Для захопленого мистецтвом європейця електроакустична музика є звуковим маркером епохи вже понад сім десятиліть; для нас, львів'ян, це — terra incognita: незвідана, але напрочуд приваблива. Про це свідчить успіх фестивалю VOX ELECTRONICA, що розширює звуковий простір концертного життя Львова (та й України), роблячи його ближчим до сучасника .
Зізнаюсь чесно, до проведення першого фестивалю в 2012 році у мене (як і в більшості моїх однокурсників студентів музичної (!) академії) практично не було досвіду слухання та сприйняття подібної музики. Пригадую цю більш ніж камерну концертну атмосферу, коли виконавці можуть запам'ятати обличчя чи не всіх слухачів. Тепер аудиторія значно ширша, і тенденційним є те, що нові люди стають постійними слухачами. Внутрішня та зовнішня географії фестивалю достатньо широкі. Вже традиційними локаціями є Порохова вежа, Студія EESEM та Великий зал ЛНМА імені М.В.Лисенка, Центр міської історії Центрально-Східної Європи, галерея «Дзиґа»...
Проте, шоста VOX ELECTRONICA додала до переліку два культурних простори, над залученням яких у сферу мистецького побуту міста працюють різні групи митців. Це театр «Гершом» (знаходиться на останньому поверсі заводу РЕМА по вулиці Заводській 31), на сцені якого відбулося більшість концертів, та Фабрика Повидла на вулиці Богдана Хмельницького. Щодо географії зовнішньої, не може не тішити, що фестиваль «обростає» щоразу новими творчими контактами з представниками різних культур. Концерти з циклу VOX ELECTRONICA – практично єдина нагода почути у Львові провідних європейських музикантів з Німеччини, Італії, Туреччини, Японії, Норвегії, Греції, Польщі, США та інших країн.
Відкриття
Часто здається, що електроакустична, комп'ютерна та технічна музика — досягнення наших сучасників. Проте, це ілюзія, адже прем'єри прогресивних експериментальних творів класиків електронної музики П'єра Шеффера чи Яніса Ксенакіса відбулися сім десятиліть тому. Однак ця музика настільки виділяється на тлі того, чим наповнений звуковий простір пересічного музиканта, що сприймається як щойно написана. Відкриття Фестивалю вкотре нагадало про плинність часу. Якщо коротко охарактеризувати ідею концерту «Нова/Стара класика» (а навіть і кількох інших), то це «ретроспектива + театральність». Своєрідною звуковою завісою відкриття став запис преамбули до «Концерту шумів» П'єра Шеффера, який прозвучав на хвилях французького радіо в 1948 році. Фраґмент радіопередачі достатньо плавно перейшов в уривок композиції П’єра Анрі «Завіса Орфея». Особливістю цієї композиції є те, що вона складається з нашарувань мелодій з опери «Орфей» Крістофа Глюка. Але після технічного опрацювання П'єра Анрі навіть той, хто знає оперу напам'ять, не зможе впізнати жодного мотиву.
Першим моментом театральності мав стати твір сучасного німецького композитора Мартіна Шютлєра. Німецького автора можна назвати режисером-постановником в музиці, адже всі його твори — яскраві перформанси, в яких основний акцент падає, власне, на момент театральності, а не на зміст. Та його замінили на не менш цікавий експеримент Юрія Булки: для кларнету, запису та повітряної кульки. Як завжди, музикант знайшов нетиповий сюжет і незвичні прийоми для його розкриття. Основним меседжем перформансу був натяк на те, як часто сцени наче з театру абсурду трапляються в повсякденному житті. Для твору було записано текст англомовної статті Вікіпедії про допит Марка Цукерберга, який звучав на магнітофоні, а кларнет був емоційним коментатором подій. Юрій Булка показав красномовну у своїй стриманості циркову виставу: повторював короткі мотиви, як завчені вправи-трюки; грав на нижньому коліні кларнету; використовував в якості сурдини повітряну кульку або мембрану барабану. Кульмінацією стало відбивання кульки кларнетом під час гри. Перформанс безперечно був ефектним, і публіка сприйняла його позитивно. Шкода тільки, що про тонкощі задуму дізнатися можна було хіба що поспілкувавшись з автором чи прочитавши про це у рецензії. Думаю, слухачі (серед яких напевне не всі відстежували ситуацію з «допитом» Цукерберга) змогли би оцінити оригінальність задуму та його втілення ще більше.
