Коли 16 вересня Філіп Сендс представляв свою книгу «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова», здавалося, небагато присутніх були добре обізнані з фактами в її основі. Презентація розгорталась – то пожвавлюючись явно звичними для промовця жартами, то сповільнюючись через послідовний переклад. Місцями виникав подив: знамениті правники справді жили у Львові? Ходили тими самими вулицями (цими вулицями? такими знайомими вулицями?), вчилися в тому самому університеті, і (швидше за все) так і не познайомились одне з одним? Пану Сендсу щомісяця хтось пише, що приїхав до Львова після прочитання його книги. А скільки ще просто приїжджають, і не пишуть про це. Повірити в те, що куди б не приїжджав Філіп Сендс, там завжди знаходиться хтось так чи інакше пов’язаний зі Львовом було (попри все його здивування) якраз найпростіше.
Поступово для присутніх прояснювались і мотиви самого автора: розкриття історії власної родини, спроба пролити світло на життя свого діда в міжвоєнний час та протягом Другої світової. Виявилося, що Філіп Сендс і сам був людиною, пов’язаною зі Львовом – у місті Лева колись жив його дід з красивим ім’ям Леон.
Сама назва «Східно-Західна вулиця», як пояснює епіграф, походить з твору Йозефа Рота (уродженця Бродів) «Євреї блукають». Вулиця, котра «біжить зі сходу на захід» в тексті Рота, стосується вулиці в Жовкві. Вулиця, котра перетинає Жовкву зі сходу на захід, і на котрій, як виявилось, на початку минулого століття жили родичі і Сендса, і Лаутерпахта деякий час називалась Лембергштрассе – вулиця Львівська. «Східно-Західна вулиця», котра в українському виданні отримала звучний і влучний підзаголовок «Повернення до Львова» має елементи і родинної історії, і біографічного нарису, і юридичного нон-фікшну, і дуже особистого есею, а подекуди – навіть детективу. Проте для Львова це передусім рекомендаційний лист.
Львову рекомендують його призабутих мешканців, Львів рекомендують світові. Філіп Сендс не втомлюється повторювати, що його першою реакцією на запрошення прочитати лекцію в ЛНУ була думка, котру скромно перекладають «Де взагалі цей Львів?». Але ж практично така сама реакція львівських неюристів: та хто взагалі такі ці Рафал Лемкін і Герш Лаутерпахт?
Охочі можуть тепер знайти відповідь на це питання на стінах Львова – 11 листопада в рамках міжнародного семінару «Ідеї (без) місця: концепції і практики прав і правосуддя у Східній Європі» відбулося урочисте відкриття меморіальних таблиць Гершу Лаутерпахту (вул. Театральна, 6) та Рафалу Лемкіну (вул. Замарстинівська, 21). На відкритті були присутні племінниця Рафала Лемкіна, онука Герша Лаутерпахта, мер Львова Андрій Садовий, учасники семінару – фахівці з міжнародного права, директорка Центру міської історії Софія Дяк.
Крім наукових дискусій та відкриття пам’ятних дощок, семінар включав лекцію Філіпа Сендса в Школі права УКУ, показ документального фільму «Нацистський спадок: що зробили наші батьки» (2014) та мистецький перформанс «Східно-Західна вулиця. Пісня добра і зла».
У передмові до українського видання «Вулиці» Іван Городиський, директор Школи права УКУ, згадує короткий діалог, що трапився під час зйомок «Нацистського спадку», але не увійшов до фінальної версії картини: коли Філіп запитав літнього чоловіка на вулиці Шептицьких, що для нього означає приїзд знімальної групи та історичне дослідження, той радісно відповів «Це значить, що ми – Європа! Що ми вже були там і просто повертаємось». Це важливе свідчення того, що і Львову, його людям потрібне це повернення – повернення Львова на карту Європи і повернення його минулого на карту самого міста.
Подаючи список головних персонажів «Східно-Західної вулиці», Філіп Сендс акцентує на їх родинах, наче у старих метричних книгах чи переписах: Герш Лаутерпахт, професор міжнародного права, народився в містечку Жолкєв… переїхав з родиною в Лемберг… син Арона і Дебори… одружився… мали сина… навчався у Львові. Рафал Лемкін, прокурор і юрист… син Йозефа і Белли… мав двох братів… ніколи не одружувався і не мав дітей. Це далі ми прочитаємо про їх здобутки в галузі міжнародного права. Поки ж цих двох чоловіків поєднує тільки єврейське походження та Львів.
Львів часів Першої світової війни та після неї був населений українцями, поляками та євреями, проте Філіп Сендс зосереджується саме на останніх. «Це особисте», цитує він студентку у передмові.
«Every piece of paper tells a story» – «Кожен клаптик паперу розповідає історію», побіжно зауважує автор на презентації. Історію, розказану в «Східно –західній вулиці» зібрано серед іншого і в львівських архівах. Привертають увагу особові справи студентів майже столітньої давнини: сучасні професори зауважують, що, можливо, оцінки і так нечисленних українських та єврейських студентів були занижені через їх походження. Так чи інакше, Лемкін і Лаутерпахт мали одного викладача з права, хоча зараз важко точно оцінити його вплив на їх пізніші погляди.
