(Стаття до 80-річчя перекладача й есеїста Андрія Содомори)
ТРИПТИХ
Adtendite populus meus legem meam
inclinate aurem vestram in verba oris mei
Aperiam in parabola os meum
eloquar propositiones ab initio
Послухай, мій люду, науки моєї,
нахиліть своє ухо до слів моїх уст,
нехай я відкрию уста свої приказкою,
нехай стародавні прислів’я я висловлю!
І. Beatus ille, qui procul negotiis
Фраза Ігоря Калинця “ми живемо в епоху Андрія Содомори” уже стала крилатою. Це – магічне привітання тих, хто вважає себе причетним до “паралельного часу” української дійсності, де час вимірюється не звичними хвилинами, а ЧАСОМ, коли можеш насолоджуватися буттям: часом треба посидіти під деревом і подивитися, як трава росте... Не розраховуючи при тому навіть, що тобі на голову впаде яблуко...
Оце священне неробство – οtium – оте “сидіння під деревом і дивлення” – ґрунт для мислення і творчості. Для мислення насамперед. Бо творчість – праця мало не сізіфова. Ріка часу мило обпливає нас, коли ми дивимося у безмежність і вільно зависаємо поміж поверхнею морської блакиті та голубим низом небес. Уся різниця – лише у глибинах: зверхня глибина таки глибша, аніж нижня. І це вселяє надію. Навіть незважаючи на те, що зверхня – геть прозора і не має того згустка смаку (для нас, земноводних – тих, що водяться на землі), що солонувата чи й прісна атмосфера водних глибин. Я б утопився у тій невидимій прозорій блакиті без жодного жалю, але навчений плавати у воді не має ані змоги, ані долі на таке щастя. Залишається єдиний вихід у цьому сумному блідо-сіро-голубому світі: спостерігати. Сумним поглядом споглядати, як хмари химерно намагаються нам перетлумачити вічну істину: що несть навколо нас, довкола нас – та й ми самі! – що таки нічого тривкого... Хоча!
Нині мені навіть смішно, коли думаю, що перша публікація Андрія Содомори відбулася 1961 року: мені тоді “минало перший”. Я ж тепер оповідаю студентам про унікальний випадок опублікування 1962 року українського перекладу новознайденого твору “Відлюдник” Менандра – першого у колишньому Радянському союзі (був би першим у світі, якби наші видавці довго не чухалися).
Проте необхідно одягнути строгий піджак і безвиразну краватку і вибрати академічну позу, щоби строгість вислову, рівний голос університетського професора і безапеляційні ноти переконаності у правильності висловлюваних істин не залишали у реципієнта сумніву.
Отож...
Ecce homo:
1981 – член Національної спілки письменників України.
1993 – дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка.
Хронологія:
1986 – лауреат літературної премії ім. Максима Рильського за переклад творів античних поетів Горація, Овідія, Катулла.
19 вересня 1989 – нагороджений медаллю “Ветеран праці”.
1992 – за наукові заслуги визнаний Лондонським бібліографічним центром Людиною року.
2004 – лауреат літературної премії Фундації Омеляна та Тетяни Антоновичів “за створення унікальної бібліотеки перекладів та майстерність перекладу українською з латини та давньогрецької”.
2007 – Національною Спілкою письменників України нагороджений медаллю “Почесна відзнака” “за вагомий внесок у відродження духовності та особисті досягнення в літературній творчості”.
2008 – рішенням сесії сільської Ради с. Вирів Кам’янко-Буського р-ну Львівської області присвоєно звання “почесного громадянина” села.
2009 – нагороджений Капітулою Незалежного культурологічного часопису “Ї” Срібним орденом – “За інтелектуальну відвагу”.
2009 – лауреат обласної премії у галузі культури, літератури, мистецтва, журналістики та архітектури “Львівська слава” у номінації “Літературознавство, сучасна літературна критика та переклади – ім. Михайла Возняка”.
2010 – перший лауреат щорічної літературної премії ім. Г. Кочура “за визначні здобутки в галузі поетичного художнього перекладу та перекладознавства”.
2012 – лауреат літературної премії імені Романа Федоріва “за найкращу публікацію прози у 2011 р. на сторінках часопису «Дзвін»”.
2012 – cвітовою громадською організацією “Rotary international” нагороджений відзнакою Paul Percy Harris’a “за вагомий внесок у справі кращого порозуміння і дружніх відносин між народами світу”.
2012 – Андрія Содомору визнано почесним громадянином міста Львова.
Хронологічна презентація публікацій Андрія Олександровича Содомори виглядає так²:
1961 – перша публікація А. Содомори – переклад з латинської ліричного твору Горація (у збірнику; далі – книжкові видання).
1962 – переклад комедії давньогрецького драматурга Менандра “Відлюдник”.
1979 – науковий трактат Бидлоо Н. “Наставление для изучающих хирургию в анатомическом театре” (переклад з латинського рукопису).
1980 – “Комедії” Арістофана в перекладі з давньогрецької.
1982 – “Твори” Горація в перекладі з латинської.
1983 – оригінальна прозова книжка А. Содомори “Жива античність”.
1985 – “Метаморфози” Овідія в перекладі з латинської.
1988 – поема Лукреція “Про природу речей” в перекладі з латинської.
1989 – “Трагедії” Софокла в перекладі з давньогрецької.
1990 – “Трагедії” Есхіла в перекладі з давньогрецької.
1993 – “Трагедії” Евріпіда в перекладі з давньогрецької.
1996 – “Моральні листи до Луцілія” Сенеки в перекладі з латинської.
1999 – “Любовні елегії”, “Мистецтво кохання”, “Скорботні елегії” Овідія в перекладі з латинської.
1999 – збірка есе та новел “Наодинці зі словом”.
2000 – роман-есе “Під чужою тінню”.
2002 – “Комедії” Арістофана в перекладі з давньогрецької (перевидання).
2002 – “Розрада від Філософії” С. Боеція в перекладі з латинської.
2002 – збірка новел та повість про Горація – “Сивий вітер”.
2003 – “Жива античність” (друге видання).
2003 – літературні портрети “Лініями долі”.
2005 – “Моральні листи до Луцилія” Сенеки в перекладі з латинської (перевидання).
2005 – поетична книжка “Наодинці зі Львовом: поетичні проходи”.
2006 – есеї “Студії одного вірша”.
2007 – поетичні оповіді для дітей Г. Гоффманна “Петер-Нечесаха” у перекладі з німецької.
2007 – “Пісня про зубра” М. Гусовського в перекладі з латинської.
2007 – “Поезія ваґантів” в перекладі з латинської.
2007 – “Моральні листи до Луцилія” Сенеки в перекладі з латинської (перевидання).
2007 – поетична збірка “Пригорща хвилин”.
2008 – переклади латинських написів Львова “Anno Domini = Року Божого” у співавторстві з М. Домбровським.
2008 – “Метаморфози” Овідія в перекладі з латинської (перевидання).
2009 – “Дистихи Катона” в перекладі з латинської.
2009 – “Римська елегія” в перекладі з латинської.
2009 – “Жива античність” (перевидання).
2010 – збірка новел “Сльози речей”.
2011 – “Салернський кодекс здоров’я” Арнольда де Вілланова в перекладі з латинської (перероблене, доповнене видання).
2011 – “Буколіки. Георгіки. Малі поеми” Верґілія в перекладі з латинської.
2011 – антологія пізньої латинської поезії “Відлуння Золотого віку” в перекладах з латинської.
2012 – “Від слова до серця, від серця – до слова: з нотаток про мову”.
2012 – поетична збірка “Пригорща хвилин” (друге доповнене видання).
2012 – “Елегії вигнанця” Теогніда в перекладі з давньогрецької.
2012 – “Пісні з Лесбосу” Сапфо в перекладі з давньогрецької.
2012 – “Поезія. Проза” (вибране).
2013 – “Сто загадок Симфосія” у перекладі з латинської.
2016 – “Діалоги” Сенеки у перекладі з латинської.
Що стосується точнішої бібліографії публікацій Майстра, доцільно подати коротку інтродукцію. Першим опублікованим окремою книгою був переклад комедії Менандра “Відлюдник”². Книга одержала багато позитивних відгуків, причому одну із рецензій написав визнаний авторитет перекладацького цеху України Григорій Порфирович Кочур³. Наголошу, що на той час авторові було 25 років, щойно три роки перед тим він закінчив навчання у Львівському держуніверситеті. То був інший час: за твердженням самого Андрія Содомори, “Іншими були тоді студенти (та що буває незмінним?), якісь наче сором’язливіші. Інтимне − й було тоді інтимним. Іншою, тихішою, була музика (ще не гриміли дискотеки), на інші фільми ходили ми після пар (хто − й під час пар), з іншими настроями на «рантки» поспішали…” [Бібліографія. – С. 20].
Так, іншими були тоді студенти. Насправді. Мені особисто видається, що головною різницею було уміння слухати, прислухатися, намагатися зрозуміти... Тобто раніші покоління уміли чи, вірніше, ще мали природні навики спілкуватися. Спілкуватися “на-живо”, спостерігаючи жести, вираз обличчя, вслухатися в інтонації співрозмовника, дивлячись йому в очі. Щоби сприйняти не лише праґматичний зміст сказаного, а й інтонаційно-настроєвий контекст. “Запам’яталась мені одна дуже співзвучна з моїми думками фраза сучасного, ще зовсім молодого, російського філософа й політолога О. Скіперских із його новели «Он, ты, я» (подаю в оригінальному звучанні): «То было замечательное время отсутствия сотовых телефонов − только спустя некоторое время они стремительно ворвутся в нашу жизнь. И она от этого станет несколько дешевле»” [Бібліографія. – С. 20-21]. Сказане стосується не лише побутових ситуацій. Культурний процес тих часів теж був розміренішим. Оті “інші фільми”, на які ще у 80-х роках ми ходили, демонструвалися зазвичай цілий тиждень поспіль. І після перегляду відбувалося обговорення, осмислення. Те саме стосувалося філармонічних концертів, театральних вистав, прочитаних книжок. “Суспільна комунікація”, як це прийнято тепер називати, точилася довкола саме таких подій насамперед. Тому людина, якщо хотіла, мала час подумати, зважити, засвоїти...
