кат. духовеньства. По порученю Єго Е. митрополита почав торжество п. д-р Исидор Шараневич, ц. к. проф. універсітету і сеніор гр.-к. Ставропигійского архибратства, инавґураційною промовою. Коли бесїдник в часї промови згадав о добродїйствах римских пап для цїлого христіяньства, а з осібна для рускої церкви, крикнув п. Яворскій з ґалєрії доносним голосом: "За Тучапи!" Признаючись до того виклику, Яворскій зовсїм не стараєсь анї пояснити єго, анї взагалї себе звинити, бо лише поясняє, що до того голосного виклику принудило єго обуренє, охопивше єго на згадку о добродїйствах пап для рускої церкви, а то длятого, що теперішний папа поступив собі супротив неї неумістно позволивши мешканцям села Тучапи гр.-к. обряду, на их власне прошенє перейти на лат. обряд. Навіть взявши на увагу, що Яворскій мав то пересвідченє, що св. отець зробив тим рускій церкві кривду, то з огляду на се, що тому свому пересвідченю дав вираз в спосіб неприличний і брутальний в торжественну хвилю, коли законні представителї тої ж рускої церкви зібрались, аби почтити св. отця а один з найповажнїйших учених серед руского народу і ц. к. професор університету славословив єго добродїйства для рускої церкви — треба огірченє Яворского напятнувати радше именем нечуваної зухвалости, а недостаток почести, оказаний ним голові церкви, котрої сам єсть членом, цїлому поважному зборови і до того ще перед лицем професора універсітету і свого учителя, не дасть ся нїяк оправдати навіть молодечою легкодушностью і загонистостью. П. Яворскій запевнює, що сильно жалує що єму вирвав ся той виклик. Однак жалю того не видно в єго відповідях в часї єго переслуханя в слїдстві. Тричи зсилаєсь він на огірченє з причини Тучап, як коли-б то був момент, не вимагаючій нїякого дальшого умотивованя, а то огірченє єго мало бути так велике і сильне, що забув зовсїм на те, що бесїдником єсть професор універсітету і єго учитель. Впрочім оправдує ся, що вираженє "за Тучапи" не єсть неприличне і що наконець торжество не було перерване. За то насуваєсь поміченє, котре доводить до дуже некористних для Яворского заключень. Именно в часї несповна пів року академічної карієри стрічаєсь два рази нагода до явного виступу против польского народу і латиньского обряду, важного чинника в польскім національнім житю і обома тими нагодами користуєсь Яворскій з загорілостію аґітатора, не звертаючи уваги на честь і достоїнство універсітету котрому обітував недавно послух і почесть, і не боячись явної і публичної соблазни. Цїле то поведенє Яворского становить суть висше описаних дисциплінарних переступів серед обтяжуючих обставин.
Ad III. При вимірі кари належало увзгляднити яко облегчаючі обставини: щире, отверте признанє до чину і мотивів єго і очевидні погубні впливи третих осіб, котрі в имя патріотизму затроїли молодий ум расовою і реліґійною ненавистью. Обтяжаючі обставини піднесено по-части висше. Такими показують ся: брутальне і неприличие поведенє, сустїк кількох переступів, повторенє підбурюючих дїлань. Академічний сенат прийшов до пересвідченя, що після замислів Яворского оба ті виступи представляють ся яко початок систематичної аґітації в цїли забуреня національного і обрядового спокою в універсітетї і по-за універсітетом. З огляду на національні і конфесійні відносини в нашім універсітетї, поступованє того рода грозить в високій степени академічному порядкови, спокоєви і авторітетови, а то тим більше, що Яворскій має всї прикмети небезпечного аґітатора: живий і бистрий ум, вибухаючій темперамент і фанатизм сектанта. Академічний сенат не може обманювати себе надїєю, що лагідна словами нагана вспіє опамятати Яворского і навернути єго з вибраної дороги, — длятого бачив ся спонуканим закрити перед ним раз на все ворота львівского універсітету. Трактуючи дїло строго, далась би числом і тяжкостью переступів оправдати найвисша кара, т. є. виключенє зі всїх австрійских ц. к. універсітетів, однако академічний сенат, признаючи талант Яворского, пильність в науках, єго щирість і отвертість, не сумніває ся, що на иншім універсітетї, серед відмінних відносин, коли не буде мати поля до аґітацій в дусї своїх понять, вспіє він направити себе на серіозного і хосенного чоловіка.
Від сего рішеня служить право рекурсу в часї 30 днїв.
З академічного сенату ц. к. універсітету.
У Львові, дня 6 марта 1893.
В заступництві: Балясич, проректор".
[Дѣло]
22.03.1893