Що то буде дальше?

 

І.

 

Недавно тому принесло ѣло" на око нїби то вельми сензаційну вість, що Єго Святість Папа римскій рішив спір Тучапскій на некористь руско-католицкого обряду, і додало до неї на разї такій короткій коментар: "Тучапяне вже латинники!... Руско-католицка церков, знищена в Россії в користь православія, тратить тепер в Галичинї цїлу одну парохію в користь церкви латиньскої... Перелом зроблено... Що то буде дальше?!...

 

Що то буде дальше? — спитаємо і ми, коли політики ѣла" і им подібні будуть і дальше так поступати, як поступають доси, коли не перестануть робити заколоту запутуванєм засадничих понятій і неправдивим представлюванєм фактичного стану річей та неоправданими жалями. Чи таким поступованєм принесе ѣло" і єго політики хосен справі, котрої боронить? Справа тучапска вела ся вже від довшого часу і конець єї був очевидний, тому ми в нїй і не забирали доси голосу. Жиємо прецї в конституційній державі, в котрій законна зміна віроисповіданя єсть кoждому дозволена. Коли отже Тучапяне заявили охоту перейти латиньскій обряд, а зробили се законно, то хибаж для них треба було скасувати право, яке прислугує кождому питому горожанинови? — Хиба може длятого, що так забагло ся ѣлу" і єго політикам? Атже то само ѣло" по раз голосить, що наш селянин дозрів уже достаточно, що може сам рішати о собі і не потребує нїчиєї опіки, а то зараз забаглось єму якоїсь особлившої опіки для Тучапян, опіки такої, котра би их аж зробила винятими з під права, котре им доси прислугувало.

 

ѣло" сожалїє над переходом Тучапян на обряд латиньскій і ось яке робить порівнанє: Руска-католицка церков, знищена в Россії в користь православія, тратить тепер в Галичинї цїлу одну парохію в користь церкви латиньскої... Чи тут політикам з ѣла" попутались понятя, чи они их умисно путають, щоби робити лиш заколот і сїяти роздор? Як то? Чи в понятю ѣла" схизматицка, православна церков а католицка латиньского обряду то все одно? Чи они стоять на рівни з собою? Або може греко-католицкій обряд стоїть окремо сам про себе поза католицкою церквою, творить сам для себе окрему церков? А прецї Тучапяне, коли перейшли на латиньскій обряд не перестали ще бути католиками. Хиба що може ѣлу" було би більше сподобалось наколиб они були перейшли на Протестантизм або стали безвірами, на що дїйстно через якійсь час заносило ся.

 

ѣло" каже: "Перелом зроблено..."

 

А хтож єго зробив? Чи Рим, чи латиньскій клир, чи польска суспільність, на котрі то три чинники ѣло" спихає вину в обширнїйшім коментари до згаданої справи. Певно, що були і мусїли бути якісь причини, задля котрих Тучапяне перейшли на обряд латиньскій, але ті причини мусїли сягати глубше, бо аж в переконаня і совість тих людей, що рішили ся змінити обряд. Годї чей припустити, щоби на тих людей міг був хтось від разу зробити такій вплив, так перемінити их понятя, их чувства реліґійно-обрядові, их звичаї, щоби они — а було их не оден анї не два люда — від разу рішили ся зміняти свій обряд. Нехайже ѣло" не звалює вини за сей факт анї на латиньскій клир анї на Поляків, а коли вже конче хоче шукати причин, нехай шукає их глубше, а дійде певно до иншого результату. А впрочім, якеж становище мав заняти латиньскій клир супротив тучапскої справи, скоро він уважає себе і єсть католицким? Тучапяне, захитані в своїх чувствах реліґійно-обрядових, захитані в вірности для свого обряду, стали кидатись на всї сторони, стали шукати прибіжища навіть там, де не повинні були єгo шукати. Вже то само, що у декотрих з них хоч би лиш зродила ся була гадка стати базвіроисповідними, мусїло заставити латиньскій клир звернути на то свою увагу. Коли не знаходить ся нїхто, що був би в силї і знав спосіб, як сю справу користно для руского обряду полагодити — а справа тучапска вела ся прецї дуже довго — то латиньскому клирови, зовсїм природно, не оставалось нїчого, як лиш альтернатива, або старати ся тих, що того домагають ся, пригортати до себе, або полишити их самим собі, нехай стають хоч би й безвірами і своїм приміром деморалізують ще й других, навіть католиків латиньского обряду.