Ось як згадує сам Андрій Содомора про вплив тих перших рецензій на своє становлення: “Була, щоправда, одна дуже важлива для мене рецензія Г. Кочура на мій перший книжковий переклад − комедії Менандра «Відлюдник» (1962). Рецензія, − а вийшла вона в «Літературній Україні» під назвою «Вперше в Радянському Союзі», − сувора, та водночас прихильна, доброзичлива. Григорій Порфирович звертав увагу на мої похибки в українській мові, а їх тоді було чимало (найбільше − русизмів): я щойно лиш почав торкатися струн того дивовижного інструмента, який називаємо мовою. Рецензія справді була відром холодної води на голову (як-не-як − перша книжка, одразу ж після закінчення університету!). Відтоді, що б не писав, що б не перекладав, орієнтиром для мене − Кочурове критичне слово. Великою приємністю й заохотою до подальшої літературної праці був адресований мені листовний відгук Григорія Порфировича на опубліковану в часописі «Жовтень» (нинішній «Дзвін») мою коротку повість про Горація «Наче те листя дерев» (фактично, це була моя проба пера у малих жанрах). «Портрет Горація вийшов доволі імпресіоністичний, але тут я не змінив би жодного слова», − чую мовби живий голос Григорія Кочура” [Бібліографія. – С. 19].
Наступним за хронологією визнанням перекладацького доробку Андрія Содомори можна вважати введення Олександром Білецьким до складу укладеної ним хрестоматії з античної літератури⁴ шерегу перекладів – теж із царини давньогрецької літератури. Крім тексту уже згаданої комедії Менандра, до хрестоматії увійшли ще ліричні твори Архілоха, Алкея, Сапфо, Вакхіліда. Хрестоматія Олександра Білецького по нинішній час все ще залишається одним із підставових навчальних посібників.
Давньогрецьку канву перекладацького доробку Андрія Содомори продовжує ще одне унікальне видання – перекладів комедій Арістофана, опубліковане 1980 р., перевидане 2002-го, де бачимо співпрацю трьох видатних філологів – Олександра Білецького, Йосипа Кобіва та Андрія Содомори (якщо не враховувати Володимира Свідзінського). Треба зазначити, що 12-річний хронологічний розрив поміж “Хрестоматією античної літератури” (1968) та щойно згаданою публікацією Арістофанових комедій вщерть заповнюють журнальні публікації. Це і переклади, і наукові статті, і методичні освітні розробки.
Зазначу, що це одна із виразних рис праці перекладача: опрацювання спадщини кожного античного чи ранньомодерного автора починається публікацією декількох перекладів у журналі чи навіть у газеті – і від цієї хронологічної точки можна вести відлік опрацювання й осмислення творчої спадщини обраної персоналії.
Наприклад, публікацію першого перекладу твору Горація фіксуємо 1961 р.⁵, а лише 1982 р. побачила світ окрема книга, яка акумулювала плоди 20-річної праці. Те саме стосується й творчої спадщини інших античних авторів, хоча спостерігаємо пришвидшення процесу перекладання й осмислення в міру того, як Майстер вживається у реалії і психологічні нюанси епохи. Наприклад, початок праці зі спадщиною Овідія припадає на 1975 р. (публікація у журналі Всесвіт⁶) – а вже за 10 років надруковано переклад “Метаморфоз”⁷. Тут доцільно згадати рекомендацію Горація, яку Андрій Олександрович добре засвоїв, бо знаємо ми її саме у його перекладі:
“...nonumque prematur in annum
membranis intus positis; delere licebit
quod non edideris; nescit uox missa reuerti”⁸.
“...а потому літ хоча з дев'ять
Хай те писання полежить: у книзі невиданій можна
Креслити зайві слова, а пустиш у світ їх – не вернеш”.
Зауважу, що доки Андрій Содомора не “здолає” левову частку літературної спадщини вибраного античного автора, праця ніколи не закінчується. Отож, маємо книгу “Любовні елегії”, “Мистецтво кохання”, “Скорботні елегії” Овідія в перекладі з латинської у 1999 р.⁹ як завершення чвертьстолітнього процесу формування українською мовою цілості спадщини “співця любові”. Як справедливо констатовано у біобібліографічному покажчику публікацій Андрія Содомори – “Перша повна українська інтерпретація найпопулярніших творів поета“ [Бібліографія. – С. 59].
Це дуже важливий аспект, адже упродовж тривалого часу Андрій Содомора нагромаджує переклади творів, вивчає реалії часу, епохи, коли жив і творив конкретний автор, порівнює тематику, топіку, провідні ідеї творчої спадщини. У результаті одержуємо об’ємне панно – щедру барвами і відтінками мозаїчну картину античної культури у багатстві видатних особистостей, жанрових видозмін ґатунків античного літературного процесу й чільних філософських ідей. Маємо виразний і вичерпний візерунок античної епохи. Зрештою, особливістю праці перекладача і мислителя є не лише “перфектний” рельєфний, багатий на світлотіні зліпок “давноминулих” епох, а й поліфонічний перегук давньої і сучасної епох, коли Андрій Содомора промовистим “жестом думки” демонструє закоріненість сучасного у минулому і роль минулого у формуванні і кшталтуванні сучасності. Така “дво-”, а – радше – “багатовекторність” його відчуття тяглості і тривання культури органічно виростає саме упродовж довших часових відтинків опрацювання багатьох текстів різноманітних авторів різних епох. Наслідком цього процесу усвідомлення особливостей давноминулих епох постають есеїстичні авторські книги, як, наприклад, “Жива античність”, про що мова піде нижче.
Ця методика комплексної праці дає добрі результати. Зрештою, погляньмо на перелік тих імен.
Давньогрецькі автори, твори яких переклав Андрій Содомора¹⁰: Алкей Мессенський¹¹, Алкей¹², Алфей, Анакреон й Анакреонтична поезія¹³, Аніта, Антіпатр Сідонський, Антіпатр Фессалонік, Арістофан¹⁴, Архілох¹⁵, Асклепіад Самоський, Вакхілід¹⁶, Гіппонакт, Гомер, Діоскорід, Евріпід, Езоп, Есхіл, Івік, Іон Ефеський, Каллімах, Корінна, Ксенофан, Лукілій, Мелеагр, Менандр¹⁷, Мімнерм, Носсіда, Паллад, Паррасій, Піндар, Платон, Посідіпп, Сапфо, Семонід, Сімій Родоський, Сімонід Кеоський, Солон, Софокл, Теогнід, Філіпп Фессалонік, Філодем, грецька народна лірика.
Осібно стоять видання творів давньогрецьких трагіків. Причому ця бібліографія буквально вражає своєю хронологією: після згаданого раніше видання “Комедій” Арістофана (1980) упродовж 1989–1993 р. опубліковані книги “Трагедії” Софокла¹⁸, “Трагедії” Есхіла¹⁹ та “Трагедії” Евріпіда²⁰. Сягнувши у наступне – XXI ст., – побачимо завершення “давньогрецького проекту” Андрія Содомори. Це видання перекладів творів Теогніда²¹ та Сапфо²².
Цей “давньогрецький проект” тривав загалом 46 років, ведучи відлік від першої публікації – статті про творчість Алкея і Сапфо²³ у 1966 р. Якщо врахуємо перелік імен, поданий у попередніх абзацах, можемо з повним правом констатувати той факт, що у контексті української культури була переважно заповнена “біла пляма”, пов’язана із адаптацією давньогрецької літератури.
Видавалося б, що симпатії Андрія Содомори на боці давньогрецької літератури. Проте поміж перекладами бачимо й класиків сучасної грецької літератури, як-от доробок Яніса Ріцоса²⁴. Треба ствердити, що старогрецька і новогрецька мови насправді є двома різними мовами, а давньогрецька історична епоха і реалії новогрецької культури абсолютно різняться.
Отож, ця праця Андрія Содомори в галузі інтерпретації творів класика сучасної грецької літератури фактично є перекладом з іншої мови й адаптацією світогляду цілком іншої – вже новітньої – епохи.
ІІ. Не можу сказати, що володію, як от володіють інструментом,
українською мовою − радше вона − мною володіє (А. Содомора)
Звернімо увагу і на те, що у цей же період часу в різних видавництвах України побачили світ ще й переклади творів давньоримських авторів: уже згадувані “Метаморфози” (1985, нове видання 2008) та “Любовні елегії”, “Мистецтво кохання”, “Скорботні елегії” Овідія (1999), поема “Про природу речей” Лукреція (1988), “Моральні листи до Луцілія” Сенеки (1996, 2005, 2007), “Розрада від Філософії” С. Боеція (2002), “Дистихи” Катона (2009), “Буколіки. Георгіки. Малі поеми” Вергілія (2011), “Діалоги” Сенеки (2016), антологія “Римська елегія”²⁶ (2009), а також антологія пізньої латинської поезії “Відлуння Золотого віку”²⁷ (2011).