На лекції в УКУ Сендс розповідає про племінницю Лаутерпахта Інку Кац. Уривки її спогадів можна побачити зараз у меморіалі Простору синагог. Проте роботи Лемкіна і Лаутерпахта важливі не лише в контексті ІІ Світової і Голокосту. До терміну «геноцид» Лемкін прийшов, обдумуючи трагедію вірмен та Голодомор (що цікаво, про останнє Сендс говорить на лекції, але не в книзі). Хоча звинувачення в геноциді не були частиною Нюрнберзького процесу, термін «геноцид» став невід’ємною частиною міжнародного права; зокрема геноцидом було визнано події в Руанді та сербській Сребрениці.
«Кожен клаптик паперу розповідає історію». Що ж, цієї осені ми мали нагоду побачити історію не тільки на папері, а й історію, котра існує в спогадах і кінострічках, історію, котра твориться нині на міжнародних конференціях права, вшановуючи минуле і відзначаючи майбутнє, історію, втілену в перформансі «Пісня добра і зла» і, що, мабуть, найтривкіше – в уже згаданих пам’ятних таблицях, котрі вводять імена Лемкіна та Лаутерпахта в простір міста, наносять на карти, привертають увагу перехожих.
Історія – це завжди більше, ніж факти. Історія завжди існує в просторі між оповідачем і слухачем, в людському просторі, а, отже, забарвлена емоціями та оцінками, а іноді – питаннями і домислами. Парадоксально, що перформанс, не торкаючись найособистішої і найбелетрестичнішої частини книги – про родину Леона і самого Філіпа, зберігає високий градус емоцій. Перформанс обертається навколо життів Рафала Лемкіна, Герша Лаутерпахта, Ганса Франка, залишаючи врешті на екрані дві фрази – «геноцид» та «злочини проти людяності», написані відповідно рукою Лемкіна і Лаутерпахта.
«Пісня добра і зла» підкреслює факти мелодіями, розбавляє архівні матеріали порівняно недавніми розмовами, закільцьовує пам’ять Нікласа Франка у споглядання «Пані з горностаєм», закільцьовує все дійство сценою оголошення вироку Гансу Франку в Нюрнберзі. І виявляється, що сина нацистського очільника можна сплутати з «євреєм з Ізраїлю», а судді і підсудні Нюрнберзького трибуналу знаходили втіху і підтримку в тій самій музиці (чи ж не цікаво порівняти ці спільні музичні вподобання з спогадами психолога і в’язня концтабору Віктора Франкла про цитування і роздуми над текстами Ніцше, котрі допомагали ув’язненим зберігати силу духу, в той час як нацисти використовували ті ж самі тексти для обґрунтування своїх злочинів).
Перформанс закінчується піснею «Anthem» («Гімн») Леонарда Коена (що прикметно, «Пісню добра і зла» в Львові виконували саме в річницю оголошення про смерть цього канадського музиканта і письменника, а заодно і в річницю завершення І Світової війни). «Anthem» Сендс цитує і в книзі: “There is a crack in everything – // that’s how the light get in”(«в усьому є щілина, і так проникає світло»). Проте, не менш важливими видаються й інші рядки «Every heart// to love will come// but like a refugee» («Кожне серце прийде до любові, але як біженець»).
Одна із особливостей саме львівської постановки – присутність відомого піаніста Емануеля Акса, уродженця Львова, котрий повернувся у місто, де починав вчитися грати, вперше відколи виїхав звідси в 1956. І тут доречно згадати фразу, мимохідь кинуту Філіпом Сендсом на одній із зустрічей: «Вони були львів’янами, але вони не були українцями». Цілий ряд вулиць історичного центру Львова, столиці Галичини – українського П’ємонту – вказує на його багатонаціональне минуле. Вірменська, Сербська, Староєврейська – є кому повертатися. Якщо поважати і слухати одне одного, то місця вистачить усім.
«Лемберг, Львів, Львов і Львув – це одне і те ж саме місце», – каже Сендс у зверненні до читача, послідовно далі показуючи, що місце то одне, але не те саме (хоча доволі наївною виглядає теза, що з приходом радянських військ в 1944 Лемберг перетворився у Львів. Це Львов постав тоді на карті УРСР). «Східно-Західна вулиця» – це все-таки книга не стільки про Львів, скільки про конкретних людей з численними ліричними відступами. Вона є цінним нагадуванням, але не вичерпним і об’єктивним нарисом історії міста. І охоплюючи лиш частину історії Львова, «Східна-Західно вулиця» тягнеться далеко за місто.
…Наступного дня по тому, як я дочитала книгу, я майже випадково опинилася в районі вулиці Замарстинівської, і вирішила принагідно подивитись на будинок № 21 (там ще не було меморіальної дошки, а сам будинок в книзі описувався як «закинутий»). Мою увагу привернув плющ, що майже повністю оповив стіну кам’яниці та велика вивіска «Нове життя». Символічно. Нове виростає на старому, зелений плющ тримається старої кладки. І, зрештою, життя перемагає.
Довідка:
Філіп Сендс (нар. 1960) – адвокат-практик, професор права, автор численних книг та статтей з міжнародного права та книги "Східно-Західна вулиця".
Рафал Лемкін (1900-1959) – науковець-правник, фахівець з міжнародного права, автор терміну «геноцид», дослідник злочинів проти вірмен, українців та євреїв.
Герш Лаутерпахт (1897-1960) – спеціаліст з міжнародного права, учасник команди обвинувачення на Нюрнберзькому процесі, автор терміну «злочини проти людяності», ініціатор внесення до Статуту ООН пункту про дотримання прав людини як однієї з цілей цієї організації.
Ганс Франк (1900-1946) – один із нацистських лідерів, під час ІІ світової війни - генерал-губернатор Генеральної губернії, до котрої в 1941 було приєднано Дистрикт Галичина.
07.12.2017