Іmpreesem: київський дебют
Ще один перформанс колективу «impreesem» побудували на матеріалі двох знакових для розвитку сучасної музики творів. Любомир Волянюк, Остап Мануляк, Назар Скрипник, Микола Хшановський показали справжній театр. Кожен з них був надзвичайно природним. Їм вдалося знайти рівновагу між дотепністю і сценічним перебільшенням. Перформанс поєднав складну партитуру п'єси Living Room Music для чотирьох неозначених інструментів Джона Кейджа з Etude aus Objets для плівки П'єра Шеффера. Цікаво, що навіть дотримуючись партитури, можна одержати щоразу нові ефекти, обравши інші неозначені інструменти. Цього разу це були: ложка, миска, горнятко, картонна коробка. Центром всього концерту став другий розділ композиції Кейджа — складна ритмічна поліфонія на цитату дитячої книги американської письменниці Гертруди Стайн. «Оповідання» (так називається цей розділ композиції Кейджа) – гарний тест на витримку виконавців та вміла гра зі сприйняттям слухачів. Цитату, яка через переритмізацію щоразу змінювала градацію настроїв, складно було звести в єдину і зрозуміти.«Once upon a time the world was around and you could go on it around and around» — ця фраза довершила відкриття, подароване першою живою прем’єрою цього твору.
Музика світу
У всі часи найбільшим джерелом натхнення для композиторів був навколишній простір. Тоді як композитори «до технічної» епохи намагалися записати звуки світу нотами, передати стихії та гамір міста за допомогою фраз-символів, омузикалити музику світу, митці ХХ століття сприймають їх як готову музику, і мають можливості записати саме її. Три дні фестивалю (13-15 квітня) проминули під знаком музики довкілля. Центром майстер-класів із філдрекордингу та екології звуку Адама Франкевича був арт-центр Фабрики Повидла. Як у свій час бунтівники імпресіоністи вийшли з художніх майстерень на повітря, так завдяки технічному прогресу європейські композитори у пошуках нових звуків вийшли у відкрите середовище. Досвід польського колеги може стати надзвичайно цінним для молодих композиторів, адже в Україні подібна методика зовсім не розроблена. Також на Фабриці Повидла презентували цікавий проект гостя з Італії Лоренцо Брушчі – інсталяцію «Звукова вежа. Символічний Міський Годинник».
Фабрика повидла
До традиційної практичної частини фестивалю цього року активно долучився турецький композитор Мехмет Кан Озер, який провів серію з трьох практичних занять, де ділився тонкощами спеціальних програм для обробки звуку. Підсумком стала відкрита дискусія з учасниками. Крім цього відбулася лекція «Теоретичні та практичні аспекти ролі простору в електроакустичній музиці. Проектування акустичного контексту в багатоканальних композиціях» Даріуша Мазуроського. Забракло лекцій для широкої аудиторії, адже всі зазначені практичні заняття розраховані на професіоналів-практиків. Серед публіки значна частина людей насправді слабо обізнана з електроакустичною, технічною чи комп’ютерною музикою, що вже стала класикою, а що вже говорити про тенденції останніх десятиліть. Подібна необізнаність відлякує, залишає лише суб’єктивно-емоційне враження, багато запитань, створює певні упередження. Через це відвідування подібних подій для такого слухача стає поодиноким явищем. Так, кожен вид музики і фестиваль розрахований на свою аудиторію, але шкода, що якісний масштабний проект не збирає повних залів.
Варіації уяви
Стисла, але змістовна назва охоплює концепцію концерту, який відбувся в театрі «Гершом» 14 квітня. Розпочався він відтворенням композиції, що чомусь не прозвучала на відкритті: «Concert PH» Яніса Ксенакіса. Історія створення (чи, радше, легенда) переросла славу твору: більше людей знають про запис підпаленого мікрофона, аніж зможуть впізнати сам твір. Міграція твору Ксенакіса була вдалим рішенням. Це створило відповідну атмосферу для сприйняття перформансу «Дерево» Назара Скрипника. Твори Назара регулярно з'являються в афішах концертів сучасної музики — тож можна простежити вектори його зацікавлень та парадигму розвитку. Головним героєм перформансу «The Tree» було символічне дерево, сконструйоване зі штативу для мікрофону. Замість листя — невеликі білі картки з якимось написами. Дійова особа розпочинає шлях зі споглядання дерева, в той час як поступово з тиші виринає комбінований запис звуків навколишнього середовища та голосів людей. В процесі розгортання твору автор-перформер, зірвавши «листя», передає слухачам послання. Це був цікавий елемент гри з публікою, адже кожен, до кого летів літачок з «листя», намагався його впіймати та прочитати написане. Після короткої кульмінації композиція наче обірвалася на слові «дерево». Назар використав чутливі до його рухів мікрофони, які змінювали звукову тканину під час звучання. Таким чином композиція висловила екологічну позицію автора, і закинула ще одну ідею: все в світі – результат наших дій.
