Дня 6-го цього місяця проминуло 131 років з хвилини народження передового члена "Руської Трійці", ініціятора та редактора "Русалки Дністрової".
Ім'я Маркіяна Шашкевича нерозривно зв’язане з українським національним відродженням Галичини.
Єдиною освіченою верствою в І-шій половині ХІХ-го століття в Галичині було в час духовенство Відродження народу могло вийти тільки з його рядів, від нього.
В той час родився національний рух серед чехів, словаків, словінців і хорватів. З Наддніпрянщини, де вже розвивалося письменство в українській народній мові, поширювалися в Галичині твори Гр. Квітки-Основ'яненка і І. Максимовича. З Франції просякали ідеї рівноправности всіх людей, права на волю народу. Також поляки готовилися до чергового свого повстання за відбудову історичної Польщи. До цього повстання намагалися вони приєднати українське духовенство й українське селянство. Членами тайних польських революційних організацій стало чимало українців-питомців духовного семинара, а навіть і старші духовні достойники, як професори духовного семинара о. Юліян Куницький, о. Онуфрій Криницький, а також ректор о. Микола Гординський. (Польські аґітатори обіцювали м. і. скасування панщини). Поляки писали відозви, вірші і пісні в цій справі до українського народу по українськи.
Ось безпосередні причини, що довели розумніших питомців духовного семинара у Львові до думки, що треба подбати і про власний нарід, а в першу чергу треба писати в українській народній мові. До того дійшов питомець Маркіян Шашкевич (1811—1843). Він покинув польську змовницьку організацію і зачав шукати за людьми з подібними поглядами. До нього приєдналися ще два його товариші: Яків Головацький (1814— 1888) і Іван Вагилевич (1811—1866). Їх і назвали "Руською Трійцею".
"Руська Трійця" рішила писати українською народною мовою, збирати народні пісні та домагатися українських проповідей по церквах. ( в той час виголошувано проповіді по українських церквах по польськи).
В 1834-ому році "Руська Трійця" предложила до цензури невеличку збірку своїх творів і народних пісень в українській народній мові п. н. "Зоря". На веління митрополита Михайла Левицького цензор о. Венедикт Левицький, свояк митрополита і ректор семинара, сконфіскував цю збірку. Митрополит вважав, що "проста" мова не сміє бути літературною, що така книжка, писана народною мовою, це "революція", і т. п. На "Руську Трійцю" пішов ще і донос до поліції.
Та 1837-го року "Руська Трійця" друкує аж у Будимі (Будапешті) — щоб оминути "свого" цензора — нову збірку п. н. "Русалка Дністрова". Коли "Русалка Дністрова" появилася у розпродажі у Львові, на вимогу митрополита її сконфісковано, а "Руська Трійця" мусіла свій революційний чин відпокутувати: Вагилевича висвятили аж по вісьмох роках, а опісля зломано; Головацький мусів також довгі роки чекати на висвячення, а Маркіяна Шашкевича перекидано раз-у-раз з місця на місце так, що він не мав змоги до творчої праці і помер на чахотку у 32-ому році життя.
Здавалось би, що почин "Руської Трійці" залишиться без відгомону. Духовний семинар і духовенство жили дальше польським духом. Навіть діти священиків говорили тільки польський "пацір". Таке тривало аж до 1848-го р., до пам'ятного року австрійської революції. Наші провідні діячі 1848-го року — у більшості люди, що виховувалися під подихом діяльности "Руської Трійці". Весна народів застала нас без молоді, що майже вся була тоді під впливом польського підпілля.
Кадри свідомої під національним оглядом молоді дав нам щойно подих Шевченкової Музи в 60-их роках і взаємини з Наддніпрянщиною, започатковані Ол. Кониським і П. Кулішем.
[Львівські вісті]