Завтра, в суботу 15 червня, відбудеться презентація книги Ізи Хруслінської «Плетиво: про українців Польщі. Розмови з Петром Тимою», що вийшла у видавництві «Дух і літера» (переклад Андрія Павлишина).
Співрозмовником Ізи є Петро Тима, історик за освітою, лідер української меншини в Польщі, який відіграв вагому роль у відродженні української громади, брав участь у боротьбі за незалежну демократичну Польщу в лавах "Солідарності" та підпіллі в Ґданську, займався видавничою діяльністю та журналістикою. Протягом п’ятнадцяти років він був головою Об’єднання українців у Польщі (2006–2021). Член Комісії з прав людини Світового конгресу українців та Спільної урядової комісії у справах національних та етнічних меншин, автор телевізійних репортажів на польсько-українську тематику, співавтор разом з Ізою Хруслінською двох книг: «Багатоликість України» (2005) та «Діалоги порозуміння. Українсько-єврейські взаємини» (2010).
Доля його родини у ХХ столітті відображає динаміку розвитку української ідентичності на польсько-українському пограниччі до 1947 року, наслідки трагічних подій Другої світової війни та польсько-українського конфлікту, життя після операції "Вісла" з тавром українця, ворога Польщі.
Презентація відбудеться у палаці Потоцьких в рамках Меморіального вечора пам’яті Яцека Куроня, що почнеться о 16:00, модератор – головний редактор науково-популярного журналу «Локальна історія» Віталій Ляска, за участі Петра Тими та Ізи Хруслінської.
„Ця книжка – плід моєї понад 26-річної тісної співпраці з Петром Тимою, подібної вразливості, що пов’язує нас, і спільних інтересів, десятків розмов, які ми провадили впродовж цих років приватно, організовуючи спільні проєкти, акції протесту, пишучи відкриті листи та заклики до солідарності з українською громадою в Польщі. А ще це результат моїх дуже близьких контактів із представниками цієї громади, зокрема в Перемишлі, Об’єднанням українців у Польщі та його лідерами. З Петром Тимою нас також пов’язує спадщина думки й діяльності Яцека Куроня, його підходу та ставлення до представників української меншини (і до інших національних меншин) у Польщі, як до повноправних громадян. Ці наші співгромадяни були дошкульно скривджені історією, котра є частиною нашого спільного минулого Польщі.
Петро Тима – українець із Польщі, він належить до покоління народжених у 1960-х роках, яке відіграло вагому роль у відродженні української громади в вісімдесятих роках і після 1989 року, брало участь у боротьбі за незалежну демократичну Польщу в лавах "Солідарності" та підпіллі. Петро Тима – один із багаторічних лідерів цієї громади, від 2006 до 2021 року він був очільником Об’єднання українців у Польщі, за освітою він історик, за покликанням – журналіст і публіцист, співзасновник україномовного тележурналу "Теленовини", трансльованого телеканалом TVP, співавтор двох книжок про Україну та польсько-українські відносини. Доля його родини у ХХ столітті відображає динаміку розвитку української ідентичності на польсько-українському пограниччі до 1947 року, а також усі складнощі долі українців із цих теренів: складна історія до 1939 року, наслідки трагічних подій II Світової війни та польсько-українського конфлікту, вимушене переселення 1944–1947 років, життя з тавром українця-різуна, ворога Польщі, в ПНР, участь у цей період у демократичній опозиції, розбудова незалежної, демократичної та європейської Польщі після 1989 року та відбудова власної громади.
Петро Тима впродовж кількох минулих десятиліть займався проблемами українців у Польщі, намагався в міру можливостей впливати на покращення польсько-українських відносин, підтримував разом із Об’єднанням українців у Польщі незалежну Україну, провадив мудрий польсько-український діалог. Водночас як лідер української громади, який активно висловлювався на тему польсько-українських відносин в історичному контексті, він залишався головним об’єктом напастей, а часто й цькування з боку "кресових", націоналістичних середовищ у Польщі, а іноді й політиків.
Задум записати наші розмови та оформити їх у формі книжки постав у конкретній ситуації: у 2017 році (за уряду PiS), коли минали сімдесяті роковини примусової депортації українців в рамках операції "Вісла". Тоді вперше після 1989 року польський уряд відмовив Об’єднанню українців у Польщі в дотації на організацію вшанування цих трагічних для української громади в Польщі роковин. Не вдовольнившись цим, тодішній міністр внутрішніх справ Маріуш Блащак, замість того, щоб дати змістовну відповідь на депутатський запит у цій справі, атакував Петра Тиму як голову Об’єднання з парламентської трибуни. Міністр Блащак звинуватив його в тому, що він не засудив злочин на Волині. У круглу річницю трагедії, яка завдала травми кільком поколінням українців – громадян Польщі, на адресу цієї громади та її лідерів пролунало чимало напастей, а представники влади навіть відмовилися брати участь у вшануванні пам’яті жертв операції "Вісла".
