Мирослава МАРТИНІВ

 

 

Два роки обговорень – і проект з реконструкції вулиці Бандери у Львові… продовжать обговорювати. Посадовці міської ради наполягають – дискусії довкола оновлення цієї вулиці не мають аналогів в Україні. Однак після більш ніж двох десятків проведених консультацій з громадськістю та фахівцями наразі немає навіть наближення до єдиного бачення, який вигляд має мати одна з основних вулиць Львова. І чи не основне питання: чи збережеться на ній старий брук?

 

Прокладена у 1840 р. вулиця отримала назву Нови Сьвят і стала головною магістраллю новоствореної дільниці Новий Світ. За час існування магістраль зазнала 9 перейменувань. Майже 20 років, з 1944 до 1961 року, ця вулиця називалась іменем Йосифа Сталіна. Опісля відома львів’янам як вулиця Миру. І лише у 1992 році стала вулицею імені Степана Бандери. Від моменту заснування вулиця була не лише важливою транспортною артерією, а й архітектурною окрасою міста. Забудова вулиці розпочалась в останній чверті XIX століття і великою мірою пов’язана із спорудженням тут Технічної академії (нині – "Львівська політехніка"). Будівлі, які досі збереглись тут, здебільшого належать до стилю еклектики та сецесії. Відома вулиця ще й тим, що у 1894 році нею пустили першу лінію електричного трамвая, яка вела до місця проведення Галицької крайової виставки.

 

Нагадаємо, проект «Вулиця для всіх» стартував у жовтні 2015 року. Його ідея у тому, аби залучити мешканців, підприємців, владу міста до планування та реконструкції громадського простору. У листопаді 2016 р. презентували три варіанти реконструкції вул. Степана Бандери. У процесі обговорень їх виникло значно більше. Бачень і побажань, як має змінитись одна з важливих вулиць, є багато, та чи не основні дискусії точаться довкола збереження бруківки як основного дорожнього покриття. Проект молодих урбаністів разом з німецькими колегами передбачає збереження бруківки лише на хідниках та місцях для паркування. Водночас за підсумками останніх громадських слухань цілком зрозуміло, що мешканці вулиці, залучення яких до обговорення так хотіла міська влада, частина депутатів та львівські пам'яткоохоронці, категоричні – навіть після часткового асфальтування вулиця втратить свою автентичність.

 

«Це не питання просто покриття дороги. Бруківка – це наше надбання, і люди їдуть до Львова часто, аби побачити саме ці вулиці. Вона стала невід’ємною частиною міста і навіть його символом. Вона є у картинах художників, в поезії та прозових творах. Можна згадати хоча б вірш Братуня «Каштани падають на брук» чи картину Юрка Коха «Між небом і бруківкою». Львівська бруківка вже живе своїм життям і вона нероздільна із середовищем, а середовище не можна позбавляти бруку. Це вже не просто символ, а частина міста. Відділити ці речі неможливо. Бруківки, навпаки, треба повертати на вулиці міста, а не забирати», – переконаний відомий львовознавець Іван Радковець, тези якого підтримують щонайменше ті кілька десятків мешканців, які прийшли на останні громадські слухання.

 

 

Спільне «життя» міста та бруківки триває вже майже сім (!) століть. Львовознавці зазначають, перша згадка про львівську бруківку датована 1452 роком.

 

«Першою бруківкою була ще дерев’яна бруківка, – розповідає бібліотекарка книгозбірні НУ «Львівська політехніка» Надія Козел, яка досліджувала історію львівської бруківки. – Перша така дорога, з дерев’яного бруку, була виконана у 1352 році у Кракові. У Львові вона з’являється у 1452 році. Це була суто дерев’яна брукована дорога на площі Ринок, а згодом, через 20 років, маємо свідчення, що ця дорога вже була кам’яною». 

 

«У місті щораз більше зростали лад і заможність. Ринок і головні вулиці вже були бруковані, для чого місто щороку наймало брукарів і рурмістрів (водогінників) для утримання водогонів і підземних каналів, якими з міста відводився надлишок води й нечистоти»,

 з хроніки Дениса Зубрицького (1452 рік)

 

Щоправда, з появою кам’яного бруку дерев’яне мощення не цілком зникло зі Львова. За словами Івана Радковця, його активно використовували до початку ХХ століття.

