Максим МУЛЯР

Із доволі своєрідним репутаційним багажем Росія підходить до президентських виборів. Варто звернути увагу на опінієтворчі події останніх днів: кокаїновий скандал у Аргентині, мілітаристський виступ Путіна перед Федеральними зборами, газовий демарш після стокгольмського процесу… І от ще отруєння шпигуна-перекидька у Великій Британії.

 

 

Резюмуючи коментарі експертів щодо перелічених подій, можна стверджувати, що найвища російська влада почувається чимраз невпевненішою. Причому як на міжнародній арені, так і у внутрішньополітичному житті. Саме долаючи цю невпевненість, кремлівські завсідники вдаються до гарячкових кроків, які врешті-решт шкодять їм же більше, ніж дають сподіваного зиску.

 

Почнемо з кокаїнової справи. Що нам відомо? Ще в грудні 2016 року аргентинська поліція викрила злочинні оборудки працівників російського посольства з транспортуванням кокаїну з Південної Америки до Росії. У підсобних приміщеннях школи на території російської дипмісії було виявлено 12 валіз із майже 400 кг наркотичної речовини. Вартість порошку на російському ринку могла сягати 50 млн євро (понад 3,4 млрд рублів). Аргентинські правоохоронці непомітно поміняли кокаїн на борошно.

 

Не до кінця зрозумілою залишається роль посла Росії в Аргентині Віктора Коронеллі в усій цій історії. Офіційно подається, що, мовляв, саме він виявив наркотики й зателефонував у місцеву поліцію. Знаючі люди стверджують, що це нісенітниця. По-перше, він не став би нишпорити підсобками, тим більше шкільними. По-друге, якби таки виявив наркотики, то повідомив би аж ніяк не аргентинську поліцію, а внутрішню службу безпеки.

 

Тому значно правдоподібнішою є версія, що кокаїн виявили аргентинські правоохоронці, стежачи за причетними до наркоторгівлі працівниками посольства. А вже правоохоронці, аби не підставляти Коронеллі, з котрим місцева влада має добрі стосунки, запропонували йому звернутися до них з відповідною заявою.  

 

Тому про те, причетний посол до махінацій чи ні, знав він про них чи ні – судити складно. Але значно цікавішим у цій історії є причетність до неї секретаря Ради безпеки Росії, кадрового спецслужбіста Миколи Патрушева. Саме він прибув до Буенос-Айреса, щойно історія випливла нагору. Саме його літаком перевозили валізи з кокаїном, щоб нібито впіймати наркокур’єрів у Росії. Стоп, але ж замість кокаїну там уже було борошно. Так, але Патрушев про це не знав. А чи розумів він тоді, що зловмисники на російському боці кокаїнової змови зауважать, що товар привезено літаком секретаря Радбезу? Чи, може, вважав їх за повних ідіотів? А яким бортом перевозили кокаїн раніше?

 

 

Запитань існує багато. Притомно відповісти на них можна лише за умови, що ми як робочу гіпотезу беремо версію про причетність до кокаїнової торгівлі російських спецслужб. Тоді все стає зрозумілим: і легкість, з якою порошок складувався у посольських приміщеннях, й активність Патрушева, і використання кремлівського борту для трафіку тощо.

 

Експерти стверджують, що аргентинський дипломатичний канал для кокаїну використовувався вже давно. Чому ж він несподівано спалився, адже займалися ним серйозні люди, за плечима котрих школи КДБ, аґентурні роботи й таке інше? Можна припустити, що втратили вони пильність не від доброго життя. Антиросійські санкції Сполучених Штатів та Європейської Унії, економічне падіння в Росії змушували нарощувати потужність інших каналів надходження прибутку. От і доводилося ганяти кокаїнові рейси часто й густо. Тому потрапляння дипломатичних наркоторговців у поле зору аргентинської поліції було лише питанням часу.

 

Аргентинські події дуже вдало збіглися в часі з виходом на екрани серіалу ВВС про російську мафію – «МакМафія». Стрічка створена за книгою британського журналіста Міши Ґленні (Misha Glenny). Чому «МакМафія»? Очевидний натяк на мережу ресторанів «Макдональдс», яка має свої заклади по цілому світу. Так само й російська мафія є всюди. А керують нею, головним чином, колишні російські силовики, багато з котрих і нині як не залежать від Кремля, то має тісні з ним стосунки.

