Іза ХРУСЛІНСЬКА

Чи варто намагатися роздемонізувати Володимира В'ятровича? Запропонувати інший погляд на керівника УІНП, з якого так часто несправедливо творять "ворога номер 1" польської держави? Іза Хруслінська спробувала це зробити для польського читача – хоча, як зазначила, без особливої надії когось переконати. Пропонуємо переклад цієї її спроби.

 

 

Маю таке відчуття, що з різних причин (не буду їх тут аналізувати, бо цей текст не є полемічним) частині поляків потрібен для різних цілей образ "ворога". Серед інших вибір впав і на Володимира В'ятровича. Але ж якщо хтось вважає його погляди та оцінки контроверсійними чи суперечними з польським державним інтересом, то може з ними не погоджуватися, полемізувати, критикувати – однак нащо на нього "вішати" образ "ворога Польщі"? Оскільки аргументи, що обґрунтовують негативну опінію про керівника Українського інституту національної пам'яті (УІНП), в Польщі поширені і відомі, то для симетрії я подам пригорщу контраргументів.

 

Не тільки УПА

 

Мої вчителі – нині різними особами і середовищами в Польщі часто засуджувані Єжи Ґедройц чи Яцек Куронь – вчили поляків інших підходів у ситуаціях такого типу. Згадаймо хоча б захист Єжи Ґедройцем на шпальтах "Культури" генерала Павла Шандрука. Тому мені важко погодитися з нав'язуванням польському суспільству так однозначно безпощадної опінії про В'ятровича. Тим більш, що більшості нашого суспільства таке ставлення верифікувати складно: польська аудиторія, поза вузьким гроном, не знає ані книжкових публікацій В'ятровича (єдина його книга, видана в Польщі, – це "Друга польсько-українська війна 1942–47"), ані його праці в Україні як керівника УІНП. В Польщі озвучують тільки ту діяльність В'ятровичa, що стосується ОУН і УПА, а іншу, дуже важливу для українського суспільства, яке лише від Революції гідності відкриває свою історію (особливо 20-го століття), замовчують.

 

Тим часом в 2017-му найважливішою темою робіт і публікацій УІНП була українська національно-визвольна боротьба 1917–1921 років (у зв'язку з тим, що на той рік припадала сота річниця тих подій). Однак не пригадаю, щоб в польських коментарях з'явилася інформація на цю тему. Чи щоби хтось написав про підготовлену УІНП з цієї нагоди прекрасну виставку, яка протягом кількох місяців експонувалася на київському Хрещатику? Володимир В'ятрович був також одним з ініціаторів та авторів так званого декомунізаційного закону, завдяки якому з архівів СБУ до УІНП потрапили сотні тисяч томів документів радянських репресивних органів. Значення декомунізаційної діяльності в Україні переоцінити неможливо. В'ятрович також бере участь у заходах із визнання Голодомору на міжнародних форумах та щодо створення в Україні Меморіалу Небесній сотні.

 

На жаль, ми так само не хочемо пам'ятати і про те, що коли після Помаранчевої революції В'ятрович був директором архіву Служби безпеки України, то Польща отримала невідомі, ніде не публіковані документи. Серед них і кореспонденцію й інструкції КҐБ СРСР, що відображають механізм, як затирали сліди катинського злочину, як нищили місця поховань польських офіцерів, розстріляних у Катині, в П'ятихатках біля Харкова та в інших місцях. За виявлення цих документів і передачу їх польській стороні та за заслуги в документуванні правди про найновішу історію Польщі за пропозицією тодішнього голови ІРН Януша Куртики Володимира В'ятровича президент Лех Качинський мав нагородити Золотим хрестом заслуги. Цього не сталося, бо українець В'ятрович вважав, що відзначення тодішнім президентом Віктором Ющенком Степана Бандери званням Героя України було правильним рішенням.

 

Коли після перемоги Революції гідності Володимир В'ятрович був призначений головою УІНП, то одним із його перших рішень було відновлення співпраці з польським ІПН. Тодішній голова польського Інституту Лукаш Камінський, перебуваючи на запрошення В'ятровичa з візитом у Києві в грудні 2015 року, оголосив, що передача архівних ресурсів НКВД і КҐБ до УІНП має "переломне значення для дослідників історії України, Польщі та всього простору колишнього СРСР". На його думку, це буде також "найширше уможливлення доступу до документів радянського репресивного апарату в історії". Нинішня директорка Архіву ІПН Мажена Крук сказала, що таким чином польській "стороні вдалося отримати багато цікавих, цінних матеріалів і заповнити білі сторінки історії".

