Під самий конець минувшого року, усі три наші владики видали соборну протів "Народа" куренду до попів, обовязуючи йіх, не тілько не передплачувати нашоі газети, а й виступати протів неі усіма силами, дбаючи про те, щоби єі ніхто з вірних не передплачував. Сим наші питомі інквізітори видали світле свідоцтво своєі безсильности супротів нашоі газети і нашого руху в загалі — аджеж протів "Народа" вже була видана куренда 1890 р. і нічогісінько не помогла. Нашій газеті за мало буде й сто таких куренд, бо вона не стоіть на рабских душах, котрі би злякалися наших владик, а виробила собі хоть невеличку, та незалежну публіку. Ми й не згадували би про сей новий подвиг наших владик, якби не инчі річи — дуже сумні, самі про себе.
Наші владики забороняють "Народ" через те, що буцім то він веде своіх читателів до браку ідеалів, до звірскоі дикости та до визискуваня слабших. Се з боку наших владик, або грубе незнанє нашоі газети й нашого напрямку в загалі, або безпардонність супротів противника. Коли наші владики що небудь знають, то вони мусять знати, що радикали й соціялісти кладуть своі голови за високоідеальний лад межи людьми — такий, який і во сні не просниться прихильникам царства божого на тім світі (такого царства тут, на землі, церковні старшини вже від давна не бажають). Значить, у радикалів і соціялістів є своя релігія — соціяльна: релігія правди на землі. Мусять знати наші владики й те, що звичайно релігійність чи конфесійність — не одно з моральністю, бо богато й богато конфесійних людей низько неморальні (возьміть тілько жидів-лихвярів). Ми не думаємо учити наших владик чемности й справедливости супротів ворогів, та скажемо йім, що справді ідейні люде цінять ідейність і в противнику.
Се ідейний бік справи. Якіж можуть бути практичні послідки Вашого, пан-отчики, кроку? Що подумають про Вас читателі "Народа", коли найдуть у нім противне тому, що Ви кажете про него? Що подумають про Вас навіть ті панотці, що, бажаючи чесно боротися з напрямком "Народа", возьмуть тай запренумерують єго, помимо Вашоі куренди? Адже ж у таких попів чейже стане на тілько логіки, що для успішноі боротьби с противником, треба найперше знати єго добре?! Фатальність куренди протів наших газет, для самого попівства й віри, вже доказує ось який свіжий факт. О. Шидловский, парох Староміщини коло Підволочиск, на котрого була допись у "Хліборобі", запитав нас, чи ми помістимо єго спростованє. Ми, розумієся, відповіли, що помістимо. Тепер же, після куренди, о. Шидловский пише нам, що не може користати з нашого дозволу через те, що нашу газету не вільно читати. Представте ж собі, що "Народ" і "Хлібороб" справді будуть "підкопувати церкву і попівство", при чому можуть бути й невірні дописи, котрі би конче треба було поправити, в інтересі самого попівства і церкви. Так, по духу куренди, сего зовсім не може бути: зачеплені попи не зможуть містити в "Народі" та "Хліборобі" спростовань, не зможуть нам і процесу виточити, бо вони навіть не сміють знати, що у нас надруковано! Чи міг же що гіршого видумати і найлютіщий воріг попівства?! А ще як наші владики й самі не возьмуть у руки наших газет! Се одно, що кидає досить ярке світло на самих наших непокликаних цензорів. В своій завзятости, вони не тілько не бачать у нас ідейности, а й не бачать того, що засудили попівство і церкву на повну безборонність із йіх боку!
Іще сумніще те, що середньовічні штуки тих цензорів, можуть у нас убивати великі видавництва і цілі партіі. Остатна куренда наших владик видана спільно протів "Народа", "Хлібороба" і "Галицкой Руси" — так Галицкая Русь мусіла перестати виходити, так само, як перед роком перестала виходити, від такоі куренди, "Червоная Русь". Редактор "Червоной Руси", д. Марків, писав, що тому перестав видавати газету, що не хоче соблазняти світа боротьбою протів духовноі власти. Сим разом д. Марків попробував трохи боротися протів куренди — вніс жалобу до суду на митрополита, за обиду чести — та врешті таки мусів закрити газету під назвою "Галицкой Руси" і видає натомісць "Галичанина". Тілько ж і тепер д. Марків трепеще за нову куренду і через те заявляє згори, що "Галичанинъ" "будетъ держатись далеко на стороні отъ вопросовъ, входящихъ вь сферу догматовъ и вѣроученія, а которыи могли бы ввести его pедакцію въ недорозумѣніе съ верховными церковными властями". Се значить капітуляцію органу москвофільскоі партіі зі своєі основноі справи — православія. Після сего натурально буде, коли той орган скапітулює з усего, що не подобаєся церковним властям. Ось вам "вполнѣ независимый органъ", ось вам "незыблемыи основы" старорускоі партіі — св. церков і єі служителі! Ось вам найкращий доказ певности політики або якоі небудь справи, основаноі на попівстві! Попівство москвофільского напрямку болюче діймлене упадком своіх органів, — а чи рушиться хто з них?! чи запротестує протів такого насильства над констітуційними свободами? Ні! попи вміють тілько кричати, коли йіх зачепити критикою, а всі політичні свободи вони любісінько віддають на поталу всякому стрічному й поперечному! На таку відвагу не стає і йіх прихильників із світских людей. Всі вони раби рабів духовних властей.
А не думайте, що се у нас так тілько з москвофільского партією. І народовска партія тут також не кріпка: "Дѣло" як стій повалилобися від однісінькоі митрополичоі куренди. А воно, бачите, також "зовсім незалежне", — як чваниться редакція. І справді, тепер приходить черга на народовскі виданя, бо соборна куренда видана не тілько протів трох названих видань, а й протів "инчих похожих на них". Тепер же, після впадку "новоі ери" "Дѣло" й "Батьківщина" таки трохи похожі на "Народ" і "Хлібороб", і з "Батьківщини" ще й доси не знята куренда, видана протів неі за редакціі підписаного, іще в 1889 р.
Тоді "Батьківщина" видержала куренду, бо єі читає незалежна публіка — селяне, але тепер, хто знає, що було би...
Та найсумніще те, що наші державні власти терплять такі річи, як куренди протів цензурованих газет. Адже ж се вриванє духовноі власти в основні права конституційноі держави — підкопуванє в корени конституційних основ держави. Сказано, правда, що піддані не обовязані слухати таких куренд, але ж, як бачите у нас іще така маса рабів чи малолітків, що слухає й боіться й очивидячки антіконстітуційного росказу духовноі власти, хотьби як вопиючого! Що-ж буде як тота маса послухає щось такого, що піде протів самого істнованя держави?! Аджеж не виключена можливість і таких церковних властей? Сила таких куренд над темними рабами — меч обосічний і вже через те констітуційна світска держава повинна раз заборонити строго церковним властям, робити що небудь та кого, що не годиться з загальними констітуційними свободами, — чого не вільно робити инчим горожанам. Або є права рівні для всіх, або йіх зовсім нема.
[Народ]
22.01.1893