Прямо прикро дивити ся на упадок польської історичної науки. Де дїлись часи Нарушевича, Лєлевеля, Шайнохи, Бєльовського, та ще й новійших: Лїського, Павінського, Корзона... Деякі держать ся осторонь, але навіть такі, як Брікнер, Войцеховський, Фінкель пішли більше менше на вислуги дуже дрібної, поземої, шовінїстичної полїтики. І давнїйше говорили деякі "оjсzyzna", а мали, зітхаючи побожно, на думцї все нові добутки на сходї, та все-ж числили ся сяк так з жерелами, говорили щось про культуру, "wolność, równość, braterstwo", — тепер же падуть останки точности, етики, стриму.
Краківський "Kurjer illustr. codzienny" з 29. м. м. виступив з статейкою, в котрій — не знати, по котрій вже раз — якийсь польський "учений" (звичайний дневникар на те би не зважив ся) заперечує Руси-Українї всяке право до її історичної території, не то до Галича, але й до Київа: все те була Польща! Основа виводу така: наша київська лїтопись містить ся над Днїпром і Вислою Полян, отже до Днїпра сягали Поляни = Польща, ляцька Польща. Русь прийшла з півночи, з Новгороду, прийшов Pyс Олег, винищив Полян, і звідси взяла ся над Днїпром і подальше Русь, а на відбитих Ляхам землях установила ся Русь якусь Русь Червону, Україну і т. и. Отсе найновійша польська, пильно й рішучо голошена теорія, що переступила вже й пороги унїверситетські і стала арґументом дипльоматичним. Вона має бути тепер оружєм в руках кождого "освідомленого" патріота.
Отже треба їй хиба приглянути ся.
Отже Поляне — то ще далеко-далеко не ляцька Польща, і то не тільки над Днїпром, алей над Вислою — нї! І не так то зовсїм без причини гонив Богдан Ляхів за Вислу. Ще й нинї сягають українсько-руські оселї, за Бугом і Нарвою трохи не до самої Висли. Недалеко Висли, в Дорогичинї, коронував ся Данило; мішані, українсько-білоруські говори сягають (як видно з самих польських публїкацій (chоdzіw chodził і т. и.) поза Тарнобржеґ, трохи не під Краків (чому не Кроків, коли се ляцька Польща?), з другої-ж сторони сягали далеко поза Краків границї колишнього велико-моравського князївства. Назви місцевостий, мимо довгого польського панованя теж не дуже польські прим. Люблин (Lubin! lubię — люблю, з нашим л). Як paз ляцька Польща підбила чужі не ляцькі землї і зробила з них т. зв. Малу Польщу.
Лїтопись кладе над Вислою Полян, се правда, але властиво сидїли там головно Мазовшане, Мазури, а вони також ще не ляцька Польща. Мазури — від мази (були там і є ще, великі лїси, вираблялась мазь), щось так як наш Смоленск від — смоли. Що йно пізнїйше усадовила ся між Мазурами ляцька Польща, та постійно — що йно з початком XVI. столїтя, по смерти послїдного окремого мазовецького князя стала би згодом столицею ляцької Польщі — мазурська Варшава. А поляне — щож? — від поля, хлїбороби! Геродотові άρατἦρες.
Первісна ляцька Польща повстала над Одрою і Вартою, там де Познань, Ґнєзно. А звідки приняла ся назва Польща? Polonia? Се не ясне доси, та була в сїм мабуть та сама хитра полїтика підбою, що її опісля примінювано безоглядно до Литви й Руси. Славяне над Одрою й Вартою звали ся всяко, на пр. Куязяни (назва, що дуже пригадує арабську назву Кияви — Куявіа, маб. те саме, що київський "Поділ"). Але прийшли над Одру і Варґу якісь Ляхове, Лядь, оснували державу, і по всяких (Попяль, Пяст) повстала ляцька Польща.
Назва Ляхів в самій Польщи чомусь пропала дуже скоро, та наші українські лїтописи постійно звуть Поляків — Ляхами, а прикметник від Лях звучить у них лядьський, а не ляшский. На Лядь (з носовим я, Lęchісі, не Lechici) вказує рішучо й угорська назва Поляків: Lengyel!
Щож се за Лядь? Рішити се не легко, та кинути думку, без дальших претенсій, хиба можна. До польського союза народів, що повстає десь вже в II. ст. по Хр., належали народи всякі, ґерманські і словянські, а може й инші. Лучила їх може спільна культура, віруваня, установи суспільні, цїли підбою, а згодом і пануюча мова. Були там і Ланґсбарди і Руби. По упадку Ґотів (через Гунів) розійшлись отсї народи по всїй Eвpoпі, від Еспанїї по Новгород і Пельопонез, осїдали часто в порозуміню з иншими народами тих земель і їх пануючими, затягались в війскову службу (Варяги в Царгородї). Наймали їx богаті міста (Новгород Великий), де вони потім брали перевагу й панували, на скільки радї нерадї не змішали ся з тубанцями. Отак явили ся Варяги — Русь (Руби?) на Руси—Українцї. Столицею Ругів був якийсь час — Відень.
Ланґобарди уважали ся одним народом. Та стверджено се вже давно, що були се два народи: Лянґи і Барди (може Лужане й Бродяни, з над балтійського побережа, де по них доси слїди є). Лянґи мали окрему державу, в VI. ст., там де тепер угорські словаки (Langalizіo — Тренчин була їх столиця), воювали з карпатськими Гепідами, часть пішла до Італії (Льомбардія) та часть могла посунутись над Варту й Одру.
[Дїло]
09.12.1917