Річ д-ра Евгенія Олесницкого

З порученя видїлу "Підгірскої Ради" маю представити Вам панове, справу, котра в послїдних днях стала перворядним питанєм в нашім політичнім житю і, викликуючи великій интерес у всїх народів в Австрії, для нас Русинів а передовсїм для хлїборобів-селян має особливу і надзвичайну вагу і значінє. Справою тою єсть — запроєктована послами кількох сторонництв в радї державній реформа ординації виборчої до ради державної.

Всїм Вам, панове, відомо, що устрій нашої держави єсть конституційний і що лежить він в праві народів управляти справами держави, а передовсїм — ухвалювати закони через репрезентації, зложені переважно з послів маючих походити з вільного вибору народу.

Конституція виповіла засаду політичної рівноправности всїх горожан держави, але засада та не переведена ще доси в нашім політичнім законодавстві так, як вимагає того интерес загалу горожан держави. В засадї позволяє наша конституція горожанам добиватись таких прав і порядків, які відповідають их потребам, але в дїйстности тая можність не служить кождому рівно, бо з огляду на переведенє прислугуючих нам прав конституційних, а именно на склад і вибір тїл репрезентацїйних, підпадає тая рівність значним обмеженям і перешкодам. Ті перешкоди, котрі не позволяють найчисленнїйшій части горожан хіснуватись рівною участію в конституції і єї правах, лежать головно в ординаціях виборчих — як соймовій, так і до ради державної. Обі ті обовязуючі у нас ординації виборчі опирають ся на т. зв. репрезентації интересів і на подїлї куріяльнім, котрий має відповідати тим интересам.

Підстава наших ординацій виборчих лежить в тім, що чотири кляси виборів, а именно більша посїлість, стан торговельно-промисловий, міста і мала власність земска вибирають собі окремо визначене ординаціями виборчими число послів, маючих бути представителями окремих интересів кождої з тих кляс.

Вже сам той подїл репрезентацій конституційних на послів вибраних чотирма окремими клясами не дає ся погодити з засадою рівности всїх супротив права і супротив конституції. Правда, що поодинокі кляси і стани мають свої окремі интереси, котрі часом потребують окремих правних постанов, т. зв. законів спеціяльних — н. пр. потребує окремих постанов правних стан купецкій і промисловий в своїх правних зносинах, і се зовсїм оправдане вимогами скорого обороту і зовсїм окремішного характеру справ торговлї і промислу. Однак при всїм тім не можна забувати, що ті окремі права суть лише виїмкою, а засадою єсть то, щоби було рівне право для всїх горожан держави і длятого сама консеквенція велить, щоби ті, котрі мають ухвалювати права рівні для всїх, походили передовсїм з загального рівного вибору всїх горожан без огляду на окремі клясові і станові прикмети. З тої то причини бачимо нинї ві всїх краях Европи — де лише єсть конституція а де посли до тїл конституційних вибирають ся куріями — змаганє до знесеня системи куріяльної і до заведеня такого ладу, щоби посли з поодиноких територій, именно повіті або громад, вибирались загалом виборцїв без огляду на то, до якої кляси або стану они належать.

Система куріяльна опиралась — як сказано — на тім, щоби интереси кождого стану були заступлені в репрезентаціях конституційних. Виходячи з признаної конституцією засади рівности всїх супротив права, належало-б вносити, що система куріяльна має власне служити тій засадї рівности, — що курії истнують на то, щоби ті кляси, котрі на поли правно-політичнім і економічнім суть слабші і котрих правно-політичні і економічні интереси потребують більше підмоги і підпори, могли устоятись в відповідній рівновазї супротив кляс сильнїйших — мали відповідно сильну репрезентацію, а именно відповідне число послів з своєї курії. Того вимагала би і справедливість, бо звістна річ, що той, хто більше має — більше також і може, і вже в силу свого сильнїйшого становища економічного не потерпить много навіть при менше користнім для него законодавстві, нїж той, хто єсть економічно слабий і котрому хіснованє навіть з користних для него законів буває часами трудним і утяжливим. Примінюючи тую правду до приписів наших ординацій виборчих, бачимо, що роздїл загального числа послів між поодинокі курії випадає як раз в некористь тої кляси нашого краю, котра потребує найбільше помочи на дорозї законодавства т. є. людности сельскої і маломіскої.