 

Дальше доказує ѣло", що справа тучапска підорвала конкордію. Нам видить ся, що анї крихти. Инша річ була би, колиб Тучапяне без відомости і волї Апостольского престола, були перейшли на обряд латиньскій, а духовеньсто латиньске так само собі поступало супротив Тучапян. Але коли тепер дїйстно Є. Св. Папа римскій так рішив, як то ѣло" подало — о чім доси бодай не маємо ще автентичної відомости, то на що о тім богато говорити, на що богато розписувати ся — Roma locuta — causa finitd! Широким розмазуванєм сеї справи і безпотрібними криками, не змінить ся справи, не принесесь нїякого хісна греко-католицкому обрядови. А що буде дальше, коли ѣло" і єго політика не перестануть тим способом, як доси, воювати? — Нехай они самі над тим призадумують ся.

 

Справа тучапска має деякі характеристичні моменти, котрі пояснять нам в дечім ще і другу справу. Маємо тут на думцї меморіял депутації гр. кат. духовеньства перемискої епархії. Але о тім иншим разом.

 

[Народна Часопись, 03.01.1893]

 

ІІ.

 

Коли минувшої осени проявила ся була в декотрих повітах всхідної части нашого краю громадна еміґрація селян за кордон, викликало се немалу сензацію в цїлім краю і заставило многих мислячих людей призадумати ся над причинами сего небувалого доси у нас зявища. Poзyміє ся, що й компетентні власти не могли рівнодушно глядїти на се зявище і з свого обовязку мусїли слїдити за єго причинами. Рівночасно понесли ся й в часописях краєвих всїлякі толки о причинах тої еміґрації. Кождий поясняв их по свому, як знав і умів. Одні спихали вину на других; кождий знав щось иншого сказати. Справа ся ще до послїдних днїв не сходила з порядку дневного в краєвих часописях, а на жаль треба сказати, що она обговорювала ся там за мало обєктивно і холоднокровно, за мало предметово і длятого, замість щоби сама справа через публичну дискусію розяснювала ся, затемнювала ся ще більше; замість щоби успокоювала зворушені уми, ще их більше розярувала. Такій єсть наш погляд. Однакож і то трактованє справи мало щось доброго в собі; оно хоч й не виказало того ясно, та всетаки навело на слїд, що громадна еміґрація наших селян за кордон сталась наслїдком не одної, а кількох причин, з котрих одні могли дїлати посередно, другі же безпосередно. Требаж ще взяти й то під розвагу, що деякі селяне, котрі пішли були за кордон, переходили там зараз на православіє; робили то так в миг ока, не надумуючись богато, не дорожачи своєю прадїдною вірою, католицкою. Сей факт мусїв мимо волї насунути кождому на гадку, що віра католицка в тих людех за мало глубоко вкоренила ся, коли они єї з так легким серцем покидали ся. Колиж нагадаємо собі ті аґітації в користь православія, які свого часу вів у нас Наумович і єго товариші, і ту злощасну справу гнилицку; коли зважимо, що у нас по краю розкидувапо і пхано навіть селянам в руки россійскій переклад святого письма; коли накінець ще й то зважимо, що у нас розходили ся тисячі примірників часописей, котрі явно пропаґували православіє, ба навіть заохочували до еміґрації за кордон і описували ті сторони, де нїби то наших селян рай чекає, і що як раз ті часописи заходили навіть в доми деяких наших священиків: то і щож дивного, що мусїла ся конче зродити гадка, що одною из причин — розуміє ся, посередних — громадної еміґрації наших селян могла бути також мала ревність деяких членів руского духовеньства. Річ очевидна, що краєва власть не могла не звернути і на ту причину своєї уваги, але она подаючи то своє спостереженє дотичній власти духовній не могла і не мала на думцї, як то добре знаємо, загалу руского духовеньства, не могла і не ґенералізувала свого спостереженя.

 

То спостереженє краєвої власти, удїлене верховній власти духовній, дійшло до відомости духовеньства. і ось що стало ся: декотрі священики замість призадуматись глубше над фактами, які у нас на жаль так часто в некористь греко-католицкого обряду проявляють ся, замість війти в себе і поспитатись себе: Чи дїйстно і не в нас самих яка вина? — ті священики взялись писати меморіял. А де то стало ся? В перемискій епархії, як раз в тій епархії, де і розігралась справа тучапска. Ми сказали вже попереду, що справа тучапска мала деякі характеристичні моменти: нагадаємо тепер, що з самого початку, від коли почала ся була та справа тучапска, появляли ся заєдно вісти о нїй в "Галицкій Руси", часописи звістній из своєї пропаґанди православія і москвофільских аґітацій, і то з підписом о. Барновича. Ми не думаємо тим підсувати ще о Барновичеви тих самих тенденцій в єго знаню духовнім, яких придержуєсь згадана часопись; але все таки мусимо сказати, що з одної сторони єго звязь з тою часописею а з другої перехід єго парохіян на обряд латиньскій — то таки на всякій случай характеристична черта в цїлій сїй справі.

