Мирослава МАРТИНІВ

Низка українських пам’яток археології щодня потерпає від війни на сході та окупації Криму. Водночас про масштаби втрати культурних цінностей, зокрема з музейних фондів Луганська та Донецька, у нас навіть не здогадуються і, мабуть, знатимуть не скоро…

 

Бахчисарайський палац — пам'ятка історії та культури всесвітнього значення, єдиний у світі зразок кримськотатарської палацової архітектури

 

Минулого тижня розгорівся скандал довкола Бахчисарайського палацу (Крим), який є пам’яткою національного значення в Україні. За інформацією, яку оприлюднило Міністерство культури України, під час знімання всієї черепиці та старовинних дубових балок з Великої ханської мечеті (Біюк Хан Джамі) було пошкоджено розписи 18-го століття. Окрім того, на фасаді будівлі пішли тріщини та обвалилася штукатурка через застосування для миття техніки, що використовує для очищення струмінь води під великим тиском.

 

Історія з палацом не перша серед схожих. Під загрозою руйнування останнім часом опинились, зокрема, і такі знакові пам’ятки, як Ластівчине гніздо та Херсонес. А на кримчан, які намагаються захистити від руйнування пам’ятки, за інформацією Радіо «Свобода», тиснуть співробітники Федеральної служби безпеки Росії.

 

Ластівчине гніздо. Пам'ятка архітектури та історії, розташована на 40-метровій скелі Ай-Тодорського мису

 

Дещо інша ситуація на частинах території Луганської та Донецької областей, які сьогодні не підконтрольні Україні. За словами експертів, долі більшості пам’яток та мистецьких цінностей, які залишились там, ми просто не знаємо. Врешті, як і не знаємо, що саме втратили.

 

«Достеменного переліку, що було у музеях міністерство, просто немає. А багато, зокрема пам’яток археології, залишилось необлікованим. Є і такі, які стають жертвами війни, і з цим нічого не зробиш», – говорить на початку нашої розмови Сергій Теліженко.

Сергій Теліженко – археолог родом з Луганщини. До окупації він кілька років працював у відділі археології Криму Інституту археології НАН України (у Кримському філіалі Інституту археології НАН України, м. Сімферополь), після – перебрався до Києва. Вже після початку війни на сході України з міжнародною місією моніторив стан збереження пам’яток археології.

«Лише у Сватівському районі Луганської області, за підрахунками археологів, є 600 курганів. Тобто на лінії зіткнення є кілька сотень поселень і кілька тисяч курганів сьогодні на непідконтрольній Україні території», – пояснює археолог.

 

Наша розмова – про ризики для пам’яток в умовах війни в Україні і чому ніхто не знає, що насправді втратила Україна.

 

 

Сергій ТЕЛІЖЕНКО: «Ми взагалі достеменно не знаємо, що залишилось на окупованій території та у зоні АТО»

 

 

– Пане Сергію, Ви брали участь у роботі місії «Захист культурних цінностей під час збройного конфлікту». Розкажіть, будь ласка, що це за місія?

 

– Захист культурної спадщини – це сфера гуманітарної політики, тому представники Гельсінської спілки з прав людини, а також International Partnership for Human Rigths вирішили спільно зі мною, як представником Інституту археології, провести вибіркове дослідження археологічних об’єктів, які перебувають на обліку та які є щойно виявленими.

 

Ми обрали перелік відомих пам’яток археології, які фактично розміщені на лінії зіткнення, – здебільшого це поселення і кургани. Це були пам’ятки, які є на державному обліку, а також невідомі, і поїхали дивитись. Усі об’єкти були у Луганській області, а саме на території Станичо-Луганського, Новоайдарівського та Попаснянського районів. Перший візит був у травні 2015 року. Після нього я самостійно навідувався туди і оглядав з колегами пам’ятки, які трохи далі від лінії зіткнення.

