Прямо прикро дивити ся на упадок польської історичної науки. Де дїлись часи Нарушевича, Лєлевеля, Шайнохи, Бєльовського, та ще й новійших: Лїського, Павінського, Корзона... Деякі держать ся осторонь, але навіть такі, як Брікнер, Войцеховський, Фінкель пішли більше менше на вислуги дуже дрібної, поземої, шовінїстичної полїтики. І давнїйше говорили деякі "оjсzyzna", а мали, зітхаючи побожно, на думцї все нові добутки на сходї, та все-ж числили ся сяк так з жерелами, говорили щось про культуру, "wolność, równość, braterstwo", — тепер же падуть останки точности, етики, стриму.