Вибори до віденського парламенту 1897 року, відомі під назвою «криваві», супроводжувалися фальсифікаціями, протестами, терором, арештами та смертями. У день виборів 16 березня було вбито 9, поранено 29 й арештовано 800 осіб [1]. Проте сутички між виборцями з конкретних громад і адміністрацією та жандармами почалися ще напередодні. У селі Баличі на Мостищині 23 лютого селяни фактично блокували на виборчій дільниці комісара зі староства.
Про протест у Баличах повідомляла преса, хоча чимало видань його замовчували, зокрема, Kurjer Przemyski («Перемишльський кур’єр»). Натомість вийшла чимала стаття у виданні Echo Przemyskie («Перемишльське ехо») – газеті, яка постулювала ідеї польської Католицько-національної партії (Stronnictwo Katolicko-Narodowe). У часопису часто з’являлись матеріали, які стосувались Мостищини, і загалом у них йшлося про «підступи євреїв». Недаремно у «Перемишльському кур’єрі» цього ж 1897 року зазначали, що через свою антисемітську позицію «Ехо» здобуло собі славу «Ефіальта, якому навіть перси плюють в обличчя» [2]. Зрештою, бачення цих подій з погляду польських – умовно назвемо – ультраправих сил також цікаве.
Отож звістка про протест (у газеті «заколот») у Баличах з’явилась у «Перемишльському есі» 28 лютого 1897 (декілька днів опісля самої події). У невеличкій замітці вказано, що в Баличах через правибори [3] селяни вчинили бунт. Які були мотиви у селян, не вказано, зазначено лише, що вони накинулись на представників ґміни: «Урядовий комісар опинився в небезпеці, прибулу жандармерію [селяни – М.Х.] роззброїли і лише військова залога, що прибула з найближчого форту, встановила порядок». Допис закінчується реченням: «В усіх селах уми дуже збурені, навіть там, де населення дотепер було цілком неприступним на підступи агітаторів» [4].
Під «підступами агітаторів» у «Перемишльському есі», звичайно ж, мали на увазі віча, які проводили у селах та містах українські політики – сподвижники Івана Франка, який висувався від округу «Перемишль – Мостиська – Рудки – Самбір». Зокрема, відомо, що Іван Якович на Мостищині виступав перед громадами Мостиськ і Судової Вишні.
Допис про події у Баличах 23-27 лютого 1897 року з’явився через тиждень, уже в березні. З тексту випливає, що автором був житель Балич, а сама стилістика абсолютно вписується в загальну риторику католицького «Перемишльского еха».
На початку автор порівнює події у Баличах з «нещасним і страшним 1846 роком» [5]. Далі розповідає, як у вівторок, 23 лютого до Балич прибув комісар зі староства у Мостиськах, аби провести правибори до курії IV і V. Процедура мала відбуватись у приміщенні школи, яке найкраще для цього надавалось. Людей зібралось чимало, і, як читаємо, «спостережливий у таких справах чоловік міг би помітити, що на їхніх обличчях немає спокою, який мав би характеризувати кожного виборця, який виконує свій обов’язок. На лицях відбилось роздратування, збудженість, що межує з дикістю, якби щось пішло не по їхньому» [6].
Автор допису зазначає, що його ніскільки не здивувало те, що тут, у Баличах «зійшло занадто буйне зерно, посіяне руськими радикалами». Серед натовпу щохвилини доносились слова: «Коли Франко стане послом, тоді панські лани та пасовища будуть нашими, панську та плебанську землю поділимо між собою» [7]. У тексті читаємо, що селяни «за кожне слово агітатора віддали б свої голови».
Причиною протесту було те, що комісар розпорядився, аби зал для голосування у школі покинули ті, хто не голосував, а згодом і зовсім скасував вибори, заявивши, що одні і ті ж голосували по кілька разів. Після такої заяви у приміщенні школи зчинився галас, який перекинувся і на ту частину натовпу, що розташовувалась надворі. Ті, хто стояли на подвір’ї школи, як зазначає автор допису, гукали: «Бийте панів, викидайте їх через вікно, а ми їх тут доріжемо ножами» [8].
Оскільки комісар прибув у Баличі лише з одним жандармом, єдиним виходом для нього був пошук місця, де можна було б сховатись та перечекати. Єдиним місцем виявилось приватне помешкання учителя (очевидно, розташоване у приміщенні школи). Проте селяни зламали двері і пробрались всередину. Як відбувались подальші розмови з комісаром, у тексті не вказано, зазначено лише, що комісар зміг повернутись у Мостиська лише наступного дня, і то з ескортом жандармів.