Отож, перелік давньоримських авторів, твори яких перекладав Андрій Содомора: Альбій Тібулл²⁸, Ґай Валерій Катулл²⁹, Ґай Петроній Арбітр³⁰, Ґай Пліній Секонд (Старший), Квінт Горацій Флакк³¹, Ґай Пліній Цеціліус (Молодший), Луцій Анней Сенека³², Марк Порцій Катон Старший³³, Публій Овідій Назон³⁴, Публій Вергілій Марон³⁵, Северин Боецій³⁶, Секст Проперцій³⁷, Тіт Лукрецій Кар³⁸, Целій Фірміан Симфосій³⁹.
Дивно, але факт: кожен, хто тривалий час студіює класичну філологію у всій її повноті, насправді проходить той самий шлях: напочатку всім подобається власне давньогрецька література, її сюжети, її персонажі. Особливо цікавими зазвичай є переходи поміж різними стадіями, творення – винахід і розвиток – нових жанрових форм, які відображають зміну мислення, насамперед мистецького, на різних стадіях еволюції давньогрецького суспільства. Саме поняття “античність” вміщує у собі доволі багато різних і різноманітних епох та періодів, які репрезентують різне бачення і розуміння світу, а відтак – різноманітну-таки техніку літературного втілення ідей.
Як зауважує сам Андрій Содомора із властивою йому іронією, а насамперед самоіронією: “...доводилося поступово звикати до того, що я − «tłumacz». Так говорив про мене старенький поляк, господар, у якого я винаймав помешкання у шістдесяті роки, ще й додавав пошепки, мовби то секрет який був: «on żenic się nie może» (власне, тому − що tłumacz) − про нього в новелі «Фотель пана Дучака», вміщеній у прозовій збірці «Сивий вітер». Оповідав мені, що в гімназії мав вибір: міг вивчати або латину, або греку. Пішов на латину, і так «został uratowanу», бо ті, хто вибрав греку, дістали «pomieszanie zmysłów»”… [Бібліографія. – С. 16].
Повторюся: видавалося б, що симпатії Андрія Содомори на боці давньогрецької літератури. Проте смію стверджувати що це не так. По-перше, щоби це зрозуміти, треба говорити із Андрієм Олександровичем і чути його оцінки цих двох епохальних літератур, які творять для нас двоєдиний світ літератури античності. По-друге, треба усвідомити, що переклади із давньогрецької є, власне, “мозаїкою” окремих творів давньогрецьких авторів. Переклади ж із латинської мови, переклади давньоримської літературної спадщини переважно становлять цілісні меґа-твори, великі епічні поеми, об’єднані хронологією описуваних подій, лексичною, синтаксичною і стилістичною однорідністю, філософською одноцільністю. Тобто тих творів, які становлять окреме суб’єктивне сприйняття, світобачення і світовідчуття, – відокремлений мікросвіт духовної ойкумени античної культури.
Хоча термін “ойкумена”, можливо, тут і не слід вживати: на відміну від усередненої “койне” еллінізму, у мові, світосприйнятті і світорозумінні римських авторів відчувається індивідуальність, особисті враження і переживання, намагання подати персональні чи, принаймні, персоналізовані оцінки довколишнього світу і розуміння свого буття у цьому світі. Зрештою, у римській літературі, як наступній і, певною мірою, досконалішій стадії розвитку античної літератури як сукупного процесу розвитку греко-римського літературного процесу, відчуваються й нові, тонші, прецизійніші і конкретизованіші філософські й мистецько-поетичні мотиви, прецизійніші і конкретизованіші щодо висловлюваних тем вібрації ритмічної структури віршованого тексту, унікальніші застосування стандартних правил побудови віршованих рядків (як то формальні і певним чином формалізовані в античній поезії упродовж еллінізму і пізніших часів засоби junctura pedum та junctura versuum). Читаючи голосно віршові рядки римських поетів, інтуїтивно розумієш, що ритмо-мелодика їхніх творів таки довершеніша від ритмо-мелодійного рисунка давньогрецьких авторів (хоча, переконаний, що він – Андрій Содомора – цього і не досліджує, а просто собі читає і перекладає, ословлюючи українською мовою всю палітру віршовано-поетичної палітри кожного автора зокрема). Як каже сам автор: “Працював я з приємністю, бо й матеріал мені близький, і − віршова форма: я давно оволодів елегійним дистихом, і «зміст» того чи того пасажу одразу ж вкладався у потрібний розмір − я, сказати б, уже тим розміром мислив (отож, метричний буквалізм, штучність вірша − виключені)…” [Бібліографія. – С. 25].
Наші нинішні спроби читання, перекладу, аналізу й інтерпретації окремих творів з метою формулювання і формування ширшої, загальнішої парадиґми літературного процесу античності неминуче будуть позначеними суб’єктивністю сьогодення, хоча б із причини неповноти нашого знання про цю літературу. Проте власне практика Андрія Содомори формувати комплексне, насамперед особисте, враження – а відтак і знання – про окремі твори, про творчість окремих авторів і про філософські, літературно-мистецькі та індивідуально-світоглядні особливості цього унікального масиву європейської культури має не лише печать особистої методики перекладу, дослідження особливостей стилістики, метрики, а й демонструє дійсно справжній, дієвий інструментарій пізнання саме європейської культури загалом.
Зрештою, це конструктивна методика і для пізнання загалом інших культур.
Насправді поняття “інших культур” дуже амбівалентне. Дещо вище уже йшлося про переклад Андрія Содомори із новогрецької, де стверджувалося, що новогрецька література і новогрецька епоха якщо не цілком, то дуже різняться від класичної античної літератури. Інтерпретація таких літературних творів потребує інших навиків й інших знань. Те саме можна б сказати і про середньовічну та ранньомодерну літератури. Вони послуговуються цілком тими самими – грецькими, латинськими – словами, скомпонованими згідно з тою ж ґраматикою і синтаксисом, що і твори класичної античної літератури. Проте це не зовсім так. Якщо порівнювати античні і середньовічні чи ренесансні твори, то вони мають ту саму “матерію”, проте висловлюють цілком інші поняття, містять в основі авторського мовлення зовсім інше світосприйняття і світорозуміння.
Андрій Содомора багатоаспектний і універсальний, як мало хто із сучасних перекладачів і дослідників. Ще 1975 р. він береться за переклад “Салернського кодексу здоров’я” Арнольда з Вілланови⁴⁰. Це – чи не перший у доробку перекладача середньовічний твір. У тому ж числі журналу друкується й розвідка про цей твір і про його автора⁴¹. Наступного року – чергова публікація, цього разу – подорожніх записок Вільгельма де Рубрука, яка теж супроводжується аналітичним матеріалом⁴². В іншому журналі – “Жовтень” (тепер “Дзвін”) 1979 р. побачили світ переклади поетичного спадку ваґантів, зокрема “Сповідь” Архипіїти Кельнського⁴³. Зацікавлення поезією ваґантів аж майже через 30 років втілилося в окремому виданні, яке по-своєму унікальне в українському книиговидавництві, бо є двомовним: подає тексти латинських оригіналів і українські переклади, ясна річ, із передмовою та “Словом від перекладача”⁴⁴.
Зрештою, 2007 рік для українського книговидання був особливим, бо світ побачила ще одна двомовна книга – оригінал і переклад Андрія Содомори “Пісні про зубра” одного із чільних авторів ренесансної поезії Миколи Гусовського⁴⁵. Ці два видання демонструють адекватну для латиномовних текстів едиційну техніку⁴⁶, прийняту у світі, і в цій ініціативі теж можна вбачати заслугу саме перекладача: якщо “Поезія ваґантів” побачила світ у співпраці двох класичних філологів – Андрія Содомори і Мирона Борецького, то видання поеми Миколи Гусовського здійснило товариство “Просвіта” у місті Рівному. На жаль, запропонована форма двомовного видання, добре коментованого і з ґрунтовними передмовами, наразі в Україні не прийнялася.
Отож, треба ствердити, що доробок Андрія Содомори у хронологічному і сукупно-історичному вимірі складається із багатьох частин. Це не просто переклади із “грецької” чи “латинської” мов. Бо мова як матеріальний засіб вислову людської думки є “тим-часовим” поняттям, синхронним із епохою. Тому й давньогрецька мова має свою періодизацію і свої часові особливості – і тут не йдеться про діалекти, стилістичну організованість чи фонетичні особливості та зміни мови як такої. Йдеться про питомий для людей різних часів і різних епох спосіб сприйняття світу і про зміни у поняттєвому апараті, які відображають зміни дуже ґлобальних категорій нашого мислення. Наприклад, що таке “добро” і що таке “зло”. Навіть в античності категоріальний апарат різних філософських шкіл різнився. Що вже говорити про наступні епохи, люди яких не відвідували традиційної античної школи, не читали й не аналізували “класичних” текстів і не сягали, скажімо, до “Поетики” Арістотеля чи до “Послання до Пісонів” Горація, щоби засвоїти основоположні категорії мистецької гармонії.
За влучним висловом Майстра, “чого не може собі дозволити перекладач, працюючи над античним (та й над будь-яким іншим) твором? Не може дозволити собі примітивізувати (що нерідко трапляється) античний твір − і щодо його художніх цінностей, і щодо філософського сенсу. Кажемо, наприклад: «В здоровому тілі − здоровий дух». Ювенал же (це з його сатири) переконаний в іншому: «Маємо благати богів, щоб у здоровому тілі − ще й дух був здоровий» (порівняймо в І. Франка: «В здоровому тілі − здорова душа, та часто буває не варта й гроша»). Не можемо також приписувати античному авторові такого сміху, до якого він ніколи не опускався (маю на увазі, зокрема, «Гараськові оди» П. Гулака-Артемовського)…” [Бібліографія. – С. 15-16].