 

«Дерев'яна бруківка – це були кілки з дерева. Вона була цілковито іншою, ніж ми зараз маємо. Тоді забивали кілок в землю як палю, з часом знизу паля підгнивала і на її місце набивали ще один кілок. Дерево намощувалось і, відповідно, кілки ставали проїжджими. Дерев’яна бруківка була добра тим, що не давала голосного звуку, як кам'яна бруківка. Тому подекуди її використовували до початку ХХ ст. Це робили, аби не будити сусідів і не руйнувати будинків. Адже камінь має більший резонанс», – говорить Іван Радковець.

 

 

Так дерев’яною бруківкою були встелені площі перед будівлею сейму (нині ЛНУ ім. Івана Франка) та на вулиці Грушевського, де на той час був головний корпус університету, та ще в деяких місцях Львова. Робили це для того, аби шум з двору не заважав міським мужам та професурі разом зі студентами. Уважний турист чи львів’янин і досі може знайти її у себе під ногами. Йдеться про окремі випадки, коли дерев’яним бруком були закладені під’їзди до будинків. За словами Івана Радковця, до сьогодні вона збережена у в'їзних брамах деяких будинків. А от найпомітнішою вона є сьогодні поблизу Глинянських воріт, що є частиною комплексу Бернардинського монастиря.

 

«З історії також знаємо, що були спеціальні брукарі, які і клали бруківку. Цього не міг робити будь-хто. За інформацією Дениса Зубрицького, у XV ст. кошти на утримання доріг, бруківки, мостів тощо надходили з міських кам’яниць, ресторанів та інших і, що цікаво, Білогорщі, Замарстинова, частини Голоська й Клепарова. Тобто мешканці околиць платили львівським брукарям. На жаль, зараз ця традиція втрачена. Нині бруківку кладе будь-хто – і якість маємо відповідну. Адже ніхто не дотримується технологій», – говорить Іван Радковець.

 

Площа довкола Бернардинів була замощена дерев'яним бруком. З боку Глинянських воріт він зберігся й по нинішній день

 

Власне технологій і варіантів було чимало. Архітектор та працівниця інституту «Укрзахідпроектреставрація» Уляна Піхурко ще на початку 2000-х років нарахувала і детально описала 13 видів мощення львівського бруку. «Архітекторка детально описала, які можуть бути кладки і як правильно класти бруківку. Саме на основі цієї праці правильно мостили одну зі сторін площі Ринок – без бетонної подушки. Якщо бруківку викладати правильно, вона може бути дуже довговічна і надійна. Однак це сьогодні нікому не потрібно», – переконаний Іван Радковець.

 

Водночас львів’янин, колекціонер старовини Олександр Волков пригадує історію, яка стосується і бруку, і вулиці Бандери, та показує, наскільки високо у місті завжди цінували брук і як він вирішував навіть складні ситуації.

 

«Наприкінці вулиці Бандери, там, де зараз пам’ятник, до Першої світової був базар. Його власниками були два брати – дуже успішні бізнесмени, які у районі Славська володіли майже усіма горами. Карпати були вкриті їхньою мережею приватних вузькоколійних залізниць. Вони також мали монополію на продаж деревини. Одного разу дійшлось до того, що за свій базар вони мали внести у міську касу певну суму грошей. З внесенням цієї суми вони дуже затягнули, почалась війна, гроші знецінились. І вже після цього заявили нібито про готовність внести заборговану суму у казну. Але міська влада сказала, що зробимо не так. Вона порахувала, скільки коштувала одна бруківка перед Першою світовою війною і скільки після, і запропонувала віддати в еквіваленті. Відомо, що усю суму брати внесли на користь міста бруківкою», – розповідає Олександр Волков.

 

 

Сьогодні мешканці наполягають, що бруківка на Бандери має бути збережена. Протокол громадських слухань офіційно зареєстрували у Центрі надання адміністративних послуг.

У міській раді ж пропонують далі продовжити дискусію, можливо, таки сподіваючись переконати львів’ян на користь асфальту.

 

06.12.2017