 

Отже, кокаїновий скандал став зайвим болісним ударом по міжнародному реноме Росії та її лідера Володимира Путіна – безпосереднього вихідця з радянсько-російських спецслужб.

 

Та значно більший резонанс у світі мав напрочуд мілітаристський виступ Путіна перед Федеральними зборами. «Нас ніхто не слухав. Послухайте зараз», – закликав шеф Кремля, звертаючись до західних держав. Як спонукальний важіль він використовував нову російську диво-зброю – очевидно, послуговуючись знаменитим афоризмом Аль Капоне: «Добрим словом і пістолетом можна добитися набагато більшого, ніж просто добрим словом». Ну от, знову мафія.

 

А ще можна згадати корлеонівське: «Ти мене просив, але просиш без пошанівку». В тому сенсі, що Захід таки просив Путіна чотири роки тому і зараз просить вгамувати агресію, припинити інвазію в Україні, не вбивати мирних мешканців у Сирії тощо. І слухали західні лідери Росію, на рівних розмовляли з нею у рамках G8 до анексії Криму, а нині готові повернутися до того формату спілкування за відомих умов. Але, очевидно, російському лідерові здається, що належного пошанівку Захід не виявляє під час висловлювання своїх прохань.

 

«А тим, хто протягом останніх 15 років намагається роздмухувати гонку озброєнь, намагається здобути щодо Росії односторонні переваги, запроваджує незаконні з міжнародно-правової точки зору обмеження та санкції, скажу: все те, чому ви намагалися перешкодити, провадячи таку політику, вже відбулося – стримати Росію не вдалося. Тепер потрібно усвідомити реальність, переконатися в тому, що все, що було мною сьогодні сказано, це не блеф – а це не блеф, повірте, – подумати, відправити на заслужений відпочинок тих, хто живе минулим і не в змозі заглянути в майбутнє, припинити розгойдувати човен, в якому ми всі перебуваємо і який називається планета Земля», – заявив Путін.

То чим же російський лідер намагається налякати передовсім Північноатлантичний Альянс, переконати, що його слова – не блеф?

 

 

Під час виступу Путіна на екрані були показані запуски нових ракет. Це стратегічна ракета «Сармат» і крилата ракета з ядерною енергетичною установкою (назву котрої запропоновано придумати всім громадянам РФ разом). Він розповів, що Міністерство оборони Росії та підприємства ракетного-космічної галузі «розпочали активну фазу випробувань нового ракетного комплексу з важкою міжконтинентальною ракетою». Цей комплекс «Сармат» мав би заступити ще радянський комплекс «Воєвода». За ваги в понад 200 тонн ракета «Сармат», за словами кремлівського шефа, має коротку активну ділянку польоту, що ускладнює її перехоплення засобами ПРО. «У нової системи обмеження щодо дальності практично немає», – запевнив президент. Анімаційна демонстрація завершувалася успішним обходженням ракетою американських систем оборони та влученням у ціль десь на території США.

 

Те, що путінські заяви – однозначно блеф, зразу ж викрили європейські й американські фахівці в галузі ракетної техніки. Зокрема, професор авіаційної та космічної техніки в Технічному університеті Мюнхена Роберт Шмукер (Robert Schmucker), котрий загалом знайомий з досягненнями росіян у цій сфері, вважає ракетні плани президента РФ Путіна «абсолютно неправдоподібними». « В осяжному майбутньому Росія буде не в змозі розробити ядерно-енергетичну крилату ракету. Ця річ була б занадто важкою. Не можу собі уявити, що росіяни зможуть створити маленький літаючий термоядерний реактор», – іронічно зауважив баварський професор. На думку Шмукера, заяви Путіна – не більш ніж «нахваляння». Іншу заяву російського президента – про створення гіперзвукового зброї – вчений також вважає «химерою». 

 

Знаменним у цьому контексті є падіння в Сирії російського військово-транспортного літака Ан-26, внаслідок якого загинуло 39 військовиків, зокрема й один генерал. Інцидент стався через кілька днів після виступу Путіна. Міністерство оборони РФ стверджує, що жодного «вогневого впливу на літак не було», тобто він упав сам. Отже, техніка підвела? Якось це слабо корелюється з путінськими погрозами шокувати весь світ російською диво-зброєю. Тим більше, коли шанувальники анімації зауважили, що, репрезентуючи «найновіші зразки зброї», Путін прокрутив для публіки мультфільми 10-літньої давнини.