Для нас, нинішніх, цю складну і багатоаспектну працю “наближення” давноминулих епох проробляє упродовж свого творчого життя власне він – Андрій Содомора. І тут необхідно приточити цілу низку передмов, вступних статей до видань перекладів, глибоких культурологічних і психологічних коментарів. Одна із виразних методологічних традицій, яку намагається утвердити Андрій Содомора в українському книгодрукуванні, – це поєднання перекладу античного твору із передмовою, яка прояснює-роз’яснює суть тексту. Цей симбіоз роз’яснення та власне тексту корениться ще в античних схоліях, пізніше він остаточно утвердився едиційною практикою гуманістів епохи Ренесансу. Саме передмови, які, зрештою, були окремим самостійним жанром ранньомодерної літератури, дають можливість читачеві поперед читанням тексту зрозуміти параметри і можливості сприйняття перекладу античних – визнаних класичними, гідними наслідування – творів... Як саме слід слухати, вслухатися, сприймати, відчувати, розуміти й мислити над своїм особистим сприйняттям “просто текстів”. Це важливо для нинішнього читача, бо колись ці тексти виголошували автори, а реципієнт слухав, – і емоційний вплив читаного автором твору був набагато сильнішим, аніж наше сьогоднішнє «перебігання» очима тексту...
Так – читача у передмовах Андрія Содомори чекають завдання-установки складні, проте які захоплюючі: він пропонує нам у тих своїх розмислах про античний твір зосередитися над кольористикою, яку застосовує автор, над звукописом його вірша, над психологічними підтекстами тверджень, фраз і сюжетів, над етимологією понять. Так, ми сливе щодня можемо сказати “плакуча верба”, “чиста сльоза” тощо. Але не задумуємося, не намагаємося відчути, зрозуміти, вхопити і пережити, а що вони, ці вирази, звичні для нещоденно-літературного вжитку, означають і чому ми їх таки вживаємо... І знову повертаюся до свого улюбленого: не треба спішити, не треба “бігти”, пере-бігати, щось здоганяючи; просто намагаймося зрозуміти, відчути, внутрішньо пережити. Тобто – за-своїти.
Сам Андрій Олександрович так про це мовить: “Те, що я загалом пишу, хай це поезія, хай проза, хай перекладаю (переважна більшість моїх перекладів − поетичні), − завдячую своєму дитинству на селі, непримітній природі, до якої приглядався і дослухався, теплій батьківській хаті, де завжди, хай упівголоса, звучала пісня − козацька, стрілецька, повстанська… Великій любові до мене моїх батьків, сестер (я − наймолодший), всієї родини. Тут і торкнуло душу Слово. Ще й нині з тієї далини пробиваються слова якоїсь давньої пісні: «Хтось колисав мене до сну, / Хтось пісню ту співав сумну, / Це неньки спів, що з уст їй плив, / Це пісня та, що я любив»… Львів дав знання, необхідні для того, щоб писати й перекладати. Дав відчути, що таке подих Середньовіччя. Звідси − й до античності проснувалася стежка.
На неї, очевидно, спровадила сама доля: я народився з початком грудня тридцять сьомого року, а наприкінці листопада, цього ж таки року, загинув на засланні Микола Зеров. Треба було, щоб хтось продовжував вести його латинську борозну, а грецьку − Бориса Тена, щоб не переривалася тяглість. Невипадково й батько, тільки-но зауважив якесь моє розчарування, не втомлювався повторювати: «Взявся за чепіги − не випускай із рук»… Отож, вела − доля, а впроваджував її лінію у життя − випадок: поступав я на історичний, перевели (за браком балів) − на класичну філологію…” [Бібліографія. – С. 12-13].
На сфері-ґлобусі української культури материк Андрія Содомори має чіткі і конкретні обриси. Він омивається блакиттю античного океану, а над ним – чиста традиційна українська атмосфера.
Є простий і доступний шлях пізнання цього унікального материка: поєднувати вдумливе читання перекладів із пізнанням творчості самого МАЙСТРА. Адже його власна літературна творчість й переклади невіддільні, – у сукупності вони творять специфічний і своєрідний світ.
Це як фундамент будинку – і хитромудро-доцільні форми модерної архітектури. Таке поєднання творить сучасну – саме сучасну – українську культуру. Цілком модерну, але закорінену у традиції.
Ну, хто б вдруге і втретє мав задоволення зі споглядання заморських архітектурних чудес?... Тоді як проста українська хата з намальованими “банальними” півниками, тоді як витончена українська вишиванка із уже незрозумілою нам семантикою її кольористики й узорів якимось дивним чином захоплюють нас, викликають певні вібрації – трем – у душі й навіюють нам якесь таке неозначене враження, яке неможливо визначити на раціональному рівні, проте перцептивно відчутне, буттєве і водночас емоційне.
Очевидно, ідеться таки про традицію, про передання від покоління до покоління цінностей і вартостей, яке створює і формує національну культуру.
Ця національна культура живе у Майстрові в різних формах: це і народна пісня, про що вже йшлося, і любов до музикування.
Тут Андрій Олександрович виходить поза національні рамки, що цілком природньо, маючи, якщо перефразувати Квінта Еннія, “багато сердець”. Адже найлюбіше йому – на гітарі (“гітара, спів у супроводі гітари – це моя молодість, навіть дитинство… іноді мені сниться, що я вільно володію гітарою − легко виконую кожен, який мені до вподоби, твір. Але це − тільки вві сні…”), а з чужих нових мов “люблю передусім іспанську, що є, здається мені, особливо «гітарною» мовою. «Porque ploras, guitarrista…» (Чому плачеш, гітаристе?)” [Бібліографія. – С. 14].
Проте, як видається, насамперед основним інструментом для нього є таки слово. Сам Майстер так визначив свої стосунки зі стихією рідної культури, мови: “Не можу сказати, що володію, як от володіють інструментом, українською мовою − радше вона − мною володіє. І все ж, коли вже обрано предмет для писання чи текст для перекладу і коли цей предмет і текст тримаєш, як каже Горацій, «у пальцях», тоді й слова «самі собою лягають на папір». Що легше перо, то важча тій легкості передує праця. Отож музика допомагає не лише в перекладах, а й в писанні: поки в потрібному ритмі й звукописі не визріє початкова фраза, поти й не починаю писати… Музика, а ще − рисунок. До речі, спочатку я хотів поступати у Львівський поліграфічний інститут на відділ художнього оформлення книг і журналів… Художнє письмо − це єдність звуку, образу, сенсу…” [там само].
Творчість МАЙСТРА спонукає вчитуватися, намагатися розуміти і зрозуміти слово, яким він до нас промовляє чи то у перекладі, чи то у власному есеї, чи у віршованому тексті. І водночас вдивлятися у плесо його прози, намагаючись запримітити щонайлегші “брижі” змісту і настрою, які сколихують рівність, спокій цього плеса. А також вдивлятися, причому уважно, у довколишній світ, намагатися навчитися знаходити у ньому “лінії долі”, хитросплетіння яких створює неповторну чорно-білу фреску нашого особистого “свіжого” враження.
Нашого персонального – як свого власного слова у діалозі епох і культур.
Прислухаймося ще раз до голосу Андрія Содомори: “Але варто, навіть дуже варто, щоб і грека, і латина були «віконцями» у живий світ античності, щоб учень (студент) зрозумів: не буває «мертвих» мов, адже людина покликана жити в духовному просторі, де Гомер бесідує з нашим Кобзарем, Горацій − з Франком, Паскаль − з Архілохом… Без тих віконець навіть при найяскравішому освітленні світ буде сутінним і навіть при потужних децибелах − німим, а людина й у гамірному гурті − самотньою…” [Бібліографія. – С. 15].
Тим самим ми стаємо самі для себе зрозумілішими, озвучуємо себе, а заодно і відчуваємо себе справжніми, нормальними. Бо лише через ЛЬОГОС–СЛОВО людина знаходить свою сутність, свою душу й емоції. Саму себе. А знайшовши – знаходить рівновагу і душевний спокій. Стає само-стійною. Проте відкритою до світу, до світів культури, до різних культур.
Вчитаймося, намагаймося зрозуміти:
ІІІ. Художнє письмо − це єдність звуку, образу, сенсу… (А. Содомора)
Літературна творчість самого Андрія Содомори багатожанрова і політематична. Це повісті, есеї про античну епоху⁴⁷, які несуть печать глибокого знання давніх часів, це і специфічний вид мемуаристики⁴⁸, і “власні” твори⁴⁹.
“Розпочав я своє оригінальне писання з уже згаданої короткої повісті про Горація (1982). Далі були поетичні розповіді про видатних грецьких і римських поетів; маю на увазі «Живу античність» (перше видання – 1983 р.). Це була наче підготовка до створення літературних портретів «античників», наших львівських професорів греки і латини («Лініями долі», 2003 р.), а водночас − написання есеїв («Наодинці зі словом», 1999 р.). З приємністю працював над романом-мозаїкою «Під чужою тінню» (2000 р.). Однак, найбільше ваблять короткі форми: оповідання, новела, настроєвий образок − те, що зібрано у прозових книжках «Сивий вітер» (2002) та «Сльози речей» (2010). Є, однак, чимало речей, це теж переважно малі форми, де важко визначити жанр; тут просто − думається: думка бігає, як їй заманеться (біг не тільки ногами, а й думкою − це загалом дуже приємне заняття). Та коли приглянемось, наче збоку, як бігає думка, то відкриємо для себе цікаві закони асоціацій. Асоціативне мислення − передусім образне мислення, тому й так приваблює… Люблю фіксувати й окремі думки; чимала добірка їх – у книзі «Поезія. Проза» (Львів, 2012)” [Бібліографія. – С. 20].
