Убивство військовика на лондонській вулиці в районі Вуліч підводить нас до усвідомлення того факту, що тероризм виходить на новий, досі незнаний рівень. Вже не бомби й автомати Калашнікова, а сікачі та кухонні ножі в руках сповнених ненависті «месників» змушують мешканців Великої Британії тремтіти від жаху. Злочинець «побутіє», стаючи менше помітним для всевидячого ока правоохоронної системи.
Двоє чорношкірих британських громадян ніґерійського походження з криком «Аллах акбар» зарубали, мов тварину, британського вояка, який раніше служив в Афганістані. Убивці навіть не намагалися втекти з місця злочину й цинічно чекали на поліцію.
Те, що терористи, чиї мізки перенасичені дешевою антизахідною пропаґандою, виправдовують свої злочини несвіжими байками про «підступну інтервенцію Британії і США в Іраку й Афганістані», ніяк не пояснює мотивів обрання саме такої несподіваної, як для терористів, зброї. Невже лють закипає аж так, що «месникові» вже замало вбити свою жертву на відстані: бомбою з годинниковим механізмом чи за допомогою вогнепальної зброї? Невже йому конче треба дивитися жертві в обличчя, відчувати, як ніж входить в її тіло, бачити кров і муки потерпілого?
Якщо це справді так, то убивство в Лондоні може стати тією віхою, яка назначить входження ґлобального тероризму в нову нелюдську епоху. І тоді суспільству буде надзвичайно складно дати собі раду з цим жахливим явищем, навіть такому викарбуваному дисципліною, як британське.
Через те, що Велика Британія довший час існувала у статусі світової імперії, мусульманський чинник надто глибоко інкорпорувався в її повсякденне життя. Його вже так просто не відокремити, навіть чітко окреслити його буде складно.
Можилво, саме усвідомлення цієї проблеми змусило британського прем'єр-міністра Девіда Кемерона хвилюватися, коментуючи інцидент. «Що ж це діється, я не розумію», — чітко читалося з його обличчя. А вуста його скрушно промовили: «Вбивство у Вулічі — це зрада ісламу». Чи вірив він сам у власні слова?
Як часто ми чуємо в дискусіях на європейських подіумах запевнення, що в ісламському вченні, в Корані немає нічого такого, що могло б виправдати страшні вчинки терористів-фундаменталістів. Ми, європейці, намагаємося повірити в ці слова знову й знову, аж поки ще одна жахлива масакра, вчинена на ґрунті релігійної ненависті, не змусить нас на якийсь час засумніватися. Тоді вже суспільство набагато охочіше слухає промови радикалів про те, що «мусульмани — це як ракові клітини в нашому організмі, якщо їх операційно не видалити, то пухлина почне розростатися, загрожуючи життю всього організму».
Занадто багато неґативних щодо мусульман заголовків подала нам преса за останні дні: бомбові замахи проти західних амбасад, теракт в Туреччині, заворушення мусульманських імміґрантів в передмісті Стокгольма… Навіть той, хто перебував на шляху формування толерантного ставлення до визнавців ісламу, мимоволі давав задній хід. Західне ліберальне середовище стрімко втрачало своїх прихильників.
Чи справді мусульманин у західному світі — це завжди джерело небезпеки? Невже за певної пропаґандистської роботи його можна перетворити з лояльного громадянина на холоднокровного вбивцю чи навіть шахіда-смертника? Заголовки в газетах схиляють нас до позитивної відповіді, навіть попри заперечення соціологів.
Утім фундаменталістські пропаґандисти справді працюють у західному світі, обираючи собі легковірних слухачів. Газета Times повідомляла нещодавно про те, що проповідники ненависті до всього західного працювали навіть зі студентами-мусульманами в Оксфордському університеті.
Можливо, причиною невирішеності питання є те, що західне суспільство дискутує про ці теми занадто обтічно, несміливо, боячись когось образити. А проблема тим часом наростає, перетворюючись на національну небезпеку.
Теракт у Вулічі цілком може стати одиничним інцидентом, якщо вдасться вчасно й рішуче подолати проблему. А може й почати нову низку нелюдських злочинів.
24.05.2013