Оксана Лятуринська: ГУСЛА. Вндавництво "Дніпрові Пороги", Прага. 56 ст.
Франко колись сказав про Лесю Українку, що між українськими сучасними письменниками це єдиний мужчина. Ця традиція мужніх жінок в українськім письменстві не переводиться й досі; а Оксана Лятуринська може вважатись одною з найсильніших її представниць. Авторка досі знана як талановита різьбарка з яскраво висловленою індивідуальністю, що лише через недолю еміґраційного життя не спромоглись добитись загального признання та успіху. Її поетичний дебют ще голосніше говорить про її окремий світ і про вміння давати цьому світові окрему мистецьку форму.
У збірці Лятуринської вражає передовсім сила, мужність, часами навіть сувора загостреність поетичних почувань. "У душі — відвага, в жилах — кров гаряча. Сила плечі тяжить, випинає груди, утинає ступні та на пядь у землю". "Мій меч брязчить: таж ти — вояк! Честь лицарська кричить: убий!" Це — основний тон першого розділу, сплетеного з ремінісценцій Слова о полку Ігоревім та нашої останньої визвольної війни. Кінцеві рядки розділу з тризубом і жовто-синім прапором, трохи відганяють УНР-івською реторикою, а проте це в українській поезії нової доби строфи вийнятково ядерні та поривні.
Тут не місце спинятись на другім розділі, де авторка виспівує свою дівочу й матірню тугу, ані на третім, де дана синтеза першого та другого. Скрізь відчувається справжня поетична думка, скрізь видно викінчену, витончену до останньої дрібниці форму. Це не поезія з хотіння, а поезія із внутрішнього примусу. Авторка не тому написала свої вірші, що от, мовляла, люди пишуть, то чомуж і мені не написати? — а тому, що вона їx виносила, виплекала в собі і мов дитину породила.
Особливо треба підкреслити чудову, криштально чисту, суто-народню мову "Гусла". Це просто диво, що авторка зуміла зберегти в своїй душі цей скарб живої народньої мови непорушеним вільним від всякого чужого впливу й стороннього намулу. Вона пише так, як співала б яких трицять чи сорок років тому якась сільська дівчина десь із Полтавщини чи Київщини. При всій складности її поетичного світу і при всій витончености її форми кожне її слово та кожне речення всеж має опертя в народній мові. Тому її коротенькі, на перший погляд безпретенсійні віршики, так і доходять до серця.
Коли ця збірочка й не матиме поширення, то всеж їй слід в українськім письменстві не зарости травою.
Олекса Стефанович: STEPHANOS. I. Видавництво "Дніпрові Пороги", Прага. 80 ст.
Поруч із зрілою збіркою Лятуринської збірка Стефановича здається трохи незрілою й бідною на думки. Коли там форма та зміст творять одну орґанічну цілість, то тут переважає форма над змістом. Дотогож і форма тут часами недбала, непродумана, якась обірвана, наче автор у своїй екстазі, в безмежнім захопленні красою природи життя, кохання та боротьби не лишає собі часу на останню коректу, на вишліфування тої чи іншої подробиці. Але своєю безперечно-щирою екстазою він підкупає, і читач вибачає йому місцями невикінчену форму, ідейну плиткість, подекуди і брак доброго смаку.
Що захоплює Стефановича? Насамперед природа з її безліччю барв і голосів. Вона його пянить, підсказує йому гимни, наповняє його поетичними образами. Під її впливом його вірш стає гнучкий, співучий, наче готовою музикою. Жіноче тіло, цей найкращий твір природи, настроює його ліру на ще вищий, ще більш екстатичний лад. Поезію боротьби він відчуває далеко слабше, його вірші на патріотичні теми написані наче з обовязку, але і тут знайдеться та чи інша строфа, яку читач нелегко забуде.
***
На збірочках Лятуринської та Стефановича і на давніше виданих збірках Г. Мазуренкової та Ір. Наріжної, подана адреса видавця: "Е. Вировий. Прага XII. Ходска 16 Чехи". Український видавець — це взагалі людина досить ориґінальна, не така, як інші люди, це здебільшого якась мішанина з ідеаліста та варіята або з ідеаліста й маніяка. На прикладі Евгена Вирового можна студіювати цю особливу породу людей як на добрім анатомічнім препараті. Він і сам уміє писати, але його пристрасть — це не ґрафоманія, а едитоманія. Та у протилежність до видавців інших народів він видає не те, що може виплатитись, а те, що добре "для душі". Так він уже повидавав чимало корисних, але з торговельного боку явно пасивних книжок, між іншим анґлійську книжку про Шевченка, яка тепер виходить також по італійськи. Так він видав і ці чотири збірки віршів — для авторів дуже приємні, для громадянства досить корисні, але для його кишені вбивчі. На збірці Стефановича стоїть римська одиниця, отже можливо, що в "Дніпрових Порогах" вийде ще дальша його збірка. Та коли не Стефановича то іншого поетичного дебютанта — у свому запалі видавець не дасть себе спинити.
Яке добродійство для культури такі ідеалісти!
Сіромаха.