Оце поняття “власні” твори згідно із Арістотелівською дефініцією потрапляє під визначення “поезія”, незалежно від того, чи вони написані віршовим розміром, чи прозою. Причина цього феномена проста: весь тривалий досвід спілкування зі СЛОВОМ – а це, як вже стверджувалося, “ціле життя” – 80 літ (хтозна, коли колись Андрійкові написався перший вірш?..) Для особливо суворих скептиків, озброєних гострим стилосом “об’єктивної реальності”, можу запропонувати конкретнішу цифру: 55 років, беручи за нижню хронологічну межу дату опублікування першого перекладу твору Горація: “До друга” (Carm. II, 7) – це 1961 р. Зрештою, це й неважливо. Отож – весь тривалий досвід спілкування зі СЛОВОМ сформував у Андрія Содомори поетичне бачення світу, проте вивірене ренесансною, гуманістичною точністю філософського розуміння і щасливим талантом афористичного формулювання думки.
Це не словоплетіння риторичних “laudationum” – це стан і спосіб мислення МАЙСТРА. За твердженням самого Андрія Содомори: “Оригінальна творчість − теж своєрідний переклад: що лягло на душу − перекладаємо на папір. Такий переклад, одначе, рідко буває адекватним: спробуймо перекласти на папір, за допомогою слова, настрій − зрозуміємо, чому. Адекватність тут − результат натхнення, що так нечасто навідує нас”. І ще: “Щоби «зліпити» літературний портрет − людину в життєвих ситуаціях − потрібно бути вправним у найрізноманітніших літературних жанрах, уміти вибрати деталь, яка й «витягає» живий образ людини у кожній із тих ситуацій; потрібно, словами Горація, вловлювати найтонші «барви життя»…” [Бібліографія. – С. 16].
Вербальні твердження Майстра підтверджуються уподобаннями самого Андрія Содомори, на цей раз візуальними: він любить чорно-білі світлини. Саме чорно-білі: колір, на думку Андрія Содомори, небажано втручається у сприймання, особливо у сприйняття минулого: “Мов із небуття виринають контури, постаті, обличчя. Що було темним, те стає, яким і повинно бути, – світлим; що біліло – робиться темним. Жодних кольорів. Мова світлини – чорно-біла, її інтонації – світло-тіньові. («Світлина». Із книги «Наодинці зі словом», Львів, 1999)” [Бібліографія. – С. 6].
Чорно-білі світлини із світлотіньовими нюансами, які спонукають замислитися, осмислювати... Як любив повторювати мандрівний філософ Фабіян із “Вавилону ХХ” устами Івана Миколайчука: “Я думаю, думаю... я повсякчас думаю”.
А я собі думаю, як можна було б, крім біо-бібліографічних описів, описати загально здійснене Майстром. І знаходжу багато прикладок, кожна з яких означатиме якусь галузь діяльності, яку будь-яка пересічна “нормальна” людина спокійно-рівномірно виконує все своє життя: перекладач й інтерпретатор поетичних і прозових текстів, автор наукових статей, поет, есеїст, викладач ВНЗ, філософ, який мандрує вулицями Львова⁵⁰ і просторами культури завдовжки 3000 к/років... Зрештою, чоловік, батько, дідусь.
Дідусь? А й дійсно. Ось один із відгуків про творчий вечір Майстра: “Як же було дивно бачити, щоб такий поважний статечний дідусь, який ще хвилину перед виступом був серйозним і задумливим, у перші ж секунди виступу почав так хвилюватися, що щоразу ховав руки до кишень – ні, не обурює це, – навпаки, усміхає, адже хвилювання було справжнім. Чи усі перетворились на скульптури, чи забули власну мову, але в залі була тиша, та тиша, про яку Андрій Содомора каже, що її можна почути. Слухати А. Содомору без захоплення важко, – здається, вся Античність живе у тій голові, і через його губи тонкими нитками плете власний світ у кожного в думках. Серед усіх знань, які приписували йому, забули вказати «публіцист» чи то пак «оратор». Адже своєю мовою він приворожував; він – приклад хорошої усної публіцистики: адже за його словами – багатошарові пласти думок з міцним корінням античної мудрості. Він не вів моралізаторство, не вихвалявся, взагалі не робив нічого несправжнього. Він розповідав про те, що любить, що плекає: про свою родину, про свою стару хатину, про панянку «Осінь», про Львів, про сплячих левів, про сосни, чиї стовбури загубили компас; цитував мудреців, і непомітними порухами по нитках лунала візія сучасності: такі тонкі, але гострі і точні зауваження – світ, здається теж втратив компас… Хіба не кожному захотілося прочитати щось з Античності, хіба не захотілось напитися з криниці води, хіба не захотілось понишпорити на горищі власного помешкання та власної свідомості?..” [Бібліографія. – С. 21–22].
Або – лаконічно-виразно – інший відгук після зустрічі-виступу Майстра: “Сьогодні у мене з’явився Андрій Содомора. Тепер маю дбати о тім, щоб у Нього з’явилася я. З Великою Вдячністю − студентка філологічного факультету Надія” [21].
Андрій Содомора: “Кажуть ще так: однією ногою стоїть в античному, другою – у сучасному світі. Це теж не відповідає дійсності. Дійсність – це духовний простір, де між античністю і сучасністю не буває межі. Ось у цьому просторі й намагаюсь перебувати, на цьому ґрунті й стою обома ногами – «антична» і «сучасна» людина водночас” [Бібліографія. – С. 29].
Усе дотепер сказане і назване (в останній частині цього есею) насправді може виглядати журналістською профанацією, якщо не згадати про те, що існує насправді: за визначенням непопулярного сьогодні класика вчорашнього часу – у кожній національній культурі таки є дві культури...
Одна із них – КУЛЬТУРА з великої букви, термін (та й не термін – бо “термін” – слово із вузьким конкретним значенням), семантика якого починається “із незапам’ятних часів” і триває по сьогодні – для тих її адептів, які є справжніми. Бо латинське слово cultura у дослівному перекладі означає “те що слід/необхідно плекати”. Комусь плекати як покликання.
А є інша “культура” – спрощена і полегшена, як проста простецька розжована їжа…
А хто ж ликати буде?..
Тому я особисто бачу Андрія Содомору як TERMINUS’a – доброго бога нашої культури, який стоїть “на сторожі” – ні, не слова, а таки – думки, мислення, буття.
І саме звідси – масив перекладів, масив культурологічних есеїв, власної – поетичної і прозової – творчості Майстра, його унікального вміння жити одночасно у двох вимірах: сучасності і сконцентрованої в афористичному вислові минувшини. З одного боку.
З одного боку – такий довгий і тривалий діалог “зі своїми” – з тими, хто відійшов, і з тими, хто годен прочитати і зрозуміти, – за посередництвом друкованого слова, книги, книг.
А ще – ходіння по землі і по ЗЕМЛІ, спілкування із собі подібними (без різниці в освіті, захопленнях, причетності чи непричетності до літератури), які розуміють, можуть, хочуть зрозуміти. Зовсім не патетичні “періпатетичні” спокійні діалоги з людьми на вулицях рідного міста. Такі сковородівські розмови про зміст нашого життя, спровоковані конкретною думкою, висловом, віршем. Такі безхосенні подарунки – роздаровування власного досвіду без огляду на “авторське право” і пріоритет першовислову. Неначе Майстер знемагає під вагою власних осягнень і шукає за кимось, хто гідний, щоби на нього переклали цю дорогоцінну ношу. Шукає того, хто зміг би і може (побажає?) понести цей хрест, це “перехрестя слів і думок, емоцій” це знання, ці осягнення. А може, ще й докине дещицю свого інтелектуального чи емоційного багажу, поділиться своїм розумінням. Ці “діалоги на перехрестях Львова” – окремий жанр, який опосередковано втілено у декількох виданнях “про довколишній простір”, про простір довкола мисленої і мовленої думки.
Пишучи оце, раптом усвідомлюю ще один вимір, недоступний текстові. Я вже згадував про емоційний первень спілкування автора і реципієнта в античну епоху, коли сам автор читав свої тексти, виразно акцентуючи ритмомелодійні особливості авторського мислення і мовлення. “Я постійно вчився писати, працюючи над синтаксисом, добираючи потрібних слів, фразеологічних висловів, пізнаючи вагу розділових знаків, зокрема − тире (дуже його люблю); головне ж, передусім у перекладах римських поетів, намагався, як і вони, бути стислим, економним у письмі”.
Дійсно, треба поглянути на поведінку Майстра, на його жести, на поставу, почути його павзи – і впевнимося у симфонічності його промовистої виразності (вкупі із павзами), яка дуже виразно промовляє до нас. Слухаймо, прислухаймося і намагаймося сприйняти і зрозуміти.
Але повернімося до ще одного авторського висловлювання:
“Переклади, які я здійснював давніше (з десять років тому) я вже не редагую − переважно роблю заново, бо ж нині по-іншому дивлюсь на латинський чи грецький текст, дещо по-іншому, вільніше й сміливіше «виконую» цей твір (перекладач − як музикант-інтерпретатор)… [Бібліографія. – С. 14].
Тому насамкінець саме такий “заново зроблений переклад”:
Ad Melpomenam (латинський оригінал (Epodon, III, 30):
Exegi monumentum aere perennius
regalique situ pyramidum altius,
quod non imber edax, non Aquilo inpotens
possit diruere aut innumerabilis
annorum series et fuga temporum. 5
Non omnis moriar multaque pars mei
uitabit Libitinam; usque ego postera
crescam laude recens, dum Capitolium
scandet cum tacita uirgine pontifex.