Церква Різдва Пресвятої Богородиці у Баличах (сучасний вигляд)
На наступний день селяни, як читаємо у дописі, «заспокоїли пристрасть п’янством». У селі були жандарми, які затримали двох активних селян із числа протестувальників. Їх ув’язнили у двірській гуральні, оскільки в’язниці у Баличах, звісно, не було. Селяни вирішили відбити своїх побратимів – вночі, близько 12. години, дзвони місцевої церкви забили на сполох – селяни з ціпами та косами поспішили у напрямку гуральні. Ув’язнених пильнували троє жандармів, вони зрозуміли, що опиратись натовпу немає сенсу, і відпустили затриманих. З натовпу, як подає дописувач, чулись вигуки: «Ламай пліт і пали того Москаля» («Москалем» називали дідича Балич).
Звільнення ув’язнених виявилося недостатнім, аби втихомирити селян. Вони, як свідчить автор тексту у газеті «Перемишльське ехо», заявили, що «на наступну ніч литиметься кров». Найбільше погроз адресували війтові, писареві й учителю, «які не голосували з громадою».
До придушення заколоту довелось залучити військо. Очевидно, це сталося 27 лютого, оскільки саме ця дата стоїть у дописі. Відразу вдалося затримати 22 учасників – їх закували і під потужним ескортом відправили до в'язниці. На момент написання тексту розшукували ще 21 звинуваченого, які переховувалися в довколишніх лісах.
В період правиборів у Баличах (кінець лютого 1897 року), згідно з дописом, добряче дісталося якомусь «лісничому пані Гуттетерової» – побитого кинули у рів, а один з нападників залишив йому на голові відтиск підкови черевиків. Двірська служба, яка наважилася голосувати не так, як громада, ледве залишилась живою, переховуючись по сільських халупах. Особливо переслідували двірського фурмана, щодо якого чути було погрози: «Аби лише вдалось дістати того бакобардника» [9].
Ось такими «дикими» виявились українські селяни з Балич у дописі нібито місцевого римо-католика (а, можливо, просто журналіста-поляка з «Перемишльского еха»).
Вибори 1897 року засвідчили таку неприязнь поляків, на яку не очікували українці. Причому вона була тотальною – і з боку адміністрації, і з боку політиків. Відомо, що Франка така неприхована ворожість з боку польських соціал-демократів і демократів до українських кандидатів вразила дуже глибоко. Пізніше він писав: «Я побачив, як довкола мене валився весь той світ ідей чи ілюзій, над реалізацією якого я працював, і в тій хвилині розпуки я кинув каменем у прірву і усунувся набік, покинув навсіди експериментувати з працею на двох загонах і дав собі слово присвятити свою працю своєму рідному народові» [10].
Події 1897 року крізь призму соцреалізму: Іван Гуторов "Франко на селянському вічі" (1956)
Важко сказати, що у цитованому дописі нафантазовано, а що правда. Очевидно, хронологія подій є точна, а щодо переданих закликів селян (про фізичну розправу) є сумніви. У всякому разі допис демонструє загальну тональність українсько-польських взаємин напередодні виборів 1897 року.
Принципи боротьби на виборах з того часу удосконалились, але чимала порція тодішніх методів лишилася незмінною.
_______________________________________
[1] Грицак Я. "Молоді" радикали в суспільно-політичному житті Галичини // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Т. ССХХІI. Праці Історико-філософської секції. Львів, 1990. С. 98.
[2] Kurjer Przemyski. Nr 15. R. III. 25 lutego 1897. S. 2.
[3] Згідно з австрійським законодавством, вибори проходили у два етапи. Перший – т. зв. «правибори», коли обирались виборці – один від 500 осіб. Правибори зазвичай проводив війт у своїй громаді. Виборці прибували у повітові міста на другий етап, де голосували за кандидатів. За процесом стежив староста.
[4] Echo Przemyskie. R. II. Nr. 17. 28 lutego 1897. S. 3.
[5] Автор допису, очевидно, мав на увазі Галицьке повстання (Rabacja galicyjska) селян у лютому–березні 1846 року.
[6] Echo Przemyskie. R. II. Nr. 4 marca 1897. S. 2.
[7] Ibidem. S. 2.
[8] Ibidem. S. 2.
[9] Ibidem. S. 2.
[10] Грицак Я. "Молоді" радикали…С. 98-99.
27.02.2018