Польська траґедія.

Берестейський мир проводить межу між Україною і Польщею на етноґрафічній основі. Землї, заселені українською більшістю, мають увійти в склад Української Народньої Республики, землї, де більшість творять Поляки, мають відпасти до Польщі. Західня межа України наразї ще точно не визначена. Буде утворена міжнародня комісія, в котрій будуть заступлені не тільки держави, що заключили берестейський мир, але й Польща. Ся комісія має докладно провірити, чи означена тимчасово лїнїя Тарногород—Білгорай—Щебрешин—Красностав—Радіш—Межиріче відповідає дїйсно тій цїли, щоб на схід від неї найшла ся етноґрафічно українська область, на захід польська? Якби показало ся, що на схід від сеї лїнїї є ще якийсь шматок землї з суцїльною польською більшістю і населеннє сього шматка забажало-б злуки з Польщею, то комісія постановить прилученнє дотичної области, чи місцевости до Польщі.

Ось на таких основах визначено межу між Україною і Польщею. Взято під увагу й етноґрафічний принцип і принцип самоозначення, бо само населеннє спірного пограничного паса землї має вимовити свою волю, до котрої з двох держав бажає належати.

Кращої розвязки питання приналежности спірної полоси теоретично не можна собі уявити. Цїла річ тепер тільки в тім: допильнувати, щоб ся теоретично найслушнїйша й насправедливійша засада була в практицї як найточнїйше й найвірнїйше приложена! Саме до того покликана названа комісія, а в нїй заступлені обидва народи, що мають територіяльно розмежувати ся.

Се відносить ся до самого пограничного паса, де можуть заходити сумнїви, чи ся або та незначна область має українську чи польську більшість? Таких сумнївів не може бути щодо Волинї, східного Підляша, анї східних повітів Холмщини, тому берестейський мир повертає ті области на основі етноґрафічного принципу назад Українї.

Кождий безстороннїй мусить признати, що годї було найти справедливійшу основу задля територіяльного розмежування Польщі й України. Саме ся основа найкраще відповідає новітньому поглядови на се питаннє. І тому не тільки з українського становища, але й зі становища міжнародпьої справедливости та демократичних засад кождий безстороннїй мусить заявити свою згоду на сю полагоду справи.

Але з другого боку кождий безстороннїй мусить признати, що Полякам стала ся кривда! Кождий справедливий, незаслїплений шовінїзмом мусить проти сеї кривди рішуче запротестувати! І саме для того, що дїйсно Полякам заподїяно кривду, треба се обуреннє, яке берестейський мир викликав серед Поляків, оцїнювати без злоби й ненависти, а з тою холодною вирозумілістю і предметовістю, з якою все треба підходити до всяких суспільних появ.

Самі Поляки кажуть, що берестейський мир спав на них, як грім з ясного неба... Як що небо затягнеть ся грізними хмарами, блискавки скачуть огненними вужами, дуднять і грохотять громи, тоді кождий знає, що грім може ударити. Такий удар грому не так переражує, не так лякає, не так денервує й виводить з рівноваги, як несподїваний грім з ясного неба. Як же берестейський мир був для Поляків громом з ясного неба, не трудно зрозуміти їх перераженнє, трівогу, жах і зденервуваннє.

Чому розвязка питання про межі між Україною і Польщею, усталена берестейським миром, була для Поляків громом з ясного неба?

