Десь вичитав, що нинішні гомо сапіенс насправді не є такими – цілком розумними. Змішалися з неандертальцями, з денисівською людиною, – ото й маємо результат. Я дуже перейнявся тими археологічними знахідками, і винаходами, і новітніми концепціями. Та й дійсно, якщо у нашій славній Україні живуть не українці, а якесь місиво різних генотипів, то… гей, не дивуйте, добрії люде!..
Вже був би-м забув про ті новітні й найновіші досягнення антропологічної й археологічної науки, аж прийшов Новий рік.
Б’ють куранти і б’ють корки від шампанського у стіни нашої квартири нашого совкового будинку – стіни аж дзвенять. Дивлюся в екран вікна: петарди рвуться і вибухають, а за вікном рідкісна зима: легенький сніжок, що й до ранку не доживе, або й того нема.
Не той тепер українець, і Дніпро не той.
Дивлюся в інший екран – телевізійний, і аж боляче на вуха. Унаочнюється мені, як під грубою лупою телевізійного екрану – наша нова національно-етнічна спільнота. Була така теорія – «новая общность совєтских людей». Потім її засудили як антинародну і марксистськи (тобто науково) недосконалу (недо-сконалу?). Аж глядь – та ж ні, вона, ця теорія, аж як життєздатна і правомірна.
Отож, проглянувши під грубою лупою телевізійного екрана-мікроскопа суспільний зріз нашого новоукраїнського суспільства і усунувши бульбашкові аберації від шампанського на рівні соціологічної похибки, я ВСЕ Й ОСТАТОЧНО зрозумів.
А потім засумнівався: осяяння, інтуїція, здогад – то одне, а істина – цілком інша річ. Треба таки перевірити на наукову досто-вірність, тобто правильність, тобто – відповідність науковим критеріям і методам, скопусові і тому подібне і такого тощо.
Отож, виношу на громадський розгляд мої візії-приверзенія нашого нинішнього суспільства.
Ми складаємося з декількох соціально-культурних видів. Ми їх насправді не видимо, бо вони неначебто цілком подібні з нами, проте всякчас демонструють виразно індивідуальні ознаки, за якими їх можливо диференціювати:
Вид перший.
Гомо сапіенс (Homo sapiens) – люди́на розу́мна (лат. Homo sapiens) – вид роду Люди (Homo) із родини гомінід в ряді приматів, єдиний (!) із наявних у теперішній час.
Вид другий.
Гомо капіенс (Homo capiens) – людина набуваюча. Походить від латинського слова capio, оnis f – (аналог українського «хапати») оволодіння (чимось); стягнення податків (похідне від латинського діє-слова capio, ere, cepi, ceptum – (аналог українського «чіпляти») брати, взяти, украсти; отримувати).
Це різновид роду людського, основною метою якого є набуття матеріальних благ, концентрація їх у своїй власності.
На першому рівні становлення задовольняється кількісними критеріями: багато всього.
На другому рівні свого становлення намагається (за відомою формулою переходу кількості в якість) перевести кількість у якість. Не розуміючи категорії ЯКІСТЬ, пробує замінити її кількісними категоріями, насамперед критерієм КІЛЬКОСТІ грошей, заплачених за одиницю якості.
З розвитком українського суспільства упродовж чвертьстоліття – це біологічний вид, якому вдалося вижити у соціальній ПОСТСОВЄТСЬКІЙ («новая общность совєтских людей») системі і втілити свої прагнення. Ці біологічні особини стали власниками власності народу України і самого народу України.
Вид третій.
Гомо купіенс (Homo cupiens) – людина прагнуча/потребуюча. Походить від латинського слова cupido, onis f – (1) бажання, прагнення, потяг (до чогось); спрага; пристрасть; (2) жадібність, скупість. Аналог російського «алчность». Походить від латинського діє-слова cupio, ere, ivi (ii), itum – (1) дуже бажати, прагнути (чогось) і – NOTA BENE – (2) бути відданим, доброзичливим, прихильним.
Має лише першу стадію розвитку (кількісну). Надалі переходить у форму homo erectus (тут: людина висунута), тобто у стадію неотерика, здобувача/пошукувача статусу гомо капіенс. Або ж стає ЛУЗЕРОМ, якщо ще зберігає певні моральні ознаки гомо сапіенс.
Отож, як виглядає, еволюція гомо в Україні – на окремо взятій східноєвропейській території, виходячи з вищеназваної ґрадації основних біологічних видів українського суспільства, виглядає цілком песимістично. Sapientes приречені на болісне вмирання, натомість capientes – на домінування у біологічній і соціологічній сфері, a cupientes – на заповнення ніші поповнення біологічних особин capientes. І саме так буде відбуватися етногенез українців у XXI ст.
Бо от:
Суспільно мотивовано: людина розумна не має позитивного суспільного статусу в сучасній Україні.
Суспільно мотивовано: людина набуваюча стала «зразком» успішної особини нашої епохи.
