Львів, 5 січня.
Автор передовиці "Діла" №145 з 1883 р. (4 січня 1834) стверджував, що "Народня Торгівля" це був "перший більше рішучий і поважний крок наш на економічному полі". В короткій цій передовиці підкреслено також, що "економічне наше двигнення — це одна з перших головних задач наших. В боротьбі нашій народній проти чужих елементів, що залили наш край, не вийшли б ми переможно без створення економічної противаги питомої-народньої".
Як бачимо, вже з початку існування "Народньої Торгівлі" здавали собі в нас справу з її ваги в українському національному житті Галичини. Розвиток останнього покликав до життя низку спеціяльних економічних установ і таким чином "Народня Торгівля" стала матір'ю українських економічних іституцій в Галичині.
Сьогодні "Народня Торгівля" найпопулярніша економічна установа в Галичині. Тому, може, не зайва річ пригадати нашому громадянству, як прийшло до її заснування і які сподівання зв'язували з нею її основники та прихильники.
Як виходить із статті в №№99 й 100 "Діла" 1883 р., Юстин Малецький був перший з тих, що піднесли думку української торгівлі по містах і селах. Як делегат станиславівської філії Товариства ім. Качковського він поставив на його зборах, що відбулись у Львові 20 вересня 1877 р., внесення, щоб другий параграф його статуту змінили в тому дусі, щоб товариство мало право відкривати крамниці, в яких сільські крамарі могли б діставати потрібні товари. Внесення піддержав інший делеґат, Фіялковський, і його прийнято одноголосно. В протоколі загальних зборів не подано, чи вибрано тоді яку комісію в цій справі, чи ні. Пізніше появляється торговельний комітет, якому доручено обговорити справу крамниць. Його живіші члени їздили навіть по містечках і селах допомагати при заснуванні крамниць. І дійсно, повідкривано їх чимало. Та незабаром багато з них позамикано, бо наші сільські й маломістечкові купці не мали іншого джерела, де могли б купувати товари до своїх крамниць, як тільки жидівські містечкові крамниці. Але тяжка була справа купувати в жида й одночасно видержати конкуренцію з ним, а деякі крамарі навіть соромились купувати в жидівських крамницях і тому вважали за відповідніше перестати займатись крамарством. Не маючи ні гуртового складу, ні зв'язків із відповідними фірмами, намовляли селян закладати крамниці, щоб таким способом убити всякий торговельний рух між українським народом у Галичині.
Але в Товаристві ім. Качковського було питання крамниць від 1877 р. постійно на денному порядку. Створено навіть постійний комітет, що мав застановлятись над цією справою і нести допомогу тим, що її шукали. Скликували засідання, вишикували фахових людей і допомагали сільським купцям при закупні товарів у Львові. Так ішла справа до кінця 1882 р.
Коли й хто поставив внесення заснувати гуртову крамницю у Львові, того не віднайшли в протоколі. Але була традиція, що таке внесення поставив Аполоній Ничай на зборах у Коломиї 1880 р. Усі наради комітетів кінчилися стереотиповими арґументами: "брак грошей — брак фахових людей, але товариство нічого не зробило, щоб придбати фахових людей.
Не діждавшись центральної крамниці у Львові, Ничай намовив станиславівську філію відкрити невеличку крамницю в Станиславові. Ця крамниця — читаємо в "Ділі" — під управою Ничая розвинулася дуже гарно й ми могли тут наочно переконатися, що не всі фахові люди родяться такими й що з нефахового може статись фаховий, коли в нього є здоровий розум і енерґія, коли займеться справою так щиро та з такою витривалістю, як це ми бачили в п. Ничая при веденні станиславівської крамниці. З учителя стався фаховим купцем, бо так треба було, бо до цього примусили його обставини.
Прикра була звістка про упадок станиславівської крамниці, але нема лиха без добра. Справа мала й добрі наслідки, бо вчила перший клин вибивати другим, грубшим.