З двох причин. Перша — се власна польська політична ідеольоґія. Цїлими віками живе цїла польська суспільність ідеєю великої Польщі від моря до моря. Ся ідея опираєть ся не на чімсь тільки вимріянім у буйній фантазії, викоханім у палкім серцї, зродженім з абстрактного бажання, але на історичнім фактї, що ще так недавно ся велика, могуча Польща була, сягала від моря до моря, зєдиняла в собі три народи, володїла багатими у всякі природні багацтва землями, в історії східної Европи грала першу ролю, її голос мав вагу для долї цїлої Европи!.. З усїх тих фактів ідея великої Польщі черпала й по розборі польської держави ту свою могутню силу, той блиск і чар, що кождого Поляка й цїлу польську суспільність ослїплювали, манили, поривали! Під їх впливом витворила ся окрема психольоґія польського народу, що давала йому внутрішню силу перетривати найтяжше лихолїттє. Не зважаючи на утрату державности, Поляки нї на хвильку не переставали бути нацією з високорозвиненими й далеко сягаючими державними аспіраціями, були все нацією в  полїтичнім розумінню сього слова.

Цїлком противно було у нас Українцїв. По втратї нашої державности ми перестали бути нацією в полїтичнім значінню, ми зберегли ся тільки яко етноґрафічна окремішність; Поляки були й по упадку Польщі національно-полїтичною окремішністю. Історія позбавила їх тільки форми, в якій їх національно-полїтична окремішність колись проявляла ся, себто зорґанїзованої держави, але не позбавила їх сути, істоти національно-полїтичної окремішности, не зменшила її обєму й розгону. Ся національно-полїтична окремішність зостала ся та сама, що була за часів Ягайлонів, і цїлий час змагала до відзискання давньої форми, давніх рямок, себто давнїх територій і державних меж.

Се змаганнє можемо називати імперіялїзмом, анексіонїзмом, жадобою панування і підчинювання собі инших народів. Можемо його осуджувати, малювати чорними, відємними барвами; з нашого українського становища мусимо всїма силами поборювати його, енерґічно боронити ся проти нього, але, як хочемо його зрозуміти, то мусимо оцїнювати як істнуючий психо-полїтичний стан душі цїлого народу, дуже глибоко вкорінений і розпаношений.

Сей етап народньої душі робив нарід слїпим і невразливим на все, що кругом нього дїяло ся, розвивало ся, основно перемінювало ся і мало рішучий вплив на можливість здїйснення традиційної великопольської ідеї.

Шведський учений соціольоґ Рудольф Челєн пояснює, яким способом такі річи можливі для націй, бо для людини з здоровими змислами щось подібне неможливе. Він каже: "Нації як такі є в основі річи природні сотворіння, котрі в історії бажають не правди та права, а тільки себе та своєї справи. Нація се неособистість у вищім поняттю, що у своїм поступованню кермується розумом, се первісний орґанїзм в біольоґічнім поняттю. Одиноке сильне й тривке у нації є її інтереси, пересуди й наклони: наклін до самоудержання і розросту, охота жити, охота мати власть. І длятого обвинувачення в лицемірстві та фарисействі тут не на місцї, тут маємо до дїла з цїлковитою несвідомістю та дїйсною доброю вірою. Надто нації мають ту цїху, що не мірять инших і себе тою самою міркою, а се тому, що в кождім випадку, як лише ходить про самих них, входить в гру інтерес, а тодї справа представляєм ся їм цїлком инакшою."

Отся характеристика проф. Челєна нїби живцем сфотоґрафована з польської нації, але хиба инші нації відмінні? Гляньмо на Мадярів, Москалїв, Нїмцїв, Чехів, Болгарів, Італїйцїв і т. д. Візьмім під увагу, як напр. Анґлїйцї поводять ся супроти Індійцїв або Ірляндцїв, а проте з одного боку підносять гасло: розбити Австрію, "тюрму народів", а з другого уважають себе, Анґлїйцїв, двигачами справдїшньої свободи, демократизму і т. ин., себе на ґвавт мілїтаризують, а голосять, що головна їх цїль знищити мілїтаризм, але... пруський!

Отже фактів на ствердженнє правдивости характеристики Челєна тьма-тьменна! Тому й на Поляків не можна дивити ся, як на якусь виїмкову націю, виїмково жадну панування, виїмково експанзивну, імперіялїстичну і т. д.

