виголошена в палатї послів, ради державної при дебатї буджетовій дня 18 н. ст. падолиста с. р.
Висока палато!
Коли я вчера і позавчера прислухував ся неодній річи, проголошеній в сїй палатї, зродилось в менї чувство благородної зависти. Заступники різнородних народів і сторонництв виявляти жалї свої, жаданя і бажаня. І всякій, познакомлений більше або менше з положенєм тих народів або сторонництв, мусїв им признати більше або менше право до того. Коли-ж я их положенє порівнав з обставинами мого краю і народу, то менї мимоволї насунулась думка: ах, як щасливі суть ті, котрі тут приходять з такими жалями і з такими жаданями! Не говорю, панове, сего, щоби ваші голоси обезсилити, а лиш аби мій голос тут загомонїв сильнїйше.
Досить одного приміру. Один ческій посол жалував ся на мале, невідповідне заступництво ческого народу. Він цїлком в праві. При 353 послах на 24 міліонів жителїв припадає пересїчно один посол на 68.000 жителїв. Отже Чехи повинні мати 80 послів, а они мають лише 67. У них припадає один посол на 81.000 мешканцїв і они під сим взглядом находять ся в некористнїйшім положеню не лише в порівнаню з Нїмцями, Италіянцями, Поляками, але й з Румунами, Сербо-Хорватами та Словінцями. А мимо того о скілько они щасливші від Русинів! Ми посїдаємо на 3,100.000 жителїв лише 8 послів. У нас отже припадає один заступник на 387.000 жителїв. [Слухайте! слухайте!] Правда, дає нам наша ординація виборча можність вибрати 17 послів, але і в тім случаю припадав би один посол на 182.000 жителїв. Ми отже находимось в чотирократно гіршім положеню нїж Нїмцї та Италіянцї, а півчетверта раза гіршім нїж Румуни. Але навіть то, що нам дає скупа ординація виборча, забирає нам спосіб переводженя виборів. Ми, як в Галичинї так і на Буковинї, обмежені лиш на села. Хоч і як дуже в послїдних трицяти лїтах, именно в Галичинї, у нашого народу самосвідомість національна скріпила ся і просвіта піднесла ся, то супротив становища, яке правительство против нас звичайно займає при виборах, і супротив других чинників виступаючих при виборах против нас, ми єсьмо так само безсильні, як, приміром сказавши, на Угорщинї 2½ міліона Румунів або 2 міліони Словаків.
З того одного лиха пливуть другі. Наколи-б була у вас справедлива ординація виборча і переводилась справедливо, ми Русини мали би в сїй високій палатї 45 заступників [Слухайте! — на правици], а тогдї инакше мусїли би увзгляднятись наші права і потреби [Так єсть! — за правицї]. При нинїшнім же нашім так малім числї не єсьмо навіть в можности власними силами поставати интерпеляцію або внесенє і через то єсьмо здані на добру волю других сторонництв.
Коли так ординація виборча зменшила число належачих ся нашому народови заступників майже о третину, а потім несправедливі вибори покривджують сю третину більше як до половини, — тут обходять ся з нами відповідно до малого числа парляментарних заступників. Нї, того ще не досить! До тої подвійної кривди приходить ще й третє: з нами именно обходять ся тут навіть гірше. Межи осьмома народами австрійськими єсть ще один нарід, котрий в сїй високій палатї має менше своїх послів, нїж наш нарід, — то Румуни. Они мають лише 4 послів, — ми 8. Але не думайте, панове, що Румунам за-для того дїє ся кривда. У них єсть лиш 4 посли, бо они числять ледви 209.000 мешканцїв, т. є. пятнацяту частину народу руского. Коли-б нас мірено их мірою, то ми мусїли би тут мати не 8, але 59 послів, т. є. більше нїж має членів н. пр. клюб польскій. Але хоч ми все таки маємо в двоє більше послів нїж Румуни, мимо того наші потреби і интереси анї на половину не находять того увзглядненя, що их. Ми взагалї послїдні в Австрії.