У 2017 році я вже мала двадцятирічний досвід співпраці з Об’єднанням та його лідерами – багаторічним головою Мироном Кертичаком, який помер у 2006 році, першим головою ОУП Юрієм Рейтом та Петром Тимою. Тож я чудово знала про величезні зусилля української громади, які вона докладала з кінця вісімдесятих років для розбудови польсько-українського діалогу й спільного творення незалежної, демократичної Польщі, що є частиною Європейського Союзу. Події 2017 року обурили та глибоко вразили мене як польку. Так само, як і певну частину польського суспільства, зокрема інтелектуалів, митців, активістів, журналістів. На спільний заклик польських середовищ та Об’єднання українців у Польщі про збір громадських, благодійних коштів відгукнулося чимало груп палко зацікавлених осіб. Зібрані переважно серед поляків кошти дозволили українським організаціям у Польщі гідно вшанувати пам’ять поколінь, які безпосередньо пережили повоєнні злочини та операцію "Вісла", у тому числі українців, ув’язнених у концентраційному таборі, що називався Центральним табором праці "Явожно".
Тож задум книжки постав у 2017 році. А поштовхом до її написання став той факт, що між 2014 і 2020 роками мала місце акція руйнування українських могил і меморіалів полеглих, у тому числі від рук НКВД, воїнів УПА, а також цивільних жертв, які загинули від рук польських підрозділів, – Армії Крайової (пол. AK), Хлопських батальйонів (пол.BCh), націоналістичного підпілля, як-от Національних збройних сил (пол. NSZ), і розмаїтих комуністичних формувань. Часто стоячи поміж учасників наших акцій солідарності з українською громадою, протестуючи над розбитими пам’ятниками та поваленими хрестами проти руйнування могил і символічних пам’ятників у Верхраті, Монастирі, Пікуличах, я набула певності, що така книга мусить постати. Цей задум нам із Петром Тимою вдалося втілити в 2020–2022 роках. І ось так наші розмови "Плетиво – про українців із Польщі" потрапили до читачів.
Для мене, як і, на щастя, для чималої групи поляків, члени української громади є нашими співгромадянами, котрі заслуговують на такі ж права та повагу, як і громадяни, котрі належать до польської більшості. У цьому дусі діяв Яцек Куронь як політик, так думав редактор Єжи Ґедройць. Отож можливо, що ці розмови є для мене також частковим поверненням боргу, який я відчуваю перед ними як полька”.
зі вступу Ізи Хруслінської
Петро Тима та Іза Хруслінська на презентації книги у Ґданську. 2023 рік
Пропонуємо вашій увазі уривок з книги «Плетиво: про українців Польщі. Розмови з Петром Тимою».
„- Що для Тебе означає бути українцем із Польщі? Ти належиш до української національної меншини, яка впродовж багатьох поколінь мешкала на землях, що сьогодні входять до складу Польщі, ви тут автохтони...
- Передусім це означає усвідомлення свого походження з теренів польсько-українського прикордоння, наявності малої батьківщини, не міфічної, а реальної. Бути українцем із Польщі означає постійно знаходити нитки та переплетення, які пов'язують мене з історією, культурою та традицією цієї малої вітчизни. Це також означає посідати активну позицію в пошуку цих переплетень, вивчати та зберігати українську культуру й мову, пізнавати минуле теренів, звідки походили мої предки. Це процес, який повинен невпинно продовжуватися в кожному поколінні, щоб ми, українці з Польщі, не стали просто категорією з минулого. Проте прихильність до нашої спадщини не означає, що ми замикаємося від сучасної України та решти українців, від досвіду автохтонів та української діаспори в інших країнах.
Буття українцем із Польщі також містить дуже потужну польську складову, що є водночас і плюсом, і мінусом. До позитиву можна віднести знання польської мови, польської історії та культури, змогу черпати з двох культур водночас, розуміння польського минулого та нюансів польської національної ідентичності. З іншого боку, хочеш ти цього чи ні, проте несеш на собі тягар складних польсько-українських відносин – особливо з часів Другої світової війни з символічною Волинню 1943 року – і негативний стереотип українця, міцно вкорінений у польському менталітеті, як сучасному, так і історичному. Ти постійно перебуваєш на прицілі, тебе постійно звинувачують: за Волинь, за сучасну Україну, за Бандеру. Це незручна ситуація. До цього додається значний полонізаційний тиск з боку суспільства, школи та медій, а також життя в постійній фрустрації через брак ресурсів, щоб протистояти цьому тискові. Можна сказати, що буття українця з Польщі полягає в постійній боротьбі – за ідентичність, за мову, але також і за те, щоб бути громадянином Річ Посполитої з усіма правами та обов'язками”.
