Події останніх років поставили нас перед цілою низкою нових завдань. На наших очах твориться і організується багато ділянок життя, до яких ми досі не мали доступу. Десятки українців, що зайняті тепер у державній адміністрації й судівництві зустрічаються у своїй щоденній практиці з великими труднощами формального характеру, а саме з відсутністю власної української правничої термінології, з відсутністю виробленого українського правничого стилю. На наших землях довгі десятки літ панувала виключно чужа (російська або польська) правнича мова. Короткі періоди 1917-21 рр. чи "українізації" в колишній совітській Україні не залишили в цій ділянці тривалих слідів. Традиція нашої правничої мови і стилю перервалася із упадком Гетьманщини (кінець XVIII ст.) і коли інші народи свою правничу мову і стиль розвинули й достосували до вимог складного модерного життя, в нас зазначився на цьому полі повний застій. А треба знати, що від XVIII ст. правничий стиль і мова інших народів пройшла вже чималий шлях у своєму розвитку. Які ж істотні прикмети модерної правничої мови та стилю? Правничий стиль сьогоднішнього дня відкинув багато елементів, що досі були його невідлучними товаришами. Перш-усього виключено із модерного правничого стилю емоційний елемент. Сьогоднішній законодавець зрозумів, що йому не годиться святочними зворотами, метафоричними висловами чи зображеннями впливати на уяву й почування підпорядкованих. Бо ж його діло наказувати а не умовляти. Модерний правничий стиль безафективний, безпристрасний, безчуттєвий. В ньому простота математичної формули. Дарма шукатиме хтось поезії в правничому стилі (скоріше на нашу думку можна б знайти гумор).
Модерний правничий стиль виключив раціональний елемент (радіо леґіс). Сьогоднішньому законодавцеві не годиться переконувати і обосновувати свої рішення. Вони тверді й непохитні самим фактом свого існування. Справедливість це друге важне завдання законодавства, перше найважніше — це саме існування правопорядку та звязаних із ним правної безпеки і спокою. Діло законодавця — наказувати. Модерний правничий стиль виключив врешті й доктринальний елемент. Законодавець не пояснює, не навчає, що слушне, а що неслушне, не покликується на Божі чи природні закони. Він — наказує.
Що ж тоді залишається модерному правничому стилеві? Риґористична аскеза засобів вислову, стоїчне цінування слів, кованість думки, твереза, добровільна, але горда вбогість лапідарного стилю, що найкраще віддає величність категоричного імперативу й самопевність авторитету законодавця — ось гасло сьогоднішнього дня. Свої почування, свою любов і ненависть модерний правничий сталь проявляє не в словах а в ділах.
Як вказано, український правничий стиль не мав змоги свобідно розвинутися через несприятливі умовини, далі через вороже відношення до української мови чужих держав. Обставини, що тепер створилися, різко поставили питання нашої правничої термінології. Ця термінологія потрібна десяткам українських правників у їхній щоденній праці при складанні різного роду пpавних актів, при виголошуванні промов у суді, при адміністраційному діловодстві, листуванні й т. п.
Святий обовязок українського правничого світу створити українську правничу мову й український правничий стиль, надати їм ядерність і елястичність, відповідну вимогам модерного життя, впровадити й закріпити цю мову та стиль у щоденному житті.
[Краківські вісті]
30.12.1942