На прикладі читалень Судово-Вишнянського повіту кінця 1930-х років.
Типовий вигляд будинку читальні "Просвіти"
Сільські читальні «Просвіти» не діяли абияк, а мали чітко окреслені завдання. Про їх виконання вони звітували перед філією, до якої належали. Відтак звіти надходили до матірної організації. Такі звідомлення робились у формі стандартної анкети, куди вносили відомості про кількість членів, провід, дохід і видатки, бібліотеку, різні культурні заходи, плани тощо. Окрім цього, читальні проходили ще й люстрації.
Матеріал звідомлень є цікавим і різноплановим. У цій статті я вирішив опублікувати дані щодо читалняних бібліотек декількох сіл, що належали до філії «Просвіти» у Судовій Вишні – зокрема, про читацькі уподобання селян із Вовчищовичів, Волосткова, Довгомостисьок, Дмитровичів, Конюшок та Заріччя у 1936-1938 роках.
Отже:
Кількість читачів
Вовчищовичі: 123 читачі (1936), 160 (1938).
Волостків: 69 читачів (у звідомленні за 1935-1936 рр.); 75 (1937).
Довгомостиська: 104 читачі (1936); 127 (1937); 129 (1938).
Дмитровичі-Конюшки: 29 читачів (1936); 29 (1937); 50 (1938).
Дмитровичі-Заріччя: 45 читачів (1936); 35 (1937); 1938 р. – не вказано.
Дмитровичі: 124 читачі (1936); 137 (1937); 125 (1938).
Кількість книг
Вовчищовичі: 54 книги (на початку 1936 р.), 72 (наприкінці року) [1]; 153 і 175 відповідно (1938) [2].
Волостків: 119 книжок (1936) [3]; 169 (на початку 1937 року); 172 (в кінці року) [4].
Довгомостиська: 210 книжок (на початку 1936 року), 245 (в кінці року) [5]; 210 томів (на початку 1937 року) [6]; 313 (на початку 1938 року), 334 (в кінці року) [7].
Дмитровичі-Конюшки: 56 книг (на початку 1936 року), 59 (в кінці року) [8]; 64 книжки (1937) [9]; 61 книжка (1938) [10].
Дмитровичі-Заріччя: 97 (на початку 1936 року), 150 (в кінці року) [11]; 172 книжки (1937) [12]; 161 (на початку 1938 року), 183 (у кінці року) [13].
Дмитровичі: 50 книжок (на початку 1936 року), 60 (у кінці року) [14]; 116 томів (на початку 1937 року), 193 (в кінці року) [15]; 180 (1938) [16].
Передплата періодичних видань
Вовчищовичі: у 1936 році передплачували «Батьківщину» [17]; крім передплачених, до читальні надходили безплатно «Новий час» [18] та «Сільський Господар» [19]; 1938 р. – «Батьківщину», «Самоосвітник» [20], «Просвіту» [21]; додатково надходили: «Новий час», «Комар» [22], «Нове село» [23], «Діло», «Українські вісті» [24], «Дешева книжка» [25].
Волостків: у 1937 р. передплачували «Наш прапор» [26] і «Комар»; отримували безоплатно «Голос» [27] і «Самоосвітник» [28].
Довгомостиська: у 1936 р. передплачували «Наш прапор», «Літопис Червоної Калини» [29], «Просвіта»; окрім передплачених, не надходили жодні інші [30]; у 1937 р. передплачували «Наш прапор», «Літопис Червоної Калини», «Нове село»; безоплатно не поступали жодні часописи [31]; у 1938 р. передплачували «Наш прапор», «Літопис Червоної Калини» та «Просвіта»; також надходили «Новий час» та «Голос» [32].
Дмитровичі-Конюшки: у 1936 р. – «давнійше «Народна справа» [33] і «[Наш] прапор», а тепер ніякої» [34]; 1937 р. – «Нове село» [35]; у 1938 р. передплачували «Нове село»; також надходили «Наша справа» та «Пролом» [36].