Спонукала до роздумів також спільна робота поета Сергія Шаїпова та композитора Миколи Хшановського «Амбівалентність». Цікаве проростання ритму, близького до стукоту коліс, через призму невагомих, майже вічних звуків обробленого електронно хоралу, своєрідно передає оптичний ефект промальовування віддалених предметів, що з'являються з темряви. Поступово на ці кластери накладаються м'які, але достатньо енергійні ритми. Амбівалентність проявляється у хиткості ритму, який, поступово розгойдуючись, на хвилі кульмінації падає в тишу. Інтонаційною аркою стає повернення до звукового матеріалу початку. Амбівалентність почуттів, закоханості на межі ніжності та пристрасті – це всього складові єдиного емоційного стану. Тож інтонаційна арка повертає нас до початку та не допускає розімкненості композиції. Здається, це найбільш стрункий за побудовою перформанс Миколи Хшановського, з усіх, які я бачила. Автор досягнув досконалої єдності музики, слова та зображення, а виконавська частина з поетом-читцем була відпрацьована бездоганно. Емоційний зміст твору розкрився глибоко і виважено, не безпристрасно, але без надмірностей.
Запис твору для плівки Владіміра Усачевського кореспондував з ідеєю Старої/Нової класики. Він став уявною межею перед наступними перформансами. Продовжив програму проект Адама Франкевіча. Подиву гідно, як вміло автор поєднав дві яскраві та цілком самодостатні «партитури» — колаж із заставок різних фільмів, телепередач, мультфільмів та шоу кінця минулого століття.
Марафони (або міні фестивалі в фестивалі)
З часів Бах-марафону, концертні марафони прижилися у Львові. В рамках VOX ELECTRONICA їх було аж два: в неділю 15 квітня та на закритті фестивалю. Перший відбувався в Пороховій вежі. Почергово прозвучали: електронний речиталь Мехмета Кана Озера, флейтовий речиталь Наталії Кошушко та концерт під назвою «Електронні Мрії» польського композитора Даріуша Мазуровського.
Мехмет Кан Озер
Достатньо багатогранно (наскільки це можливо за доволі короткий відтинок часу) вдалося ознайомитися із творчими пошуками турецького композитора Мехмета Кана Озера. Митець в Україні не вперше. У вересні 2017 року він був одним із чотирьох лекторів Днів електроакустичної музики, що організовувалися на базі Малої академії Наук у Києві. За задумом спочатку мав бути речиталь композитора. Проте пізніше виникла ідея (дуже доречна) зіграти «Рефлексію ІІ» для флейти й електроніки в першому з концертів маратону. Крім обіцяного перформенсу прозвучала композиція для віолончелі та електроніки, яку композитор присвятив своєму другові віолончелісту, що помер в віці 28 років. Цікаво, що для композицій, в яких поєднано звучання акустичних інструментів та електроніки, Мехмет використовує власне програмне забезпечення Aşure. Він є одним з провідних пропагандистів електронної музики сучасної Туреччини; на випрацювані в європейській практиці основи (які пізнав під час студій в Женеві, Цюриху та Берліні) він накладає елементи традиційної турецької культури. Визнання одержав ще під час студії в Женеві, де його визнали найкращим з аспірантів. Йому пощастило навчатися в Мікаеля Жарреля, Райнера Боша та розробника комп'ютерної мови ШАНТ, співзасновника Швейцарського центру комп'ютерної музики, американського композитора Джеральда Беннета. Дебютний альбом Мехмета Кан Озера «Чорний танець ручки» (2009) став першим турецьким елекроакустичним диском. Тематика його творчості — філософське самозаглиблення. Музиці притаманні споглядальні настрої. «Рефлексія» для флейти й електроніки — друга п'єса з доволі об'ємного циклу. Таке враження, що композитор таким чином вивчає можливості щоразу нового інструменту, вириваючись все далі за межі звичного звучання завдяки збагаченню виразових можливостей спеціально розробленою програмою. Найбільше вразив сольний виступ композитора. Автор запропонував нам послухати... храм (!), адже весь основний матеріал композиції було записано перед, за дверима в храм, та всередині храму.