При кінці загальних зборів Товариства ім. Качковського 1882 р. один із приявних селян сказав декілька слів про гуртову крамницю, але таких, що звернули на себе увагу. "Обіцяють і обіцяють, що буде головна крамниця, та й не можна діждатися" — сказав він і спонукав Василя Нагірного, що вернувся саме з-за кордону, написати довгу статтю "Як люди собі в нужді дають раду?", присвячуючи її "купецькій анкеті" Товариства ім. Качковського.
Стаття Нагірного надрукована в №№77—81 "Діла" за 1882 р. Побачивши, якою пекучою була справа гуртової крамниці, автор указав на рочдельський і цюріхський приклади, як люди приступають до такого діла, як його ведуть і до яких результатів доходять. На наведених прикладах він показав, що люди починали подібне діло, як гуртова крамниця, ще в гірших обставинах, ніж це є у нас, і доходили до величезних результатів. Треба тільки взятися за діло, що показалось потрібним, і взятися за нього енергійно й обдумано. Слідячи за розвитком західно-европейських товариств, Нагірний подав низку правил для майбутнього українського товариства, як напр.:
Золотим правилом при закупні є: в жодному випадку не приймати на доставців тих, що є самі дрібними продавцями, — старатися дійти якнайближче до самого джерела.
Купецьке підприємство повинно опиратись тільки на власній помочі, а ніколи на грошевих протекторах.
Кожна подібна інституція повинна старатися, як тільки покажеться нагода, мати свій дім. Хата товариства піддержує його зв'язок і додає йому відваги.
Спочатку вибирали в управу мало людей, зле добірних і перейнятих ділом. Невчених, але досвідчених поставити нарівні з учениками при управі, тільки кожного на властивому йому місці тощо.
У закінченні статті автор підкреслював необхідність згоди в товаристві й домагався усунути безоглядно й безмилосердно всякі неприязні й егоїстичні елементи з товариства, а зокрема з управи.
Стаття Нагірного мала той наслідок, що його запросили в члени торговельного комітету, до якого належали: Северин Держко, Степан Гучковський, Антін Волошинович, Степан Лабаш і д-р Лев Павенцький. На засіданні цього комітету з дня 2 листопада 1882 р. поставив Северин Держко, як голова комітету, питання, чи не можна б дійти до бажаної мети в купецькій справі, засновуючи окреме товариство. Усі приявні забирали голос і висловились за окремим торговельним товриством. Тоді ж ухвалили одноголосно заснувати купецьке товариство, незалежне від тогочасних товариств, для ширення купецького промислу поміж народом, як засобу для піднесення народнього добробуту тощо, а Нагірному доручили виробити статут і програму організації. На найближчому засіданні комітету, дня 24 листопада 1882 р. була доручена робота готова настільки, що можна було зараз приступити до спеціяльної дискусії над окремими пунктами статуту. Без довшої дискусії прийнято внесення, що товариство має бути зареєстроване з обмеженою порукою.
Щоб познайомити бодай львівську публіку з новим товариством, скликали на 1 березня 1883 р. ширший збір і на ньому підняли знову справу злучення товариства з Товариством ім. Качковського, що викликало ще декілька засідань розширеного комітету. Нарешті перемогла первісна думка про окреме торговельне товариство. Дня 29 червня 1883 р. відбулось у Львові друге народнє віче українців, де економічну доповідь виголосив Василь Нагірний. Доповідь зробила велике враження — виготовив її Іван Франко. Тут маємо такі слова присвячені "Народній Торгівлі": "Щоб видерти торгівлю нашою працею з рук чужих і ворожих нам і щоб подати раду і поміч тим, що хочуть займатися торгівлею, засновуємо купецьке товариство під назвою "Народня Торгівля" зареєстроване в суді з необмеженою порукою. Це товариство буде мати свою окрему управу, котра лиш цим має займатися. Воно має старатися про розбудження торговельного промислу між народом і про упорядкування нашої торгівлі; воно має причинитися до піднесення народнього добробуту. Кожний, хто хоче бути членом, платить раз тільки в двох ратах 10 зр., а чистим зиском на кінці року поділяться члени. Кожний член може мати стільки уділів, скільки схоче. Статут буде завтра відданий до суду. Розвиток товариства залежить від участи нашої: чим більше буде членів, тим більше воно могтиме робити. Земляки! Заохоти не треба. Хто вірить в силу нашого народу, хто бажає йому щастя, той певно при знає корисність таких товариств, як господарське й купецьке, і приступить до них з своєю лептою. Діло наше, домашнє!
