Тетяна Фішер

 

11 листопада у залі Львівської філармонії було людно. І було тихо – після шквалу оплесків; адже такі сильні враження вимагають не слів, а тиші для рефлексії. Було бажання, озвучене не однією людиною: «Я мушу прочитати цю книгу». А, власне, що ж відбулося на Чайковського, 7?

 

 

У суботу Львів став одним із міст, яке нарешті дочекалося прем’єри надважливої для зміни свідомості людини ХХI століття драми-перформансу – «Східно-Західна вулиця. Пісня добра і зла». Ініціатори заходу Софія Дяк (Центр міської історії, Львів), Франциска Екзелер (Кембриджський університет і Вільний університет Берліна), Філіп Сендс (Університетський коледж Лондона) завдяки підтримці Центру міської історії Центрально-Східної Європи та Центру міжнародних судів і трибуналів (Університетський коледж Лондона), департаменту культури Львівської міської ради, Інституту Кеннана при Центрі Вудро Вілсона (округ Колумбія), Школи права Українського католицького університету та Львівської обласної філармонії дали нам можливість побачити наживо сценізацію книги Філіпа Сендса «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова». Подія неповторна у буквальному значенні слова: перформенс-драму «Східно-Західна вулиця. Пісня добра і зла» ставлять всього чотири рази на рік, щоразу в іншому місті.

 

Особливістю львівської прем’єри була участь всесвітньо відомого піаніста, володаря семи Греммі, Емануеля Акса. Вперше через 61 рік музикант повернувся до міста свого дитинства.

 

Перформенс-драма – унікальний прецедент у світі мистецтва. Зізнаймося: логічнішим вибором для мистецької постановки здається радше фабула художньої книги. «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова» Філіпа Сендса написана в жанрі нон-фікшн. Український переклад цього світового бестселера, який здобув премію Бейлі Гіффорда, презентували у вересні в рамках Книжкового форуму. Подібна «література факту» мала би бути емоційно невиразною, жорсткою низанкою історичних фактів. Чудова канва для документального фільму. Проте відчуття документальност не було. Чому? Бо Філіп Сендс не просто висвітлив резонансну історію Нюрнберзького процесу, його передумови та результати, які поповнили юридичний словник світу термінами «злочин проти людяності» та «геноцид», послуговуючись документами епохи. Ця історія переповідається через призму особистих переживань трьох людей, чиї долі у певний спосіб зіткнулися у Львові. Герш Лаутерпахт, відомий юрист, професор Кембриджа, народився в Жовкві. Юридичну освіту він здобув у Львівському університеті. Львівське гетто забрало життя його родини. Прокурор Рафал Лемкін також навчався у Львові. 49 родичів автора поняття «геноцид» загинули під час Голокосту. Третій видатний юрист, який обрав сторону зла, Ганс Франк, у минулому міністр юстиції Німеччини, до Львова прибув 1941 року як керівник нацистського генерал-губернаторства з центром у Кракові, до якого входив і "дистрикт Галичина". Всі вони зустрілися в 1946 році у Нюрберзі. Паралельною сюжетною лінією, яка зробила історію близькою для кожного в залі, були спогади родичів Сендса, яким поталанило вижити в ті жорстокі часи.

 

Щоб знайти світло у тунелі цього трикутника, Філіп Сендс приїхав до Львова. Тут він знайшов додаткові факти з життя не тільки учасників Нюрнберзького трибуналу, а й з історії власної родини.

 

Історія створення перформансу не менш захоплююча, ніж історія написання самої книги. Чому дійство, яке вихоплює окремі акценти з понад півсотні сторінок «Східно–Західної вулиці», сприймається як наскрізна, струнко вибудувана історія? Тому що всі епізоди обрав автор, фото та фрагменти документів – також. Навіть у доборі музики Філіп Сендс брав активну участь. П’єса була написана спільно з другом дитинства юриста, відомим бас-баритоном, солістом Метрополітен опера Лораном Наурі. Для здійснення режисерської постановки Сендс запросив одну із провідних оперних режисерок сучасності Ніну Бразьє, роботи якої тішаться популярністю серед англійської публіки. У ролі оповідачів виступили сам автор Філіп Сендс та акторка Катя Ріман (знана для німецької аудиторії з документальної стрічки про повернення Гітлера «Дивіться хто повернувся»).