Складно уявити концерти сучасної музики останніх років, де серед молодих виконавців не було б Наталії Кожушко. Флейтистка – одна з небагатьох, хто дистанцію між академічним навчальним матеріалом та власними зацікавленнями долає, готуючи щоразу нову цікаву програму з творів сучасної музики. Цього разу в програмі зазвучали композиції віком 30+: Сальваторе Шярріно (IT) «Canzona di ringraziamento» для флейти соло (1985); Браян Фернейгоу (GB) «Cassandra's Dream Song» для флейти соло (1970); Крістобаль Альфтер (ES) «Debla» для флейти соло (1980)) та спеціально написана для фестивалю п'єса «Я опинився в темному лісі» Даріуша Мазуровського. Солістка як завжди була на висоті і продемонструвала не тільки надзвичайно точне виконання всіх деталей, а й власний цікавий метод розкриття авторського задуму.
Навіть якщо хтось планував зникнути з зали Порохової вежі, після вкраплення твору Мазуровського — це було непросто, адже композиція зацікавила і змусила послухати автора. Третій концерт маратону — це п’ятичастинна електронна поема «Руйнівник мрій».
Оксана Литвиненко
Ще один концерт-марафон на сцені театру «Гершом» замкнув концертний цикл фестивалю. Розпочався вечір проектом Nomos Eridani Gamma (виконавці: Юрій Булка, Павло Гречка, Сергій Зеленський). Після чергової зміни порядку одразу прозвучав проект – цікавий театральний перформанс навколо подій кількох останніх років в Україні. Як не дивно, на закритті прозвучав чи не єдиний концерт акустичного інструменту без втручання електроніки — речиталь віолончелістки Оксани Литвинененко. Концертна активність виконавиці тільки зростає, а репертуар поповнюється все новими творами сучасних українських та зарубіжних авторів. Із львівських віолончелістів, зовсім недавніх випускників ЛНМА ім. М.Лисенка, Оксана Литвиненко має всі шанси стати однією з найкращих. Ще навчаючись вона продемонструвала високу культуру звуку і добре відчуття стилів. Виконавська майстерність дедалі зростає, про що свідчить хоч би ще одне виконання «Челограму» американського композитора Джеймса Тенні . З погляду слухача твір може виглядати надто простим. Звучить так, наче хтось налаштовує інструмент і поволі спускає чи підтягує струну за допомогою кілків. Проте насправді — це хитромудрий задум автора: нотами схематично повторити малюнок кардіограми. Для виконавця це направду непростий тест на бездоганно безперервний рівномірний звук. Оксана виконувала цю композицію навесні минулого року в залі Оперної студії ЛНМА. Крім згаданого твору, звучали опуси Джорджа Крама та Гельмута Ляхенмана. Безперечною кульмінацією стало прекрасне виконання Сонати Юрія Ланюка, віолончеліста та композитора, наставника Оксани Литвиненко.
Innovation Duo
Феєричним продовженням маратону став виступ скрипкового ансамблю Innovation Duo (Анна Дзялак-Савицька, Якуб Дзялак). Практично все, що заграли музиканти, написане цього року. Кожен з творів мав свою цікаву концепцію і дуже добре, що про повідомлялося перед виконанням. Наприклад, композиція для двох скрипок та плівки «один голос дві промови» колумбійського композитора Рікардо Товара Мато, в основі якої – промова колумбійського казково багатого наркобарона Пабло Ескобара, що мав свою армію та певний час контролював дії уряду. Ще одна львівська прем'єра — триптих чилійського композитора Боріса Альварадо для скрипки соло, яку просто блискуче виконав Якуб. Цей твір записаний як обов’язковий у програмі конкурсу ProArt-2018. Конкурс завершився в Хмельницькому 4 травня 2018 року, а Боріс Альварадо (як і учасники дуету) був членом журі. Українська композиторка Алла Загайкевич написала «Inner Violin Voices /for I.G.» для двох скрипок та електроніки спеціально для Innovation Duo.
Цікавим завершенням скрипкового концерту стало виконання твору Миколи Хшановського. Експеримент приводить молодого музиканта до все нових цікавих знахідок. Цього разу це було звучання нутра скрипки — нетипової музики, що виникає, якщо подути в ефи інструменту. Використання електроніки дозволяє посилити цей ефект так, щоб його могли почути не лише виконавці. Завершився вечір електронним сетом Мирослава Трофимука та Тараса Шпота.