Dicar, qua uiolens obstrepit Aufidus 10
et qua pauper aquae Daunus agrestium
regnauit populorum, ex humili potens
princeps Aeolium carmen ad Italos
deduxisse modos. Sume superbiam
quaesitam meritis et mihi Delphica 15
lauro cinge uolens, Melpomene, comam.
До Мельпомени: (переклад опублікований 1982 р.):
Звів я пам'ятник свій. Довше, ніж мідь дзвінка,
Вищий од пірамід царських, простоїть він.
Дощ його не роз'їсть, не сколихне взимі,
Впавши в лють, Аквілон; низка років стрімких –
Часу біг коловий – в прах не зітре його.
Смерті весь не скорюсь: не западе в імлу
Частка краща моя. Поміж потомками
Буду в славі цвісти, поки з Весталкою
Йтиме понтифік-жрець до Капітолію.
Там, де Авфід бурлить, де рільникам колись
Давн за владаря був серед полів сухих, –
Будуть знати, що я – славний з убогого –
Вперше скласти зумів по-італійському
Еолійські пісні. Горда по праву будь,
Мельпомено, й звінчай, мило всміхаючись,
Лавром сонячних Дельф нині й моє чоло.⁵¹
До Мельпомени: (переклад опублікований 2006 р.):
Я звів пам’ятник, від міді триваліший,
від царської постави пірамід вищий,
його ні дощ їдкий, ні аквілон нестямний
не зможе зруйнувати, ані незчисленний
ряд років, ні перебіг часів.
Не весь я вмру: значна частка мене
Уникне Лібітіни: всякчас майбутньою
зростатиму славою, свіжий, поки на Капітолій
ступатиме з мовчазною дівою понтифік.
Буду на устах, де бурлить рвучкий Авфід,
І вбогий на воду Давн селянським
правив людом, із низького – могутній,
я першу еолійську пісню до італійських
спровадив ладів. Прийми гордість,
добуту заслугами і мені дельфійським
лавром вповий охоче, Мельпомено, волосся.⁵²
Улюблене слово, термін Андрія Содомори – камертон. Зрештою, це й не термін – не слово в усталеному вузькому значенні. Це – символ. Він його прикладає іноді до найнесподіваніших контекстів і реалій. Найчастіше не до музичних. До ситуацій вербальних, ритмомелодійних, поетичного вислову – насамперед. Саме поетичних, а не віршованих.
Точність цього символу – чистота. Благородність і довершеність, влучність і відповідність помислу, думки, слова і фрази – відповідність світові особистому, ширше – людському, ще ширше – вселюдському.
Він таки його має, той свій власний КАМЕРТОН.
Думаючи про все це, щиро, по-людськи, подивляю, як Йому вдалося пройти достатньо довге життя і не розхлюпати ані пригорщі хвилин...
______________________________
¹ Тут і далі текст ґрунтується на бібліографії Содомори А.О.: Андрій Содомора : біобібліогр. покажч./ М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. І. Франка, Наук. б-ка ; [уклад.М. Кривенко ; редкол. : В. Кметь (голова), Л. Панів, О. Седляр]. – Львів : ТзОВ “Растр-7”, [2015]. – 352 с., іл., портр. – (Українська біобібліографія. Нова серія ; чис. 31: Біобібліографія вчених університету). Далі – Бібліографія, [сторінка].
² Менандр. Відлюдник : комедія : [пер. із старогрец.] / Менандр. – Львів : Вид-во Львів. ун-ту, 1962. – 97, [2] с.
³ Кочур Г. Вперше в Радянському Союзі / Г. Кочур // Літ. Україна. – 1962. – 6 лип. (№ 54). – Рец. на кн.: Менандр. Відлюдник : комедія : [пер. із старогрец.] / Менандр. – Львів : Вид-во Львів. ун-ту, 1962. – 97, [2] с.
⁴Антична література : хрестоматія / [упоряд. О. І. Білецький]. – Вид. 2-е, доповн. – К. : Рад. шк., 1968. – 610, [1] с.
⁵ Горацій. До друга (Carm. II, 7) : [пер. з латин.] / Горацій // Питання класич. філол. – Львів : Вид-во Львів. ун-ту, 1961. – Вип. 2. – С. 115.
⁶ Публій Овідій Назон // Всесвіт. – 1975. – №9. – С.177-192.
⁷ Овідій. Метаморфози / Публій Овідій Назон ; [пер. з латин., передм. “Співець одвічних перевтілень” (с. 5-14) та прим. (с. 281-300) Андрія Содомори]. – К. : Дніпро, 1985. – 299, [2] с.
⁸ Послання до Пісонів, 388 – 390. [Електронний ресурс].
⁹ Овідій. Любовні елегії ; Мистецтво кохання ; Скорботні елегії / Публій Овідій Назон ; пер. з латин., передм. “Дві барви часу Публія Овідія Назона”(с. 5-29), комент. (с. 270-299) Андрія Содомори. – К. : Основи, 1999. – 299, [1] с. – ISBN 966-500-061-6.
¹⁰ Переважна більшість творів давньогрецьких ліриків у перекладах Андрія Содомори друкувалися, як вже згадано, спочатку у журналах та в антологіях. Подаю інформацію про публікації окремими книгами.
¹¹ Мегела І. Елліністична поезія : антологія : навч. посіб. / Іван Мегела ; [передм., упорядкув., комент., прим. І.П. Мегели]. – К. : Видавець Вадим Карпенко, 2007. – 378 с.;
¹² Мегела І. Елліністична поезія : антологія : навч. посіб. / Іван Мегела ; [передм., упорядкув., комент., прим. І. П. Мегели]. – К. : Видавець Вадим Карпенко, 2007. – 378 с.;
¹³ Антична література : хрестоматія / [упоряд. О. І. Білецький]. – Вид. 2-е, доповн. – К. : Рад. шк., 1968. – 610, [1] с.; Жива античність : [худож. розповіді-портр. про видат. поетів античності]. – К. : Молодь, 1983. – 227, [3] с.; Золоте руно : з антич. поезії : збірка : для серед. та старш. шкіл. віку / [упорядкув., передм., біогр. довідки та слов. імен і геогр. назв Андрія Білецького]. – К. : Веселка, 1985. – 153, [1] с.; Антична література. Хрестоматія. Ч. 1. Давня грецька поезія в українських перекладах і переспівах / [упоряд. та авт. біогр. довідок, а також слов. імен і назв В.П. Маслюк]. – К. : ІСДО, 1994. – 273, [1] с.; Міфи давньої Греції : Твори давньогрецьких авторів : навч. посіб. У 2 кн. Кн. 1 / [упорядкув., передм. і комент. Чічановського А. А.]. – К. : Грамота, 2004. – 606, [1] с.; Мегела І. П. Давньогрецька класична лірика : антологія : навч. посіб. / І. П. Мегела, О. В. Левко ; передм. І. П. Мегели ; упорядкув., прим., комент.: І. П. Мегели та О. В. Левка ; [пер. І. Франко, Г. Кочур, В. Державін, А. Содомора та ін.] ; М-во освіти і науки України, Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Ін-т філол. – К. : Арістей, 2006. – 399 с.
¹⁴ Золоте руно : з антич. поезії : збірка : для серед. та старш. шкіл. віку / [упорядкув., передм., біогр. довідки та слов. імен і геогр. назв Андрія Білецького]. – К. : Веселка, 1985. – 153, [1] с.; Антична література : хрестоматія : 5-9 кл. / [уклад. Мирон Борецький ; прим. та слов. уклала Любомира Дудич]. – Львів : Світ, 1995. – 294, [1] с.; Зарубіжна література : 8 кл. : хрестоматія / упоряд. Б.Б. Щавурський. – Тернопіль : Навч. кн. – Богдан, 1998. – 368 с.; Мегела І. П. Давньогрецька класична лірика : антологія : навч. посіб. / І. П. Мегела, О. В. Левко ; передм. І. П. Мегели ; упорядкув., прим., комент.: І. П. Мегели та О. В. Левка ; [пер. І. Франко, Г. Кочур, В. Державін, А. Содомора та ін.] ; М-во освіти і науки України, Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Ін-т філол. – К. : Арістей, 2006. – 399 с.; Давньогрецька поезія : [антологія] / [упоряд., авт. вступ. сл. та біогр. довідок Ліна Глущенко]. – Львів : Червона Калина, 2010. – 173, [9] с.
