(Пам’яті о. Володимира Садовського).   Під таким наголовком містили "Кp. Вісті" низку причинків до життєпису заслужених наших громадян, які підчас воєнної хуртовини зійшли з цього світу, залишаючи по собі світлу пам'ять. Це спонукало й мене згадати про о. Володимира Садовського, що від Його смерти минуло саме два роки, та про якого на сторінках нашої преси була лише звичайна посмертна згадка.  

  Богдан Лепкий умів з’єднувати собі людей. Хто знав його, мусів відноситися до нього не тільки з належною пошаною, але і з любовю. Була це людина високих особистих прикмет, високо культурна, а попри це виїмково скромна, завсіди привітна до всіх, погідна, добра. Ці рідкі прикмети мав уже вроджені. Він сам був наче вицвітом того, що могло виплекати українське приходство з його давньою традицією — культурою довгих поколінь.  

Жмут споминів про Осипа Сорохтея.   І.  

Краків, хоч зберігав дуже довгий час характер чисто польського міста, зміняв нераз продовж перших віків свого історичного життя власне політичне обличчя. Був це вислід таких історичних чинників, як кольонізація міст німецькими осадниками, родові взаємини польських королів (головно елєкційних), то-що. Ті чужі впливи виступають зокрема помітно у Вавельській катедрі і кожного мусить вразити це дивне явище, що між тими памятниками є розмірно дуже мало творів чистого польського мистецтва. А бачимо там архітектуру італійців, образи німців, стінні фрески українців.