Суспільно мотивовано: людина прагнуча насправді є невизначеним суспільним прошарком, який намагається «підтягнутися» до біологічно успішнішого в Україні виду «людини набуваючої», щоби шляхом уже загалом визначеної протягом чвертьстоліття суспільної стратегії [(2) – себто Nota bene – бути відданим, доброзичливим, прихильним] «дорости» до рівня людини набуваючої.
Причому людина прагнуча у своєму розвитку проходить стадію мімікрії – стадію homo erectus (тут: людина висунута), і в умовах безперервного розмноження партійних популяцій і жорсткої боротьби за виживання під куполом селекційної ферми (поміж само-висуванцями і приписаних до партійних (приватних, окремих, від лат. pars) саж-ів) набуває достатнього імунітету для виживання у СТВОРЕНІЙ СИСТЕМІ НЕПРИРОДНЬОГО ВІДБОРУ.
Висновок:
маємо те, що наступні покоління будуть, швидше за все, адаптуватися до створеної в Україні «історико-політично-культурної» ситуації, – до status quo «людини набуваючої», тобто корупційно-традиційної схеми розвитку суспільства.
Бо керує процесом HOMO CAPIENS.
Вищеназвані три біологічні види у сучасній Україні – частині Центрально-Східної ЄВРОПИ – співіснують і творять нову спільність – український народ як наслідок «новой общності совєтских людей – змішаного етно-, економ-, соціал- і культур-ґенезу на східноєвропейській території упродовж 1945 (1950) – 1991 (2018) рр. (датування приблизне з огляду на відносність часових (конкретно-історичних) меж культурно історичних процесів).
Процес зумовлений також тривалою попередньою еволюцією суспільства (становлення «попередників» – тривалістю не менш, аніж 300–400 років), а, зокрема, втіленням «общності» і «общинності», тобто втіленням концепції «новая общность людей».
Коли ідеться про довші періоди розвитку – 300–400 років – мова іде також про архаїчний період становлення «общності», яка ще не має ознак «новой – советского народу», проте має усі риси названої вище категорії.
Бо процес зумовлений також тривалою попередньою еволюцією суспільства: громад, а також різними факторами й умовами розвитку означених нерадянських категорій: особа, громада, спільнота, а також історично-зумовленою специфікою форм співпраці окремих особин на різних територіях сучасної України.
Процес потребує уточнення на основі глибших історико-культурних і правових розкопок та досліджень: порівняння статусів і станів названих трьох біологічно-етно-соціальних типів упродовж принаймні останніх 25 років, не кажучи про період 1939–1950 (1955) роки.
Виходить, що оті всі люди, які спільно живуть і діють, працюють, творять на території нинішньої, щоправда, покромсаної (Господи, та це ж історія, це її – HISTORII – викрутаси, хитроплетіння, ЗІҐ-заґи і тупикові ситуації) історії України, насправді походять від змішання різних нововитворених біологічних видів і благословенні новими можливостями своїх нащадків. Які нині вже прийшли до влади.
Треба би ствердити, що витворення нових біологічних видів стало можливим у процесі Колективізації – і Голодомору, як вищої форми цього всеохопного на території Центрально-Східної Європи процесу біоґенезу.
А також внаслідок утворення УРСР (складової СССР – універсального засобу витворення отих нових біологічних форм).
Ідеться про нову форму суспільства – обміну матеріальними засобами – як от: корупцію, тобто повне зневаження інтелекту, таланту, вміння. Вивищення посадової належності як основного критерію визначення заслуг особини, її відданості СИСТЕМІ [(2) – себто Nota bene – бути відданим, доброзичливим, прихильним], яка (СИСТЕМА) послідовно ВІДДЯЧУЄ ОСОБИНІ ЗА ОСОБЛИВО ВІРНУ СЛУЖБУ.
У результаті наявної інформації про етнокультуроґенез в окремо взятому реґіоні Центрально-Східної Європи, Україні, можна спрогнозувати, що гомо сапіенс не має достатніх біологічних шансів.
Як виглядає, у результаті неминучого схрещення насамперед із гомо капіенс та гомо купіенс, цілком може утворитися новий біологічний вид homo hyperdolosus [походить від грецького словотвірного префікса υπερ – дуже, особливо, надто і латинського слова dolosus, а, um – хитрий, лукавий, підступний 2) обманливий], певні ознаки чого ми бачимо уже сьогодні.
Саме він – homo hyperdolosus – людина особливо-хитра – і становитиме у перспективі переважаючий континґент народонаселєнія, з яким і надалі матиме справу гомо сапіенс Європи.
Питання лише в тому, чи занесення у Червону біометричну книгу дасть останнім українським гомо сапіенс шанс вижити бодай у закритих резерваціях інших державних утворень Європи, інших континентів і субконтинентів, чи ці особини будуть описаними у художній і науковій літературі як ОСТАННІ З УКРАЇНЦІВ.
Мирослав ТРОФИМУК, врач філологічеськіх наук
14.01.2018