Як би ми хотїли виводити всї наші жалї, то справдї не стало б нам часу ви говорити, а вам, панове, терпеливости вислухати. В національнім і політичнім, в культурнім і економічнім взглядї — всюди ми упослїджені і покривджені. Ми розмірно за мало жалуємось, але про нас можна сказати з римским оратором: "dum tacent, clamant". З того, що я сказав про наше заступництво парляментарне, можете судити і о прочім. А о матеріяльнім станї народу нашого, именно селяньства, можете витворити собі понятє з того, що наш селянин громадно повидає свою — як один польскій посол виразив ся в соймі — майже балвохвальчо шановану і улюблену батьківщину і вивандровує з краю конституційної свободи і національної та реліґійної рівноправности — в край абсолютизму і національної та реліґійної нетерпимости.
Якійсь час могло здавати с я, що і для нас наступлять лїпші днї. В послїдних лїтах правительство очевидно признало наше нужденне положенє і обіцяло нам єго поправити. Але здаєть ся, що тут з нами поступали подібно, як учений лїкар з Тіртафуера з Санхом Пансою підчас єго намістництва на острові Баратарія. Той именно казав заставити стіл многими добрими стравами, але скоро голодний намістник по них сягнув, лїкар дотикав своєю паличкою одну судину по другій і казав скоро забирати, так що той бідняга мусїв свій голод заспокойти сухим хлїбом, і то лиш дуже скупо.
Тим не хочу я перечити, що деякі потреби і бажаня Русинів, особливо на поли шкільництва, були в послїднім роцї сповнені, або близькі вже до сповненя. Але поминувши то, що они становлять лиш мінімальну часть наших так довго нам здержуваних прав, поминувши се, що тим лише малу часть наших оправданих ожидань сповнено, поминувши дальше й се, що спосіб переведеня часом значно вменшує вартість одержаного, — загальне положенє Русинів не поправило ся від того. Именно системи томленя Русинів, що загнїздила ся від довших лїт, доси ще не усунено. При виборах навіть громадских і повітових репрезентацій, при полагоджуваню руских подань в урядах і судах, взагалї в річах язика, як неменше в річах реліґійної і віроисповідної рівноправности, при обсадї місць і в богато-богато инших випадках поступають орґани правительственні все ще так, як коли-б они в Русинах видїли не вірних і рівноправних горожан, але небезпечних і шкідних ворогів правительства, ба навіть держави, або що-найменше низших підданих другої ранґи. Таке поступованє не тілько не позволяє настати вдоволеню з поодиноких дїйстних концесій, але радше викликує огірченє, а то тим більше, що в Русинах збуджено надїї, в котрих они, бодай доси, видять себе обманеними.
Тото поведенє правительства взагалї тяжко зрозуміти. З одного боку здаєть ся, що оно сповняє бажаня Русинів, з другого боку оно позбавляє себе само овочів своїх добрих учеників. Очевидна річ, що оно все ще не видить повної серіозности і ваги руского питаня, що оно се питанє уважає дрібницею, коли так від нехочу єго трактує і думає, що зможе розвязати єго навіть не половинними, але, так сказати-б, чвертинними средствами.
Питанє руске не єсть галицким або буковиньским питанєм, оно єсть важним австрійским державним питанєм. Русини належать до чотирох більших народів Австрії і займають що-до числа, як між вісьмома головними народами Австрії, так і між девятьома головними народами цїлої держави — четверте місце. Але они мають ще більше значінє задля свого ґеоґрафічного положеня і свого етноґрафічного становища. Они творять з Русинами або Малороссами полуднево-західної Россії граничну полосу між всхідною а західною Европою і мешкають на великім шляху народів Всходу. Отже як колись були они виставлені на всякі напади вандрівних, заборчих і розбійничих народів, так може призначений их край і в будущинї на театр великої европейскої війни, і власне всхідна Галичина стоїть перед ворожим нападом безоборонна, як се було вказано сего року в угорскій делєґації. Етноґрафічно-ж суть они справдї 20-міліоновим народом спорідненим насамперед з Россіянами а відтак також з Поляками, але від обох цїлком відрубним. Они отже що-до числа — другій народ славяньскій а шестий европейскій. Як в Галичинї заховали они свою самостійність супротив Поляків, так старають ся заховати єї також в Россії супротив Россіян, хоч там дїйстно небезпечність винародовленя для них єсть більша, бо мають з Россіянами спільну віру, a прочі національні их прикмети і мова иx єсть ще в незрівнано більшій мірі обмежена, як навіть польска.
