Ієрархії муситимуть ставати щораз більшими тираніями, щоб вихованих в мережах людей примусити до своїх політичних цілей. Це може означати кінець Заходу.
"The Square and the Tower" — що можна перекласти як "майдан і вежа" — це дивна, як на наші часи, книжка: груба, мудра, з безліччю конкретики і деталей і при цьому без однозначного висновку. Багато англомовних рецензентів має це Нейлові Ферґюсону за зле, я ж бачу в тому винятково позитив. Висновки є для бездумних, які хочуть мати все подане, як на тарілці, сумніви ж — для мислячого, непевного майбутнього, а навіть сьогодення.
Якби Ферґюсон не був дуже відомим істориком і автором багатьох знаменитих, часто провокаційних робіт, його голос міг би загубитися серед сотень авторів, що зважують переваги і недоліки інтернетівської цивілізації та нових форм, якими послуговуються люди, коли хочуть одне з одним поговорити. Однак він дуже делікатно і точно показує, що інтернет є новим знаряддям, але він не вводить нових правил, бо горизонтальні відносини (мережі) завше супроводжували вертикальні (ієрархії).
Чому це таке важливо? Ми легко помічаємо ієрархії і приписуємо їм (часто правильно) домінуючу роль, а значно важче нам побачити і зрозуміти могутність того, що горизонтальне. А власне мережі є ключовими, бо ми не тільки живемо, оплутані ними, але саме завдяки мережам виникає все нове, оригінальне і творче. Ієрархії потрібні — вони служать безпеці, стабільності, ефективності, але без мереж світ вперед би не рухався.
* * *
Величезну роль мереж ми зрозуміємо, коли подумаємо про те, як знайшли свою першу роботу. Отож, 70-80 відсотків людей працевлаштовується завдяки друзям, родині, знайомим і знайомим знайомих — тобто завдяки мережам. Очевидно, є конкурси, але їм далеко до ідеалу неупередженості, і так є у всьому цивілізованому світі. А коли вже маємо роботу, то завдяки мережам ми купуємо більшість необхідних предметів, книжок, автомобілів. Хтось порадив, хтось має знайомого, хтось щось чув.
Іноді мережі цілковито переймають дух ієрархії і виконують організаційну і інституціоналізаційну функцію, просувають і виключають. Не можна здобути ґранту на дослідження, якщо тебе не цитували принаймні в Норвегії чи Македонії; не можна стати адвокатом, якщо тебе не прийняли у відповідну правничу організацію.
А Ферґюсон додає: так було завше. Завдяки мережам (Фейсбук) дійшло до "арабської весни", але також завдяки мережам (чутки!) французька революція набула драматичних вимірів; безграмотні гендлярі чи неписьменні візники все перебільшували, провокуючи кровопролитні події.
І Фергюсон додає: так було завше. Після чого подає приклади могутності мереж та їхніх майже глобальних наслідків. Позитивних — як мережа, якою захоплювався Генрі Кіссінджер, тобто "концерт держав", який домінував у Європі після остаточної поразки Наполеона і віденського конґресу. Завдяки постійним домовленостям, трактатам і конґресам вдалося втримати Європу в стані відносного миру аж до І Світової війни.
І негативних — як велетенська роль шпигунської мережі, створеної КҐБ серед студентів Кембріджу в кінці 30-х років; її члени, серед яких найбільшу славу здобув Кім Філбі, великомасштабно зраджували Велику Британію до війни, під час війни і після війни. Їхня величезна роль походить не тільки зі слабкості британської контррозвідки, а також і зі сили мережі — вони користувалися допомогою несвідомих цього давніх колеґ з Кембріджу, які безмежно довіряли одне одному.
Принагідно, це прекрасний приклад того, як важко ієрархії подолати добре організовану мережу. Хто не рахується з її могутністю, той програє, хіба би ієрархія мала поліційний характер.
* * *
Дехто ще пам'ятає так звані горизонтальні структури, які виникли в правлячій Польській об'єднаній робітничій партії наприкінці комунізму. Факт, що це допустили, свідчив про слабшання ієрархії. В ідеологічній партії нема місця на мережу. І тепер є так само.
Політичні партії, за винятком нових і дивних в Європі, діють у формі ієрархії — що стає щораз більше їхньою слабкістю. Гляньмо на Польщу: у цьому відношенні опозиційні партії мало відрізняються від цілком ієрархічної правлячої партії. Вони не вміють діяти в мережі і не вміють її створити. Вони просто бояться мережі. Бо її неможливо повністю опанувати, і, як правило, нею взагалі нема змоги керувати.
Тому часто наперед ми не знаємо, якими будуть наслідки виникнення конкретної мережі. Іноді є несподівано великими, як при перемозі – неможливій без запуску суспільної мережі – Обами на президентських виборах; іноді рівно так само несподівано слабкими, як у випадку багатьох приречених на успіх суспільних рухів, що виросли під час великої кризи 2008 року, чи опозиційних ініціатив в кількох державах нинішньої Європи.
А все ж треба пам'ятати, що ніколи не знаєш, коли дана мережа раптом отримає несподіваний вплив. Тож все ж таки варто старатися.
* * *
Варто також з іншої причини. Наш індивідуальний досвід нарівні з історичним показує, що в рамках ієрархії ніколи не виникало нічого нового. Сама ієрархічна структура спричиняє, що людський інтелект, а тим більш інноваційність, залишаються замороженими.
