Сергій Головатий

Український правник Сергій Головатий пропонує викоренити з української правової теоретики два дуже звиклі нам терміни – "верховенство права" і "права людини". Член Венеційської комісії натомість наполягає на нових назвах – "правовладдя" та "людські права", переконуючи в тому, що саме така інтерпретація основоположних канонів юриспруденції – the rule of law та human rights – якнайточніше відображає їхній зміст.

 

 

У середині листопада Головатий прочитав в Українському католицькому університеті лекцію на тему "Правовладдя як невідокремна частина політичної та правничої культури", в якій, зокрема, зачепив і проблему неточної термінології української теоретики. Лекція пана Головатого супроводжувалася екскурсом в історію західного права, з розлогими цитуваннями і теоретичним насичуванням. І все це, зокрема, для того, щоб показати, наскільки та піраміда людського досвіду відрізняється від того, що Україна й досі спадкує від Вишинського...

 

РАДЯНСЬКИЙ ЛЕВІАФАН ДОСІ З НАМИ

 

– Нема такої людини у християнському світі, – починає Сергій Головатий, – яка не знала б фрази, з якої починається Євангеліє від Івана: «Споконвіку було слово». Чому я починаю свою розмову саме з цієї фрази? Який стосунок вона має до теми правовладдя? Я тривалий час досліджував цю тему, і відкрив для себе, що цей стосунок є безпосереднім. Природа, космос, розум, людська істота, людська гідність, людські права – походять із одного джерела. Із того джерела, чим є λόγος, слово.

 

Правовладдя є одним із елементів тріади у цінностях, на яких сформувалася західна цивілізація: це є правдива демократія, це людські права і це правовладдя – genuine democracy, human rights, rule of law. Це є речі, невіддільні одна від одної, які взаємодоповнюють одна одну і переплетені настільки сильно, що їх неможливо відокремити. У них є спільне ядро, і цим ядром є людська гідність, яка дається людині природою – природою-матір’ю, або Божою природою.

 

Філософські витоки цих понять входять у далеку-далеку минувшину. Слово λόγος має древньогрецьке походження. Античні мислителі застановлялися над питанням: яке суспільство є найкращим, яка держава є найкращою, яке правління є найкращим? Це було понад два тисячоліття тому, а, виявляється, тоді вони говорили і думали про те, що сьогодні є актуальним тією ж мірою.

 

Задумуючись над тим, яка держава є найкращою, Арістотель дав відповідь: та, де існує панування закону як панування божества і розуму. Він говорив про те, що закон мусить мати верховенство над владою. А закон тоді розуміли не як закон Верховної Ради, не як закон, ухвалений людьми, більшістю в політичному інституті, а закон як порядок на засадах справедливості. І, роздумуючи в такий спосіб, він зробив висновок, що той, хто вимагає, аби панував закон, очевидно, хоче, щоб панували Божество і Розум. А хто вимагає, аби панувала людина, проявляє певне дикунство. Бо пристрасть людська є чимось тваринячим. А закон – це розум поза пристрастями і бажаннями, то і є λόγος.

 

Цицерон так само вважав, що влада мусить належати не людині. Він говорив, що треба розуміти право як той найвищий закон, який був спільним для всіх віків, який виник раніше, ніж був написаний будь-який людський закон, раніше, ніж будь-яка держава взагалі була заснована. Корені права – у природі. Право витікає з природи:

 

«Закон не був винайдений людиною і не є якоюсь постановою народів. Він щось правічне, що править усім світом завдяки мудрості своїх велінь та заборон… Адже цей віковічний закон був розумом, який походить із природи (спонукаючи до чесних справ і відвертаючи від злочину), був розумом, який починає бути законом не тільки відтоді, коли записаний, а вже тоді, коли виник».

 

Отак іще в античні часи, коли не було того, що ми сьогодні розуміємо як державу, як владу, – виявляється, вже тоді виникли думки, котрі прийшли до нас, і ми записали їх у наші людські закони, зокрема Конституцію. Якщо ми говоримо про правовладдя (rule of law), то про це йдеться у статті 8 Конституції: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права».

