Було би безглуздим свавіллям випустити з в’язниці екс-президента, який вчинив державний переворот і насадив одну з найбільш корумпованих в історії Перу диктатур
Приватні розмови не повинні оприлюднюватись, та, на жаль, те, про що ми розмовляли з президентом Перу Педро Пабло Кучинскі під час його нещодавнього візиту до Іспанії, стало об’єктом чуток і спекуляцій, які не завжди відповідають істині. Тому я дозволив своєму синові Альваро, аби він в інтерв’ю газеті El Comercio виклав те, що я сказав главі держави стосовно можливості помилувати Фухіморі.
Президент жодного разу не дав мені зрозуміти, що має бодай найменший намір зробити це; лише те, що прийшли численні листи і документи, в яких просять про помилування через стан здоров’я, що він передав увесь цей матеріал трьом лікарям, аби ті інформували його про стан засудженого. Моє особисте враження таке: Кучинскі є справжнім демократом і надто порядною людиною для того, аби вчинити таке безглузде свавілля – випустити з в’язниці і повернути до політичного життя екс-президента, який – будучи обраним на вільних демократичних виборах – здійснив державний переворот і насадив одну з найбільш корумпованих в історії Перу диктатур. Розтоптавши при цьому вирок цивільного трибуналу, який на відкритому процесі, що проводився бездоганно і в присутності міжнародних спостерігачів, присудив екс-диктаторові провести чверть століття за ґратами за його злочини.
Цей вирок не має прецедентів в перуанській історії. Наші диктатори або вмирали в ліжку, не повернувши ні сентаво з усього, що вкрали, або їх вбивали, як Санчеса Серро. Декотрі, як Легія, померли в ув’язненні, не дочекавшись вироку. Тож у цьому сенсі суд над Фухіморі був взірцевим. Його судив цивільний трибунал, повністю гарантувавши здійснення його права на захист, і – попри всі мільйонні кампанії його прибічників – жодна міжнародна юридична чи політична інстанція не заперечувала проти розвитку процесу чи членів суду, які винесли вирок.
З іншого боку, він жодного разу не виявив розкаяння за вбивства, викрадення і тортури, про які віддавав накази і які були здійснені під час його диктатури, а також не повернув жодного сентаво з тих декількох мільярдів доларів, які в незаконний спосіб вивів за кордон під час свого правління. (Єдині 150 млн дол., що їх отримало назад Перу з тих колосальних сум, котрі були вкрадені в ті роки, повернула Швейцарія – з поточного рахунку, який відкрив Владіміро Монтесінос, основний поплічник Фухіморі). Його звільнення було б кричущим беззаконням, як заявив у The New York Times Альберто Вергара – враховуючи те, що його досі не засудили за ще одну бійню групи Коліна, здійснену в містечку Патівілька 1992 р. То було б «юридичне безглуздя, яке б амністувало Фухіморі на майбутнє – за злочини, які ще не розглядалися в суді».
Це була б не лише незаконна дія; а ще й зрада виборців, які привели президента до влади, а також зрада родичів жертв убивств і зникнень, яким він твердо пообіцяв, що не звільнить екс-диктатора. Не обманюймо себе. Небувала мобілізація між першим і другим туром виборів, яка привела Педро Пабло Кучинскі до перемоги, значною мірою була зумовлена побоюванням більшості перуанського народу, що фухіморизм повернеться до влади з Кейко, донькою засудженого. Ліві, голоси яких були вирішальними для цієї перемоги, ніколи б не вилазили зі шкури, щоб забезпечити її, якби припускали, що Кучинскі збирається повернути в суспільне життя Перу одного з найгірших диктаторів в нашій історії.
Дехто думає, що це помилування вмилостивить парламент, який окрім того, що звалив кількох міністрів уряду, ще й паралізував урядову діяльність, систематично блокуючи ініціативи виконавчої влади, спрямовані на те, аби втілити в життя її програму, впроваджуючи економічні і соціальні реформи, які б оживили економіку і розширили допомогу родинам з невеликими прибутками. Ті, хто так думають, страшенно помиляються. Тигра не усмиряють, кидаючи йому ягнят; навпаки – таким чином визнають його силу і заохочують продовжувати хижацьку справу. Від початку було помилкою не протистояти більш твердо безвідповідальній опозиції фухіморизму в конгресі; але принаймні вона прислужилась для того, аби показати громадськості інтелектуальне убозтво і моральне обличчя тих, хто, сидячи в парламенті, готовий перешкоджати керованості країни, навіть якщо вона піде на дно, аби зазнав краху уряд, який вони ненавидять за те, що він розгромив їх у другому турі виборів, який вони вже святкували як свій.
Диктатура завжди є абсолютним злом – це режим, що руйнує не лише економіку, а й політичне, культурне життя та інституції країни. Він залишає рани, які не гояться й тоді, коли відновлюється демократія; і часто вони є такими фатальними, що перешкоджають інституційному та громадянському відродженню. Великою трагедією Латинської Америки в її незалежному житті були диктатури, які змінювали одна одну, утримуючи нас в економічній відсталості і варварстві, попри відчайдушні зусилля меншостей, що вперто обстоювали демократичний вибір.
Відколи 2000 року впала диктатура Фухіморі, Перу переживає демократичний період, який зменшив насильство та надав помітного імпульсу економіці – настільки, що його міжнародний імідж в останні роки був взірцевим іміджем держави, яка приваблює інвесторів і є прикладом для наслідування країнами третього світу, котрі прагнуть залишити позаду економічну відсталість. Помилування Фухіморі знищило би цей образ, а ми знову опинилися б у становищі бананової республіки.
Це правда, що завдяки викриттям і розвінчанням Одебрехта урядування декого з колишніх демократичних президентів – спочатку Толедо, а зараз Умали – було заплямоване звинуваченнями в махінаціях, корупції і незаконній комерції. В добрий час: нехай все це розглянуть до кінця і, якщо справді мав місце злочин, то нехай злочинці сядуть у в’язницю. Це дозволяє демократія – система, яка не звільняє країни від ошустів, але дозволяє, аби їхні шахрайства були викриті і покарані. Демократія не гарантує, що завжди обиратимуть найкращих – іноді виборці помиляються, вибираючи найгіршого. Та, на відміну від диктатури, демократія гнучка і відкрита система, здатна виправити свої помилки і удосконалитися завдяки свободі. Фухіморі, прийшовши до влади, зрівняв із землею всі свободи і ту демократичну систему, яка дозволила йому зайняти найвищий державний пост. Та в ув’язненні він не за це страшне злодіяння, а за те, що, покінчивши з нашою хиткою демократією, став безсовісно грабувати, вбивати, мордувати і викрадати людей з більшою підступністю, ніж найгірші диктатори, що їх пережило Перу. Його не можна і не треба помилувати.
Mario Vargas Llosa
¿Indultar a Fujimori?
El País, 16.07.2017
Зреферувала Галина Грабовська