Проекти в проекті
Цьогорічний VOX ELECTRONICA без перебільшень можна назвати фестивалем проектів. Це і спільний проект П. Гречки, Ю. Булки та С. Зеленського, презентація VedelSchool — навчальної музичної інституції новітнього типу джазового саксофоніста Михайла Балога, міжнародного проекту Mixed Sound Personnel за участі Алли Загайкевич (електроніка), Вікторії Вітренко (голос) та Люки Жера (перкусія). Серед проектів найсильніше зачепила презентація програми WRO OnTour. Її презентувала 20 квітня в Центрі Міської історії Центрально-Східної Європи Аґнєшка Кубіцька-Дзєдушицька. WRO OnTour — зовсім невелика частина мистецьких проектів, що були представлені в рамках Бієнале WRO 2017. Арт-директор заходу Пйотр Краєвський з-поміж усіх обрав 18 відео-роликів. За задумом програма кожної презентації варіюється залежно від контексту, а контекст диктує місце проведення. У Львові відбулася трансляція. Кожна з цих лаконічних стрічок висвітлює один аспект з життя природи, міста, людини, групи людей, цілої країни. Запис підводної камери передає звуковий світ водного потоку, замкнутого у канал (Stream VI, Хіроя Шакурай), унісон скрипаля та шумів сьогодення («Унісон», Алессандро Фонте), беззвучна музика «Фільму до уявної музики» (Михайло та Наталія Басових), наукова створення музики — алгоритмічне перетворення руху на вулиці в звуки («Надмірність», Ом Борі), переплетення міфу, реальності та надсучасної анімації («Приливна хвиля», Шота Ямауші), гімн ісламської держави, «заспіваний» за допомогою програми vocaloid («Мій народе, зійшла Зоря», Exchange of the Rat), унаочнення природи маніпуляції («М'яка сила», Єлєна Артеменко), «лібрето» від штучного інтелекту («Рекурсія», Саша Пофлепп) — короткі стрічки на межі мистецтв та технологій, що залишили враження не менш яскраві, ніж ефектна театральна вистава.
Стефанія Туркевич-Лукіянович
Міст пам'яті
Відтворення хронології фестивалю буде неповним без бодай короткої згадки про передостанній концерт в Великій залі ЛНМА ім.М.В.Лисенка. Організатори присвятили його першій українській композиторці Стефанії Туркевич-Лукіянович. Цю постать для нас у свій час відкрила музикознавиця Стефанія Павлишин, а її музика почала з'являтися в концертних програмах наших виконавців після 2017 — презентації архіву, оцифрованого британським оперним співаком Павлом Гунькою. Відкрився вечір словом Стефанії Павлишин, завершився — переглядом фільму про композиторку. У концертній частині прозвучали частини з «Тріо» для дерев'яних духових, «Два експромти» для фортепіано пізнього періоду, частина з «Гірської сюїти» для фортепіано, пісні на слова Нарциза Лукіяновича («Серце», «Тебе нема», «Сухі мої очі», «Жасмини»). Несподіваним рішенням було поєднати твори ювілярки (композиторці виповнилося би 120 років) з творами-рефлексіями сучасних композиторів: твір Остапа Мануляка «Transgration III» на основі оцифрованих фонографічних записів початку ХХ століття, нетиповий квартет (дві віолончелі + електроніка) з алюзіями на камерну музику Стефанії Туркевич та на експериментальні опуси композиторки (створені в студії BBC) Михайла Романишина та Івана Андрейка, солоспів для баритону, підготованої скрипки та фортепіано Богдани Чепелюк. Це був нетиповий спосіб поєднати музику композиторки ХХ століття із концепцією фестивалю VOX ELECTRONICA — фестивалю електроакустичної музики.
Чи варто підводити підсумки VOX ELECTRONICA – проекту, у якого точно буде тривале майбутнє? Може й ні, та все ж: VOX ELECTRONICA – не тільки черговий фестиваль сучасної музики в Україні – це майданчик для культурного обміну та проникнення найпрогресивніших ідей у сфері академічної електроакустичної музики. VOX ELECTRONICA – це коло молодих композиторів, що захопилися серйозними експериментами в цій галузі. Це також і коло виконавців, що не бояться новизни таких експериментів. Не з метою реклами, але: чому культурній людині варто відвідувати подібні заходи? Щоб побачити своєрідний зріз тенденцій розвитку сучасного музичного мистецтва, яке у своєму цілком природному прагненні поєднати виразові можливості різних видів сприйняття (слово, звук, зображення, елементи акторської гри) та полярних тембрів (згенерованих електронних звуків та акустичних інструментів, людського голосу) задля багатовимірного розкриття ідеї наближається до античної ідеї синкретичності мистецтв. Жоден запис (навіть найякісніший!) не зможе передати атмосфери живого концерту. Будьте на хвилі новаторства, і побачимося вже за рік.
14.05.2018