¹⁵ Арістофан. Комедії : пер. із старогрец. / Арістофан ; [вступ. ст. Олександра Білецького ; прим., слов. імен і назв Йосипа Кобова]. – К. : Дніпро, 1980. – 506, [2] с. – Із змісту: Ахарняни. – С. 21-82 ; Мир. – С. 235-306 ; Оси / [пер. Володимира Свідзінського за ред. Андрія Содомори]. – С. 159-234.;Арістофан. Комедії : пер. із старогрец. / Арістофан ; [передм. Олександра Білецького ; прим., слов. імен і назв Йосипа Кобова]. – Х. : Фоліо, 2002. – 509, [2] с. – (Бібліотека світової літератури); Античний театр : Есхіл, Софокл, Евріпід, Арістофан, Менандр, Плавт : трагедії і комедії : [для старш. шкіл. віку] : [пер. з давньогрец. та латин.] / упорядкув. та передм. Вадима Пащенка ; [прим. : Вадима Пащенка, Йосипа Кобова, Антона Смотрича]. – К. : Веселка, 2003. – 381, [2] c.;
¹⁶ Антична література : хрестоматія / [упоряд. О. І. Білецький]. – Вид. 2-е, доповн. – К. : Рад. шк., 1968. – 610, [1] с.; Золоте руно : з антич. поезії : збірка : для серед. та старш. шкіл. віку / [упорядкув., передм., біогр. довідки та слов. імен і геогр. назв Андрія Білецького]. – К. : Веселка, 1985. – 153, [1] с.; Антична література. Хрестоматія. Ч. 1. Давня грецька поезія в українських перекладах і переспівах / [упоряд. та авт. біогр. довідок, а також слов. імен і назв В.П. Маслюк]. – К. : ІСДО, 1994. – 273, [1] с.; Антична література : хрестоматія : 5-9 кл. / [уклад. Мирон Борецький ; прим. та слов. уклала Любомира Дудич]. – Львів : Світ, 1995. – 294, [1] с.;
¹⁷Антична література : хрестоматія / [упоряд. О. І. Білецький]. – Вид. 2-е, доповн. – К. : Рад. шк., 1968. – 610, [1] с.; Золоте руно : з антич. поезії : збірка : для серед. та старш. шкіл. віку / [упорядкув., передм., біогр. довідки та слов. імен і геогр. назв Андрія Білецького]. – К. : Веселка, 1985. – 153, [1] с.; Антична література. Хрестоматія. Ч. 1. Давня грецька поезія в українських перекладах і переспівах / [упоряд. та авт. біогр. довідок, а також слов. імен і назв В.П. Маслюк]. – К. : ІСДО, 1994. – 273, [1] с.;
¹⁸ Менандр. Відлюдник : комедія : [пер. із старогрец.] / Менандр. – Львів : Вид-во Львів. ун-ту, 1962. – 97, [2] с.; Антична література : хрестоматія / [упоряд. О. І. Білецький]. – Вид. 2-е, доповн. – К. : Рад. шк., 1968. – 610, [1] с.
¹⁹ Софокл. Трагедії / Софокл ; [пер. з давньогрец. Андрія Содомори та Бориса Тена ; передм. та комент. Андрія Білецького]. – К. : Дніпро, 1989. – 301, [2] с. – ISBN 5-308-00169-3. – Із змісту: Електра. – С. 17-68; Філоктет. – С. 173-224 ; Едіп у Колоні. – С. 227-290.
²⁰ Есхіл. Трагедії / Есхіл ; пер. з давньогрец. Андрія Содомори та Бориса Тена ; [передм. “Драматургічна майстерність Есхіла” (с. 5-20) Андрія Содомори ; комент. Володимира Литвинова]. – К. : Дніпро, 1990. – 316, [2] c. – ISBN 5-308-00717-9. – Із змісту: Перси. – С. 23-57 ; Благальниці. – С. 61-97 ; Семеро проти Фів. – С. 101-136 ; Орестея : Агамемнон. – С. 177-226 ; Орестея : Жертва біля гробу. – С. 229-266 ; Орестея : Евменіди. – С. 269-302.
²¹ Евріпід. Трагедії / Евріпід ; пер. з давньогрец. Андрія Содомори та Бориса Тена ; [передм. “До глибин людської душі” (с. 5-20) та комент. (с. 435-447) Андрія Содомори]. – К. : Основи, 1993. – 446, [2] с. – ISBN 5-86248-244-X. – Із змісту: Алкеста. – С. 21-62; Гіпполіт. – С. 107-152 ; Геракл. – С. 153-198 ; Троянки. – С. 199-238 ; Електра. – С. 239-284 ; Іфігенія в Авліді. – С. 285-338 ; Іфігенія в Тавріді. – С. 239-388 ; Вакханки. – С. 389-434.
²² Теогнід. Елегії вигнанця : [пер. з давньогрец.] / Теогнід ; [передм. “Чужий серед своїх…” (с. 7-23) та комент. (с. 85-110) А. Содомори ; авт. проекту Василь Ґабор ; худож. оформ. Андрій Кісь]. – Львів : ЛА “Піраміда”, 2012. – 109, [1] с. : іл. – (Приватна колекція).
²³ Сапфо. Пісні з Лесбосу : [пер. з давньогрец.] / Сапфо ; [передм. “Живий голос десятої Музи” (с. 7-27) та комент. (с. 122-133) А. Содомори ; авт. проекту Василь Ґабор ; худож. оформ. Андрій Кісь]. – Львів : ЛА “Піраміда”, 2012. – 137, [1] с. : іл. – (Приватна колекція); Сапфо. “Барвношатна владарко, Афродіто, …” ; “До богів подібний мені здається…” ; “Жереб мені …” : [поезія] : [пер. з давньогрец.] / Сапфо // Найкращі жіночі історії. – [2012]. – № 18. – С. 10-11, 14.
²⁴ Зображення природи в поезії Алкея і Сапфо // Інозем. філол. – Львів, 1966. – Вип. 9, № 5 : Питання класич. філол. – С. 101-106. – Зб. присвяч. пам’яті проф. С. Я. Лур’є.
²⁵ Ріцос Я. Кастанья ; Друге пришестя : [пер. з новогрец.] / Янніс Ріцос // Літ. Україна. – 1969. – 25 квіт. (№ 33).
²⁶ Римська елегія / Ґалл, Тібулл, Проперцій, Овідій ; з латин. пер. А. Содомора ; [передм. “Українське відлуння римської елегії” (с. 7-8) Нікола Франко Баллоні ; передм. “У ритмах елегійного двовірша” (с. 9-34) та комент. А. Содомори (с. 509-568)]; Італ. ін-т культури в Україні, Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. – Львів : Літопис, 2009. – 577 с.
²⁷ Відлуння Золотого віку : антологія пізньої латин. поезії в перекладах Андрія Содомори ; [упоряд. Маркіян Домбровський ; комент. (с. 199-289) Маркіян Домбровський і Андрій Содомора ; “Від перекладача” (с.13-26) Андрій Содомора ; “Від упорядника” (с. 27-53) Маркіян Домбровський ; авт. проекту Василь Ґабор ; худож. оформ. Андрій Кісь]. – Львів : ЛА “Піраміда”, 2011. – 293, [1] с. : іл.
²⁸ Давня римська поезія в українських перекладах і переспівах : хрестоматія : [пер. з латин.] / [уклад. Віталій Маслюк]. – Львів : Світ, 2000. – 326, [1] с.; Римська елегія / Ґалл, Тібулл, Проперцій, Овідій ; з латин. пер. А. Содомора ; [передм. “Українське відлуння римської елегії” (с. 7-8) Нікола Франко Баллоні ; передм. “У ритмах елегійного двовірша” (с. 9-34) та комент. А. Содомори (с. 509-568)]; Італ. ін-т культури в Україні, Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. – Львів : Літопис, 2009. – 577 с.
²⁹ Давня римська поезія в українських перекладах і переспівах : хрестоматія : [пер. з латин.] / [уклад. Віталій Маслюк]. – Львів : Світ, 2000. – 326, [1] с.
³⁰ Відлуння Золотого віку : антологія пізньої латин. поезії в перекладах Андрія Содомори ; [упоряд. Маркіян Домбровський ; комент. (с. 199-289) Маркіян Домбровський і Андрій Содомора ; “Від перекладача” (с.13-26) Андрій Содомора ; “Від упорядника” (с. 27-53) Маркіян Домбровський ; авт. проекту Василь Ґабор ; худож. оформ. Андрій Кісь]. – Львів : ЛА “Піраміда”, 2011. – 293, [1] с. : іл.
³¹ Горацій. До друга (Carm. II, 7) : [пер. з латин.] / Горацій // Питання класич. філол. – Львів : Вид-во Львів. ун-ту, 1961. – Вип. 2. – С. 115; Горацій. Твори / Квінт Горацій Флакк ; [пер. з латин., передм. “Горацій і його поетична творчість” (с. 5-13) та прим. (с. 226-250) Андрія Содомори]. – К. : Дніпро, 1982. – 253, [1] с. : іл.; Золоте руно : з антич. поезії : збірка : для серед. та старш. шкіл. віку / [упорядкув., передм., біогр. довідки та слов. імен і геогр. назв Андрія Білецького]. – К. : Веселка, 1985. – 153, [1] с. – (Бібліотечна серія); Горацій. Про поетичне мистецтво : До Пісонів : [пер. з латин.] / Кв. Горацій Флакк // Віхи в історії античної естетики : збірник / [упорядкув., ст. та прим. Й. У. Кобова ; пер. з давньогрец. та латин. Й. У. Кобова, А. О. Содомори, Ю. В. Цимбалюка]. – К. : Мистецтво, 1988. – С. 153-166. – (Пам’ятки естетичної думки); Антична література : хрестоматія : 5-9 кл. / [уклад. Мирон Борецький ; прим. та слов. уклала Любомира Дудич]. – Львів : Світ, 1995. – 294, [1] с.; Зарубіжна література : проб. підруч.-хрестоматія для 9 кл. загальноосвіт. шк. / за ред. Т.Б. Недайнової. – К. : Вежа, 1995. – 351, [1] с.
³² Сенека. Моральні листи до Луцілія / Луцій Анней Сенека ; пер. з латини Андрій Содомора ; [передм. “На дорозі до себе самого” (с.3-35), прим. (с. 563-593), покажч. імен (с. 594-599) А.Содомори]. – К. : Основи, 1996. – 608 с. Сенека. Моральні листи до Луцілія / Луцій Анней Сенека ; пер. з латини Андрій Содомора ; [передм. “На дорозі до себе самого” (с.3-35), прим. (с. 563-593), покажч. імен (с. 594-599) А.Содомори]. – К. : Основи, 1996. – 608 с.