Дмитровичі-Заріччя: у 1936 р. – «Батьківщину», «Просвіту» [37]; 1937 р. – «Батьківщину», «Як на долоні»; поза тим надходили безплатно «Дорога», «Напередодні», «Назустріч» [38]; у 1938 р. передплачували «Наш Прапор», «Батьківщина», «Просвіта». Без передплати надходили – «Новий час», «Нове село», «Українські вісті», «Неділя» [39].
Дмитровичі: у 1936 р. передплачували «Нове село», «Просвіту»; окрім цього надходили «оказові» числа «Батьківщини» та «Громадського голосу» [40]; 1937 р. – «Просвіту», «Самоосвітник», «Дешеву книжку», «Нове село»; також надходили «Новий час» та «Народна справа» [41]; 1938 р. – «Наш прапор», «Просвіта» [42].
Позичання книжок
У звітах фіксували кількість читачів, які позичали книжки додому. Зазвичай це були дорослі чоловіки, рідше неповнолітні (до 18 років) хлопці та дівчата, украй рідко – дорослі жінки.
Вовчищовичі: У 1936 р. – 58 позичальників, усі – чоловіки [43]. У 1938 р. – 85, з них 80 чоловіків та 5 жінок. Прикметним є велика частка неповнолітніх – 25 хлопців та 5 дівчат [44].
Волостків: у 1936 р. – 69 осіб позичали книжки, усі – чоловіки (з них – троє хлопців) [45]; 1937 р. – 38, усі мужчини, серед них 8 хлопців [46].
Довгомостиська: 1937 р. – даних щодо позичальників немає через відсутність книги записів відвідувачів [47]; у 1938 р. книжки позичали 59 читачів [48].
Дмитровичі-Конюшки: 1936 р. – 12 читачів, усі – чоловіки [49]; 1937 р. – 15 читачів, 14 чоловіків і одна жінка [50]; у 1938 р. – 22 читачи [51].
Дмитровичі-Заріччя: 1936 р. – 15 читачів, усі – чоловіки [52]; 1937 р. – 15 читачів, лише чоловіки [53]; 1938 р. книги позичали 17 читачів, 5 чоловіків та 12 дівчат [54].
Дмитровичі: 1936 р. – 10 читачів, усі – чоловіки [55]; 1937 р. – 18, з них 5 хлопців [56]; 1938 р. – 35, усі – чоловіки, серед них 10 хлопців [57].
Читання вголос
У читальнях практикувалось читання вголос. Так, у Вовчищовичах у 1936 році, згідно зі звідомленням, пересічно збиралися 30 слухачів, у Волосткові тоді ж – 30-40, у Довгомостиськах (1937) – 15, 1938 року – 15-20, у Дмитровичах-Конюшках – 20, у Дмитровичах (1937) 28 слухачів, а 1938 року – лишень 12, попри велике число членів читальні. Такі зібрання закінчувались обговоренням – слухачі «розводили над прочитаним гутірку» [58], себто обговорення. У звідомленні з читальні у Дмитровичах за 1936 рік записано, що «гутірка» тривала годину. Регулярність зібрань для читання вголос була різною – кожного вечора, як у Вовчищовичах 1938 року, щонеділі та у свята – у Волосткові 1936 року, у 1937 р. – уже тричі на тиждень; у Довгомостиськах 1936 року – у неділю, середу та суботу, у 1938 р. – «доривочно», у читальні Дмитровичі-Конюшки в 1938 році – що п’ятниці та що неділі, у Дмитровичах-Заріччях – у неділю та свята, у Дмитровичах 1936 року – двічі у тиждень, 1938 року – щотижя.
Вовчищовичі: у 1936 році «прочитано на голос» «Кобзар», «Отаман Хмара» Юрія Горліса-Горського (1934), з-посеред часописів – «Батьківщину» та «Новий час». 1938 року в програмі «голосних читань» були «Кобзар», «Історія України», «Маруся» Григорія Квітки-Основ’яненка та «Сестра» Марка Вовчка; серед часописів – «Сільський господар», «Батьківщина», «Новий час», «Українські вісті» та «Комар» [59].
Волостків: у 1936 році – «Кобзар», «Тарас Бульба» Миколи Гоголя, «Осаул Підкови» В’ячеслава Будзиновського (1920), з періодики – «Комар» і «Народну справу» [60]; 1937 р. – «Наш прапор» і «Комар» [61].
