Іван ЛУЧУК

 

Властиво Кармен-Альфонса-Фернанда-Естрелья-Наталена.

130 років тому народилася Наталена Королева, українська письменниця іспансько-польського походження.

 

 

В українській історії, в історії української культури (літератури зокрема) є чимало постатей «без краплини української крові», так би мовити. Є чимало таких і чоловіків, і жінок. Однією з найвідоміших представниць цієї «когорти» є Наталена Королева.

 

Як же ж вона стала українською письменницею? І автоматично – українкою, «політичною українкою», як тепер кажуть. Пригляньмося акуратніше, хоч і коротко. Без поспіху, поступово.

 

 

 

 

До слова, Наталена Королева є не лише письменницею, а й маляркою та мистецтвознавцем (можна сказати – мистецтвознавчинею, застосовуючи популярний нині фемінітив), акторкою та археологом (археологинею, знову ж таки).Походила Наталена Королева зі старовинного іспанського роду по матері та не менш старовинного польсько-литовського – по батькові. Батьком її був граф Андріян-Юрій (чи Анджей-Єжи) Дунін-Борковський, а матір’ю – Марія-Клара де Кастро Лачерда Медінаселі.

 

Народилася Наталена 3 березня 1888 року в монастирі Сан Педро де Карденья біля міста Бурґос (в муніципалітеті Кастрільо дель-Валь) в Іспанії. За іншою версією, як зазначає Юрій Ковалів (посилаючись на чеський архів), вона народилася в Луцьку на Волині. Сама ж Наталена Королева в «Автобіографії», написаній 1958 року, місцем свого народження називає місто Бурґос.

 

 

Фамільний герб Дунін-Борковських

 

 

Мати її померла при пологах. Батько був археологом, а жив переважно у Франції; родовий маєток його матері Теофілі (з литовського роду Домонтовичів) був в українському селі Великі Борки. Позаяк дівчинка втратила матір при самому народженні, бабця Теофіля й узялася виховувати її попервах, забравши дитину до себе у Великі Борки (Великі Бірки чи просто Бірки). Там Наталена (виберімо все ж це одне ім’я, яке вона собі й сама обрала з п’яти) прожила до п’ятилітнього віку, коли її бабці Теофілі не стало. За той час у Бірках вона всотала в себе українську мову. Це той вік, у якому засвоєна мова стає на ціле життя рідною (це один із чинників, завдяки якому Наталена Королева стала таки українською письменницею; про другий – трішки згодом).

 

Після смерті бабці дівчинку забрав до Іспанії її вуйко (мамин брат) Еухеніо, який спершу був старшиною королівської гвардії, а згодом став католицьким священиком. В Іспанії Наталеною опікувалась також вуйна Інес. Дівчинку віддали на виховання у монастир Нотр-Дам де Сіон у французьких Піренеях, де вона провела сливе 12 років. У монастирі вона вивчала різні мови (латинську, іспанську, французьку, італійську, арабську), історію, археологію, філософію, медицину, займалася музикою та співами. Відлучаючись із монастиря до своїх іспанських родичів, Наталена вправлялася у фехтуванні, стрілянні, верховій їзді. 

 

 

Коли її батько одружився вдруге (з Людмилою Лось із поважного чеського роду), подружжя оселилося в Києві, куди прибула й 17-літня Наталена восени 1904 року. У їхній родині розмовною мовою була французька (хоча, припускаю, могла лунати й чеська з уст чешки Людмили – бодай у поривах емоцій), українську й польську мови Наталена знала з дитинства, у Києві їй довелося вивчити російську, після чого вона вступила у Київський інститут шляхетних дівчат (на наполягання мачухи), закінчивши його через два роки. У Києві Наталена брала приватні уроки музики в самого Миколи Лисенка.

 

Київський інститут шляхетних дівчат у часи, коли там навчалася Н.Королева

 

 

Після закінчення Інституту шляхетних дівчат Наталена з батьком і мачухою перебралася в Санкт-Петербурґ. Там вона закінчила Археологічний інститут, здобувши ступінь доктора археології (захистила працю з литовської старовини). Потім займалася єгиптологією, паралельно навчалась у Петербурзькій академії мистецтв, закінчивши яку, отримала диплом «вільного художника» (мала персональні художні виставки в Санкт-Петербурзі та Варшаві). Родина хотіла видати її заміж за армійського ротмістра Кисілевського, який був їй нелюбий, тож стосунки з батьком і мачухою через це стали напруженими. На знак протесту Наталена вступила до французького Михайлівського театру (Theatre Michel) в Санкт-Петербурзі (у шляхетському роду акторське ремесло вважалося чимось низьким), потім уклала контракт із паризьким «Theatre Gymnase», який саме гастролював у Санкт-Петербурзі.

 

 

На сцені Наталена мала успіх, але зробити театральну кар’єру їй не вдалося через слабке здоров’я. Вона була змушена покинути театр і вирушити лікуватися на Закавказзі. Потім виїхала до Західної Європи, де продовжила лікування. Та не лікуванням єдиним. Займалася своїми улюбленими справами, передовсім мистецтвом і археологією. Побувала тоді в Іспанії, Франції, Італії, Єгипті, Туреччині, Персії. Виступала в оперних театрах Парижа та Венеції. Як на те, співала арію Кармен в однойменній опері Жоржа Бізе. Брала участь в археологічних розкопках, зокрема у Помпеях і Єгипті.