"Правда, що ми не привикли ще до самостійних підприємств, що ми не виходили з господарських зайнять на широке поле промислу, і для того неодному з нас видавалась думка заснувати торговельне товариство — фантазією... Одначе вглянувши глибше в справу, познайомившися ближче з подібними справами інших народів, узявши під увагу необхідність його, показується, що тут нема нічого неможливого, треба тільки більше віри в свої власні сили, треба тільки щиро й енергійно зайнятися справою."
Установчий збір "Народньої Торгівлі" відбувся 5 липня 1883 р. в "Народньому Домі" в приявності нотаря, що списав акт заснування товариства й вибору управи. До ради — управи вибрано: о. Євгена Дуткевича, власника Рудна, як голову, Северина Держка, як заступника, д-ра Левка Павенцького, Василя Нагірного, Корнила Устияновича й о. Івана Костецького, як членів ради. Вписання в реєстр наступило 30 липня. На установчому зборі з'явилось усього одинадцять людей — наслідком недбалого оголошення дня зборів. Засумували аранжери. Здавалось, що надаремне пішли всі зусилля комітету. Але побоювання було передчасне, бо коли розіслали статут і заяви приступлення в члени "Народньої Торгівлі", число членів і підписаних уділів було таке, що усувало вчасти побоювання щодо невдачі підприємства Перший уділ прислав кооператор, другий учитель, а третій вояк. Аранжери справи відзискали наново енерґію до дальшої праці — стверджувало "Діло" з 15 вересня 1883 р.
"Народня Торгівля" ставила собі за мету:
а) закладати крамниці з мішаними товарами по містах, селах і взагалі там, де покажеться потреба цього;
б) купувати, продавати і в коміс приймати всякого роду речі рухомі, товари і плоди на рахунок свій або третіх осіб;
в) посередничити в товаровій торгівлі виробів домашнього й фабричного промислу, плодами гірництва й сільського господарства;
г) уділяти членам позички для ведення торговельного діла;
д) відкривати гуртові склади з товарами, торговлею котрих буде займатися;
е) організувати й піддержувати мандрівні крамниці, ярмаркові й відпустові, з мішаними товарами;
ж) приймати капітали за умовленим опроцентуванням на довший час;
з) приймати щадничі вкладки в довільній висоті на поіменні вкладкові книжки; вони опроцентовуються, почавши від 1 зр. З датою 27 серпня 1883 р. видала рада-управа "Народньої Торгівлі" поклик до громадянства, що починався словами: "Економічне положення нашого народу сумне й незавидне. Промисл не розвинувся так, як в інших цивілізованих народів, сказати навіть можна, що спочиває ще в зароді. Торгівля нашої праці і того, що для щоденного життя потребуємо, в чужих руках. Недостаток різнородности в заробітку на щоденний хліб, застрашуюче роздрібнення селянських ґрунтів і такі інші причини приневолюють нас подумати над собою і шукати засобів, котрі помогли б нам видобутись з цього невідрадного положення нашого". Надія на краще майбутнє в будові економічного добробуту. Як ціль ставив поклик добробут народу. Тому засновано "Народню торгівлю", товариство, що "має ширити в краю змисл купецтва, щоб селянам і міщанам, для виживлення котрих землиця наша вже не вистає, придбати нові джерела заробітку на хліб насущний і щоб вирвати торгівлю нашої праці з рук чужих і несовісних. Товариство наше хоче кожному чесному чоловікові, чи бідакові, чи багатому, подати помічну руку". З'ясувавши обсяг діяння товариства, поклик зазначував, що "кожна громада могтиме завести свою власну крамницю: кожний, у кого охота, могтиме займатися торгівлею, а ми будемо помагати і ділом і радою". Пояснивши справу з уділами й висловивши надію, що справа членства знайде живий відгомін серед українського народу, рада-управа кінчила свій поклик словами: "Земляки! "Народня Торгівля" у Львові, зареєстроване товариство" є першим нашим товариством купецьким в ширших розмірах на галицькій Русі. Ціль його вже вам знана. Ми віримо в те, що оснування його було бажанням народу, то й надіємося, що при вашій співучасті воно в короткому часі розвине свою діяльність. Час — це гроші!"