Довгомостиська: у 1936 році – «Історія України», «Наш прапор», «Літопис Червоної Калини» [62]; у 1937-му – календар «Просвіти», «Наш прапор» [63]; у 1938 році – календарі «Просвіти», «Довбуш» Гната Хоткевича (1909) [64], «Скошений цвіт» Володимира Барвінського (1877), «Перед зривом» Андрія Чайковського (1937), «Багряний хрест» Семена Ордівського [65] (1937), «На прю» Михайла Старицького, «Полковник Кричевський» Андрія Чайковського (1935); серед часописів – «Наш Прапор», «Літопис Червоної Калини» [66].
Дмитровичі-Конюшки: у 1936 році – «Бій під Крутами», про Івана Франка, про Маркіяна Шашкевича, про колгоспи; періодику: «Дешеву книжку», «Народну справу», «Нове село», «Календар інваліда укр.» [67]; у 1937 році – «Нове село» [68]; у 1938-му – «Історію України», «Кобзар», а також «про Івана Франка, про державний лад, про Просвіту», з часописів – «Нове село» [69].
Дмитровичі-Заріччя: у 1936 році – «Ярошенко» Осипа Маковея (1905), «Богданко» Андрія Чайковського, «Опришок» Юрія Федьковича, «Облога Буші» Михайла Старицького (1894), «Каяла» Богдана Лепкого; з часописів – «Батьківщину» та «Просвіту» [70]; у 1937-му – «Шляхетське право» В’ячеслава Будзиновського, «Максим Залізняк», «Холодний Яр» Юрія Горліс-Горського, а також «Батьківщину» та «Просвіту» [71]; у 1938 році – оповідання Марка Вовчка, «Степові оповідання», «Святоіванські вогні» Івана Керницького (1934); з періодики – «Батьківщину» і «Наш прапор» [72].
Дмитровичі: 1936 р. – «Холодний Яр», «У споконвічному вирі» Володимира Лопушанського (1927), «Отаман Хмара», «В кігтях ГПУ» [73], «Веселка над пустирем» Богдана Лепкого, «В червоному царстві сатани» [74], з періодики – «Просвіта» та «Нове село» [75]; 1937 р. – «Холодний Яр» (1 частину), «У споконвічному вирі», «Іду на вас» Юліана Опільського (1918), твори Марка Вовчка (1 частину), «Кужіль і меч» Антіна Лотоцького, «Антихрист», з періодики – «Нове село», «Новий час», «Народну справу», «Правду» [76]; 1938 р. – «Іду на вас», «Чета крилатих» Юрія Шкрумеляка (1928), «Холодний Яр», з часописів – «Нове село», «Наш прапор», «Новий час» [77].
Популярні книжки
Вовчищовичі: у 1938 році у звідомленні читальні найпопулярнішими книгами назвали «Історію України», поезію Шевченка, «Сестру» та «Марусю» та часопис «Сільський господар» [78].
Волостків: у 1936 році найчастіше читали історичні оповідання; у 1937-му – також історичні оповідання [79].
Довгомостиська: у 1938 році найпопулярнішими були: «На прю» М.Старицького, «Перед зривом» та «Полковник Кричевський» А.Чайковського, «Багряний хрест» С.Ордівського, «Скошений цвіт» В.Барвінка (Барвінського) «та інші, здебільшого історичні» [80].
Дмитровичі-Конюшки: у 1936 році – «Кобзар», «Історія України», «Рік грози і надій» Миколи Голубця (1934), а також – «Про Запороже» [81]; у 1937-му – оповідання; у 1938 році найчастіше читали «Історію України», «Кобзар», а також «про Івана Франка, про державний лад, про Просвіту» [82].
Дмитровичі-Заріччя: у 1936 році – історичні оповідання; у 1937-му – «Крути», «Орли» Богдана Лепкого, «Облога Буші» Михайла Старицького, календар «Просвіти», твори Лесі Українки [83]; у 1938 році найпопулярнішими були «Незвичайний злодій», «Микола Джеря» Івана Нечуя-Левицького, «Ярошенко» Осипа Маковея, «Залізняк», «Шугай» [84] і «Кудеяр» Миколи Костомарова [85].