 

Зруйнований насип кургану неподалік Тошківки

 

Висновки невтішні – дуже сильно постраждали через війну кургани – штучні насипи над похованнями. Вони займають високу топографічну відмітку і часто були зручними для того, аби облаштувати на них військові об’єкти. Лише наша місія зафіксувала більш як 10 пошкоджених курганів, які датують від епохи бронзи (ІІІ тис. до н. е.) і до Середньовіччя.

 

Наприклад, верхівка одного з курганів поблизу Новотошківки була частково знесена для облаштування вогневої позиції. На іншому кургані у тому ж районі була зроблена врізка для можливості заїзду техніки. Поблизу деяких курганів ми знайшли воронки від "Градів" та частини снарядів. Найпоширеним було використання курганів для стрільбищ. На щастя, у більшості випадків постраждали власне насипи, а не самі поховання. Якщо буде потрібно зберегти об'єкт як частину ландшафту, насип можна відновити.

 

Два роки тому на Донбасі, у зоні проведення активних бойових дій, бійці АТО натрапили на цінну археологічну знахідку курган з жіночим похованням. Просто перед носом у ворога наші воїни провели розкопки та зробили цінне наукове відкриття. Про ці події на своїй сторінці у fb розповів археолог, боєць АТО Ігор Шевченко

 

Однак це в більшості випадків. Є і інші приклади. Нещодавно мені довелося бачити кургани поблизу Лисичанська, які використовують військові для облаштування своїх частин і які майже повністю зруйновані. Оглянути їх зблизька немає можливості.

 

Схожа ситуація і з поселеннями, на яких ми знаходили сліди від снарядів та «Градів». Як приклад – поселення Капітанове в Новоайдарському районі, яке розміщене за 8 кілометрів від лінії зіткнення.

 

Лінія зіткнення йде по річці Сіверський Донець. А ліва смуга річки – це суцільні поселення і стоянки, починаючи з кам’яного віку і до Середньовіччя. Там багатющий матеріал, і, швидше за все, вони найбільше і постраждали. Зараз це наша територія, але туди постійно заходять терористи, пам’ятки руйнуються внаслідок мінування території, в результаті облаштування бліндажів тощо. Військові мусять використовувати цю територію для захисту, і з цим теж нічого не зробиш.

 

– Тож Ви мали можливість оглянути лише пам’ятки, які є на території, що підконтрольна Україні. А як щодо непідконтрольних територій?

 

– Інформації про те, що відбувається на захопленій території, маємо дуже мало. Нещодавно наш колега, який служить в українській армії, повідомив про те, що велика курганна група на іншому боці річки Сіверський Донець на його очах поступово руйнувалася. На їхньому місці проводили земляні роботи та робили укріплення. Це видно також, якщо подивитися фотографії з супутника. Якщо скористатися програмою Google Земля, зараз поблизу цих курганів можна побачити траншеї. На прикладі цих курганів поблизу селища Жовте можемо говорити, що цінна наукова інформація втрачена назавжди.

 

Треба розуміти, що кожен курган дуже цінний, адже більшість з них ніколи не була досліджена археологами. У нас не було і немає цільової програми з дослідження пам'яток археології. Кургани досліджували лише за умови, що їм щось загрожувало, наприклад, якщо вони потрапляли під знесення через будівництво заводу чи дороги. Тому кожна пам'ятка є надзвичайно важливою. У кожному кургані зберігаються речі, що пов'язані з матеріальною культурою тих часів.

 

Ми маємо чимало свідчень про схожу долю курганів на території, яку контролюють терористи. Однак ми не можемо дізнатися, що саме там відбувається.

 

– Тобто там просто не зважають на пам’ятки?

 

– Не зовсім так. Інколи і терористам вигідно вдавати, що вони дбають про спадщину. Цього року під патронатом Плотницького в ЛНР провели археологічні дослідження двох пам'яток епохи бронзи. Одне поселення – це пам'ятка поблизу Давидо-Нікольського, інше – розкішне поселення епохи бронзи зі свідченнями металообробки на території Лутугінського району. З погляду археології це дуже цікаві об'єкти. Це перші дослідження, які проводять на цій території з 2014 р., ними керує Костянтин Красільніков, професор колись Луганського національного університету. Наразі про жодні результати нам не відомо. Очевидно, вони з'являться як публікації у російських збірниках.