 

У цьому контексті доречніше звернути увагу на той факт, що це вперше в посланні Федеральним зборам російський президент вдався до мілітаристської риторики на зразок північно-корейських лідерів. Чи хотів Путін настрашити західний світ? Можливо, хоча радше це були меседжі для внутрішнього вжитку. Після того, як на світ Божий вилізла інформація про «хішамську масакру», де від вогню американської артилерії й авіації загинуло кілька сотень російських найманців, Кремлю вкрай необхідно було побрязкати зброєю, заявити про відплату, запевнити росіян, що таке американцям більше з рук не зійде. Адже до виборів «президента Путіна» залишаються лічені дні.

 

У Вашинґтоні ж та європейських столицях промова Путіна викликала лише обурення. Її досить часто порівнювали з виступом Микити Хрущова на 15-й Асамблеї ООН у жовтні 1960 року. Саме тому, де радянський лідер вжив ідіому «кузькіна мать» і грякав кулаком по трибуні. Адже через два роки після цього спалахнула «Карибська криза», яка ледь не призвела до ядерної війни. Тож замість налякати весь світ ракетами з «непередбачуваним курсом», Путін радше показав себе як «непередбачуваного політика» з ядерною кнопкою під рукою. Таким чином він ще більше віддалив від себе цивілізований світ.

 

Однак цей «цивілізований світ» таки готовий укладати з «непередбачуваним політиком» економічні оборудки. Передовсім йдеться про мегапроект Nord Stream 2. Наше видання вже писало про ті ризики й шкоди, які виникають з побудовою газогону. А тут ще й «Газпром» додав зайвих аргументів противникам мегапроекту, відмовившись постачати вже оплачене паливо до України. Такою стала реакція російського енергетичного велетня на рішення Стокгольмського арбітражу не на його користь у позиванні з українським «Нафтогазом». Окрім того, «Газпром» заявив про намір узагалі розірвати контракт на постачання і транзит газу з «Нафтогазом».

 

 

Справедливо оцінив таку реакцію російської сторони голова правління «Нафтогазу» Андрій Коболєв: «Сьогоднішня заява "Газпрому" – черговий привід для європейських контрагентів задуматися про те, чи варто покладатися на контрагента, який може виставити вам рахунок, отримати гроші й відмовитися постачати газ. А також чи варто дозволяти такому контрагенту посилювати свої і без того сильні позиції на їхньому ринку за рахунок будівництва Nord Stream 2».  

 

Ну, і як фінальний акорд – отруєння колишнього подвійного аґента Сергія Скрипаля у Великій Британії. Кремль, звісно, заперечує свою причетність до інциденту, проте чимраз більше фактів вказує саме на нього.

 

Четвертого березня 66-річний Сергій Скрипаль і його 33-річна донька Юлія були виявлені без свідомості на лаві біля торговельного центру (Maltings shopping centre) в британському місті Солсбері. Їх відвезли до місцевого шпиталю зі симптомами отруєння сильнодіючою синтетичною речовиною. Зараз вони перебувають у комі. Пізніше з ознаками отруєння були шпиталізовані ще двоє британських полісменів, котрі першими прибули на місце злочину.

 

Коротко про самого Скрипаля – колишнього полковника ГРУ. Він народився 1951 року. Тривалий час служив у Головному розвідувальному управлінні, а потім вийшов у відставку в званні полковника. Протягом декількох років працював в управління справами російського МЗС.

 

У грудні 2004 року ФСБ заарештувала Скрипаля, звинувативши його у співпраці з британською розвідкою. Проти нього порушили справу про державну зраду. Слідство дійшло висновку, що Скрипаль був завербований ще 1995 року. Російська влада стверджувала, що навіть після відставки екс-розвідник продовжував передавати таємні дані, які добував через колишніх співробітників.

 

 

 

Скрипаль визнав свою провину і в 2006 році був засуджений Московським окружним військовим судом на 13 років тюремного ув'язнення в колонії суворого режиму. Його позбавили всіх звань.

