Ми вже звіщали, що справа рескрипту презідії галицкого намістництва до руских Ординаріятів стала ся причиною непорозуміня серед тої партії. Коломийскі радикали зсолідаризували ся з рескриптом, а віденьскі радикали і п. Франко в Kurjer-і Lwowsk-ім виступили против рескрипту. Справа ся була й найважнїйшим предметом діскусії на зїздї делєґатів радикальних ґруп коломийскої, станиславівскої, львівскої, краківскої і віденьскої, відбутім в Станиславові дня 22 н. ст. сїчня с. р.
"Народ", орґан радикалів, видаваний п. М. Павликом в Коломиї, таку здає справу з того зїзду: "Оглянено докладно дотеперішну дїяльність партії серед интеліґенції і народу та установлено проґраму найблизшої акції. Задержано ухвалу попередного зїзду — не входити в компроміси з нїякими партіями, хотяй можлива й спільна акція з людьми инчих партій в певних справах, згідних з нашою проґрамою. Найбільше часу заняла діскусія з поводу звістного рескрипту намістника і "попівства" [Радикали замість "духовеньство" пишуть "попівство", хоч певно знають, що "попівство" значить мешканє священика. — Прим. Ред "Дѣла".] Ухвалено одноголосно, що партія мусить вести боротьбу против клерикалізму а що-до тактики в сїй боротьбі полишено членам партії вільну руку. Рівночасно сконстатовано, що в справі прінципіяльного становиска супротив нашого попівства нема в партії нїяких різниць — різниця є тілько в тактицї. Делєґати віденьскої ґрупи зложили в тій справі деклярацію таку, що они, давши почин до віча у Відни, аби разом з другими партіями запротестувати против рескрипту намістника, своїм поступком не вступили ся за наше попівство яко клясу, але стали на загальнім становиску і мали до того подвійну причину: прінципіяльну і тактичну. Прінципіяльну тому, бо они уважають теперішну хвилю за найвідповіднїйшу до використаня [!] низшого попівства в користь аґітації за демократичний лад церкви і єї автономію" [а тактичної причини не бажали подавати в ґазетї до прилюдної відомости]. Наконець делєґати ухвалили, що навіть Русини народовцї не мають найменчого права називати себе в політицї націоналістами, бо ними суть лиш радикали в змислї демократизації політики."
Однакож плястер наведеної висше ухвали зїзду делєґатів фракції радикальної в справі становища єї до руского духовеньства все-таки не в силї закрити різницї серед партії не лише в тактицї, але і в прінципі, а о тім свідчить полємика виведена в тім-же самім числї "Народа" межи пп. Иваном Франком а Михайлом Павликом.
П. Франко вислав до редактора "Народа" п. Павлика ось-таке письмо:
"В 1 ч. "Народа" в статьї "В справі церковній у Галичинї" редакція, говорячи про звісний рескрипт намістника й про погляди, які виказали про него різні радикальні ґрупи, доторкнула ся також, хоч якось несміло, моїх поглядів, висказаних в Kurjer-ї Lwowsk-ім. Очевидно, що тілько до моїх статей, поміщених в тій часописи п. заг. "Nowy kulturkampf" відносять ся слова редакції "Народа": "Инакше поглянули на рескрипт намістника наші товариші у Львові і Відни. Де-хто з них виступив публично против рескрипту в оборонї нашого попівства, єго цивілізаційнои ваги серед нашого народу і т. п." Дуже жаль, що ш. редакція не схотїла троха докладнїйше розказати читачам "Народа" думок виложених в моїх статьях, тогдї певно не була-б потребувала догадувати ся в них двоякої цїли; "або прихилити до себе попівство, або повалити намістника", і не була-б мусїла доходити до фатальної перспективи, що доси нї на чім не зійшли ся практично народовцї, москвофіли й частина радикалів, окрім на одній однїсїнькій точцї — на "оборонї попівства". Відкликаючись на зазив редакції — пояснити сю свою "помилку", я й пишу отсих кілька рядків, надїючись, що не відмовите им місця в "Народї".
Коментуючи в Kurjer-ї Lwowsk-ім разом рескрипт намістника, статью д. Креховецкого [редактора урядової Gazet-и Lwowsk-ої] в Czas-ї, де ширше розведено і спеціялізовано закиди піднесені намістником против руского духовеньства і протест 40 попів перемискої епархії против рескрипту намістника, де ті попи в відповіди на рескрипт кинули каменем на цїлу польску суспільність, я висказав ось-які думки:
1) Рескрипт намістника і доповняюча єго статья д. Креховецкого перемінюють справу еміґрації руских мужиків в новий культуркампф, в боротьбу о обряди і форми церковні.
2) Намістник а особливо єго підвладний редактор не мали права вдавати ся в цензурованє того, як рускі попи сповняють свої духовні обовязки [бо-ж о се головно ходило], а тим менше мали право входити на поле обрядів і церемоній церкви рускої де вони зовсїм некомпетентні.
