Пояснення, які свого часу дав Дарвін для процесів адаптації і природного відбору, є недостатніми, аби пояснити складність сучасного світу, де вага розриву і дискретності є суттєвою
Коли ми спостерігаємо нескінченне розмаїття форм життя, якими рясніє флора і фауна, то виявляємо, наскільки дивними, сюрреалістичними, незрозумілими, вигадливими і навіть суперечливими є явища, які стрічаються в природі. Не треба дуже дивуватися, що серед тварин саме люди здатні на найнесподіваніші ідеї, аби заправляти довкіллям і навіть видозмінювати еволюцію власного виду. Тож етика являє собою найбільшу дивергенцію, яку ми маємо, аби видозмінити нашу долю. В цілому це може здаватися чимось незначним, навіть якщо є предметом нашої гордості, тому що це те, що не проявляється в жодному іншому біологічному виді, ані в природі загалом. У ній ми вивчаємо лише її астрофізичну, геологічну та біологічну еволюцію – ясна річ, вражаючу, але аморальну. Однак ця етична воля, що здатна змінити наш розвиток, є винятково людським рішенням, «антиприродним», як сказав би Дарвін: бо ми захищаємо слабких і допомагаємо вмираючим супроти жорсткого закону найсильнішого, який панує в еволюції. Ми приймаємо ризик, зумовлений нашою емпатією і солідарністю, і намагаємося перехитрувати природу, аби самим його розподілити з метою отримати – випробовуючи всі можливі комбінації – надприродний статус. «Ми будемо богами» – такою є назва однієї моєї книжки.
Дарвіністською теорією природного відбору не можна пояснити творчий геній Веласкеса чи Дон Кіхота. Або Ван Ґоґа чи Антонена Арто: їхня дерзновенність врешті-решт ізолювала їх як проклятих митців і довела до психіатричного притулку і нужди. Також нею не можна пояснити винайдення теорії відносності Ейнштейном чи квантової механіки Нільсом Бором. І ще менше появу цифрових технологій. Ідеї Дарвіна не можуть пояснити ці інновації, які є надзвичайно важливими в еволюційному аспекті для нашого виду.
Очевидно, що в природі, включно з людською природою, є інстинкт творення, який виникає через розрив і бере на себе ризик так робити. Попри те, що довести його існування не легко, ми стверджуємо, що він існує, тому що його наслідки є безсумнівними. Найбільші ідеї, які з’явилися в людській історії – ті, що їх породили дивергенції.
Праця «Походження видів шляхом природного добору або збереження обраних рас у боротьбі за життя», опублікована 1859 р., стала свідченням колосального розриву – дивергенції – з поглядами, які панували на Заході, коли біблійний креаціонізм являв собою офіційну теологію християнства. Але віддавши їй почесті, варто також констатувати, що ця теорія еволюції через адаптацію і природний відбір, яка залишається основоположною для розуміння еволюції у царстві тварин і рослин, не дозволяє пояснити розриви, які мають місце в еволюції загалом. Сучасне спостереження за фауною і флорою змушує нас визнати, що адаптації через природний відбір є лише вторинним процесом видів. Те, що Дарвін майстерно продемонстрував, вже не може пояснити радикальних дивергенцій, які нині є причиною маси існуючих явищ. Ми спостерігаємо такі відмінності, такі несумісності, такі контрасти, навіть такі протиріччя серед способів життя, родів та видів, що є немислимим приписувати подібні процеси еволюції за законом Дарвіна. Ми знаємо, що стрес довкілля створює еволюційні прискорення, стимулюючи мутації. Але не йдеться ані про апостеріорну передачу набутих особливих рис – визначальних у цьому безконечному розмаїтті видів, ані про новизну мутацій, які є можливими через творчі стрибки і відмінності. Саме ці дивергенції притягують увагу біологів. В природі є сила творення, яка не має нічого спільного з Богом. Вона вписана в потенціал природи як двигун життя; ця воля-всесвіт досліджує і знову безконечно поєднує абетку життя, щоби створити інші біологічні сценарії.
Ясна річ, я не міг би науково довести те, що стверджую. Але така велика розмаїтість самим своїм існування сприяє дивергенції природи. Закон дивергенції нині щораз більше береться до уваги у фізиці; його також потребують у біології і соціальних еволюціях. Дарвінізм був вписаний в лінійне поводження. Натомість процеси дивергенції поводяться як арабески – ми це зауважили у вірусних і клітинних мутаціях, які значно ускладнюють дослідження в галузі медицини.
Людська еволюція пізнала численні повторення, адаптації та природні відбори. В минулому було з’ясовано, що з двох людських видів вижив лише один. Та було б дуже важко пояснити відмінність, що експоненціально збільшилась, між «нами» і рештою видів тварин лише природним відбором і передачею набутих особливих рис. Немає сумніву, що різні види тварин, як і ми, використовують інструменти – іноді в дивовижний спосіб. Бобер створює складні конструкції; мурахи і бджоли – працьовиті і підприємливі суспільства; ми могли б навести тисячі прикладів, які суперечать буцімто радикальній відмінності між людиною і твариною, яку помилково обстоювали стільки знаменитих, але анропоцентричних філософів та антропологів. У конкретному випадку людського виду дивергенція є неминучою, постійною і вражаючою. І вона цілком суперечить закону Дарвіна: людина, яка розвивається у відповідності з її власними проектами, стрибками і розривами, навіть її химерами, створює власну екосистему і видозмінює землю – до такої міри, що науковці говорять про антропоген, аби назвати нашу епоху.
Дарвінізм не є помилковим; він є науково доведеним, але не достатнім. Це частковий елемент у поясненні еволюції. З огляду на нинішні сценарії природи, потрібно перейти від закону адаптації до закону дивергенції, котрого не можна довести через спостереження, але який впадає в око, коли розглядати сукупність креативних і суперечливих шляхів, що їх розвідує природа.
Дивергенція стосується не лише живих видів. Вона зазвичай зустрічається також у фізичних законах природи. Візьмімо буденний приклад: перехід води з рідкого стану в газоподібний чи твердий. Це результат зміни хімічних зв’язків між молекулами води – через розрив, дискретність чи дивергенцію.
Дивергенція є основоположним законом природи, значно важливішим, ніж дарвіністський закон адаптації чи природного відбору.
Hervé Fischer
La divergencia del futuro
El País, 09.11.2017
Зреферувала Галина Грабовська
17.11.2017