Маючи все сказане на увазї, зрозуміємо, чому берестейський мир є для Поляків таким сильним болючим ударом. Не в тім річ, що Холмщину звернено Українї, але в тім, що завдано смертний удар польській великодержавній ідеї. Не тим болїє польський нарід, що межа між Україною і Польщею влучує якесь дрібне число Поляків до України, але тим, що кладе хрестик над ягайлонською ідеєю!.. Правда, ягайлонська ідея сьогодні в часах демократії, де гасло самоозначеннє, самостійність, незалежність народів лунає по цїлім світї, — чистий абсурд! Але абсурд тільки для постороннїх народів і для народів, загрожених сею ідеєю, — се велика небезпека, а не для Поляків, вихованих в сїй ідеї, для народу, що тільки часу жив сею ідеєю, що найкращі свої сили віддавав у службу й жертву сїй ідеї... Чи-ж се справдї так тяжко зрозуміти, що для них значить, коли бачуть наглу й несподївану руїну? Вони-ж нїколи не вірили, не припускали, що щось подібне може стати ся!

Та се все лежить у серединї національної душі польського народу і, знаючи, хто є нація та яка вона, годї винуватити її за се, що вона робила, як Челєн каже, "в дїйсній добрій вірі та цїлковитій несвідомости."

Що берестейський мир був для Поляків громом з ясного неба, має ще і другу причину, яка лежить вже поза Поляками. Вона лежить передовсїм в дотеперішнім відношенню до польської справи з боку дипльоматів і полїтиків осереднїх держав. І тут Поляки можуть мати цїлком слушний жаль і тут кождий безстороннїй мусить дати вислів свому обуренню. Кривда, яку Полякам заподїяно, містить ся не в постановах берестейського мира, а в усїм тім, що було від хвилї зайняття Польського Королївства осереднїми державами аж до берестейського мира.

А що се було, бачили ми всї на власні очі, а ще докладнїйше довідали ся з уст польських послів (промова Дашинського) та виводів польської преси. Центральні держави, а передовсїм Австрія, постійно манили Поляків приреченнями та запевненнями, що майбутня Польща так далеко на схід сягатиме, як далеко засягне окупація осереднїх держав. І не були се тільки голословні запевнення! Адже знаємо, що цїлу Холмщину віддано в управу Полякам, що українському населенню не забезпечено там навіть мінїмальних національних прав, не позволено відкрити анї одної української школи, не тільки не дано дозволу на видаваннє української часописї, але навіть часописям, видаваним на Підляшу під нїмецькою окупацією, заборонено вступ на Холмщину, люблинський ґенерал-ґубернатор гр. Шептицький заявив публично, що цїлю його полїтики в Холмщинї є як найскорше спольщити сю країну! Подібне дїяло ся і на Волинї. І тут обсаджено всї уряди польськими урядниками, школи підчинено інспекторам Полякам, війтами пороблено Поляків, урядові оголошення видавано в польській мові і т. д. і т. д. і т. д. Коротко кажучи: словом і дїлом удержувано Поляків у тій вірі, що Xолмщина, Підляше, Полїссє і Волинь увійдуть в склад польської держави. Ще в жовтнї й листопадї минулого року відбували ся звісні коронні ради в Берлїнї при участи гр. Чернїна, на котрих як не дефінїтивно порішено, то в кождім разї дуже поважно трактовано т. зв. австро-польську розвязку питання про зайняті центральними державами землї колишньої Росії. В тім приманюванню Поляків коштом українських областей першу ролю грала Австро-Угорщина, її дипльоматія, офіціяльні та півофіціяльні полїтики, але й Нїмеччина не так то дуже лишила ся позаду. Пригадаймо тільки голоси нїмецьких полїтиків про се, що за втрату Познанщини треба відшкодувати Поляків через придїленнє їм межуючих з Польщею на сходї непольських областей.