 

Археологічна експозиція музею у Луганську

 

Наскільки мені відомо, на території Донецької області археологічні дослідження проводили з 2015-го року в Новоазовському районі. Досліджували поселення епохи бронзи. Дослідження проводять українські археологи, які залишились там жити і фактично пішли на службу до ворога. З точки зору українського законодавства, вони злочинці, адже перш ніж проводити дослідження на території України, потрібно отримати дозвіл Міністерства культури та відкритого листа від польового комітету Інституту археології. Ці дослідження проводять з власної ініціативи археологів та за підтримки окупаційної влади. Це спроба показати активну діяльність у культурній сфері.

 

З цієї ж причини нібито опікуються пам’ятками архітектури. Знаємо про такий приклад: під час обстрілів снаряд потрапив у фасад Музею історії міста Луганська, який розташований у пам’ятці архітектури. Після руйнування його повністю відновили.

 

У музеях теж роблять видимість активної роботи. Там постійно проводять виставки та змінюють експозиції. Це спроба показати усім, що з гуманітарною сферою у них все добре.

 

– До речі, про музеї. Яка їхня доля на окупованій території?

 

– У Луганську залишився археологічний музей на території колишнього Луганського національного університету ім. Т.Шевченка. Там, окрім археології, зберігають коштовності, твори мистецтва тощо. Луганський обласний краєзнавчий музей – один з найкращих музеїв такого рівня в Україні. Там чудова етнографічна колекція, лише колекція рушників нараховує більш як 100 одиниць, археологія там була в ідеальному стані і фонди музею були одними з найкращих в Україні, були навіть золоті колекції скіфсько-сарматського періоду та часів Середньовіччя.

 

Точно сказати про те, у якому стані зараз колекції, неможливо. Ще у 2014 році ширилися чутки, що одне з приміщень в Луганському обласному краєзнавчому музею, де зберігали ордени, медалі та золото, зламали та пограбували терористи. Йдеться про спецсховище (так звана сейфова кімната) з найціннішими речами, двері якого виламали. Після цього не було жодної інформації про подальшу долю експонатів. Сам музей постраждав під час воєнних дій – у будівлю потрапив снаряд, який пробив стелю, але важко сказати, що при цьому знищено. Буквально перед початком війни, у 2013 році, до фондів Луганського обласного краєзнавчого музею надійшла чудова колекція кінської збруї епохи Середньовіччя, виготовлена зі срібла. Колекцію отримали завдяки спецоперації СБУ та археологів. Вони вирахували особу, яка продавала ці речі у Краснодонському районі, її «накрили» – і музей отримав ці унікальні знахідки.

 

Музей в Станиці Луганській після потрапляння «Граду»

 

Є чутки про те, що постраждав Донецький краєзнавчий музей. Там наче сильно пошкоджена експозиція та фонди природознавства й археології. Але сьогодні ніхто з українських посадовців чи науковців не знає, про які втрати йдеться. Не володіють інформацією і міжнародні організації. Про це знають лише працівники музею, які залишились там працювати, але які, зі зрозумілих причин, не розказують нічого.

 

А взагалі ми достеменно не знаємо, що залишилось на окупованій території та у зоні АТО. Жодних електронних каталогів не існувало, їх тільки починали робити.

 

На початку війни була директива від тогочасного міністра Кириленка щодо евакуації музеїв. Однак нічого не вивезли, оскільки тодішні директори зайняли чітку проросійську позицію і відмовилися виконувати наказ, або просто проігнорували.

 

Багато українських експертів припускають, що фонди за таких умов можуть бути розграбовані. Чи є переконлива інформація про грабежі, чи були випадки, що щось з цих музеїв випливало у нас на "чорному ринку"?

