Поетам від найдавніших часів приписували незвичайний дар: заглянути поза заслону невідомого, бути віщими, але також з'ясовувати духа нації. Пізніше мусіли б вони ділитися ролею з великими музиками, які виражають особливими засобами невисловлене словом. Гомер в своїх творах дав вислів грецького духа, фільософ-поет Плятон висловлював думки з вагою на тисячліття. Це з найбільших.
Але життя каже нам признати — як це робить психолог Едвард Шпранґер — тип людини, званий естетичним, що оцінює довкілля за засадою краси, гармонії. В цій засаді він шукає життєві цілі. Така людина співає пісню в першій мірі для свойого вдоволення, а відтак подібним до себе. Її вартість тоді більш загальна, коли орудує справді мистецьким словом, бо тоді принайменше будівельний матеріял має власну вартість: слово потрібне для росту культури.
Роля мистецтва не завжди провідна в життю. Тверда дійсність, матеріяльна сторона, сила мають більший голос від нього. Те, що воно дає також пережиття іншого, як знаного нам, світу, що воно хоч будує часто фікції, але гармонійні — очищує, уопокоює. Такої функції життя також потребує.
Нераз і ми ставимо на пєдесталі життя людей слова, а життя потребує діл. Що-правда в нас такі творці, як Шевченко, Франко, Леся Українка (щось було в неї з віщої Касандри) засвідчили свої думки життям, але ж це тільки одробини того, що життя вимагає від цілого народу. Англійський поет Байрон згинув в боротьбі за незалежність Греції, але не це рішило про його місце в анґлійській культурі.
Кожна ділянка життя вимагає своїх знавців і таких мусимо мати до повного життя. Зле діється, якщо нема змоги їх підготовляти. В нас часто хочуть бачити повноту життя в літературі, а тимчасом її роля обмежена поза деякими винятками, що нас у випадку Шевченка, що став національним пророком. Життя многостороннє й одним поетом далеко не вичерпується.
В оцінці поетів, письменників підхід різний. Радше треба оцінювати письменника по цьому моменті, хто більшу службу виконав для суспільности. От пр. за життя велику службу виконав для власного громадянства І. Франко. На тлі галицького життя І. Франко являється справі велетом. Мабуть на довгий час він залишиться найбільшим сином новішої Галичини. А вже пр. В. Стефаник у порівнанню з І. Франком був незвичайно однобічний, хоч вдаряв в струни старогрецьких траґіків та Шекспіра.
Я мав нагоду запізнатися зі словами І. Франка про великість Стефаника; їх підтвердив мені ще Іван Труш на одному відчиті, коли говорив, що вони тим для нас, чим джерельна вода на високих полонинах для спрагненого мандрівника. Ми питалися, чому Стефаник так мало пише. Пояснювали, що він як вулькан вибухає й вигасає. А тимчасом сам Стефаник писав про себе, що написане вимагало від нього великанської праці і заки появилося друком, було ним безліч разів кориґоване. А все ж таки враження вулькану за ним для невтаємничених залишалося.
Інше безпосереднє враження зазнаємо з творів Лесі Українки. Форма її творів робить враження чогось робленого, писаного; все там точно обдумане, все сказане, нема там ніяких тайн, поза провідними ідеями творів. А тимчасом яка мана! Її біоґраф Підгайний твердить, що, прикладом, така знаменита річ, як "Лісова Пісня" повстала продовж кількох днів. І це незвичайне явище Леся Українка, по думці Л. Старицької-Черняхівської — у форму казки в особі Мавки вплела траґедію високої душі, може й власної, серед української дійсности, хтось міг би казати. Твір мав право жити, хоч би тільки для краси мови. Цей твір ріс потенціонально з роками поетки, бо вона в цьому використала пісні, обичаї, звичаї, казки та байки Волині. Твір приняв реальну форму в справді вульканічний спосіб. І так мало бути з іншими творами поетки. Бачимо, що зовнішні речі можуть легко провадити до помилкових заключень.
Проте, чи з "Кам'яного Господаря" виглядає протимосковська тенденція, як цього хоче Л. Нигрицький, можна сміло сумніватися! Зрештою в цій справі вирішну думку міг сказати тільки сам автор. Але спитаймо, чи зображення командора, що придержується засад, яких вимагає життя, уряд, — і жінки, як контрасту до нього, яка підлягає химерам — не є великим завдання поетки? Я думаю, що так! А ще одно: Чи представником фірми, цього конечного складника життя — мусить бути Москаль? І чи ми завсіди Україну мали б зображувати в постаті жінки? Час, щоб ми свій край символізували козаком, по думці козацької нації, — "Кам'яний Господар" як і "Магомет та Хадисса" належать до кінцевого очерку творчости поетки і їх мав на думці М. Грушевський, коли писав зі смертю поетки: "Вона померла, починаючи висловлювати власне слово в світовій творчості"!
[Львівські вісті]
06.12.1942