Після ординації соймової вибирає до сойму краєвого велика посїлість в Галичинї 44 послів, міста 20 послів, палати торговельні і промислові 3, селяньска власність земска 74 послів. Після ординації виборчої до ради державної вибирає велика посїлість 20, міста 13, палати торговельні 3 а сельскі громади 27 послів. Беручи за підставу тую послїдну ординацію, бачимо, що курія сельских громад єсть тут дуже упослїджена. Коли порівнаємо число послів, яке висилають инші курії, а особливо більша посїлість, покаже ся велика непропорціональність як-раз в некористь сельскої курії. Після обчислень статистичних з року 1884 єсть в курії більшої власности 2.235, а в курії малої власности 537.923 управнених до голосованя, значить отже, що коли в курії більшої посїлости випадає один посол до ради державної на 104 управнених до голосованя, то в курії сельскій випадає один посол на 19.923 управнених до вибору, або иншими словами, що велика посїлість єсть о близько двіста рази сильнїйше заступлена в радї державній, нїж посїлість мала.

Подібна пропорція заходить також щодо виборів соймових. Тут після наведених висше цифр один посол з більшої посїлости представляє 50 виборцїв, а один посол з малої посїлости 7.269 виборцїв, — з того виходить, що интерес великої посїлости єсть тут заступлений о близько півтора ста разів сильнїйше, як интерес посїлости малої.

Таким способом показуєсь ясно і очевидно, що система куріяльна і подїл числа послїв між поодинокі курії спроваджує для интересів малої посїлости т. є. нашого селянства і мало-міщаньства значне упослїдженє, а в дальшій консеквенції болючі некористи, виходячі з браку достаточного числа заступників селяньских і мало-міщаньских интересів в репрезентаціях конституційних.

Упослїдженє се не кінчить ся на тім, що нашим селянам і мало-міщанам ординації виборчі придїлили далеко менше число послів, нїж би належало ся им розмірно до их загального числа і до числа більшої посїлости, — але в дїйстности иде то упослїдженє богато дальше і проявлюєсь головно в тім, що навіть то скупе число мандатів, яке дає малій посїлости ординація виборча, дїйство переходить в дуже значній части в руки людей, котрих интерес стоїть як-раз в суперечности з интересом малої посїлости. Коли приглянемось теперішному складови наших репрезентацій конституційних, побачимо, що в радї державній з 27 мандатів припадаючих на малу посїлість єсть 14, отже більше як половина, в руках властителїв дібр домінікальних і виборцїв з курії більшої посїлости, а в соймі на 74 мандатів селяньских спочиває 46, отже близько дві третини мандатів в руках представителїв курії більшої власности.

Яким способом се дієсь? Чи може мала власність зрікаєсь у нас сама добровільно заступництва своїх интересів — чи може представителї більшої власности виреклись для любови і симпатії меншої посїлости в користь єї интересів власних і тим здобули собі єї мандати?

Ми знаємо добре, що анї одно анї друге не єсть причиною тої анормальної, нїгде в инших краях нечуваної появи. Причиною єї єсть не що друге, а спосіб переводженя виборів з малої посїлости — передовсїм же то, що ті вибори переводять ся посередно.

Посередність виборів з сельскої курії, принята в обох наших ординаціях виборчих, єсть для интересів наших селян і мало-міщан упослїдженєм, котре не дасть ся оправдати нїякими взглядами.

Посередність виборів нищить всю свободу і власновільність того найважнїйшого акту конституційного, віддаючи судьбу і волю кількадесятьох тисяч виборцїв одного округа виборчого сто і кількадесятьох людям без нїякої певности і ґарантії, що ті вискажуть их дїйстну волю, без нїякої на то екзекутиви. Честні і самосвідомі правиборцї віддані тут звичайно на ласку і неласку виборцїв, котрих вибір дуже часто, як свідчить сумма практика, не основуєсь на довірію і вільних голосах того загалу, котрий мають представляти, а противно, з гори дає певність, що ті мнимі повномочники поступлять з цїлою свідомостію і в найгіршій вірі як-раз против волї тих, котрих мають представляти.