3) Рескрипт намістника і статьї старости-редактора важні особливо за-для того, бо в них ми бачимо заповідь тих постанов, які готують ся в горі для "реформи т. є. обєзуїтченя і облатинщеня руского попівства.
4) Облатинщенє те, котре почалось би від заведеня целібату, відвернуло би з часом наше попівство до решти від живого звязку — не кажу вже з мужиками, але з рештою интеліґенції рускої, а тим самим позбавило б наш нарід того елєменту, котрий доси — чи зле чи добре — а все-таки двигав на своїх плечех галицко-руску цивілізацію: закладав школи, пропаґував тверезість, боров ся колись разом з мужиками за лїси і пасовиска, творив сяку чи таку літературу, видавав книжки, ґазети, збирав і публикував піснї народні, двигав і піддержував театр, компонував музику, закладав читальнї, крамницї і т. н. Я застеріг ся в своїй статьї, що зовсїм не закриваю очей на хиби руского попівства, але-ж надїюсь, що автор "Руских народних читалень" [М. Павлик] не заперечить, що оно у нас доcи справдї робило досить широку і ріжносторонну цнвілізаційну працю. Я порівнав сю працю з тим, що робило і зробило рівночасно духовеньство латиньске, котре матеріяльно і в товарискім поглядї стоїть далеко лїпше від нашого, і сказав отверто [в польскій ґазетї], що між працею і здобутками латиньского а руского духовеньства нема навіть нїякого порівнаня. З сего вивів я, що коли тепер "реформи" здужають відвернути наше духовеньство від тої єго дотеперішної працї [впливи ультрамонтанізму і єзуїтства відвертають єго від неї вже й тепер що-раз більше!], то рівень цивілізації серед нашої галицко-рускої суспільности бодай на якійсь час буде мусїв понизити ся, т. є. що елємент рускій у Галичинї буде мусїв ослабнути в боротьбі конкуренційній з польским, навіть коли-б реформоване духовеньство заховало ся в тій боротьбі зовсїм неутрально.
5) Переходячи до перемиского протесту попів я піднїс в нїм одну, по моїй думцї прінципіяльну хибу. Замісць сказати намістникови, що справа еміґрації є справою соціяльно-економічною і яко така не належить до юрісдикції духовеньства і нїгде в світї казальницею і катехизисом не буває полагоджена, протестуючі станули на тім самім хибнім грунтї, на якім станув рескрипт, т. є. признали, що они не в силї спинити еміґрації длятого, бо, мовляв, Поляки підкопують повагу руского духовеньства. Я вказав при тім на приміри Нїмеччини, Анґлії і навіть польскої Мазурщини, де жадні Поляки не підкопують поваги духовеньства а де про-те духовеньство також не може спинити еміґрації.
Отсе була вся "оборона попівства", якої я допустив ся. Грішний чоловік, я й доси думаю, що не зробив помилки, і що також редакції "Народа" і "Хлїбороба" не були-б зробили помилки, як би були стали відразу на сю стежку. Не о прихиленє духовеньства ходило менї, анї о обаленє намістника [я ще, спасибі’ богу, не псіхопат, щоб думав, що від моєї статьї в Kurjer-i Lw. намістник упаде!], а о справедливе трактованє справи, котре "благовременно і безвременно" є обовязкове.
Иван Франко."
Против сего письма п. Франка редактор "Народа" п. Павлик полємізує завзято. Між "попівством" — каже — давно дїлали лиш одиницї, а що именно лише з того стану виходили дїятелї, то не дивниця, бо то була єдина у нас богатша і просвіченїйша кляса. Як би у нас — каже — було богате купецтво, то й з него виходили би такі, а мабуть і ліпші дїятелї. "Духовеньство — каже дальше — "склєрикалізувало всю нашу політику і взагалї всю нашу дїяльність Русинів... Оно стоїть нинї колодою на дорозї дальшого поступу Русинів..." За тим п. Павлик твердить, що з 4.000 священиків ледви чи буде 100 [?] таких, котрі справдї працюють для народу, та й то ще — каже — можна поспорити про якість тої працї, бо й "она в значній частинї йде н. пр. против дїяльности радикалів". [Ага!] Конець кінцем він заявляє, що в боротьбі духовеньства з инчими висшими клясами за обряд і т. п. "ми не можемо ставати в оборонї духовеньства". "Впрочім — кінчить п. Павлик — в "Народі", коли п. Франко був одвічальним редактором, було писано про користь для рускої цивілізації таких річей, як целібат нашого духовеньства. Значить: ми тілько пішли далї в тім напрямку."
Чи з тої полємики справдї виходить, що всї радикали в справі рескрипту і духовеньства стоять на однім прінципіяльнім становищи, — се може осудити кождий, відчитавши письмо п. Франка і відповідь п. Павлика. При тім здаєсь нам, що більша часть радикалів певно стоїть в сїй справі по сторонї п. Франка а не п. Павлика.
[Дѣло]
01.02.1893