Протокол для «галочки»

Від виборів до виборів в Україні повторюється однакова історія: виборчі комісії затягують встановлення підсумків голосування, члени ДВК вишиковуються у виснажливі черги в окружкомах, протоколи з результатами переписують по декілька разів, виникають «проблемні округи». Гармидер із встановленням результатів не просто примножує нервозність українських виборів, а й послаблює леґітимність, часто спричиняє підозри про втручання в підрахунок голосів.​

Коробки з бюлетенями у приміщенні ОВК в Івано-Франківську. Парламентські вибори 2014 року 

Звісно, ці проблеми – починаючи із черг на комісіях і до уточнення протоколів – не обов’язково є ознакою фальсифікацій. Утім, тінь недовіри до результатів з'являється навіть тоді, коли помилки робляться ненавмисне: наприклад, через брак досвіду й навичок у членів комісій або просто втому. Дослідження моніторингово-аналітичної групи «Цифра»* показує, що процес передачі результатів голосування з базового рівня до найвищого є вразливою ланкою виборів – аналітики зафіксували істотні відхилення від вимог, які стосуються передачі виборчих даних.

*вибірку дослідження МАГ «Цифра» склали вибори народних депутатів Верховної Ради, котрі відбулися 26 жовтня 2014 року; йдеться про дані з одномандатних (мажоритарних) округів.

На папері і байтами

Встановлення результатів виборів та їхнє офіційне оприлюднення є передостаннім етапом виборчого процесу, визначеним законом України про вибори народних депутатів (останній – то вже припинення повноважень дільничних та окружних комісій). Дуже важливим елементом на цьому етапі є передача результатів із дільничних виборчих комісій (ДВК) до окружних комісій (ОВК) і Центральної виборчої комісії (ЦВК) – той шлях, яким проходить голос конкретного виборця від електоральної скриньки до масиву загальнонаціонального результату. Цей процес є прихованою фазою виборчого процесу і, як виглядає, ще й малодослідженою.

ДЛЯ ДОВІДКИ

Після підрахунку голосів ДВК складає підсумковий протокол голосування. В протоколі вказують інформацію про кількість голосів, отриманих кандидатами, дані про число виборців, видані та зіпсовані бюлетені тощо. Комісія також зазначає інформацію про час заповнення протоколу.

ОВК приймає протоколи та бюлетені з ДВК і передає дані до ЦВК через інформаційно-аналітичну систему «Вибори». Якщо у документах виявлено помилки (невідповідність чисел, граматичні помилки і навіть неохайне заповнення) – ОВК змушує дільничну комісію подати уточнений протокол. Уточнені протоколи подають до ОВК за тією ж процедурою, що й звичайні.

Верифікація даних у ОВК проводиться через ІАС «Вибори». Система фіксує всі випадки входження в «адмінку», незалежно від того, чи це первинний протокол, чи уточнений. Відтак, кожна маніпуляція з е-протоколом сприймається системою як окреме електронне повідомлення.

Ориґінали виборчої документації згодом транспортуються до ЦВК і зберігаються в державному архіві.

На дострокових виборах до ВР 26 жовтня 2014 року працювали 29674 виборчі дільниці (слід уточнити: вибірка дослідження охоплює майже всі дільниці – а саме 29590 ДВК, відсотково – 99,7%).

Більшість дільничних комісій оперативно впоралися з укладанням підсумкових протоколів. Левова частина електронних повідомлень з’явилася в інформаційно-аналітичній системі протягом чотирьох днів після закінчення голосування.

Водночас траплялися випадки понаднормового затягування результатів. Деякі дільничні комісії передали «нагору» перші дані аж на другий тиждень після голосування.

Так, 19 протоколів проявилися в системі «Вибори» 7-8 листопада.

Непоступливий протокол

У 2014 році кожній сьомій дільничній комісії довелося пройти через процедуру виправлення підсумкової документації – уточнення протоколу.

Так, у інформаційно-аналітичній системі було зафіксовано 35175 електронних повідомлень – на 5582 більше, ніж самих виборчих дільниць. Цей показник дозволяє скласти уявлення про масштаби правок виборчої документації.

Загалом 4253 виборчі комісії (14,37%) передали до системи понад один протокол.

На згальному тлі виділяється декілька «рекордсменів». Зокрема, 4 дільничних виборчих комісії відзначилися в інформаційно-аналітичній системі вісьмома електронними повідомленнями, 3 ДВК – дев’ятьма, 2 ДВК – десятьма, 1 ДВК – одинадцятьма.

Найбільше уточнень – 11 редакцій у підсумковій документації – надійшло від дільничної комісії з пологового будинку у Тернополі.

Рівне рахування

Не вийде сказати, що в якійсь частині України вміють (або хочуть) рахувати краще, а в якійсь – гірше. Проектування масиву електронних повідомлень, збережених у системі «Вибори», на мапу одномандатних виборчих округів показує: проблема зі встановленням результатів виборів притаманна всім регіонам.

Водночас на карті яскравіше від інших виділяються округ №26 у Дніпрі, округ №52 з центром у Торецьку (Донеччина), округ №156 з центром у Сарнах (Рівненщина) і округ №147 з центром у Миргороді (Полтавщина).

Для того, аби розгледіти інфографіку детальніше, клацніть на ілюстрацію

Зокрема, у Сарнах зафіксовано відразу дві дільниці, котрі ввели до ІАС «Вибори» по вісім електронних повідомлень. У цьому окрузі змагалися два лідери, котрі в підсумку набрали майже однакову кількість голосів – переможець випередив конкурента на 0,53% (480 голосів).