На засіданні 16. листопада вибрала рада-управа дирекцію, до якої увійшли Ничай, Нагірний і Держко. В ч. 129 з 27 листопада "Діло" повідомляло, що крамниця "Народної Торгівлі" на Вірменській вулиці ч. 2 проти "Народного Дому", порядкується, щодня приходять різні товари й уже можна робити замовлення на колоніяльні товари до крамниць.
З датою 3 грудня і за підписами Дуткевича й Павенцького появивсь новий поклик, що заповідав урочисте відкриття крамниці на день 8 грудня. Управа підкреслила, що основи під задуманий величний будинок покладені, але була свідома, що багато ще води потече Дністром, поки в кожному містечку й селі нашого бідного й занедбаного краю повстане українська крамниця і тисячі наших селян і міщан стануть заможними торговцями. Управа сподівалась, що українська енерґія і витривалість ручать за те, що почате діло розростеться величним деревом, запускаючи коріння в далекі століття кращого майбутнього. Управа була певна, що краща доля усміхнеться нам, але не без праці і залізної волі, бо треба побороти дуже багато перешкод. Покликуючись на попередні два свої поклики, з 15 червня і з 15 вересня, управа закликувала вступати в члени "Народної Торгівлі".
Посвячення і відкриття крамниці відбулось 8. грудня 1883 р. Два тижні по відкритті крамниці появивсь перший анонс. "На свята" поручала "Народна Торгівля" родзинки, міґдали, дактелі, фіґи та всяке коріння в найкращих сортах, мед, повила, волоські й турецькі оріхи, столові й церковні свічки, як і свічечки на ялинку, угорські вина різної ціни, почавши від 40 кр. за бутилку до 2 зр., крім того чай, каву, коньяки, руми, араки, розоліси й інші речі, що входили в склад корінної торгівлі. Крамниця мала також папери, чорнила, олівці й інше приладдя до писання. Анонс закінчувався заявою, що крамниця купуватиме добре насіння, масло, інші продукти нашої господарки й нашого промислу в добрих сортах.
Уже найближчого, 1884 р., утворились перші філії "Народної Торгівлі", а саме в Станиславові 5. червня і в Перемишлі 10 липня. На відкритті перемиської філії виголосив Євген Дуткевич промову, де між іншим говорив про захоплення і довіря, з яким приймали українці "Народню Торгівлю", вказав на те, що вплинуло значне число уділів із цілого краю, ба навіть у Боснії й Угорщині знайшлись особи, що вклали по 1000 зр. в уділах, а один вклав готівкою навіть 2000 зр. на уділи. Вплинули також значніші вкладки на щадничі книжки. Щоденний торг крамниці давав не менше ніж 100 зр., а перед різдвяними святами протягом двох тижнів продавано щоденно товару за 600 до 1000 зр. По семимісячному існуванні мала "Народня Торгівля" кількадесят тисяч золотих ренських капіталу й уже тоді запевнювала добрий зису для своїх членів.
[Львівські вісті]
06.01.1943