³³ Дистихи Катона / [пер. з латин., післямова “...в малому зумій – велике уздріти” (с. 306-309), комент. Андрія Содомори]. – К. : Грані-Т, 2009. – 317, [2] с.
³⁴ Овідій. Метаморфози / Публій Овідій Назон ; [пер. з латин., передм. “Співець одвічних перевтілень” (с. 5-14) та прим. (с. 281-300) Андрія Содомори]. – К. : Дніпро, 1985. – 299, [2] с.; Овідій. Метаморфози / Овідій ; пер. з латин. Андрія Содомори ; [передм. “Співець одвічних перевтілень” (с. 3-20) та прим. Андрія Содомори]. – Х. : Фоліо, 2008. – 379, [2] с. – (Бібліотека світової літератури / Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка Нац. академії наук України ; [редкол. сер.: Тамара Денисова, ...Дмитро Наливайко (голова), ... Андрій Содомора та ін.]). – ISBN 978-966-03-4387-0.
³⁵ Верґілій. Буколіки. Георгіки. Малі поеми / Верґілій ; [пер. з латин., передм. “Коли співав ще камінь...” (с. 7-38), упорядкув. та комент. Андрія Содомори]. – Львів : Літопис, 2011. – 403 с.; Відлуння Золотого віку : антологія пізньої латин. поезії в перекладах Андрія Содомори ; [упоряд. Маркіян Домбровський ; комент. (с. 199-289) Маркіян Домбровський і Андрій Содомора ; “Від перекладача” (с.13-26) Андрій Содомора ; “Від упорядника” (с. 27-53) Маркіян Домбровський ; авт. проекту Василь Ґабор ; худож. оформ. Андрій Кісь]. – Львів : ЛА “Піраміда”, 2011. – 293, [1] с. : іл.
³⁶ Боецій С. Розрада від Філософії : [пер. з латин.] / Северин Боецій ; [вступ. сл. “Випробування Філософією (Погляд перекладача)” (с. 5-18) А. Содомори ; передм. “Останній римлянин” Северин Боецій (с. 19-42) Володимира Кондзьолки]. – К. : Основи, 2002. – 145, [1] с.
³⁷ Давня римська поезія в українських перекладах і переспівах : хрестоматія : [пер. з латин.] / [уклад. Віталій Маслюк]. – Львів : Світ, 2000. – 326, [1] с.; Римська елегія / Ґалл, Тібулл, Проперцій, Овідій ; з латин. пер. А. Содомора ; [передм. “Українське відлуння римської елегії” (с. 7-8) Нікола Франко Баллоні ; передм. “У ритмах елегійного двовірша“ (с. 9-34) та комент. А. Содомори (с. 509-568)]; Італ. ін-т культури в Україні, Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. – Львів : Літопис, 2009. – 577 с.;
³⁸ Лукрецій. Про природу речей : поема / Тіт Лукрецій Кар ; [пер. з латин., передм. “Філософія і поезія в образному слові Лукреція” (с. 5-24) та прим. (с. 177-190) Андрія Содомори]. – К. : Дніпро, 1988. – 189, [1] с.; Давня римська поезія в українських перекладах і переспівах : хрестоматія : [пер. з латин.] / [уклад. Віталій Маслюк]. – Львів : Світ, 2000. – 326, [1] с.
³⁹ Сім загадок Симфосія, Переклад з латинської, коментарі-есеї Андрія Содомори. - Львів: вид-во “Срібне слово”, ПП “Інформація, Поступ, Перспективи”, 2013. - 216 с. іл.
⁴⁰ Арнольд з Вілланови. Салернський кодекс здоров’я : [пер. з латин.] / Арнольд з Вілланови // Всесвіт. – 1975. – № 1. – С. 159-167.
⁴¹ Між наукою і поезією : [про твір Арнольда з Вілланови “Салернський кодекс здоров’я”] // Всесвіт. – 1975. – № 1. – С. 157-158.
⁴² [Вільгельм де Рубрук]. Подорож у східні краї Вільгельма де Рубрука, брата ордену Міноритів, року божого 1253 : [пер. з латин.] // Всесвіт. – 1976. – № 9. – С. 122-161 ; № 10. – С. 156-187. – Рубр.: Із скарбниці світової л-ри.; Вільгельм де Рубрук // Всесвіт. – 1976. – № 9. – С. 121.
⁴³ Поезія вагантів : Весняна пісня ; Пастораль ; Осіння пісня ; Клятвена пісня ; Похвала Горацію ; Архіпіїта Кельнський. Сповідь : [пер. з латин.] / Архіпіїта Кельнський // Жовтень. – 1979. – № 10. – С. 16-22. – Рубр.: Із скарбниці світової поезії.
⁴⁴ Поезія ваґантів / пер. [з латин.] Мирона Борецького та Андрія Содомори ; [вибір поезії здійснив Мирон Борецький ; слово від перекладача “На стежці до ваґантів“ (с. 7-11) А. Содомори ; передм. “Художній світ поезії ваґантів“ (с. 13-29) М. Борецького]. – Львів : Світ, 2007. – 263 с. : іл. – (До джерел = Ad fontes). – Лат. та укр. мовами.
⁴⁵ Гусовський М. Пісня про зубра : [поема] : [пер. з латин.] / Микола Гусовський ; [комент. Івана Сварника; передм. “Силует на тлі високого Ренесансу” (с. 7-12) Овдійчук Лілії Миколаївни ; “Бентежний відгомін пісенного двовірша (від перекладача)” (с. 13-18) Андрія Содомори] ; Рівнен. міське об-ня т-ва “Просвіта” ім. Тараса Шевченка. – Рівне : Волин. обереги, 2007. – 125 с. : іл. – Укр. і латин. мовами.
⁴⁶ Трофимук М. [Рецензія] / Мирослав Трофимук // Записки НТШ. – Львів, 2009. – Т. 257 : Праці Філологічної секції. – С. 753-761. – Рец. на кн.: Пісня про зубра : [поема] / Микола Гусовський ; пер. з латин. Андрій Содомора ; [комент. Івана Сварника ; передм. “Силует на тлі високого Ренесансу” (с. 7-12) Овдійчук Лілії Миколаївни ; “Бентежний відгомін пісенного двовірша (від перекладача)” (с. 13-18) Андрія Содомори] ; Рівнен. міське об-ня т-ва “Просвіта” ім. Тараса Шевченка. – Рівне : Волин. обереги, 2007. – 125 с. : іл. – Укр. і лат. мовами.
⁴⁷ Жива античність : [худож. розповіді-портр. про видат. поетів античності]. – К. : Молодь, 1983. – 227, [3] с.; Жива античність : [поетиз. розповідь про великих майстрів слова Стародавньої Греції та Риму] / [передм. “До своєї Ітаки…” (с. 5-10) Андрія Содомори ; передм. “Жива теперішність Андрія Содомори” (с. 11-14) Віктора Неборака ; худож. Леся Квик]. – [2-е вид.]. – Львів : Срібне слово, 2003. – 184 с.; Жива античність / [передм. “До своєї Ітаки...” (с. 5-10) Андрія Содомори ; вступ. ст. “Жива теперішність Андрія Содомори” (с. 11-14) Віктора Неборака ; худож. Леся Квик]. – 2-е вид., зі змінами. – Львів : Срібне слово, 2009. – 180, [1] с.;
Сивий вітер : [Сльози речей : новели, есеї, образки ; Наче те листя дерев : повість про Горація]. – Львів : Літопис, 2002. – 269 с.
⁴⁸Лініями долі : літ. портрети / [передм. “Живий дух університетського життя” (с. 3-5) Івана Вакарчука ; “Від автора” (с. 7-8) Андрія Содомори]. – Львів : Літопис, 2003. – 372, [1] c. : іл.
⁴⁹ Наодинці зі словом : [есе, новели]. – Львів : Літопис, 1999. – 475 с. : іл.: Sub aliena umbra = Під чужою тінню : роман-есе. – Львів : Літопис, 2000. – 334, [1] с.; Сльози речей : новели, образки, медитації / [авт. проекту Василь Ґабор ; макет Андрія Кіся]. – Львів : ЛА “Піраміда”, 2010. – 169, [1] с. : іл.; Пригорща хвилин : образки, мініатюри, катрени : [поезія] / [худож. Леся Квик]. – Львів : Срібне слово, 2007. – 158, [1] c. : іл.; Пригорща хвилин : образки, мініатюри, катрени, думки / [худож. Леся Квик]. – Вид. 2-е, доповн. – Львів : Срібне слово, 2012. – 186, 1 с.; Студії одного вірша : [літературознавчі (перекладознавчі) есеї] / “Від автора” (с. 5-7) Андрія Содомори. – Львів : Літопис ; Видавн. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2006. – 363, [3] c.; Від слова до серця, від серця – до слова : З нотаток про мову. – Львів : Літопис, 2012. – 50, [1] с.
⁵⁰ Наодинці зі Львовом : поетичні проходи / [передм. “Дослухаючись до Львова” (с. 5-6) Андрія Содомори] ; світлини, ст. “Придивляючись до Львова” (с. 7) та макет Андрія Кіся ; іст. комент. Івана Сварника. – Львів : Літопис, 2005. – 207 с. : іл.
⁵¹ Квінт Горацій Флакк ; [пер. з латин. – К. : Дніпро, 1982. – С. 89–90.
⁵² Содомора А. Студії одного вірша. – Львів: Літопис, 2006. – С. 18–19.
(знимка Анастасії Кілар)
01.12.2017