 

2010 року він отримав притулок в Об’єднаному Королівстві після «шпигунського обміну» між США і Росією у так званій «справі Чапмен», коли було розкрито мережі російських розвідників-нелегалів у США. Тоді чотирьох шпигунів для західних держав обміняли на десятьох російських шпигунів, спійманих у Сполучених Штатах.


Утаємничені люди стверджують, що між спецслужбами різних країн існує таке неписане, але залізне правило, виведене ще в часи «холодної війни»: країни, які помилували і обміняли чужих шпигунів на своїх, за жодних обставин не чіпають більше обміняних супротивників і не погрожують їм чи їхнім родинам. Це правило дозволяло підтримувати довіру між урядами в разі, якщо б виникла потреба нових обмінів викритої агентури. І от солсберським інцидентом Кремль (а сумнівів, що це зробили саме аґенти російських спецслужб, практично немає, і британська МІ5, за інформацією аґенції Reuters, саме версію спонсорованого Кремлем атентату розглядає як основну) порушив ще одну міжнародну конвенцію, нехай і неписану. Це може також бути першим випадком (після вбивства в 1937 році сина Льва Троцького під час сталінських репресій), коли Москва завдала шкоди дітям свого супротивника.

 

У контексті цього атентату не можна було не згадати інше отруєння, вчинене російськими аґентами проти колишнього свого співробітника-перекидька Олександра Литвиненка. Детективам Скотланд-Ярду вже давно вдалося встановити його вбивць: співробітник ФСБ Андрій Луговий і залучений ним до справи підприємець Дмитро Ковтун «пригостили» Литвиненка чаєм з полонієм. Обох нині в Росії вважають героями, а Луговий навіть став депутатом Держдуми.  

 

Що британській поліції вже вдалося з’ясувати в «справі Скрипаля»? Наприклад, встановити отруйну речовину, яка використовувалася під час нападу. Правоохоронці поки що не називають її, кажуть лишень, що це – нервово-паралітична речовина. Професор токсикології навколишнього середовища Університету Лідс і член британської урядової групи радників з хімічних військових реаґентів Аластер Гей (Alastair Hay) у коментарі для газети The Times робить припущення, що мова йде про табун або зоман. «Не варто думати, що цю речовину було отримано внаслідок роботи хіміка-одинака, який вирішив "покарати" Скрипаля та його доньку. У даному випадку ми маємо справу з виробництвом військового типу». 

 

Якщо британським правоохоронцям вдасться остаточно довести причетність «руки Москви» до «солсберського інциденту», то тут уже реакція Лондона стане значно жорсткішою, ніж у випадку з отруєнням Литвиненка. Адже, по-перше, як ми вже наголошували, Скрипаль був обміняним агентом, тож мав би бути «недоторканним». По-друге, Скрипаль, на відміну від Литвиненка, тривалий час працював на британський уряд, на його спецслужби. По-третє, від атентату постраждали не лише колишній аґент, а й його донька, два полісмени і ще близько двох десятків осіб, котрі побували на місці злочину. Для недопущення подальших отруєнь британська влада відрядила до Солсбері бригаду військового хімзахисту, яка провела там усі необхідні процедури. Тобто мова йде не просто про атентат проти аґента, а про використання зброї масового знищення проти британських громадян, а це вже серйозний скандал. І, по-четверте, інцидент змусив британську владу переглянути інші справи з дивними смертями на території Об’єднаного Королівства, аби визначити, чи не були вони теж наслідком спонсорованого Кремлем тероризму.

 

Навіщо Москва вдалася до цього атентату? Існує кілька версій, та на першій позиції стоїть помста Кремля. От підсумуймо все сказане раніше. Спецслужби Кремля не цураються діяти мафіозними методами, про що свідчить аргентинська «кокаїнова справа». Путін чимраз частіше вдається до агресивних методів і риторики, яскравий доказ – послання Федеральним зборам. Москва починає брати за правило порушення угод писаних і неписаних, що показують дії «Газпрому» щодо України. Все це зайвий раз свідчить на користь «кремлівської версії» в отруєнні Скрипаля. Хотілося б, щоби розкриття цієї справи створило засадничі передумови для переоцінки відносин Заходу з Росією, бо поки що бажання чинити business as usual все ще залишається превалюючим.

10.03.2018