Дмитровичі: у 1936 році – «Іду на вас» Юліана Опільського, «Ярошенко» Осипа Маковея, «На уходах» Андрія Чайковського, «Бен Гур» Льюїса Воллеса (1880) [86]; у 1937-му – «Княгиня Романова» Івана Филипчака, «Володимир Ростиславич», «Осаул Підкови» В’ячеслава Будзиновського, «У споконвічному вирі» Володимира Лопушанського, «Безіменні плугатарі» Івана Садового (псевдонім Івана Федорака, 1935), «Чота крилатих» [87]; у 1938 році – «Чота крилатих», «В споконвічному вирі», «Осаул Підкови», «На уходах», «Базар», «Огні з полонин» Юрія Шкрумеляка [88].
****
Асортимент книг та періодики, оприявнений у звідомленнях з сільських читалень Судововишнянського повіту, на той час, очевидно, міг задовольнити запити більшості читачів-селян. Тематичні обрії загалом звужувались до історичної літератури з виразним національно-патріотичним лейтмотивом, що відповідало настроям тогочасного суспільства і тим завданням, які ставили його чільні діячі. Невідомо, наскільки щирими були ті, хто заповнював анкети і навпроти питання, чи було цікаво на зібраннях слухати та обговорювати прочитані вголос тексти, ставив просто «так»; рідко вписували «дуже цікаво» чи «цікаво, та не усім». Так чи інакше, а практика позичання книжок, читання «на голос» та «гутірки» була хорошим інструментом для просвіти передусім сільських та маломістечкових українських громад
_________________________________________
[1] ДАЛО. Ф. 1. Оп. 52. Спр. 2613. Арк. 2 зв.
[2] Ibidem. Арк. 6 зв.
[3] Ibidem. Арк. 18 зв.
[4] Ibidem. Арк. 22 зв.
[5] Ibidem. Арк. 34 зв.
[6] Ibidem. Арк. 30 зв.
[7] Ibidem. Арк. 26 зв.
[8] Ibidem. Арк. 66 зв.
[9] Ibidem. Арк. 63 зв.
[10] Ibidem. Арк. 46 зв.
[11] Ibidem. Арк. 70 зв.
[12] Ibidem. Арк. 74 зв.
[13] Ibidem. Арк. 50 зв.
[14] Ibidem. Арк. 79 зв.
[15] Ibidem. Арк. 86 зв.
[16] Ibidem. Арк. 83 зв.
[17] «Батьківщина» – тижневик Фронту національної єдності, виходив у Львові щочетверга упродовж 1934-1939 рр.
[18] «Новий час» – позапартійний часопис, що виходив у Львові упродовж 1923-1939 року. Фінансувався українською діаспорою США та Канади.
[19] Ibidem. Арк. 2 зв. «Сільський господар» – двотижневик однойменного товариства, виходив у Львові упродовж 1926-1939 рр.
[20] «Самоосвітник» – часопис масової освіти, що виходив раз у місяць упродовж 1937-1939 рр.
[21] Ibidem. Арк. 6 зв. «Просвіта» – журнал однойменного товариства, виходив раз у місяць у Львові упродовж 1936-1939 рр.
[22] «Комар» – сатирично-гумористичний тижневик, друкувався у Львові упродовж 1933-1939 рр.
[23] «Нове село» – тижневик, виходив у Львові у 1930-1939 рр.
[24] «Українські вісті» – газета Фронту національної єдности, що виходила у Львові у 1935-1939 рр.
[25] Ibidem. Арк. 6 зв. «Дешева Книжка» – це відоме видавництво, що діяло у Львові у 1935-1939 рр. Очевидно, йдеться про якесь однойменне його видання.
[26] «Наш прапор» – ілюстрований часопис видавництва "Української Преси" у Львові, що виходив у 1932-1939 рр.
[27] Очевидно, йдеться про «Громадський голос» – орган Русько-Української радикальної партії, що виходив у Львові у 1895-1916 та 1922-1939 рр.
[28] Ibidem. Арк. 22 зв.
