(Пам’яті о. Володимира Садовського).
Під таким наголовком містили "Кp. Вісті" низку причинків до життєпису заслужених наших громадян, які підчас воєнної хуртовини зійшли з цього світу, залишаючи по собі світлу пам'ять. Це спонукало й мене згадати про о. Володимира Садовського, що від Його смерти минуло саме два роки, та про якого на сторінках нашої преси була лише звичайна посмертна згадка.
У Львові, при вул. Корняктів ч. 1, на першому поверсі, було живне мешкання. В одній кімнаті, напроти церкви св. Спаса, стояли на вікні прилади до фізичних дocлідів, у шафах повно книжок, а в другій на стінах пишалися картини українських мистців, поруч світлин грецьких різьб і фресків із доби Ренесансу. Здавалось би, що тут мешкає двох людей — один науковець, може навіть астроном, а в сусідній кімнаті непересічний естет, що любить красу понад усе. Але жив тут лише один чоловік, та зате з всесторонніми, глибокими заінтересуваннями, які проявляв не тільки в ділянці фізики й малярства, але також науки. Був це о. Володимир Домет Садовський, парох церкви св. Спаса у Львові, тип староримського патриція, як його схарактеризував один наш письменник.
Колись, ще перед минулою світовою війною, знали його добре мешканці Перемишля, а після 1927 р. став він одною з найпопулярніших постатей у Львові. Кремезний мужчина, з гарною, колись темною бородою, яку час і сніги Сибіру присипали срібним інеєм, з розумним, сміливим поглядом очей, нагадував дуже живо портрет козацького отамана О. Дашкевича, кисти Матейка.
В приватному житті науковець і естет, а в громадському — зразковий священик і людина з чутливим серцем.
Народився 1865 р. в Довжанці, Тернопільського повіту, після скінчення гімназії записався на теологічний факультет Львівського Університету, по скінченні якого був висвячений на священика. Родинним щастям тішив ся о. Садовський недовго. Ненадійно померла його дружба і тоді він вступив як полевий духовник австрійської армії. В тому характері служив доший час у Відні й Перемишлі.
В перших десяти роках XX ст. четверо громадян відіграло важливу ролю в нашому культурному житті у Перемишлі: були це дир. Григофій Цеглинський, Ольга Ціпановська, д-р Михайло Koc і о. Володимир Садовський. Всі вони були перш за все щирими опікунами шкільної молоді, про заслуги Григорія Цеглинського й Ольги Ціпановської — як педагогів — писалося в нас уже чимало, тут хочу лише дещо згадати про д-ра М. Коса й о. В. Садовського. Їх хати стояли все отвором для учеників гімназії, там вони користали з гарних бібліотек, там находили заєдно щиру пораду, а навіть матеріяльну поміч. О. Садовський на становищі полевого духовника опікувався також якнайдбайливіше вояками, був для них батьком і приятелем. І вони може найбільше потребували тієї помочі: вирвані з-під сільської стріхи, були наражені в більшому місті на різні небезпеки, о. Садовський дбав їх моральне й національне вироблення, про їх самоосвіту. Строгий військовий впоряд заборонював воякам належати до будьяких установ, їм не вільно було ходити навіть до читальні "Просвіти", отже позбавлені моральної підтримки, вони могли легко зійти у міському вирі на бездоріжжа. Протиділав цьому всіми силами о. Садовський, позичав і роздаровував їм українські книжки, заступався за ними перед старшинами, був їх справжнім батьком. Також ті, що жили у злиднях, стукали до дверей о. Садовського й ніколи не вертали від нього з порожніми руками.
О. Садовський стояв безпереривно на своїй військовій стійці аж до захоплення Перемишля в 1915 р. москалями. Тоді попав у полон, опинився аж на Сибірі і вернувся домів щойно 1921 р. Не знаю, чи покійний залишив по собі якісь записки, спогади з тих часів, вони напевно були би дуже цікаві. О. Садовський відзначався бистротою ума, дотепом, оригінальністю думки, а це й найкращі прикмети мемуариста.
Після повороту з неволі жертвував о. Садовський частину своєї колєкції українському Національному Музеєві у Львові, а саме зложив там 54 картини, 12 рукописів, 33 предмети мистецького промислу й 1400 книжок. Одночасно на новому становищі пароха церкви св. Спаса у Львові проявив багато енергії — хотів довести цей храм до можливо якнайкращого стану. Дорожив перш усього трьома образами в цій церкві, а саме великим запрестольним полотном "Преображення Господня" Т. Копистинського, та "Мойсеєм" і "Христом перед Пилатом" Корнила Устіяновича. Проповідальницю він відновив і прикрасив гapними іконкaми, а врешті построїв двабічні престоли, видержані в строгому византійському стилі. О. Садовський був великим приклонником византійських традицій і тому хотів надати церкві Преображення такий характер. Мріяв про її розпис, хоча зна, що це перевищувало його спромогу. О. Садовський належав до найкращих знавців мистецтва в нас, його погляди були передумані, здорові й переконливі. Найбільше цінив Холодного, Кричевського, Труша й Новаківського. Зате до крайніх модерністів відносився негативно, з "Анум’у" глузував, називаючи цей гурток декадентами, не міг забути того, що декількох членів "Анум’у" створило відлам "Зумо" й видало сумної слави "Альманах лівого мистецтва", від якого несло моральним розкладом. Очевидно, о. Садовський не осуджував за це всіх членів "Анум-у", з повним признанням відносився прим. до П. Ковжуна, О. Кульчицької й М. Бутовича.