 

Отже саме там, де проявила ся справа тучапска, там і зважились деякі священики заговорити о еміґрації, хоч она в их сторонах не проявлялась з такою елєментарною силою як де инде. І от які знайшли они арґументи для свого меморіялу. Сказано там, що нарід невдоволений, бо чувствує при кождій стичности з "паньством" і з клиром латиньского обряда, що єго віра єсть "хлопска"; в него вмавляють при кождій нагодї, що єго віра єсть підлїйша від латиньскої "паньскої", він видить, що поміщики обряда латиньского і висша их служба від церкви сторонить; в нарід старано ся вмовити, що єго мова, єго письмо, навіть єго віра єсть "московска" — а нарід покидає край идучи туди, куди єму показала дорогу та суспільність, що "шизматицкою" зове єго віру, "московским" єго письмо і язик, "московским" і "шизматицким" єго духовеньство. Отсе мала бути між иншими причини, що спонукали нарід наш до еміґрації, а духовеньству не дають можности єї спиняти.

 

Не будемо дальше наводити арґументів з того меморіялу; отсих кілька вистане для єго схарактеризованя. Не хочемо також заводити полєміки з авторами того меморіялу а розберемо лиш обєктявно повисших кілька арґументів.

 

Признаємось, що ми ще не чули, щоби хтось наш обряд, нашу греко-католицку віру, називав "хлопскою", а латиньскій обряд "паньским". Кажемо також рішучо, що так не міг би говорити нїякій чоловік интеліґентний, світлий, а тим самим і латиньскій клир; так міг би говорити хиба чоловік зовсїм темний, необразований, не маючій понятя о вірі. Віра прецї не єсть анї "паньска" анї "хлопска"; она для всїх одна, хоч би й форма єї була трохи инша. Але припустїм, що і так хтось говорить; то чияж тут вина, що наш селянин набирає такого переконаня, що легко то в него вмовити? Сїйте глубоко в єгo серце зерно правди Христової, а тогди він хоч би і як темний спізнасть, зрозуміє і буде певно того вірно держати ся, що перед Богом всї однакові; підносїть єго і єго віру, а тогди нїхто не зможе вмовити в него, що єго віра гірша а латиньска лїпша. Він пізнасть, що они однакові і буде своєѣ держати ся, бо буде єї любити. Тим арґументом, думаємо, виставили собі свідоцтво убожества ті самі, що єго навели в меморіялї.

 

Сказано дальше, що "поміщики" і их висша служба сторонять від рускої церкви, а нарід то видить.... Се вже злоба, негідна званя духовного, подиктувала авторам меморіялу. Коли властитель більшої посїлости в селї иде до своєї церкви, то чей ще не можна сказати, що він сторонить від рускої церкви. Хибаж мало то примірів, що они идуть так само до рускої, як і до своєї, так само причиняють ся датками і жертвами для рускої, як і для своєї? Таж о. Барнович виставив свому коляторови як найлїпше свідоцтво, а мимо того, єго парохіяне єго покинули. Ми знаємо навіть такі приміри, де властительки більших посїлостей, хоч і латиньского обряда суть сестрицями в брацтві рускої церкви. А вже що до вмовлюваня в нарід, що єго мова і письмо суть "московскі", а віра "шизматицка", то ми би сказали, що тут з меморіялу вилїзло шило як з мішка. Простому народови нїхто не скаже, що єгo мова московска, хиба що у такого чоловіка були би "не всї дома". Инша річ що до письменної мови. Хочете, аби вам нїхто не дорікав, що она московска, то пишіть тою, з якою вас Бога сотворив, а не чіпайтесь чужої. То само можна би сказати і о "шизматицкій" вірі. Від коли у нас такі Наумовичі стали "чистити обряд", від тогди пішло віто доріканє, але оно стрічає тих, котрі доси ще не забули науки того, котрий став ся зрадником віри і свого народу.

 

Щож то буде дальше, коли ми будемо такими арґументами, такими способами боронити нашої справи? Чи полїпшимо єї, чи зведемо єї до ще більшого упадку? Над тим треба би добре роздумати.

 

[Народна Часопись, 04.01.1893]

04.01.2018