 

 

Перескочимо ще кілька століть і перейдемо до того, що записали в Середньовіччі англійці у своїй Великій хартії – Magna Carta. Виявляється, що ми в своїй Конституції зазначили те, що англійці ще в 1215 році. Воно має інші формули, але суть одна:

 

«Жодну вільну людину не може бути схоплено, ув’язнено, позбавлено власності чи вольностей, оголошено злочинцем, піддано вигнанню чи в будь-який інший спосіб позбавлено юридичних прав, а також жодне інше рішення не буде винесено стосовно цією людини, ні жодне рішення стосовно її засудження інакше, ніж на підставі правомірного судового рішення з боку рівних цій людині за станом суспільним, або на підставі права, що діє в країні».

 

Звідси беруть витоки вже не філософські ідеї, а конкретні юридичні формули правовладдя. Середньовічна Англія дала світові те, що сьогодні розуміється як юридизація філософських ідей античного світу стосовно правовладдя, коли вже править не правитель, король, а починає правити право.

 

А є ще одна глава Magna Carta – глава 40 – яка дуже актуальна для нашої політичної і юридичної культури:

 

«Ми не продаватимемо жодній людині, ми не відмовимо жодній людині, ми не утривалимо для жодної людини ні правосуддя, ні відновлення справедливості».

 

Це три «ні» як зразок суддівської поведінки: «ні» – продажу правосуддя (не брати хабарів), «ні» – відмовленню в правосудді (право на доступ до суду) і «ні» – зволіканню з правосуддям.

 

У XVIII столітті відбулися дві події, які продовжили цю лінію філософської думки, – американська і французька революції.

 

Відома фраза Джона Лока, яка увійшла в Декларацію незалежності США, є квінтесенцією того, про що говорилося раніше, – про тиранію, деспотію, будь-яку свавільну владу, які за своєю суттю не є справедливими і призводять до згубних наслідків:

 

«Якщо довга низка зловживань, ухилянь і хитрувань, спрямованих на те саме, робить очевидним для народу, що за всім цим стоїть, і він не може не відчувати, під яким тягарем опинився, і не може не бачити, до чого все це прямує», тоді «нема нічого дивного в тім, що він зрештою повстане і спробує вкласти владу до рук того, хто зможе забезпечити йому досягнення мети, заради якої державну владу першопочатково було збудовано».

 

Про що йдеться? Про суспільний договір. Люди домовляються про те, що вони між собою творять політичну організацію держави, політичні інститути, вони зобов’язують цю державу зберігати їхні природні права – право на життя, на безпеку, на свободу, на власність. Це стало головним обов’язком держави. І якщо в цій державі цієї функції не дотримано, то, як казав Лок, тоді треба валити цю державну владу.

 

Із такою ж думкою йде далі Жан-Жак Руссо, який написав окрему працю про суспільний договір. Ми бачимо його думку про те, що:

 

«...всяка справедливість – від Бога, і тільки Він є її джерелом; якби дістатися на таку височінь натхнення, ми б не мали потреби ні у владі, ні в законах. Немає сумніву в тім, що існує всесвітня справедливість, яка походить лише від самого Розуму».

 

Шарль Луї Монтеск'є розвиває думку про справедливість як категорію, яка існувала вічно і не залежить від людської істоти. Він став класиком у теорії розподілу влад, тому що розподіл влад унеможливлює узурпацію, тиранію, деспотію і сваволю.

 

«Якщо існує Бог, – писав Монтеск'є, – Він неодмінно має бути справедливим: якби Він не був справедливим, він був би найгіршою та найнедосконалішою з усіх істот... Отже, якби Бога не було, ми все одно повинні були б завжди любити справедливість, іншими словами – повинні були б зосереджувати свої зусилля, щоб уподібнитися до того, що ми сприймаємо як дуже досконале і що, якби воно існувало, було б неодмінно справедливим».

 

 

Перейдімо до Декларації незалежності США. Творці незалежності говорили:

 

«Ми виходимо з очевидності таких істин: що всіх людей створено рівними і що їхній Творець наділив їх невід'ємними правами, серед яких – життя, свобода і прагнення щастя, що для того, аби забезпечити ці права, люди поміж собою встановлюють державну владу, тобто політичну організацію, повноваження якої походять від згоди тих, щодо кого влада здійснюється».

 

Люди дають згоду на те, щоб була ця влада, але вони не віддають свою свободу державі. Вони тільки дають згоду, щоб вона була. Але:

 

«в будь-який час, коли будь-яка форма державної влади стає руйнівною стосовно цих цілей, у народу є право змінити або скасувати її та встановити нову форму правління», «в народу є право – і тоді це є його обов’язком – позбутися такої влади, забезпечити себе новим охоронцем своєї майбутньої безпеки».