За кожним своїм побутом у Львові, я відвідував о. Садовського. Знаючи, що мене інтересує живо українське народнє мистецтво, він розказував мені ще в 1927 р. про одну селянку з околиць Сокаля, яка впровадила щось зовсім нового до писанкового мистецтва, її улюбленими мотивами є весняні цвіти, вона прямо засипує ними кожну писанку, переплітаючи її взорами вишивок, воскресними написами, або дуже гарно компонує тризуби. Тих писанок він не мав уже в себе, бо першу колєкцію зложив у дарі Митрополитові Андреєві. Щойно в рік пізніше показав їх мені. Перед моїми очима замерехтіло чудовим красковим зіставленням кільканадцять писанок, виконаних незвичайно вправною рукою, а скомпанованих так знаменито, наче б вони вийшли з-під руки скінченого мистця. Виконала їх селянка Ірина Білянська, уродженка села Городиловичі в Сокальщині. Вона витворила на основі тpaдиційних елементів новий тип узорів, незвичайно розвинених, багатих, підчас коли прим. гуцульські — прегарні самі собою, заєдно повторюються, не змінюються. Ту колєкцію писанок Білянської призначив о. Садовський для мене. Я використав цю збірку не лише до своїх студій, але ушивав їх нераз до пропагандивних цілей. Одушевлялися ними проф. Богдан Лепкий, називаючи Білянську геніяльною жінкою, а дружина відомого польського колєкціонера Ясєнська порівнювала її писанки до якоїсь чудової емалії. Хвалили її свої і чужі, подивляючи цей мистецький справді з Божої ласки хист нашої селянки.
Був о. Садовський і визначним знавцем церковних обрядів, тому Митрополит Андрей покликав його на професора Богословської Академії у Львові.
А дальше, — про музичний хист о. Садовського свідчить може найкраще такий факт. На ювилейному святі "Бояна" у Львові виступали як диригенти молодші й старші сили. До старших належали між іншими д-р Степан Федак, о. Садовський і о. Кишакевич. Хор співав так, як даний диригент попровадив його. Аж коли перед співаками станув о. Садовський, тоді вже тpоxи приглухлий, та зате вмів електризувати усіх своїм зором, вмів вимагати безоглядного послуху, всі рішали зразково, — була це найкраща точка цілої програми.
Хоча о. Садовський студіював довгі роки фізику й астрономію, не написав сам ні одної праці з тієї ділянки. Зате залюбки проводив розмови на наукові теми з нашим визначним ученим, д-ром Володимиром Левицьким. О. Садовський спонукав його своїми дискусіями до написання кількох розвідок про відношення визначних світових учених до справ релігії. Ці статті були друковані у львівському місячнику "Дзвони", а одна з них появилася окремою відбиткою. Метою тих розвідок було доказати, що найвизначніші науковці відносилися не тільки з пошаною до релігії, але й самі були віруючими людьми*). Наука — це ніщо інше, як тільки точне пояснення явищ у природі, одначе ті явища не повстають самі зі себе, ані не є квестією припадку. Говорити про самі явища, а не признавати їх Творця — це безглуздя.
*
І так у своєму затишному мешканні при вул. Корняктів ч. 1 у Львові жив і працював о. Boлoдимир Садовський. Ціллю його життя було плекати красу й правду. Здавалося, що так спокійно промине й цілий його вік. Але сталося інакше. Коли большевики залили в 1939 р. Галичину, повели вони й нагінку проти Церкви і священиків. У Львові казали священикам вирубувати лід і замітати сніг із хідників перед хатами. Таке мусів робити й о. Садовський. Сімдесятп'ятилітній старець мусів іти ранком з рискалем і мітлою та серед жахливих морозів прочищувати хідник. Це й підкосило його організм, прийшло запалення легенів і дня 10 грудня 1940 р. він замкнув на віки очі.
*) Таке саме позитивне становище до справи Бога й віри зайняв відомий німецький фізик проф. М. Плянк, гл. рецензію на його реферат п. з "Змисл і межі точних наук" — "Крак. Biстi" ч. 19 з дня 31.І. 1943.
[Краківські вісті]
27.02.1943