Ті обставини нехай правительство возьме собі до серця а при тім нехай оно, як також провідники польского народу, ще одно розважать: У Русинів галицких а тим більше у буковиньских і угорских покиненє своєї народности, бодай взагалї взявши, в користь польскої уже неможливе, в користь же россійскої така можливість ще не цїлком виключена, і oнa тим більша, чим більше утрудняє ся Русинам піднестись культурно, економічно і політично та розвиватись яко самостійна політична индівідуальність. Тож обачне австрійске правительство повинно би се піднесенє і розвиток Русинів просто в интересї держави підпомагати і всякими до розпорядимости держави стоячими средствами підпирати.
Також і сеї важної обставини нехай правительство не спускає з уваги. Русини суть чинником, на котрий держава може спустити ся безусловно і у всяких нагодах. Доказує се не лиш наша цїла минувшість, наша майже пословична вірність, але се й вказують нам наші интереси безусловно також на будучність. Бо о устроєню власної рускої держави Русини, стративши вже від півшеста столїть своє державне истнованє, зовсїм не можуть думати, а австрійскі Русини хоч-би прийшли в таке положенє, що мали би до вибору — прилучити ся, після своєї волї, до котроїсь из найблизших сусїдних держав, то мусїли би з конечности рішитись лише за Австрією, в котрій одній мусить бути дана им можність заховати і розвивати свою народність, свої національні г прикмети і самостійність. Яку-ж вартість мусить мати для держави такій безусловно вірний нарід, сего не треба й поясняти.
За причину поступованя правительства й супротив Русинів подає ся звичайно конечність огляду на интереси Поляків. Але ся причина не видержує критики. Бо по перше, теперішне правительство не уважає себе правительством партійним, а впрочім в конституційній державі, в котрій рівноправність запоручена основними законами державними, не може бути нїякій нарід протеґований в некористь другого або упослїджуваний в єго користь. З другого-ж боку Русини цїлком не виступають против оправданих интересів Поляків. Яко добрі Австрійцї, яко братя Славяне, яко найблизші сусїди Поляків, ми мусимо тїшити ся, що правительство, хоч і як великими уступками, зєднало Поляків для держави, і ми не противились би і евентуальним дальшим уступкам в их користь, розуміє ся під услівєм, що се не станесь на наші кошти та що наші интереси будуть при тім увзгляднені. Відповідно до того мусимо також і від Поляків ожидати такого самого поступованя супротив нас.
Так отже для поведеня правительства супротив Русинів лишає ся лиш таке поясненє, що оно не досить обізнане з нашими обставинами, котрі справдї труднїйше порозуміти, як инші. Спосіб на се був би, єсли би покликано Русина до ради корони для береженя интересів руского народу, так само, як Поляки і Нїмцї-ліберали мають міністра для береженя иx интересів. Єсли для Поляків, — хоч они мають подавляючу більшість в галицкім соймі, численний клюб посольскій в радї державній, котрий тут фактично грає першу ролю, всїх шефів галицких властей краєвих, намістника, совітників двору і шефів секційних по міністерствах, — єсли для них крім всего того установлено ще власного міністра, то тим конечнїйшим мусить бути такій міністер для Русинів, котрі нїчого з того всего не мають. І для правительства повинно бути пожадано, щоб оно мало серед себе чоловіка, котрий би єго информував про настрій, обставини і потреби руского народу, а при тім також міг успокоюючо впливати на нарід.
Впрочім чи правительство власне такій чи якій иншій спосіб до розвязаня руского питаня вибере, — се річ чисто тактична. Але-ж, здаєть ся, вже дїйстно крайний час — серіозно приступити до того розвиваня. Русини на всякій спосіб не перестануть встоюватись і боротись за свої національні і політичні права, за свої культурні потреби та за матеріяльне добро народу, і від того не дадуть ся здержати нї добрими нї злими средствами. Поступаючи в той спосіб і йдучи безпохибно до своєї цїли, дїлають они не лише для власного добра, але також в користь і для добра Австрії. [Славно! Славно!]
[Дѣло]
21.11.1892