[29] «Літопис Червоної Калини» – історико-літературний журнал львівського видавництва "Червона Калина", що виходив упродовж 1929-1939 рр. На його сторінках публікувались матеріали з визвольних змагань 1917-1921 рр.
[30] Ibidem. Арк. 34 зв.
[31] Ibidem. Арк. 30 зв.
[32] Ibidem. Арк. 26 зв.
[33] «Народна справа» – тижневик, заснований Іваном Тиктором для селян. Виходив у Львові упродовж 1928-1939 рр.
[34] Ibidem. Арк. 66 зв.
[35] Ibidem. Арк. 63 зв.
[36] Ibidem. Арк. 46 зв. Щодо газети «Пролом», уписаної у рубрику періодики, яка поступала без передплати, записано «але ми не заплатили».
[37] Ibidem. Арк. 70 зв.
[38] Ibidem. Арк. 74 зв. «Назустріч» – журнал літератури і мистецтв, виходив раз у два місяці у Львові упродовж 1934-1938 рр.
[39] Ibidem. Арк. 50 зв. «Неділя» – тижневик, виходив у Львові у 1928-1939 рр.
[40] Ibidem. Арк. 79 зв.
[41] Ibidem. Арк. 86 зв.
[42] Ibidem. Арк. 83 зв.
[43] Ibidem. Арк. 2 зв.
[44] Ibidem. Арк. 7.
[45] Ibidem. Арк. 19.
[46] Ibidem. Арк. 23.
[47] Ibidem. Арк. 31.
[48] Ibidem. Арк. 27. Ці дані приблизні, бо, як зазначено у звідомленні, «бібліотекар виїхав, а тому не можна точно усталити статистики».
[49] Ibidem. Арк. 67.
[50] Ibidem. Арк. 64.
[51] Ibidem. Арк. 47.
[52] Ibidem. Арк. 70.
[53] Ibidem. Арк. 75.
[54] Ibidem. Арк. 51.
[55] Ibidem. Арк. 80.
[56] Ibidem. Арк. 87.
[57] Ibidem. Арк. 84.
[58] Ibidem. Арк. 3.
[59] Ibidem. Арк. 7.
[60] Ibidem. Арк. 19
[61] Ibidem. Арк. 23.
[62] Ibidem. Арк. 35.
[63] Ibidem. Арк. 31.
[64] Мається на увазі п’єса «Довбуш», написана Хоткевичем 1909 р., оскільки однойменний роман на той час опублікованим не був.
[65] Семен Ордівський – псевдонім Григора Лужницького (1903-1990), українського театрознавця, драматурга і письменника.
[66] Ibidem. Арк. 27.
[67] Ibidem. Арк. 67. Очевидно, йдеться про календар "Український інвалід. Загальний календар для українського народу". Його видавцем було Товариство Українських Інвалідів у Львові, покликане опікуватися колишніми воїнами УГА.
[68] Ibidem. Арк. 64.
[69] Ibidem. Арк. 47.
[70] Ibidem. Арк. 71.
[71] Ibidem. Арк. 75.
[72] Ibidem. Арк. 51.
[73] Очевидно, йдеться про твір Франтішека Олехновича «В кіпцюрох ГПУ» («У кігтях ГПУ»), вперше друкований українською у газеті "Діло".
[74] Стаття 1936 року про радянську Україну у тижневику "Нове Село".
[75] Ibidem. Арк. 80.
[76] Ibidem. Арк. 87.
[77] Ibidem. Арк. 84.
[78] Ibidem. Арк. 7.
[79] Ibidem. Арк. 23.
[80] Ibidem. Арк. 27.
[81] Ibidem. Арк. 67.
[82] Ibidem. Арк. 47.
[83] Ibidem. Арк. 75.
[84] Очевидно, йдеться про роман «Микола Шугай – розбійник» Івана Ольбрахта (1933).
[85] Ibidem. Арк. 51. Напис нерозбірливий, можливо, мається на увазі повість Миколи Костомарова «Кудеяр».
[86] Ibidem. Арк. 80.
[87] Ibidem. Арк. 87.
[88] Ibidem. Арк. 84.
16.03.2018