 

 

Важливу роль мала музика. Її було порівняно небагато, але жодного випадкового твору джазовий піаніст Гійом де Шассі не зіграв. Не дивно, що у творі прозвучала повільна частина із Патетичної сонати Людвіга ван Бетховена. Саме цей німецький класик був улюбленим композитором Ганса Франка. Перший симфонічний концерт, що відбувся на честь генерал-губернатора, «відкрив» для львів’ян девяту симфонію Бетховена. Свою присутність впродовж всього періоду окупації Львова німці завсідчували не тільки перейменуванням вулиць чи свастикою на будівлі Львівської опери, а й все регулярнішою присутністю німецької класики в програмах концертів та надто – у радіоефірі.

 

У музичній канві перформансу також прозвучала прем’єра пісні Ріхарда Штрауса «Хто це заходить стрункий і красивий?». У цьому творі Штраус побув трохи Шостаковичем – адже а-ля хвалебна ода на подяку Франку цілком відповідає гумору російського композитора. Хибно класична побудова мелодії, вишукані граційні каданси, чіткість метричної будови тільки доливають масла у вогонь. Ще більшої кумедності «оді» надає вмисно уважне до деталей, просто зразкове виконання і Лорана Наурі, і його акомпаніатора. Як добре, що ми можемо собі дозволити вбачати легкий сарказм чи іронію поміж нот Ріхарда Штрауса, в той час коли автор в далекому 1943 році був змушений в такий спосіб проявити свою лояльність до представника влади. Твір «Who enters the room, so slender so swank? Behold our friend, our Minister Frank» цілком природньо зник зі списку творів – як такий, що може скомпрометувати репутацію композитора.

 

Не лише твір Штрауса, написаний в цей час, а й популярна у Франції пісня Поля Мізракі «Insensiblement» додали «духу» епохи. Також у творі прозвучала «Мелодія» Сергія Рахманінова на слова Семена Надсона. Наскрізне значення мав початковий мотив, а також знаменита арія Петра «Помилуй мене, Господи» з «Страстей за Матвієм». Не просто так вона звучала двічі – адже Лаутерпахт та Франк знайшли розраду в цій музиці. Перший – після того, як в процесі підготовки до судових засідань дізнався про загибель своєї родини; адвокат Гітлера – завдяки пораді військового психолога.

 

Зачаровувало те, наскілько чудово ансамблювали поміж собою всі учасники дійства. Ідеальна дикція оповідачів, правильні пропорції емоційності та відчуженості, доречний візуальний ряд, не ілюстративний, а тонко психологічний музичний супровід – всі складові були точними, як рух стрілок швейцарського годинника. Гійом де Шассі дуже тонко визначив роль музики: супроводу було не забагато, але він водночас був самодостатнім. Якби я не бачила перформансу-драми на власні очі, а мала лише запис, то могла би подумати, що це – документальний фільм, практично ідеально змонтований. Навіть виступ Емануеля Акса на диво природньо «влився» у вже давно сформовану та успішно апробовану канву драми-перформенсу. Піаніст виконав пісню «Мельник і струмок» з циклу «Прекрасна млинарка» Франца Шуберта. Зрештою, у стрункості твору можете пересвідчитися самі за посиланням.

 

 

Через п’ять років «камінь», який Філіп Сендс закинув у свідомість молодих львів’ян, прочитавши лекцію для студентів права Львівського Університету, дав таке коло: історія нарешті прозвучала у Львові – у місті, яке, на жаль, було епіцентром тієї страшної дійсності і місцем важких злочинів, назви для яких врешті невипадково вигадали саме львів’яни.

 

 

20.11.2017