 

В'ятрович залишався і залишається відкритим – незалежно від різниць в поглядах та оцінках – для дискусій і полемік із польськими істориками. Зокрема, в 2016–2017 роках він був ініціатором або співініціатором запрошень в Україну професора Ґжеґожа Мотики чи доктора Лукаша Адамського. І це попри той факт, що погляди останнього щодо України і польсько-українських відносин є сильно контроверсійними, а частиною українців чи середовищ, що займаються польсько-українськими відносинами в Польщі, навіть можуть визнаватися антиукраїнськими. Коли ж спільно з Адамським В'ятрович виступав у кількох дебатах на українському телебаченні, то не було видно жодної ворожої чи негалантної постави щодо опонента.

 

Питання перспективи

 

Восени 2017 року Володимир В'ятрович показав ще інше обличчя. Видав свою першу книгу не публіцистично-історичного плану, а з короткими прозаїчними текстами: «(Не)історичні миті. Нариси про минулі сто років історії». Включені до книги міні-оповідання не покликаються на відомі з підручників реальні історичні події; історія України, в тому числі сучасна, присутня в них почерез людей та їхні емоції. Це мовби одномоментно зафіксовані епізоди людського життя, вписані в події історії українців XX та XXI століть. До найцікавіших я б віднесла зворушливе оповідання про групку київських студентів, які під'їжджають у січні 1918 року до залізничної станції в Крутах, за день перед битвою, що зафіксувалася в свідомості українців як символ українських Фермопіл. У цій битві, що відбулася між чотирьохтисячним загоном більшовиків та куренем з кількох десятків добровольців армії УНР – переважно студентів, більшість українських молодих воїнів загинули. Більшовики розстріляли також усіх полонених.

 

Серед інших прозових текстів, що зворушують і показують літературний талант В'ятровичa, є оповідання про страшну голодну смерть малого хлопчика в українському селі під час Голодомору. Є теж текст про Василя Стуса, про його останні дні перед смертю 1985 року в радянському концтаборі, про силу його характеру і дух непокори, якими відзначався український поет-дисидент до останніх хвилин життя (то сильно лютило КҐБ).

 

Вже чую сарказм деяких читачів цих слів та їхнє питання: "А про УПА він не писав?" Овшім, у томику знайдеться також і міні-оповідання, пов'язані з воїнами УПА, історія якої є невіддільною частиною української національно-визвольної боротьби. Тільки нагадаю несміливо, що не всі ті в Польщі, що добре знають історію дванадцяти років існування УПА (1942–54) та трагічні долі її бійців в СРСР, вважали і вважають УПА злочинною. Нагадаю єдино, що серед цих осіб були Ришард Тожецький чи Яцек Куронь. В 2003 році Яцек сказав Павелу Смоленському на шпальтах "Ґазети Виборчої": "Ба більше – якщо Україна хоче бути незалежною, то вона не може зректися пам'яті про УПА. УПА була повстанською армією, яка воювала за незалежність. Гарно про це писав один з упівських героїв Євген Стахів: війну УПА проти жінок чи дітей вибачати не можна, але за визвольну боротьбу з польським підпіллям чи військом, як, зрештою, і з Німеччиною чи з Совітами, вона заслуговує на повагу. Ми стояли по різні боки барикади, поляки були для українців смертельною загрозою. Багато хто з нас жахнеться, але з української перспективи ця суперечка мусила виглядати саме так".

 

Мабуть, найзворушливішим, літературно найвартіснішим є написане В'ятровичем влітку 2015 року оповідання, що називається "Люди". Його автором є не стільки В'ятрович-історик, як В'ятрович-людина. В тексті він звертається до трагічних подій літа 1943 року на Волині. Написане воно так, немовби художник малював картину тонюсінькою, делікатною лінією. Залишу його без коментарів; український читач з дозволу автора може його прочитати на сторінках "Збруча".

 

Мій текст не матиме пуанта чи резюме. На Володимира В'ятровичa можна дивитися й оцінювати його діяльність інакше – все залежить від перспективи, з якої оцінюємо, і від здорового глузду, який нами керує.

 

Іза Хруслінська


Авторизований переклад з польської, першопублікація: "Nowa Europa Wschodnia"

21.01.2018