Посередність вибору єсть з погляду правничого крайно неоправданою. Коли в відносинах права приватного, де йде часто о дуже значне, але будь-що-будь все лиш приватне добро одиниць, не можна нїкому власновільному накинути повномочника, а повномочник добровільно установлений може бути кождого часу відкликаний і відповідає за всї шкоди, — то тут на поли права публичного, де йде о найвисше і найважнїйше добро не одиницї, а всего народу, всего загалу, накидуєсь не одній одиници, але міліонам власно-вільних і самосвідомих горожан примусове і невідкличне повномочіє і заступництво через особи, котрих часто не мають можности по своїй волї вибрати, а нїколи не мають можности до одвічальности потягнути. І не зовесь свобода вибору — се зовесь рівноправність на поли прав політичних!

Зі сторони тих, котрі боронять посередних виборів, підносять ся в оборонї дотеперішного стану арґументи не видержуючі найслабшої критики.

Говорять передовсїм, що се річ коштовна і вимагаюча надто довгого часу, щоби всї виборцї цїлого округа в числї кільканацятьох або й більше тисячів ишли до урни виборчої. Се арґумент найслабшій, бо практика инших держав, де єсть загальне і безпосередне голосованє, учить нас, що таке голосованє відбуваєсь без великих трудностей, а тим, що говорять о коштах, досить буде сказати, що навіть найбільші кошти безпосередних виборів не винесуть і сотної частини того, що видаєсь на аґітацію і пряме купно голосів при виборах посередних.

Дальше підносять, що до безпосередних виборів не можна допустити нашого народу, бо він ще темний і недоспілий. Сей арґумент о недоспілости єсть такій, що з ним нарід рускій раз уже рішучо повинен розправитись, передовсїм єсть се арґумент крайно противконституційний, бо конституція не знає доспілих і недоспілих, а знає одних горожан, всїх рівних в праві, — а по друге треба тут поспитатись: хто єсть той, хто сміє відказувати нинї ще нашому народови зрілости, і де у него взяло ся право брати нарід сей під курателю? Не вже той, хто посїдає відповідне число морґів домінікального грунту, вже тим самим має бути більше дозрілим, як честний господар, котрий власним тяжким трудом прийшов до рустикального господарства, священик або урядник в малім містї, котрий кінчив університет і часто має й степень академічний? І длятого лише, що грунт першого записаний в табулю домінікальну, може він уже акт вибору виконати сам, а цїлі громади не лише самосвідомих і господарних селян, але також і интеліґентних, часто дуже високо освічених людей, не можуть особисто голосувати а мусять переливати своє право на якогось повномочника, котрий нераз все довіріє их разом з своїм голосом продасть за пятку?! Де отже міра і границя тої зрілости? Впрочім нинї виступати з закидом незрілости народу трохи й небезпечно супротив тих документів, які на доказ своєї політичної повнолїтности зложив і складає до нинї наш нарід по касах державних і автономічних, як неменше тих незатертих доказів, про котрі свідчать поля Кустоцци, Сольферіна, Кеніґреца, Босни і Герцеговини. Такій закид — се лиш покривка крайної перфідії і гіпокризії — се крайна наруга сильнїйшого над безпомічним слабшим!