Сховати протокол

Як відомо, статистика – річ бездушна і безжальна. Насправді ж за кожним переписаним (або «перетриманим») протоколом – своя історія і своя драма. При цім реальні масштаби виправлень виборчої документації можуть бути суттєво більшими, аніж це відображено офіційно.

Вище вже йшлося про те, що виборчі дані передають до Центральної виборчої комісії двома каналами – електронним і «паперовим». В ідеальній моделі кожне нове електронне повідомлення, залишене в системі «Вибори», мусить підкріплюватися «живим» протоколом, підтвердженим печаткою й підписами. І навспак: кожен «неправильний», відхилений протокол мусить відображатися в електронній системі, навіть якщо згодом дільнична комісія подала в ОВК коректний документ. Таким чином, ці дані мають відповідати один одному. Але так не є.

Для того, аби перевірити відповідність між кількістю електронних повідомлень та протоколами, знадобився державний архів. Аналіз документації із десяти випадково обраних округів показав, що по декотрих ОВК не вистачає паперових протоколів.

Для прикладу, в одному з округів, який охоплював 188 дільниць, забракло 57 «живих» протоколів. Це означає, що майже на кожній третій дільниці відбулося входження у систему «Вибори» без «паперового» підтвердження. Звісно ж, не можна виключати, що команда адміністраторів займалася виправленням «ляпів», однак подібна «вольність» у веденні виборчої документації все одно тривожить.

Окрім того, виявилося, що навіть уточнені паперові протоколи, котрі зберігаються в державному архіві, не завжди потрапляли в електронну систему «Вибори». В одному з округів, що мав 86 дільниць, не вистачає 27 електронних повідомлень (у середньому, кожна третя ДВК).

Раллі «вибори»

Ще один інструмент – а саме опції часу – дозволив скласти уявлення про те, наскільки якісною була робота виборчих комісій над уточненням протоколів. І наскільки вона відповідала законові та правилам.

Згідно з виборчим законодавством, на кожному протоколі має чітко вказуватися дата й час його заповнення. Подібно, кожне входження в систему «Вибори» маркується конкретним хронометражем. Відтак співставлення часу заповнення протоколу на ДВК з часом його введення в систему адміністраторами з ОВК показує те, скільки часу комісія витратила на виправлення виборчої документації.

І тут несподіванка! Майже кожна четверта дільнична комісія впоралася з уточненням протоколу швидше за час, який мала би згаяти на саму лиш дорогу від ОВК до ДВК і назад (згідно з оптимальними припущеннями програми Google Maps). Завважте: ця оцінка дає велику «фору» дільничним комісіям, бо не враховує час, який вони мали би використати на скликання засідання ДВК, на тиражування нових протоколів із «мокрими печатками», на черги в ОВК – суто на дорогу.

Виявилося, 757 дільничних комісій (або 21,7% зі всіх, котрі уточнювали протоколи) зробили цю роботу в неприродно швидкий спосіб. Пояснення для такої аномалії може бути одним: протокол переписувався «на колінках», можливо, навіть без того, щоб члени дільничної комісії покидали будівлю окружкому.

Варто зазначити, що процедура складання уточненого протоколу є аналогічною, що й процедура написання базового протоколу. Такий документ має укладатися на засіданні ДВК, його повинні скріплювати печаткою, котра надійно зберігається в комісії, ориґінали протоколів мають тиражувати на кожного члена комісії – ціла купа роботи. Така робота має виконуватися на самій дільниці. Звісно, для багатьох це морока, котру воліють оминути.

«Я почую голос твій...»

Автори дослідження з групи «Цифра» акцентують увагу на важливому моменті – численні проблеми зі складанням виборчої документації, з її транспортуванням і зі зберіганням не обов’язково свідчать про фальсифікацію результатів голосування (хоча це перше, що спадає на думку). Ці проблеми свідчать лише про те, що дуже важлива й відповідальна частина виборчого процесу ставиться у залежність від «людського фактора» й створює разючий люфт для дискреції. Принаймні, занадто разючий як для процесу, котрий має бути суто «технічним», а в ідеалі – автоматизованим. Тобто все це не свідчить прямо про фальшування результатів. Та водночас якби хтось ставив собі за мету саме сфальсифікувати вибори, то отакі недоліки була би вкрай сприятливими для його намірів.

До якогось моменту система процесингу результатів залишається ефективною. Всі знають, що протоколи «переписують». Всі усвідомлюють, що виборчі комісії, котрі прагнуть спростити собі життя, заздалегідь заготовлюють бланки з проставленими підписами і печатками – і тоді керівництву ДВК дійсно не доводиться вертатися за казна-скільки кілометрів назад, аби виправити описки чи граматичні помилки. Ця система тримається на загальнополітичному консенсусі, бо більшість учасників певна: зробити так – дійсно простіше. Але при істотному струсі ця система, виглядає, дасть збій.

ОВК в Івано-Франківську (знимка – ілюстративна)

Експерти наголошують: аби уникнути таких ризиків, система передачі даних мусить бути швидкою, точною, безпечною і такою, що надається для перевірки. Якщо правдива гіпотеза, що проблеми зумовлені самою моделлю передачі та збереження результатів (можливо, занадто складною, можливо, перебільшено забюрократизованою), то таку модель треба виправляти, враховуючи, зокрема, поступ вперед і в інформаційних, і в логістичних технологіях. Як варіант – цілковито перейти на електронний протокол.

У «Цифрі» резюмують, що від надійності системи залежить те, наскільки результатам виборів довірятимуть виборці, а також самі політичні гравці. Відтак і те, якою буде леґітимність влади.

Ну, але залишається велике питання: чи політичний клас дійсно турбується питаннями ефективності виборчого процесу і загальнополітичної леґітимності, чи, може, він заклопотаний якраз тим, щоб ті «лазівки» залишилися і при потребі ними можна було скористатися?