 

У 1914 році Наталена приїхала до Києва провідати вмирущого батька, там її застав вибух Першої світової війни. Не маючи змоги виїхати (бо кордони було закрито), через товариство Червоного Хреста стала сестрою милосердя в російській армії. Майже три роки провела на війні, отримала три поранення, перехворіла на тиф, мала кількаразове запалення легень, була нагороджена солдатським хрестом «За хоробрість». Під час війни вона вийшла заміж за офіцера російської армії, перського князя Іскандера Гакгаманіша ібн Куруша, що служив у «дикій дивізії», а незабаром загинув під Варшавою. Наталена повернулася до Києва, до мачухи-чешки, разом із якою під кінець війни записалася до групи чеських репатріантів і виїхала до Львова. У грудні 1919 року вони з мачухою провідали її родичів у галицькому містечку (відомій вузловій станції) Красне. У маєтку родичів мачуха захворіла та померла. Зі Львова Наталена виїхала до Праги, де закохалась у ставного мужчину (красеня, можна сказати), українського письменника та видавця Василя Короліва-Старого (1879–1941), який перебував у Празі з дипломатичною місією Української Народної Республіки. Наталена вийшла заміж за нього.

 

 

Подружжя замешкало у місті Мельнік під Прагою, де прожило до своїх останніх днів (кожен до своїх останніх, бо Наталена Королева померла щойно 1 червня 1966 року). Ось тут виникає і той другий чинник, завдяки якому Наталена Королева стала таки українською письменницею. Саме її коханий чоловік, сам письменник, Василь Королів-Старий порадив їй писати українською мовою. О, ця непереможна сила кохання! Так і стала Наталена Королева українською письменницею.

 

Василь Королів-Старий

 

 

Починала писати Наталена Королева французькою мовою. Ще 16-літньою (у 1904 році) вона дебютувала під псевдонімом Frure Jean, друкувалася у низці французьких періодичних видань на кшталт «Revue des Poutes», «La Femme a la Campagne» тощо. Її новели помітив навіть Анатоль Франс, майбутній нобеліат. Десь від 1909 року стала систематичніше виступати з художніми творами та науковими статтями у розмаїтих французьких журналах, літературних і наукових.

 

 

Перше оповідання Наталени Королевої українською мовою «Гріх (З пам’ятної книжки)» було опубліковане у віденському українському тижневику «Воля» 15 січня 1921 року за підписом «Н.Ковалівська-Короліва». Відтоді вона друкувалася сливе у всіх українських часописах, крім совіцьких, звісно. Це були майже всі галицькі, буковинські, закарпатські українські часописи, а також українські часописи, що виходили в Чехо-Словаччині (хоча й Закарпаття тоді належало до неї). Вона не вміла відмовляти, тобто принципово не відмовляла жодній редакції у друкуванні своїх творів.

 

 

 

 

Вийшло чимало книжок Наталени Королевої, які принесли їй широке визнання та популярність. Згадаємо про деякі з них, основніші.

 

Видання 1948 року

 

 

До книжки «Во дні они» (1935) увійшли художньо переосмислені апокрифи життя Ісуса Христа; це 13 «євангельських оповідань», із несподіваним, суто авторським тлумаченням не лише духовного, а й культурно-ментального контексту Євангелія.

 

 

Повість «1313» (1935) навіть порівнюють із романом Умберто Еко «Ім’я троянди», відзначаючи спільний для обох творів середньовічний монастирський антураж, наскрізний концепт науки, архітектонічну й ідейно-естетичну їх спорідненість (зрештою, події обох романів відбуваються у тому ж XIV столітті).

 

Наталена Королева з черницями

 

 

Збірка із 15 оповідань «Інакший світ» (1936) відзначається містичною домінантою.

 

Роман "Предок" (видання 1961 і 1991 років)

 

 

Роман «Предок» (1937) вибудуваний на основі родових хронік іспанських прадідів Наталени Королевої.

 

 

Повість «Сон тіні» (1938) вважають піком творчості Наталени Королевої; його дія розгортається на тлі єгипетської Александрії на початку II століття після Різдва Христового, це історія простої танцівниці Ізі та цісаревого фаворита Антиноя.

 

 

«Легенди старокиївські» (1942–1943) є циклом із 25 легенд; це архетипний сплав біблійної й античної міфологій, скандинавських саг зі староруськими переказами.

 

Ілюстрації до "Легенд старокиївських"

 

 

 

Видання 1968 року

 

 

Цікавими є також автобіографічні повісті Наталени Королевої «Без коріння» (1936) та «Шляхами і стежками життя» (1953).

 

При цій нагоді можна згадати й інших жінок в українській літературі з неукраїнським походженням чи вливанням чужої крові. Це Марко Вовчок, Леся Українка, Софія Русова, Оксана Лятуринська, Наталя Лівицька-Холодна, Патриція Килина та багато-багато інших. Хтось і справді не мав ні краплини української крові, хтось мав іноетнічне походження з батькового чи материного боку, хтось позиціонував своє неукраїнське походження у своїх творах... Трафунки суть ріжні і розмаїті. Це окрема тема чи навіть букет тем.

 

14 березня українська громада чеського міста Мельник, в якому жили та померли Наталена Королева та її чоловік Василь Королів-Старий, відзначать 130 років з дня народження своєї великої землячки

 

 

04.03.2018