Против безпосередного голосованя в курії сельскій послугують ся ще часто тим закидом, яким воюють головно також і против загального голосованя, т. є. що мов-то лиш висшій податок оправдував ширші права политичні, і длятого ті, котрі платять меншій податок, мусять мати права політичні менші т. є. більше обмежені, а ті котрі платять податок дуже малий або й не платять нїякого, не можуть мати нїяких політичних прав, а именно не можуть анї вибирати анї бути вибраними до нїяких тїл конституційних. Розумованє таке, хоч може на першій погляд декому видасть ся оправданим, не має найменшої підстави. Бо передовсїм нема у нас нїкого, хто би податків не платив, і хоч хто не платить податків безпосередних від грунту, дому, зарібку або доходу, то певно платить податки посередні або консумційні, а платить их при кождім закупнї поживи, страви, платить их при кождій чарцї горівки, при кождій склянцї пива, при кождій пачцї тютюну. Ті податки підвисшує послїдними часами держава дуже значно, і цїла нинїшна політика скарбова звернена на те, щоби на ті податки звалити переважну часть тягару оподаткованя, а з того виходить, що ті люде і кляси, котрі, немаючи маєтку і доходів, не платять податків безпосередних або платять их дуже мало і котрих для того нинїшне право зовсїм виключає від управнень конституційних або признає им тії лише в обмеженій формі, — платять в дїйстности податок дуже тяжкій, і вже тим самим, що их число єсть значнїйше, причинюють ся до поношеня публичних тягарів може більше як ті повноправні, котрі платять податки безпосередні. А вкінці не можна забувати, що сойми і рада державна ухвалюють устави обовязуючі не лише платячих податки, але всїх горожан держави — що ті устави дотикають таких многоважних відносин людских як відносини родинні, право власности, право між вірителями а довжниками, а також і відносин карно-правних, в котрих розходить ся о житє, честь і свободу чоловіка — в котрі то відносини входять не лиш платячі податки, але взагалї всї люде проживаючі в державі. Як отже виглядає засада рівноправности супротив того, що о тих найжизненнїйших питанях для всїх людей рішати має лиш одна часть управнених, а рішенє се має обовязуючу силу і для другої части неуправненої, хоч западає без єї участи і вислуханя?! Сумні наслїдки того видні в самім законодавстві, а виказують их не лиш політичні дїятелї, але виказує их нинї вже й наука. Досить згадати тут замітну брошуру професора віденьского університету і посла до ради державної д-ра Менґера, котрий критикуючи кодекс цивільний виказує точка за точкою як сторонничі єго постанови в користь богатих-сильнїйших, а в некористь убогих-слабших.

Значне упослїдженє, яке терпить нинї несправедливо мала посїлість селяньска через посередні вибори до ради державної, признали вкінци всї неупереджені і независимі люди і з початком сегорічної сесії ради державної появили ся з різних сторонництв внесеня реформи ординації виборчої в toй спосіб, щоби і менша посїлість вибирала послів не через виборцїв, як доси, а безпосередно, т. є. щоби всї маючі право голосованя могли окремо і особисто свій голос віддати.

Внесенє се, котре вже послїдний час був поставити у всїх тїлах репрезентаційних, знайшло завзятий опір лише в однім "колї" польскім. "Коло" польске спротивляєсь єму всею силою, а хоч не подає ясно причин, длячого се робить, то не тяжко додуматись, що иде єму о ті мандати з малої посїлости у всхідній Галичинї, котрі тепер в руках єго членів, а котрі при безпосередних виборах мусїли би припасти тим, котрих би вибрала правдива несилувана і не підкуплена воля руского народу. Опір польского "кола" против тої реформи иде так далеко, що оно не дозволило, аби в комісії вибраній для нарад над тим внесенєм, засїдав один рускій посол.

Противникам розширеня прав виборчих нашого люду ходить о то, щоби в комісії парляментарній не підняв ся голос, котрий висказав би щире і оправдане бажанє всего руского народу, котрий, будучи народом на-скрізь демократичним, мусить добачати всю свою політичну будучність в будучій доли свого сельского і мало-міского люду, і длятого мусить безусловно стояти за як найдальше йдучим розширенєм єго прав і свобід конституційних.

Супротив того — коли рускій репрезентації у Відни не дано в тій справі голосу, мусить піднести свій могучій і рішучій голос весь галицко-рускій нарід, для котрого тая реформа ординації виборчої єсть першим і конечним условієм єго розвитку і осущеня найважнїйших єгo прав. Хвиля нинїшна важна і мовчанє наше в тій справі було би непростимим гріхом, котрий в першім рядї карав би ся на нас самих. Виступ наш — се найсправедливійше жаданє оперте на конституції і відповідаюче єї духови. Жаданє се — то не виключно наша руска справа — се справа загалу селяньства і мало-міщаньства як руского так і польского, — справа, котра нинї рівну має вагу для хлїборобів над Днїстром як і над Вислою. Що більше, справа тая єсть рівно многоважною і для всеї працюючої интеліґенції, як рускої так і польскої, і станути против неї ворожо може хиба лише той, у кого интерес кастовий або тїсно-особистий стоїть висше добра загального і вимогів справедливости.

Нашій "Підгірскій Радї" припав обовязок першій порушити тую справу прилюдно. Не сумнїваємось, що в слїд за нами пійдуть і другі політичні товариства і збори Русинів, та що рух сей викличе також прихильний відгомін й интерес між селяньством польским і польскою независимою интеліґенцією. (Гучні оплески).

[Дѣло]