 

– Я не відстежував цього цільово і наскільки знаю, цього не робить ніхто. Думаю, речі навряд чи випливуть у нас на ринку. Їх радше вивезуть до російських музеїв і віддадуть у їхні фонди, або ж продадуть там же. Сюди би не везли, адже це дуже великий ризик. Науковці часто відвідують сайти інтернет-аукціонів, відстежують речі, і ніхто не буде так ризикувати.

 

Дуже добре відповіла б на питання, що було і що зникло, завідувачка фондів Луганського краєзнавчого музею. Але вона загинула під час обстрілів. Зараз там новий завідувач, але невідомо, які документи йому передали тощо. Думаю, ми ще не швидко дізнаємось, якою є реальна картина, адже з певністю її описати можуть тільки працівники фондів.

 

Чи у нас в країні є структура або посадовець, які серйозно займаються питанням спадщини, що залишилась на окупованій і непідконтрольній території? Чи є в нас державна політика в цьому питанні?

 

– На сайті Міністертва культури можна знайти спеціальний банер, який каже: якщо хтось має інформацію про пошкодження археологічної спадщини, звертатись у певний відділ. Я двічі писав за вказаною адресою. Мені прийшла відповідь, що таким не займаються, і дали адресу куди писати. Я написав другого листа. І тоді мені прийшла автоматична відповідь, що ця скринька не обслуговується. Навіть на рівні міністерства – бардак. Про що можна говорити? Україна дуже багато втрачає, бо навіть не знає, що в неї є. Ми усі дуже добре знаємо, скільки грошей є у нас в гаманці. Натомість наша держава навіть не уявляє, чим володіє.

 

Пане Сергію, Ви згадували, що на території, яку контролюють терористи, проводять археологічні дослідження. Водночас на території, яка підконтрольна Україні, але близька до лінії фронту, проводять якісь дослідження?

 

– Цього року ми вперше почали працювати. І я дуже вдячний управлінню культури військово-цивільної адміністрації за те, що вони почали це просувати. Треба виходити на довоєнний рівень. Ми провели цього року дослідження на шляху майбутньої лінії електромережі, виявили і зафіксували 16 нових об’єктів. Проводили також дослідження дуже цікавого поховання у місті Сватове. Це поховання, яке виконали у мусульманському обряді, і воно належить до епохи Середньовіччя. І ще одне дослідження вдалось провести на території Старобільського району, де відкрили фантастичне поселення епохи неоліту з дуже цікавими матеріалами. Дуже сподіваємось, наступного року вдасться провести повномасштабні дослідження, можливо, навіть ближче до лінії зіткнення, де є одна знаменита стоянка епохи раннього неоліту поблизу селища Борівське. До лінії розмежування там зовсім близько, тому потрібно якось гарантувати безпеку певними домовленостями або присутністю міжнародних експертів. Її дослідження дасть змогу відкрити ще багато сторінок з історії давньої України.

 

А взагалі можливо країні захищати пам’ятки, коли йде війна? Який міжнародний досвід у цих справах?

 

В інших країнах, наприклад у країнах Близького Сходу, пам’ятки археології та архітектури теж потрапляють на території бойових зіткнень і руйнуються. Але в цих країнах працює міжнародна місія Blue Shield, офіс якої розміщений у Женеві. Вона займається охороною культурної спадщини в умовах воєнного конфлікту. Але наскільки я знаю, в Україні ця місія не працює у вказаному напрямку, принаймні інформація про це не траплялася.

 

Якби був міжнародний патронат під час моніторингових місій або під час досліджень, це, очевидно, допомогло би і зняло б напруження між сторонами. Адже одне, якщо ми будемо проводити дослідження, а зовсім інше, якщо це буде міжнародна місія. По ній не дозволять собі відкрити вогонь. Але наразі такої співпраці немає.

