Нейротехнології можуть зробити мрії наукової фантастики реальністю. Але піонер в цій сфері вже б'є на сполох.
12 червня 2014 року молодий фацет на ім'я Жуліано Пінто стояв на полі і на очах 1,2 мільярда глядачів виконав церемоніальний перший удар по м'ячу на футбольному мундіалі в Сан-Паулу. Його пас не був якимсь особливим — за винятком того, що нижня від пояса частина тіла Жуліана була паралізована майже десять років. Завдяки контрольованому його мозком роботизованому екзоскелету він зміг на кілька метрів відфутболити м'яч по полю.
Цей момент став кульмінацією двох десятиліть роботи в сфері технологій взаємодії мозку з машиною у дослідницькій сфері, яку я з колегами започаткував в Дюкському університеті. В початкових експериментах щурі та мавпи рухали важелями, роботами та тілами аватарів силою своєї думки.
Ми з колегами віримо, що зможемо застосувати те, що дізналися про нейропластичність — адаптаційну здатність мозку, для лікування низки неврологічних захворювань, зокрема хвороби Паркінсона, епілепсії, інсульту, дитячого церебрального паралічу і навіть аутизму. Науковці — від університетських лабораторій до Силіконової долини — розвивають тепер дві інші ідеї нашої лабораторії: про підключення мозку для створення мережі брейнет (brainet — brain+net, мозкова мережа) і про систему комунікації, яка дасть змогу людям спілкуватися одне з одним безпосередньо: мозок із мозком.
Але створення брейнету — справжня наукова фантастика — несе певну небезпеку. Як тільки мізки будуть підключені в систему, вона стане гакабельною — і гакери можуть отримати доступ до думок та дій членів цієї мережі та маніпулювати ними. Фактично, це вже вдалося. В 2013 році двоє комп'ютерних науковців з Вашингтонського університету перебували в окремих кімнатах з певними пристроями на голові, що пов'язували їхні мізки через інтернет. Ці двоє разом грали у відеоігри зі стрільбою. Науковець A мав контролер, але не міг бачити екрана; науковець B сидів перед екраном, але без контролера. Кожен раз, коли науковець B хотів стріляти, він уявляв собі цю дію — і палець науковця A мимоволі смикався й зброя стріляла.
Уявіть собі, якби зброя була не віртуальною, а справжньою, яка могла бути за рогом. Військове використання інтерфейсів «мозок-машина» світове співтовариство мусить заборонити — так само як хімічну та іншу зброю масового знищення.
Об'єднання мозку з комп'ютером може мати і менш драматичні, але, мабуть, більш руйнівні наслідки. Комп'ютери не винаходять інновацій, не мають інтуїції і не роблять відкриття. Ми, люди, це все робимо — як і багато іншого. Мозок пластичний і адаптивний, що, за іронією долі, може призвести до його руйнування. Підключений до комп'ютера, мозок адаптується майже відразу, переймаючи властивості машини і наслідуючи її бінарний процес прийняття рішень.
Для цього наш мозок навіть не вимагає прямого підключення. Такий самий ефект може викликати безперервний доступ до комп'ютерів. Дослідження показали: коли люди знають, що інформація доступна в інтернеті, то вони її забувають — навіть власну адресу і номер телефону. Це явище може здаватися нешкідливим, але реально є проявом смертельно серйозної проблеми. Коли професіонали, від радіологів до пілотів, покладаються на цифрові системи, то зменшується їхня здатність виконувати свою роботу без сторонньої допомоги. У звіті Федерального авіаційного управління за 2011 рік було зазначено, що за п'ять років "залежність від автоматизації" призвела до 51 нещасного випадку і загибелі сотень людей. Основні атути людства — співчуття, інтуїція, креативність, імпровізація, мистецькі та соціальні навички — можуть згортатися або навіть стиратися мозком внаслідок його спроби копіювати поведінку цифрових комп'ютерів.
Зі своїх майже 30 років розв'язувань проблем в технології я отримав парадоксальну науку: технології не зможуть вирішити всіх наших проблем. Людський мозок треба шанувати як щось ексклюзивне та унікальне. Нам треба переосмислити роль цифрових систем в освіті і загарантувати собі, щоб люди — а не машини чи підключені до машин люди — контролювали процес створення і прийняття рішень в мистецтві, науці, політиці і всьому, що нас визначає. Цифрові технології ніколи не перевершить того, що може зробити наш мозок, але вони його можуть переформувати, і це є найбільшою небезпекою.
Д-р Ніколеліс є видатним професором нейронауки в Дюкській школі медицини та директором Дюкського центру нейроінженерії
Miguel Nicolelis
The Troubled Marriage of Brains and Computers
The Wall Street Journal, 19.11.2017
Зреферував О.Д.
23.11.2017