Коли отже такий довгий час і такими приманливими співанками вколисувано Поляків до сну, чи-ж треба так дуже дивувати ся, що виснив ся їм сон про минулу силу та славу? Чи треба дивувати ся, що тим привабливим сном загіпнотизувала ся не тільки безкритична товпа, але й ковані на чотирі ноги польські полїтики? Чи треба вкінцї дивувати ся, що пробудженнє з того сну й стріча з дїйсністю, такою далекою від того, чим гіпнотизовано, що суґґеровано польській суспільности, — стало для неї страшно болючим ударом, повним розчарування і упокорення, ударом, який потряс цїлою польською суспільністю.

Ось в чім лежить суть сучасної траґедії польського народу. Повторюю ще раз, щоб відібрати зброю тим, що хотїли-б навмисно фальшиво вияснювати моє становище. Польському народови стала ся велика кривда, але ся кривда не лежить в постановах берестейського мира. Як про се тепер говорять так багато полїтики й газетарі польського табору, то їх устами промовляє саме те "первісне природне сотворіннє, що кермуєть ся не розумом, а пересудами й наклонами". І не в тім лежить кривда, що Поляків не покликано до Берестя та "польсько-українського спору не порішено порозуміннєм між обома сусїдуючими державами". Бо з формального боку не заключувано мира між Україною і Польщею та не визначувано межі між Україною і Польщею, але мир заключували осереднї держави з Україною і визначувано там західнї межі України. Польща не була воюючою стороною за цїлий час війни анї на хвильку, Україна зразу також не була, але з тою хвилею, як цїлий фронт від Припяти до Чорного моря проголосила українським фронтом і підчинила його Ґен. Секретаріятови та Ц. Радї, стала ся формально воюючою стороною, а з хвилею проголошення незалежної Української Народньої Республики стала ся здатною заключати мир. Усього того з боку Польщі не було й тому вона не мала нїякого більшого права або сильнїйшого титулу бути заступленою на мировій конференції, як напр. галицькі й буковинські Українцї, буковинські й семигородські Румуни, Серби з Банату, Італїйцї з полудневого Тиролю і т. ин. А з мериторичного боку — яке инше порозуміннє між Україною і Польщею було-б можливе, як не таке, то українські землї до України, а польські до Польщі? Але те саме зробив і берестейський мир. Неправда, буцїм він кинув яблоко незгоди між Україну й Польщу! Противно, він розкраяв те яблоко по правдї та справедливости й дав Польщі те, що їй належить ся, а Українї те, що її!

З огляду на се всяке говореннє, буцїм кривда Поляків лежить в тім, що їх не було в Берестю або що питаннє про Холмщину й Підляше треба було розвязати за взаїмним порозуміннєм обох народів, се тільки фрази, які, правда, гарно звенять, але хиба тому, що не мають змісту, що порожнї!

Розумієть ся, я не є за тим, щоб мир робили тільки фахові дипльомати, а не вибрані народом його представники, але в такім випадку треба ставити справу ширше й жадати по-перше, щоб і в імени Австро-Угорщини, Нїмеччини і т. инш. робили мир не Чернїн, Кільман і ин., але делєґати парляментів або навмисно до того вибрані справдїшнї представники народів. Таке домаганнє ставляли свого часу славянські посли віденського парляменту, та воно не удостоїло ся попертя і Польського Кола. Подруге треба жадати, щоб на мировій конференції були заступлені що найменше всї ті народи, котрих сей мир безпосередно торкаєть ся, отже в данім випадку й Білоруси й Литовцї й галицькі та буковинські Українцї. Чому обмежувати се домаганнє до самих тільки Поляків?

Що Поляки тільки для себе того права домагали ся, се зрозуміле, бо нації — скажемо знову словами Челєна — бажають в історії не правди та права, а тільки себе та своєї справи", але що постороннї люде обстоюють чомусь се право тільки для Поляків, поминаючи всїх инших, се можна вияснити тільки таким способом.