 

Ця фраза має значення і для українського політичного та юридичного життя: якщо держава не виконує завдань, визначених статтею 3 Конституції – «забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави», – відбуваються події, які отримали назви Помаранчевої революції і Революції гідності.

 

В Європі з’являється ще один документ, в якому йдеться про природні права, які не є людиною творені, не є державою творені, а належать людині як істоті природній, істоті Божій, – Французька декларація.

 

У першій статті декларації говориться про те, що «люди народжуються і залишаються вільними і рівними у правах». У радянські часи – в мене є витяги з публікацій – в перекладі російською мовою було вилучено слово «залишаються». Тому що радянська наука не визнавала природних людських прав. У теорії суспільного договору і Лока, і Руссо для того, аби забезпечити справедливе існування, люди переходять із природного стану в цивільний, творячи державу. Але, переходячи в суспільний стан, вони зберігають за собою те, що належить їм від природи, – вони не віддають цього нікому.

 

Була інша теорія, Томаса Гоббса, який говорив про те, що люди, переходячи зі стану дикої природи у стан цивільний, віддають все суверенові, державі. Це теорія, на якій будувалися тоталітарні системи: люди віддають всі свої права і свободи державі, і за рахунок цього вона має владу, і в такий спосіб держава вирішує в законах, що людині можна робити, чого не можна, які права належать, які не належать, і держава вирішує, як можна думати, а як не можна.

 

Тут ми бачимо інше – що люди народжуються і залишаються вільними. Таким чином, це абсолютно інша філософія, інша ідеологія, інша доктрина, ніж та, на якій я вивчав право у радянські часи. Нас вчили, що все, що написала держава у своїх законах, – це і є право. А західна думка говорить: ні, правом є тільки те, що є справедливим.

 

Ще одна стаття з Французької декларації:

 

«Суспільство, в якому гарантії прав не забезпечено і поділу влади не встановлено, не має конституції».

 

Тут уперше в історичному досвіді людства з’являється розуміння, чим є конституція. Бо це не просто писаний акт, не книжечка з назвою «конституція», як це було в радянські часи, чи в радянській Україні, чи тепер у Білорусі, Кореї. Якщо не збережено людських прав, які нікому не належать, крім самої людини як істоти природної чи істоти Божої, і якщо нема розподілу влад, коли політична організація запобігає тиранії, сваволі і гнітові, то тоді нема і конституції.

 

 

Перейдемо до XX століття. Досвід двох політичних тоталітарних систем виявив усю суть політичного абсолютизму, коли  жертвами тоталітарних режимів стали десятки мільйонів людей. Довелося будувати новий правопорядок на інших засадах. Це засади, які лежать в основі теорії природного права, чи закону, чи розуму, чи справедливості – λόγος’а.

 

У 1948 році виникає два документи як продукт діяльності ООН: 9 грудня з’являється Конвенція про запобігання злочину геноциду, 10 грудня – Всесвітня Декларація людських прав. У преамбулі ми бачимо, що формула правовладдя заноситься до офіційного документа всесвітнього значення. Сказано: «аби людина не була змушена вдаватися до повстання як останнього засобу порятунку від тиранії і гніту», «людські права мають бути захищені правовладдям». І отут, у 48-му році, ми нарешті бачимо, як зливаються ці дві речі в одну: якщо людські права не захищені правовладдям, то тоді треба йти на повстання. Ми бачимо, що ідея Французької революції про право на повстання вже вводиться як юридична формула.

 

І саме у Всевітній декларації 48-го року ми бачимо нову концепцію. Французька декларація передбачила права як результат суспільного договору між людьми. Це називали «права людини» (droits de l'homme, – Z) – і це була одна філософія. А в ООНівській Всесвітній декларації 48-го року з’являється нове поняття, якого раніше ніколи не існувало, – human rights, людські права. Чому? Тому що в ООНівському статуті з’являється нова категорія – людська гідність. Людина, human being, – це істота від природи, від Бога. Таким чином, створився ланцюг: human being – human dignity – human rights. Ця термінологія передає трансцендентальний характер людської істоти. Людська гідність є невідокремлена від людської сутності. Саме з того часу, починаючи від 48-го року, і до нині людство працює над тим, у який же спосіб це забезпечити, як виконати цю настанову.

