Василь МАХНО

 

Нещодавно довелося побувати у гірській місцевості штату Нью-Йорк і розмовляти з людиною, котра певен час прожила в Англії. Літній чоловік розповів, що одного разу, сидячи в лондонському ресторані, став мимоволі учасником бесіди батька з дванадцятилітнім сином. Просто той батько і син сиділи поруч і розмовляли. Що вразило мого оповідача? Вразила сама розмова, що батько розмовляв з сином не як з підлітком, а як з рівним собі. Вони обговорювали і торкалися різних тем, навіть ділилися анекдотами. Завершуючи свою розповідь про англійські враження, мій співрозмовник сказав: «У цьому вся англійська ментальність». Я підтримав розмову своїми враженнями від Лондона, що, звісно, не ціла Англія, і розповіддю про Філіпа Ларкіна. Але спочатку довелося сказати про перетікання поетів однієї мови з Америки до Європи і навпаки. Тобто Езра Паунд, Томас Стернз Еліот і Сильвія Плат перебралися до Європи, а Дилан Томас чи Вістен Г’ю Оден – до Нью-Йорка. Оден якийсь час мешкав у Іст Вілиджі та на Бруклин Гайтс. Взагалі перетікання чи перевтікання – іншими словами, зміна місця, а не мови, прикметні також для іспаномовних письменників – бо латиноамериканці деколи поверталися на батьківщину своїх предків – до Іспанії. В принципі, процес освоєння нового простору – своєрідний харч літератури.

 

Ларкін, на противагу до своїх попередників, нікуди з Англії не виїжджав, і тому дивно, що одне з найоб’ємніших і найповніших видань англійського поета Філіпа Ларкіна опубліковано нью-йоркським видавництвом «Ферар, Страус, Жіро». Дивного, звичайно, мало: захотіло видавництво видати – видало. Поет, якого часто зображують у білому довгополому плащі на ровері, схоже за найкращі маршрути своїх мандрів вибирав околиці містечка Галл, в якому мешкав. Так-от, видання у Нью-Йорку наблизило Ларкіна до Америки. Хоча це не зовсім правда: була вже розмова з поетом, що її опублікував журнал Paris Review 1982 року. А справжнє «відкриття» Ларкіна американськими поетами, як стверджує Дейвід Ліман, відбулося 1984-го після появи книжки “Required Writing”. І все-таки захоплення Америкою у Ларкіна було. Не можу сказати, що йому подобалися американські поети-бітники, які гучно бешкетували в англомовній та світовій поезії і були його сучасниками, бо Ларкін, як не крути, – поет англійської традиції. Йому подобався американський джаз. Він колекціонував платівки, писав про американських джазових виконавців та джазові фестивалі. І навіть видав книжку “All What Jazz”.

 

У англомовній поезії повоєнної доби, тобто після Другої світової війни, Ларкін займає особливе місце. Першою спокусою, у цьому випадку, є спокуса порівняти його з Езрою Паундом та Томасом Еліотом. Спокуса відпадає при першому ж прочитанні віршів Ларкіна. Ну, порівнювати можна, але... По-перше, Ларкін поет, який пише «риму», що у 50-ті чи 60 роки дозволяв собі хіба що Вістен Г’ю Оден. Хоча без цієї трійці не обійтися й не оминути її, коли говоримо Ларкіна. По-друге, поезія Ларкіна по своєму метафізична, асоціальна. Він не ставив собі за мету реформацію поетичної мови, якою горів Паунд, не страждав надмірною ускладненістю, що посутня у Еліота, цурався соціуму та історії, якими оперував Оден. Але яке його особливе місце? І чим воно обумовлене? Це важко пояснити, якщо брати під увагу лише зачовгані й хрестоматійні вірші на кшталт “This Be a Verse” чи “High Windows”. Важко зрозуміти: як у 1960-ті уживалися в англійській свідомості гіти «Бітлз» і метафізичні, саркастичні, сповнені правди життя і смерті вірші Ларкіна?

 

Ларкін – поки що втрачений поет для української мови, бо вона його не освоїла, не пережувала, не відчула його опору й принади. Просто тому, що перекладів Ларкіна українською майже не існує. І коли до «Стренду» привезли з друкарні щойно видруковані примірники Ларкіна “The Complete Poems”, мені захотілося спробувати розпочати свою боротьбу з поетом, якого так залюбки цитують англійські школярі та студенти.

 

Я йшов вересневим вечором з Ларкіним в торбі. Вдихав запах його строф, які ще пахли друкарською фарбою.

 

Прошмигнув роверист, нью-йорський зухвалець, що наражав себе на небезпеку їзди в густині автомобільного потоку. А хіба Ларкін не був зухвальцем в поезії? Роверист у білому плащі, що їхав неасфальтованими дорогами англійської поезії?

 

Вдома при світлі зеленої лампи я спробував перекласти один вірш Філіпа Ларкіна.

 

Зробивши кілька варіантів, вибрав найвдаліший і подумав: «Ларкін: поки що один вірш».

 

Чи будуть наступні? Побачимо. Поезія все-таки – це спротив.

 

 

Перший погляд

 

Ягнята вчаться нипати в снігах

Їх блеяння – хмарки в повітрі

Усе дивує їх – і перший страх

І сонце сліпить й снігове подвір’я

То там собі стоять, то тут собі підуть

Тепло кошари на собі несуть

В тріскучий холод – недалеко йдуть

 

Прибившись поруч мокрої ягнички

що прилягла – і шерсть її як дратва

ягнята обступили її звично

земля ще спить – і їй дозимувати

та невтямки їм: з’явиться вві сні

буяння інших не зимових днів

що злижуть сніг.

 

Переклад Василя Махна

 

20.01.2018