Кому міжнароднї відносини не є тайною, той мусїв зауважати, що Поляки тїшили ся на протязї якогось півтора столїття спеціяльною протекцією майже у загалу народів. Як часом трапляєть ся в родинї, що на когось з дїтей звернуть всї члени родини спеціяльні симпатії й ся дитина виросте в їх очах на найлїпшу, найрозумнїйшу, найблагороднїйшу, — так трапило ся се Полякам по розборі Польщі. Правда, траґічна доля Польщі звернула увагу світа на Поляків, та подібні траґедії, тільки ще тяжчі, переживали й Українцї й Білоруси й Литовцї. Їх траґедія тривала далеко довше! Скорше почала ся, тяжче дала ся їм в знаки та глибші слїди вирила на їх національнім орґанїзмі! А побіч них переживали свої великі історичні траґедії і Фінляндія і Кавказ і Ірляндія і ще дехто инший. Годї отже шукати джерела тих симпатій в самій тільки історичній траґедії народу, не можна також твердити, буцїм польський народ визначаєть ся справдї якимись незвичайними прикметами або сповняє якусь особливу місію.

Поляки нї гірший, нї лїпший народ від багатьох инших, а проте виросли вони в очах навіть дуже розумних — у одних на двигачів революції, у других на двигачів справедливости, у третїх демократії, у инших знову полїтичного розуму, розваги, консерватизму і т. ин. Одним словом кождий вкладав ту ідею, якою сам одушевляв ся, на плечі польського народу й казав йому її двигати, щоб за се прославляти й величати сей народ і обдаровувати всякого роду теоретичними привилеями.

Як дитина в родинї, на котру звернуть ся всї симпатії, похвали, признання і протекція цїлої ріднї, кінець кінцїв сама повірить в свою виїмковість і зманеруєть ся, — так стало ся таке і з польським народом. Він повірив у свою виїмковість, пишав ся, любував ся нею, виріс у своїх власних очах на велетня, якому море по колїна, гадав, що ось протягне руку та здійме звізду з неба, — аж тут прийшов берестейський мир і зникло все, як фата морґана!..

Польський народ переживає тяжку потрясаючу траґедію. Обставина, що катастрофа в сїй траґедії принесла нам припадково те, що нам належить ся, нехай нас не заслїплює, нехай не відбирає нам спромоги запротестувати проти того, щоб дипльомати сильних сього міра грали ся народами, як кіт з мишею. З глибини демократичних ідей добудьмо голос обурення, станьмо в оборонї гідности народу, хоч він тепер найзавзятїйший наш противник. Не забуваймо, що ми стільки разів були мишею для забави нїкчемних котів, не кажім: а! добре, що й Полякам раз таке трапило ся, але голосїм всюди: досить того! Геть з нїкчемними методами обдурювання, туманення і торгування народами! І змагаємо до того, щоб міжнароднї відносини оперти на здорових підвалинах демократії, свободи, самоозначення. Собі до серця візьмім науку, яку силу мусимо самі з себе добути, щоб не бути мишею в лапках котика, що, як йому треба, то втягає то витягає гострі пазурі. А на адресу Поляків скажім: саме длятого, що розуміємо траґізм вашого теперішнього переживання, бажаємо вам, щоб ся траґедія стала зворотною точкою у вашім національно-полїтичнім життю. Подайте ся в межі своєї національної території, покиньте мрії про давню ширінь і велич, шукайте сили в глибинї свого власного народу й на нїм тільки будуйте, а не на чужих спинах, і тодї певно найдемо себе взаїмно. Берестейський мир нехай не буде для вас камінем образи, а для нас дешевим триюмфом, але зробім його тим, чим він по своїй сути повинен нам стати: вихідною точкою того шляху, що одиноко може допровадити до щирого порозуміння між Україною і Польщею.

[Вістник полїтики, літератури і життя]