 

Найновіший із документів [щодо правовладдя] датований минулим роком. Венеційська комісія уклала, можна сказати, посібник, аби сформулювати в одному документі інструментарій для вимірювання на практиці наявності правовладдя в будь-якій політичній системі чи державі. Цей документ дістав назву The Rule Of Law Check List – Мірило правовладдя (Сергій Головатий є автором українського перекладу, – Z).

 

Отже, є три невідокремлені частини політичної і юридичної культури – людські права, демократія, правовладдя – і в центрі людська гідність. Розуміння цих засад іде у лоні філософської думки ліберальної, або західної, політичної традиції, заснованої на ідеях лібералізму з античних часів. Це щось абсолютно відмінне від традиції царської Росії, традиції Радянського Союзу, традиції, що й досі є панівною в навчанні студентів у вищих школах права.

 

Наскільки мені відомо, нашим студентам до сьогодні викладають теорію права, за якою не можна зрозуміти, що таке правовладдя, що таке the rule of law, тому що і досі навчають так, як написав Вишинський. Якщо античні мислителі говорили про право як щось вічне, про право як справедливість (а те, що несправедливе, не є правом), то у нас студенти і досі вчать, що право – «це сукупність юридичних норм, санкціонованих державою і забезпечених її примусовою силою». Це об’єктивне право. А потім іще й кажуть, що суб’єктивне право – «це правила поведінки, дозволені державою». І, вибачте, як на такому тоталітарному мисленні навчати правників? Ці речі якраз і сформулював Вишинський. В 38-му році відбулося Всєсоюзноє совєщаніє по вопросам наукі совєтского государства і права. Це було закріплено як офіційна доктрина якраз перед масовими репресіями. Де є держава-левіафан, як монстр, як пожирач. Оцей левіафан і до сьогодні в нас у всіх підручниках.

 

Коли я вчився в радянські часи, то в кожному підручнику обов’язково були посилання – на Маркса, Енгельса, Леніна, з’їзд партії, резолюції. А зараз посилання повикидали, але ж зміст залишився той самий! У нас і досі викладають марксизм-ленінізм у праві. Просто нема цитат, посилань на комуністичні джерела.

 

 

Це треба декомунізувати як за світоглядом, так і за наповненням знаннями, перейшовши на західну юридичну думку. Бо саме оце радянське сприйняття верховенства права у розумінні норм позитивного права, встановлених державою як дозволену державою форму поведінки людини, та ще й забезпеченої з примусовою силою, і є перешкодою. Розумієте, серпи, молоти і зірки позбивати на будинках, Ленінів поскидати – це фізично легко. А от скільки часу пройде у питанні декомунізації професійної підготовки, декомунізації світогляду праворозуміння? Доки ми будемо мати це в підручниках, то зрушень не буде.

 

У нас поняття верховенства права спотворили. Його почали тлумачити як верховенство норм позитивного права, встановлених державою. Тому й з’являється інший термін, замість двослівного українського «верховенства права» – «правовладдя», щоб не можна було його викривити. Тому що англійське rule of law – це є запереченням rule of man. Правовладдя як заперечення егоїстичного свавільного людиновладдя. Право як ідеал справедливості, від якого походять всі людські дії включно з інститутами і рішеннями, – оце має бути владою, а не влада людини, якій притаманні всі недоліки як людській істоті.

 

У своїй книжці я пишу про людські права. Не про права людини і обов’язки людини та громадянина – що є і в нашій Конституції, – а про людські права, human rights. Саме таке формулювання дає змогу українському студентові зрозуміти те, що є звичним для західного студента, для західного судді.

 

Усе, що ми маємо в праві загалом нині, в XXI столітті, походить від таких понять, як природа, натура, космос, розум – λόγος, слово.

 

Відтоді і до нині філософія розуміння людини не змінилася. Це засвідчують і сучасні українські мудреці та високоморальні авторитети нації, наголошуючи, зокрема:

 

«Усі люди створені вільними. Саме це найвагоміше право людини, отримане кожним/кожною від народження, визначає суть нашої цивілізації... Людина прагне бути вільною, бо саме свобода надає смислу, гідності і цінності людському життю. Це і є дорога до щастя, до якого ми, віруючі і невіруючі, але всі у широкому філософському сенсі Божі діти, покликані», –

Українська хартія вільної людини, ініціативна група «Першого грудня».

 

 

Реферував Володимир СЕМКІВ

повну лекцію можна проглянути за посиланням

 

24.11.2017