Тут незвичайний приклад могутності мережі показує невелика група австрійських вчених, які на початку 30-х років сформулювали принципи австрійської школи економіки, а потім — з Фрідріхом фон Гаєком на чолі — вже в еміграції створили неоліберальну економічна систему. Австрійська школа не мала інституції, ні керівника, ані жодної організації. А змінила світ — чи на краще, це вже справа окремої дискусії.
Мережі бувають творчими або спричиняються до багатьох корисних змін тільки — і аж — доти, поки вони є справді мережами. Тобто поки є справді горизонтальними. Дуже часто невелика група людей доброї волі починає діяти в мережі — і відразу потім вибирає владу: керівника, заступника, секретаря, наглядову раду... Часом це питання вимог закону, але слід боронитися від цього за будь-яку ціну, бо разом з ієрархією місце приємної співпраці займає суперництво — і творчий характер зникає.
Багато, ясна річ, залежить від обставин і від роду діяльності, але численні приклади, від редакцій до підприємств, вказують, що можна зберегти вільну мережу, а втручання ієрархії можна обмежити до необхідного мінімуму. Однак для цього треба людей, які не тільки розуміють описані вище механізми, а ще й готові і здатні працювати без постійного втручання.
Бо — додаймо трюїзм, який завше варто нагадувати, — багато людей воліє виконувати доручення, аніж діяти творчо в неформальній групі. Так є легше. Після роботи — додому, телебачення, інтернет, дружина і діти, а думати — зайве. Тому і з цього приводу ієрархії будуть завжди привабливі не тільки для їхніх керівників, а також і для сірих виконавців.
І знов ми вертаємося до політичних партій, до їхньої структури і способу дії — і то не тільки в Польщі, де це явище досягло критичного рівня, а також і на всьому Заході. Депутати з другого і третього ешелону не мають що сказати, ба, не можна їм мати щось сказати.
Тому, всупереч всіляким деклараціям, політичні партії, як і сучасні уряди, — наскільки в їхніх країнах федеральна традиція не є надто сильною — не терплять децентралізації.
Тепер ми бачимо, чому PiS так дуже хоче, щоби в самоврядних виборах брали участь винятково політичні партії, а не місцеві комітети, тобто мережі. PiS боїться мереж. Бо ними неможливо правити.
* * *
До того схиляються спостереження багатьох філософів політики, котрі — як Вільфредо Парето — вважали, що ми маємо справу з повторюваним циклом періоду влади новаторів, а потім стабілізаторів. Інновації (часом революційні) треба — якщо не всі, то хоч більшість — вдягнути в інституційний форму.
Безсумнівно, так протікає історичний процес, однак зле, коли одна сторона користується перевагою занадто довго. Багато політиків і коментаторів в останніх десятиліттях так сильно повірили в спасенний характер ліберальної демократії, що вирішили, що її треба тільки стабілізовувати. З політики і з суспільного життя вилучили зміну, її лишили тільки – під назвою "інновації" – в технологічній сфері.
Чи з цієї точки зору Європейський Союз — це мережа чи ієрархія? Безсумнівно, весь час він є ієрархією, хоч часто з'являються голоси, що мав би бути більшою мірою мережею. Однак не виглядає, що це можливо, бо саме управління так ускладненим організмом штовхає у напрямку ієрархії. Проте надія на довготривалість Євросоюзу пов'язана саме з перетвореннями у напрямку мережі, коли вже не треба буде вдавати, що горизонтальні структури відіграють принципову роль — як це відбувається у випадку мережевої, але формалізованої системи ґрантів. Хоча нині децентралізаційний проект виглядає більш далеким, ніж ще кільканадцять років тому.
* * *
Потреба будувати мережі спричиняє виникнення двох систем, щораз незалежніших одна від одної. В щораз більшій мірі ми живемо у світі роздвоєної сутності. Офіційно правлять застарілі ієрархії, але ввечері ми втікаємо у Фейсбук і щораз більше занурюємося в мережу.
Ферґюсон є розумний і знає, що ніхто не потрафить передбачити розвиток цієї дивної ситуації, тому не оголошує вироку. Однак ми можемо сформулювати декілька уваг, з яких виникають дуже імовірні висновки.
По-перше, мережі будуть щораз сильнішими, хоч ми не знаємо, чи будуть завжди використовуватися для блага людства.
По-друге, ієрархії муситимуть ставати щораз більшими тираніями, щоб людей, вихованих в мережах, примушувати до своїх політичних цілей.
По-третє, дегенерація ієрархії може закінчитися великою поразкою Заходу — бо сила буде спрямована всередину, а не назовні. В глобальній боротьбі за владу ("Мережі, ієрархії і боротьба за глобальну владу" — так звучить підзаголовок книжки Ферґюсона) потрібна сила. Відсутність забезпечуваного розторопною ієрархією вміння перетворювати могутність мережі на зростання сили буде означати неминучу поразку західного світу.
Ця поразка може настати лиш у віддаленому минулому. Питання: як віддаленому?
Marcin Król
Sieć wstrząsa światem jak kiedyś plotka
Gazeta Wyborcza, 5.01.2018
Переклад О.Д.
16.01.2018