 

Окрема історія – це Крим. Україна не раз робила різкі заяви з приводу руйнування там пам’яток, і останній випадок – Бахчисарайський палац. Якою є нині ситуація на півострові? Ви, як людина, що багато років працювала в Криму, знаєте, що там відбувається?

 

– Науковці з Криму інколи спілкуються з нами, тож частково інформація до нас потрапляє. Сьогодні відомо, що територію довкола Херсонесу, який є пам’яткою, що внесена у список ЮНЕСКО, поступово забудовують. Це почалось вже за часів окупації. Окрім цього, плани на Херсонес має Московський патріархат, який вимагає передачі частини заповідника разом з приміщеннями, на тій підставі, що там колись був монастир.

 

У Гурзуфі окупаційна влада планує побудувати готелі. Для цього зробили гігантську врізку в берегову лінію. Її просто зрізали, аби вирівняти поверхню. У результаті під будівництво потрапив давній татарський цвинтар. Його просто знесли. Під будівництво також потрапляють середньовічні поселення VIII-X століть. Звісно, їх не будуть повноцінно досліджувати. Можливо, це зроблять для галочки. У російській археології навіть є такий термін «кубатурщики», тобто люди, які працюють на швидкість. Максимум працюють з металодетекторами.

 

Ще до окупації була стійка тенденція захоплення Московським патріархатом скельних монастирів, внаслідок чого ці пам’ятки частково були втрачені для науковців. Зараз це абсолютно неконтрольований процес. Пластикові вікна у стародавніх скельних монастирях Качі-Кальйон або Шулдані стали нормою.

 

Наші дослідники не можуть проводити жодних досліджень навіть у Херсонесі. Зараз там працюють колишні українські, а нині російські дослідники, а також науковці, які приїздять з Москви та Санкт-Петербурга. Що вони роблять і як копають, це дуже складно сказати. Перелік науковців, які там працюють, ми знаємо завдяки сайту міністерства культури Росії. Є ті археологи, з якими ми працювали раніше, але є також дуже багато абсолютно невідомих. Річ у тім, що археологічні об’єкти в Росії можуть копати приватні фірми. На щастя, в Україні наразі такого немає. Часто ці фірми наймають не лише археологів, а й людей, які просто заробляють гроші. Думаю, багато прізвищ саме цих людей і фігурує на сайті російського міністерства. Крим – це унікальна територія, яка потребує дуже специфічної методики ведення досліджень через особливість ґрунтів, кількість нашарувань тощо. Маю обґрунтовані сумніви, що там працюють фахово.

 

При цьому за проведені роботи ніхто перед Україною не звітує, лише перед Інститутом археології РАН.

 

За нашими законами, це абсолютно протиправна діяльність. Чи є санкції проти археологів, які ведуть там розкопки? Чи є санкції інших країн проти цих науковців?

 

– На сайті українського Інституту археології та Всеукраїнської спілки археологів можна знайти засудження дій російських колег і перелік прізвищ археологів, які за умов окупації працюють на території півострова.

 

Щодо місцевих археологів, їх можна і не зрозуміти, але і зрозуміти. Я, наприклад, розумію деяких своїх колег, які зараз працюють у колишньому нашому інституті археології. Якщо є рятівні розкопки, вони беруть у них участь, і я знаю, що роблять це дуже сумлінно. Думаю, так у багатьох кримчан. З Криму поїхали тільки ті, хто розумів, що точне не вживеться з окупаційною владою.

 

Є також реакція міжнародної спільноти. Усі міжнародні проекти, які були в Криму, заморожені. Зокрема, глобальний проект з дослідження пам’яток середнього палеоліту. Це був дуже цікавий і довготривалий грант з багатьма країнами. На території Херсонесу були спільні проекти з поляками та американцями. Планували ще один великий проект зі шведами. На мисі Опук, що на Керчинському півострові, розкопки проводили також спільно з німцями та австрійцями. Але все призупинено зараз.

 

07.11.2017